Ухвала суду № 119592184, 07.06.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

07 червня 2024 рокусправа № 380/6887/24Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку письмового провадження питання про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заборгованості з пенсійних та інших виплат в загальному розмірі 364541,14 грн (триста шістдесят чотири тисячі п`ятсот сорок одна гривня 14 коп);

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заборгованість з пенсійних та інших виплат в загальному розмірі 364541,14 грн (триста шістдесят чотири тисячі п`ятсот сорок одна гривня 14 коп).

В обґрунтування позову зазначив, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі № 380/19548/21 відповідачем здійснено перерахунок та сформовано розмір доплати за судовим рішенням за період з 01.04.2019 по 30.06.2022 в розмірі 230346,43 грн, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2022 у справі № 380/13383/22 відповідачем здійснено перерахунок та сформовано розмір доплати за судовим рішенням за період з 01.04.2019 по 31.12.2022 в розмірі 80194,71 грн, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.06.2023 у справі № 380/11101/23 відповідачем здійснено перерахунок та сформовано розмір доплати за судовим рішенням за період з 01.07.2021 по 30.09.2023 в розмірі 54000,00 грн. Проте, відповідач станом на дату подання цього позову не виплачує позивачу суму заборгованості в загальному розмірі 364541,14 грн, посилаючись у своїх відповідях на запити позивача на відсутність коштів. Стверджує, що невиплата заборгованості по пенсії та іншим доплатам позивачу не відповідають Конституції України, оскільки протиправна бездіяльність відповідача є фактичною відмовою у виплаті перерахованої позивачу пенсії та інших доплат та порушує його права, гарантовані Конституцією України. Повідомив, що ані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ані Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», ані будь-яким іншим Законом України, не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат, а також не передбачено можливість сплати пенсії частинами у майбутньому та/або із застереженнями про наявність фінансування.

Ухвалою від 02.04.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 8691ел від 23.04.2024), у якому проти позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування такого вказав, що виплата суми заборгованості на виконання вказаних позивачем судових рішень буде здійснена за наявності відповідного цільового фінансування з Державного бюджету України та не залежить від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Зазначив, що відповідно до пункту 7 розділу II Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.09.2009 за № 897/16913 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09.12.2021 № 35-1), видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили. У 2023 році проведено виплату сум заборгованості з пенсійних виплат (щомісячного довічного грошового утримання) за рішеннями суду в сумі 18,3 млн. грн. Станом на даний момент, Головним управлінням виплачено кошти (при надходженні з Державного бюджету України) на виконання судових рішень, які надійшли до боржника по 19.09.2020 включно. Виплата сум, донарахованих на виконання судових рішень, здійснюється за наявності відповідного цільового фінансування з Державного бюджету України відповідно до черговості виплат на виконання судових рішень. Таким чином, виплата коштів, нарахованих на виконання вищевказаних рішень суду ОСОБА_1 здійснена не була.

Від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 36519 від 13.05.2024) у якій вказав, що факт наявності нарахованої, але невиплаченої заборгованості відповідача перед позивачем, а також сума такої заборгованості, не підлягають доказуванню, як обставини, які визнаються учасниками справи. Вказав, що відповідачем у встановленому КАС України порядку та строки не додано жодного доказу відсутності або недостатності коштів, необхідних для здійснення відповідних виплат, в тому числі і заборгованості перед позивачем. Наведене свідчить, що посилання відповідача на причину невиплати позивачу заборгованості (відсутність відповідного фінансування з Державного бюджету України) не підтверджено відповідачем належними та достатніми доказами. Поряд з цим, в позовній заяві наведені достатнє, на думку позивача, нормативно-правове обґрунтування позиції щодо того, що невиконання рішення суду не може бути виправдане відсутністю бюджетних видатків, а аргументи відповідача щодо відсутності коштів на виплату заборгованості не можуть бути покладені в основу судового рішення. Просив задовольнити позовні вимоги повністю.

Також представник позивача подав додаткові пояснення (вх. № 94866 від 06.05.2024) у яких просив звернути увагу на те, до відповідачем не надано відзив на позов у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження. Суд критично оцінює такі доводи представника позивача, з огляду на те, що ухвалу від 02.04.2024 про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі надіслано до електронного кабінету відповідача 03.04.2024 о 18:45, тобто після закінчення робочого дня. У свою чергу, днем вручення ухвали відповідачу вважається 04.04.2024. Відзив відповідача надіслано на адресу суду 18.04.2024 та такий зареєстровано канцелярією суду 23.04.2024, що спростовує доводи представника позивача про неподання відзиву у встановлений строк.

Судом встановлено, що спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі № 380/19548/21, від 31.10.2022 у справі № 380/13383/22 та від 28.06.2023 у справі № 380/11101/23 відповідачем нараховано заборгованість з пенсійних виплат ОСОБА_1 у загальному розмірі 364541,14 грн.

З цього приводу суд зазначає таке.

Завданнями адміністративного судочинства, відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною п`ятою статті 372 КАС України визначено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

За частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм слідує, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

Аналізу вищезазначених законодавчих норм слідує, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та від 16.02.2019 у справі № 816/2016/17.

Згідно зі статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 року у справі № 440/1810/19, від 03 квітня 2019 року по справі № 820/4261/18.

Матеріали справи свідчать, що позивач, звертаючись із цим позовом, фактично просить суд зобов`язати відповідача виконати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі № 380/19548/21, від 31.10.2022 у справі № 380/13383/22 та від 28.06.2023 у справі № 380/11101/23, на виконання яких відповідачем нараховано спірну суму заборгованості у розмірі 364541,14 грн.

Суд зазначає, що вимоги про «стягнення» заборгованості з виплати пенсії та «зобов`язання нарахувати та виплатити» пенсію є двома різними способами захисту порушеного права (що, окрім іншого, передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації), тобто є альтернативними варіантами вирішення спору .

Від так вирішення судом спору між сторонами шляхом застосування такого способу захисту порушених прав, як «зобов`язання нарахувати та виплатити» пенсію виключає в подальшому можливість особи звернутися до суду із позовом про «стягнення» заборгованості з виплати пенсії, адже фактично спір між сторонами вже вирішено.

Суд також зазначає, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі № 9901/433/18.

Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту - визнання протиправними дії відповідача та стягнення заборгованості з виплати пенсії за спірний період - є одним із способів виконання рішення суду, що визнається позивачем у позові.

Суд звертає увагу, що у разі незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю, вчиненими відповідачем на виконання судових рішень у справах № 380/19548/21, № 380/13383/22 та № 380/11101/23, позивач може скористатися процесуальним механізмом судового контролю та звернутися до суду першої інстанції із відповідною заявою про визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а не подавати новий адміністративний позов.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16, від 22.028.2019 у справі № 522/10140/17, від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а, від 24.09.2020 у справі № 640/15623/19, від 12.05.2020 у справі № 815/2252/16, від 16.12.2021 у справі № 170/167/17 , від 31.01.2022 у справі № 400/822/20, від 20.04.2022 у справі № 233/3744/17, від 11.05.2022 у справі № 345/4045/16-а, від 28 лютого 2023 року у справі № 260/1898/22, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

У постанові від 22.03.2018 у справі № П/9901/135/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Отже, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Згідно з пунктом 1, 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо: справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що заявлені у позовній заяві вимоги не можуть бути предметом нового публічно-правового спору та розглядатися адміністративним судом у порядку іншого (нового) позовного провадження, оскільки спірні правовідносини стосуються невиконання рішень Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 у справі № 380/19548/21, від 31.10.2022 у справі № 380/13383/22 та від 28.06.2023 у справі № 380/11101/23, а тому провадження у справі підлягає закриттю, оскільки такий спір не може бути вирішений в жодній юрисдикції.

Суд роз`яснює позивачеві, що відповідно до ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Суд також звертає увагу, що позивач жодним чином не позбавлений судового захисту, але не у порядку позовного провадження, а в порядку розгляду судом, який вирішив спір, процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у справах № 380/19548/21, № 380/13383/22 та № 380/11101/23.

Керуючись ст.ст. 238, 239, 241-243, 248, 256, 293-295 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії закрити.

2. Копію ухвали надіслати сторонам.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу про закриття провадження у справі суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання в повному обсязі.

СуддяР.П. Качур