Рішення № 119591518, 06.06.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2024 року № 640/32277/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України, т.в.о. Голови Державної фіскальної служби України, Голови комісії з реорганізації ДФС Александрова А.А. про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі по тексту також позивачки, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ) з позовом до Державної фіскальної служби України (далі по тексту також відповідач 1, ДФС України, ЄДРПОУ 39292197, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8), т.в.о. Голови Державної фіскальної служби України, Голови комісії з реорганізації ДФС Александрова А.А. (ідентифікаційний код невідомий, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8), в якому, з урахуванням заяви про уточнення підстав та позовних вимог, а також обставин справи, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 24.09.2021 №1349-о «Про звільнення ОСОБА_1 » (із змінами, внесеними наказом ДФС України від 04.10.2021 №1426-о «Про внесення змін до деяких наказів Державної фіскальної служби України»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу погоджувально-роз`яснювальної роботи Управління правового забезпечення ДФС України з 04.10.2021;

- зобов`язати ДФС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 04.10.2021 по день винесення рішення у даній справі;

- визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 24.09.2021 №1351-о «Про звільнення ОСОБА_2 » (із змінами, внесеними наказом ДФС України від 04.10.2021 №1426-о «Про внесення змін до деяких наказів Державної фіскальної служби України»;

- поновити ОСОБА_2 на посаді головного державного інспектора відділу погоджувально-роз`яснювальної роботи Управління правового забезпечення ДФС України з 04.10.2021;

- зобов`язати ДФС України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 04.10.2021 по день винесення рішення у даній справі;

- визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 24.09.2021 №1350-о «Про звільнення ОСОБА_3 » (із змінами, внесеними наказом ДФС України від 04.10.2021 №1426-о «Про внесення змін до деяких наказів Державної фіскальної служби України»;

- поновити ОСОБА_3 на посаді головного державного інспектора відділу погоджувально-роз`яснювальної роботи Управління правового забезпечення ДФС України з 04.10.2021;

- зобов`язати ДФС України нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 04.10.2021 по день винесення рішення у даній справі;

- визнати рішення, дії та бездіяльність відповідача 2 протиправними.

В обґрунтування позовних вимог позивачки зазначили, що вважають оскаржувані накази передчасними та упередженими у зв`язку з тим, що на дати звільнення змін в організаційній структурі Управління правового забезпечення ДФС щодо скорочення штатної чисельності працівників на посадах головного державного інспектора (ГДІ) відділу погоджувально-роз`яснювальної роботи Управління правового забезпечення ДСФ не було. У межах спірних відносин за рішенням Кабінету Міністрів України при реорганізації органу виконавчої влади ДФС, його права та обов`язки не ліквідовуються, а перейшли до новоутворених органів виконавчої влади: ДПС та Держмитслужби, і зараз завершенням такої реорганізації ДФС є утворення Бюро економічної безпеки України, до якого переходять правоохоронні функції ДФС та інших правоохоронних органів.

Позивачі пояснили, що у даному випадку, здійснюється реорганізація державного органу шляхом поділу, а не його ліквідація, у той час як положення п.1-1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» застосовуються у разі ліквідації ДФС без передачі функцій правонаступнику.

Також позивачі наголосили на обов`язку керівника надати попередження про наступне звільнення державного службовця у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів до визначеного часу припинення ДФС та надати пропозиції іншої рівнозначної посади державної служби.

Позивачами зазначено, що наказ про вивільнення працівників ДФС України №22-рг прийнятий 23.07.2021 раніше набрання чинності постановою КМУ від 21.07.2021 №761, якою було скасовано граничну чисельність ДФС.

На думку позивачів Законом від 22.09.2021 №1774-ІХ фактично відтерміновано початок діяльності БЕБ, а отже і припинення діяльності ДФС України на 2 місяці, що свідчить про упереджене недотримання порядку звільнення позивачів у строки, встановлені законом, та видано відповідні накази передчасно.

Позивачі зазначають, що станом на час видачі спірних наказів про їх звільнення у правонаступника ДПС України було збільшено граничну чисельність державних службовців і були відповідні вакансії, які не було запропоновано позивачам.

Додатково ОСОБА_1 зазначила про порушення її права на збереження робочого місця та здійснення трудової діяльності, а також працевлаштування за наявності вакантних посад у штатних структурах правонаступників, оскільки вона є особою з інвалідністю.

ОСОБА_1 зазначає, що підставою для її звільнення у спірному наказі від 24.09.2021 зазначено копію листа ДФС від 27.07.2021 №1125/А/99-99-08-01-14, якого вона не отримувала. Попередження про наступне звільнення їй також не було вручено. У спірному наказі міститься посилання на наказ ДФС України 23.07.2021 №22-рг, з яким позивачів також не було ознайомлено.

Позивачами звернуто увагу на порушення строків оформлення та видачі трудових книжок та розрахунку при звільненні та на неврахування стажу їх безперервної сумлінної державної служби на посадах державних службовців у податкових органах.

Ухвалою Окружного адміністративного суд міста Києва від 24.11.2021 відкрито загальне провадження у справі.

Позивачами подано до суду заяву про уточнення підстав позову та позовних вимог, а також обставин справи, викладених в адміністративному позові, в якій додатково зазначено про затримку відповідачем 2 видачі копій спірних наказів та незаконно звільнено позивачів та повторно наголошено на підставах позову, викладених у позовній заяві.

Відповідачем 2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому, не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, зазначено, що затримка з боку відповідача 2 у видачі копій наказів про звільнення та трудових книжок відбулась з огляду на відмову позивачів в отриманні копій наказів, що підтверджується актами про ознайомлення з наказами та необхідність отримання трудової книжки та актами про неотримання трудових книжок.

Щодо попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення, відповідач 2 зазначив про направлення їй засобами поштового зв`язку листа від 27.07.2021, повернутого без вручення у зв`язку із закінченням термінів зберігання.

Щодо переведення позивачів до Держмитслужби та ДПС, відповідач 2 зазначив, що для переведення їх до органів, які визначені правонаступниками ДФС України, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 необхідно було звернутись до ДПС або Держмитслужби для отримання згоди суб`єкта призначення органу, до якого буде здійснено переведення.

Також відповідач 2 зазначає про пропуск позивачами строків звернення до суду.

Відповідно до частини третьої, пункту 2 частини четвертої статті 164 КАС України копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

До відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Згідно частини другої статті 167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Оскільки до відзиву не долучено докази, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи, в силу положень частини другої статті 167 КАС України такий відзив підлягає поверненню відповідачу 2 без розгляду.

При цьому, долучена до відзиву копія супровідного листа не приймається судом в якості достатнього доказу на підтвердження надіслання (надання) його іншим учасникам справи з огляду на відсутність на ньому жодних відміток про отримання чи про направлення засобами поштового зв`язку.

Позивачами подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що доводи відповідача 2 щодо пропуску строків звернення не заслуговують на увагу з огляду на направлення позовної заяви засобами поштового зв`язку 04.11.2021, тобто в межах місячного строку звернення.

Позивачі стверджують, що 04.10.2021 вони з`явилися до ДФС України, проте не змогли потрапити всередину приміщення та, як наслідок, отримати копії наказів та трудові книжки.

Позивачі зазначають про відсутність підстав для винесення наказу ДФС України від 23.07.2021 №22-РГ «Про вивільнення працівників Державної фіскальної служби України» як такого, що винесений з порушенням встановленого порядку, оскільки підставою його винесення є постанова КМУ №761, яка на момент винесення наказу не набула чинності.

Крім того, позивачі повторно наголошують на обов`язку відповідачів працевлаштувати їх з прийняттям до уваги переважного права на залишення на роботі.

Усними ухвалами, постановленими без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання про залучення третьої особи Міністерства фінансів України; відмовлено у задоволенні клопотання про залучення співвідповідача; задоволено клопотання про допит в якості свідка Бочарової; відмовлено у задоволенні клопотань про виклик інших свідків; відмовлено у задоволенні клопотання про витребування розшифровки телефонних переговорів; закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідачем 2 зазначено про поважність причин пропуску строків подачі відзиву та наголошено на ліквідації ДФС України, наслідком чого було звільнення позивачів із займаних посад.

Позивачем подано до суду документ з під назвою «заява», в якому повторно надано пояснення щодо підстав задоволення позовних вимог, як то фактичне проведення реорганізації, а не ліквідації відповідача 1 та, як наслідок, допущення процедурних порушень під час звільнення позивачів із займаних посад.

Усною ухвалою суду від 08.11.2022, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/32277/21 до Київського окружного адміністративного суду.

За результатом автоматизованого розподілу, справу №640/32277/21 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 адміністративну справу №640/32277/21 прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 виправлено описку в ухвалі суду від 24.04.2024.

Представником позивача ОСОБА_2 подано до суду заяву про надання узагальнюючих пояснень щодо обґрунтувань обставин та підстав позовних вимог, в яких зазначено про вручення позивачам спірних наказів та трудових книжок лише 12.10.2021 та наголошено на їх незаконному звільненні у зв`язку з тим, що фактично відбулась реорганізація, а не ліквідація ДФС України. Наслідком означеного є обов`язок ДФС України дотримуватись порядку звільнення, визначеного чинним законодавством з попередженням про звільнення та одночасною пропозицією іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби, чого не було зроблено.

Представник позивача наголошує, що ДФС України станом на дати винесення спірних наказів не була припиненою, граничні терміни її припинення було продовжено на 2 місяці, а тому відсутні підстави для звільнення позивачів із займаних посад.

Представником позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подано до суду пояснення по справі, в яких зазначено про численні порушення при їх звільненні, зокрема, фактичної реорганізації, а не ліквідації ДФС України, не попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення, відсутність жодних пропозицій по працевлаштуванню, не застосування переважного права на залишення на роботі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 визнано необґрунтованою заяву позивачів про відвід судді від 04.03.2024.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2024 у задоволенні заяви позивачів про відвід судді відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до наказу ДФС України від 13.07.2021 ОСОБА_1 у період з 19.07.2021 по 02.08.2021 перебувала у щорічній додатковій оплачуваній відпустці.

Листом ДФС України від 27.07.2021 №1125/А/99-99-08-01-14 ОСОБА_1 доведено до відома, що у зв`язку з повним скороченням посад та чисельності вона вважається такою, що попереджена про наступне звільнення з посади ГДІ.

Наказом ДФС України від 24.09.2021 №1349-о «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до підпункту 2 пункту 10 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28.01.2021 №1150-ІХ «Про Бюро економічної безпеки України», постанов Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», від 12.05.2021 №510 «Про утворення Бюро економічної безпеки України», керуючись підпунктом 4 пункту 21 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (зі змінами) на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 №761 «Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 №85» та наказу ДФС України «Про вивільнення працівників Державної фіскальної служби України» від 23.07.2021 №22-рг припинено державну службу та звільнено 27.09.2021 ОСОБА_1 із займаної посади у зв`язку з припиненням ДФС України з повним скороченням посад та чисельності, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підставою зазначено копію листа ДФС від 27.07.2021 №1125/А/99-99-08-01-14.

Наказом ДФС України від 04.10.2021 №1426-о «Про внесення змін до деяких наказів Державної фіскальної служби України» у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 у період з 24.09.2021 по 27.09.2021, з 28.09.2021 по 01.10.2021, ОСОБА_2 у період з 24.09.2021 по 27.09.2021, з 28.09.2021 по 01.10.2021, ОСОБА_3 у період з 24.09.2021 по 27.09.2021, з 28.09.2021 по 01.10.2021 внесено зміни до наказів ДФС України: у наказі від 24.09.2021 №1349-о «Про звільнення ОСОБА_1 » в пункті 1 слова та цифри « 27 вересня 2021 року» замінити словами « 04 жовтня 2021 року»; в підпункті 2.2. пункту 2 слова та цифри «з 20.10.2020 по 27.09.2021 у кількості 15 календарних днів» замінити словами та цифрами: «з 20.10.2020 по 04.10.2021 у кількості 16 календарних днів».

27 липня 2021 року ОСОБА_2 ознайомлено з попередженням про наступне звільнення у зв`язку з припиненням ДФС України з повним скороченням посад та чисельності.

Наказом ДФС України від 24.09.2021 №1351-о «Про звільнення ОСОБА_2 » відповідно до підпункту 2 пункту 10 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28.01.2021 №1150-ІХ «Про Бюро економічної безпеки України», постанов Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», від 12.05.2021 №510 «Про утворення Бюро економічної безпеки України», керуючись підпунктом 4 пункту 21 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (зі змінами) на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 №761 «Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 №85» та наказу ДФС України «Про вивільнення працівників Державної фіскальної служби України» від 23.07.2021 №22-рг припинено державну службу та звільнено 27.09.2021 ОСОБА_2 із займаної посади у зв`язку з припиненням ДФС України з повним скороченням посад та чисельності, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підставою зазначено попередження про наступне звільнення, отримане ОСОБА_2 .

Наказом ДФС України від 04.10.2021 №1426-о «Про внесення змін до деяких наказів Державної фіскальної служби України» у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 у період з 24.09.2021 по 27.09.2021, з 28.09.2021 по 01.10.2021, ОСОБА_2 у період з 24.09.2021 по 27.09.2021, з 28.09.2021 по 01.10.2021, ОСОБА_3 у період з 24.09.2021 по 27.09.2021, з 28.09.2021 по 01.10.2021 внесено зміни до наказів ДФС України: у наказі від 24.09.2021 №1351-о «Про звільнення ОСОБА_2 » в пункті 1 слова та цифри « 27 вересня 2021 року» замінити словами « 04 жовтня 2021 року»; в підпункті 2.2. пункту 2 слова та цифри «з 08.01.2021 по 27.09.2021» замінити словами та цифрами: «з 08.01.2021 по 04.10.2021».

27 липня 2021 року ОСОБА_3 ознайомлено з попередженням про наступне звільнення у зв`язку з припиненням ДФС України з повним скороченням посад та чисельності.

Наказом ДФС України від 24.09.2021 №1350-о «Про звільнення ОСОБА_3 » відповідно до підпункту 2 пункту 10 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28.01.2021 №1150-ІХ «Про Бюро економічної безпеки України», постанов Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», від 12.05.2021 №510 «Про утворення Бюро економічної безпеки України», керуючись підпунктом 4 пункту 21 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (зі змінами) на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 №761 «Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 №85» та наказу ДФС України «Про вивільнення працівників Державної фіскальної служби України» від 23.07.2021 №22-рг припинено державну службу та звільнено 27.09.2021 ОСОБА_3 із займаної посади у зв`язку з припиненням ДФС України з повним скороченням посад та чисельності, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підставою зазначено попередження про наступне звільнення, отримане ОСОБА_3 27.07.2021.

Наказом ДФС України від 04.10.2021 №1426-о «Про внесення змін до деяких наказів Державної фіскальної служби України» у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 у період з 24.09.2021 по 27.09.2021, з 28.09.2021 по 01.10.2021, ОСОБА_2 у період з 24.09.2021 по 27.09.2021, з 28.09.2021 по 01.10.2021, ОСОБА_3 у період з 24.09.2021 по 27.09.2021, з 28.09.2021 по 01.10.2021 внесено зміни до наказів ДФС України: у наказі від 24.09.2021 №1350-о «Про звільнення ОСОБА_3 » в пункті 1 слова та цифри « 27 вересня 2021 року» замінити словами « 04 жовтня 2021 року»; в підпункті 2.2. пункту 2 слова та цифри «з 25.06.2021 по 27.09.2021» замінити словами та цифрами: «з 25.06.2021 по 04.10.2021».

Не погоджуючись з правомірністю прийнятих відповідачем 1 спірних рішень та вчинених відповідачем 2 дій та бездіяльності, позивачі звернулися з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, врегульовано Конституцією України, Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин (далі по тексту також Закон №889), норми якого є спеціальними, а також Кодексом законів про працю України (у випадках якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац 3 пп. 6.1.1 пп. 6.1 п. 6 мотивувальної частини рішення від 29.01.2008 №2-рп/2008).

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

Згідно з п. 1 ч. 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України), трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Підпунктом 2 пункту 10 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28.01.2021 №1150-ІХ «Про Бюро економічної безпеки» Кабінету Міністрів України доручено не пізніше шести місяців з дня набрання чинності цим Законом забезпечити ліквідацію Державної фіскальної служби України. Означений Закон набрав чинності 25.03.2021.

Законом України від 22.09.2021 № 1774-IX «Про внесення змін до статті 11 Закону України «Про валюту і валютні операції» щодо виконання банками функцій агентів валютного нагляду» у розділі VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" (Відомості Верховної Ради України, 2021 р., № 23, ст. 197) у пункті 9 та підпункті 2 пункту 10 слово «шести» замінено словом «восьми».

Тобто, законодавцем збільшено граничні строки забезпечення ліквідації ДФС України.

Суд звертає увагу на те, що вказаний припис Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» щодо забезпечення ліквідації ДФС України є спеціальним щодо відповідних норм Закону України «Про державну службу» та КЗпП України, неконституційним, станом на час розгляду даної справи, не визнавався, а тому саме його положення підлягають застосуванню при вирішенні питання форми припинення ДФС України як юридичної особи.

Таким чином, враховуючи положення Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», ДФС України повинна була припинитись шляхом її ліквідації не пізніше 25.11.2021 з урахуванням змін, внесених Законом № 1774-ХІ.

17.05.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено записи про державну реєстрацію ДПС як юридичної особи, та про внесення рішення засновників (учасників) ДФС щодо припинення такої як юридичної особи в результаті реорганізації. Проте запис про припинення ДФС відсутній.

При цьому, граничну чисельність працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади визначено постановою Кабінету міністрів України від 05.04.2014 № 85 «Про Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» (далі - Постанова № 85).

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 21.07.2021 № 761 «Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 № 85» (далі - Постанова № 761) внесено зміни в додаток 1 до Постанови № 85, виключивши позицію «ДФС 370 370 4604 4604». Означена постанова набула чинності 24.07.2021.

Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначений Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (далі Порядок №1074).

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Порядку №1074 дія цього Порядку поширюється на центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом та їх територіальні органи, крім випадків, коли Конституцією та законами України визначені інші особливості порядку їх утворення, реорганізації або ліквідації.

Пунктами 2, 3 Порядку №1074 визначено, що органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються або ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України.

Пропозиція щодо утворення, реорганізації або ліквідації органу виконавчої влади вноситься Прем`єр-міністрові України членом Кабінету Міністрів України з урахуванням пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України, необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання їх повноважень та містить, зокрема, у разі реорганізації органу виконавчої влади - обґрунтування щодо неможливості або недоцільності виконання відповідних завдань та функцій таким органом, визначення шляху реорганізації (злиття, приєднання, поділ, перетворення), а також відповідні фінансово-економічні розрахунки; у разі ліквідації органу виконавчої влади - обґрунтування щодо доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такого органу або передачі їх іншим органам виконавчої влади.

Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку №1074 орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять, зокрема, у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Згідно положень пункту 15 Порядку №1074 у разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації.

Головою комісії з ліквідації органу виконавчої влади затверджується посадова особа, визначена Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 4 пункту 21 Порядку №1074 визначено, що Голова комісії забезпечує дотримання порядку звільнення працівників, зокрема тих, що є членами комісії, у тому числі письмово попереджає їх не пізніше ніж за два місяці до звільнення, повідомляє державну службу зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільняє працівників і забезпечує своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видає відповідні накази та підписує необхідні документи.

Згідно з ч. 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

З наведених вище положень вбачається про існування колізії норм права в частині строків попередження про наступне звільнення.

Суд вважає, що насамперед необхідно встановити правовий зміст поняття «колізії норм права».

Під юридичною колізією потрібно розуміти певний конфлікт, суперечку в правовій сфері, в основі яких суперечності між правовими актами й нормами, прийнятими з одного й того ж питання. Ці норми й акти можуть бути прийняті одним або різними суб`єктами правотворчості, але спрямовані на регулювання одних суспільних правовідносин, і їх застосування дає різний, зокрема можливий протилежний результат.

Колізії можуть бути: темпоральні (часові) - ті, які виникають внаслідок видання в різний час і з того самого питання принаймні двох норм права; ієрархічні - ті, які виникають тоді, коли на врегулювання одних фактичних відносин претендують норми, що розміщуються на різних щаблях в ієрархічній (вертикальній) структурі законодавства, а тому мають різну юридичну силу; змістовні колізії - ті, які є конфліктними відносинами між нормами, що виникають унаслідок часткового збігу обсягів їх регулювання, обумовлених специфікою суспільних відносин.

Колізія норм права вирішується з використанням темпорального, ієрархічного чи змістовного методу шляхом вибору того нормативного акта, який повинен бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту).

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 08.04.2020 у справі 826/25373/15, від 06.07.2023 у справі № 826/19820/15, правило, яке використовується для подолання ієрархічних колізій, є таким: у разі суперечності застосовуються норми, що закріплюються в нормативно-правових актах, які мають більш високу юридичну силу.

Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 26.12.2008 №758-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту).

Існує і декілька способів, за якими можливо визначити нормативно-правовий акт, яким слід керуватися.

Зокрема, у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами - вищестоящим та нижчестоящим, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Окрім цього, 12.03.2020 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №227/2015/18, провадження № 61-13866св19 (ЄДРСРУ № 88322414) вказав, що колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту).

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Таким чином, у разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Суд зауважує, що відповідно до ієрархії нормативно-правових актів Закон №889 є вищим по відношенню до Порядку №1074, наслідком чого є надання переваги саме положенням Закону №889, яким визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 заперечується попередження її відповідачами про наступне вивільнення із займаної посади по закінченню 30 календарних днів у зв`язку із ліквідацією органів ДФС України.

Відповідач 2, в свою чергу, стверджує, що ОСОБА_1 про наступне звільнення з посади повідомлено листом ДФС України від 27.07.2021 №125/А/99-99-08-01-14. Проте, означений лист повернувся на адресу ДФС України без вручення у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

В свою чергу, у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи жодних доказів на підтвердження належного попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення, як то розписка/повідомлення про вручення поштового відправлення чи поштове відправлення з відміткою про його повернення без вручення у зв`язку із закінченням терміну зберігання, у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 була належним чином попереджена про наступне звільнення відповідачами.

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про наступне звільнення повідомлені 27.07.2021, про що свідчать наявні в матеріалах справи попередження про наступне звільнення з підписами означених позивачів із зазначенням дати « 27.07.2021».

Враховуючи означене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем порядку попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення з посади. Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про наступне звільнення з посади попереджені у законодавчо визначеному порядку.

Водночас, надаючи оцінку доводам сторін в частині, що стосується ліквідації/реорганізації ДФС України як юридичної особи публічного права, а не його ліквідація, суд ураховує наступне.

Ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції (постанова Верховного Суду у від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270).

Верховний Суд у подібних за змістом правовідносинах вже вирішував питання публічного правонаступництва для цілей визначення обставин припинення юридичної особи: ліквідація чи реорганізація (приміром, у постановах від 22.04.2021 у справі № 440/395/20, від 17.06.2021 у справі № 240/455/20).

Відповідаючи на це питання, Верховний Суд виходив з того, що особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою.

У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади.

Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

На підставі викладеного Верховний Суд у наведених вище справах дійшов висновку, що для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.

Підґрунтям такого підходу є правова позиція Верховного Суду України, сформована у постановах від 17.10.2011 у справі № 21-237а11, від 04.03.2014 у справі № 21-8а14, від 27.05.2014 у справі № 21-108а14, від 28.10.2014 у справа №21-484а14, від 19.01.2016 у справі №810/1783/13-а, від 05.04.2023 у справі №640/12871/21, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Ця позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.10.2018 у справі №816/979/17, від 12.12.2018 у справі № 826/25887/15, від 17.07.2019 у справі № 820/2932/16, від 26.05.2021 у справі № 140/90/20 тощо.

Відповідно до Постанови № 1200) утворено Державну податкову службу України (далі - ДПС) та Державну митну службу України (далі - Держмитслужба), реорганізувавши ДФС України шляхом поділу.

Абзацом 4 п. 2 Постанови № 1200 встановлено, що ДПС та Дежмитслужба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої ДФС України у відповідних сферах діяльності.

Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (абз. 6 п. 2 Постанови № 1200).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.09.2019 № 846 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова № 846) розділено сервісну та правоохоронну функції.

Згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 682-р «Питання Державної податкової служби», ДПС розпочала виконання функцій і повноважень ДФС з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» встановлено, що територіальні органи ДФС України реорганізовані шляхом їх приєднання до територіальних органів ДПС у відповідних сферах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» встановлено, що територіальні органи ДФС України реорганізовані шляхом їх приєднання до територіальних органів Держмитслужби.

Враховуючи вищевикладене вбачається, що реорганізація ДФС України відбулась в 2019 шляхом поділу на два нових органи - ДПС та Держмитслужбу, а територіальні органи ДФС України приєднались у відповідних сферах діяльності до територіальних органів ДПС та Держмитслужби.

Згідно з абз. 6 п. 2 Постанови № 1200, ДФС України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби України, Державної митної служби України та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, за ДФС України залишились функції по боротьбі з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, здійснюючи оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну та охоронну функції до моменту утворення органу на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави.

25.03.2021 набрав чинності Закон №1150-ІХ, яким на Бюро економічної безпеки України покладено обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави.

Відповідно до пп. 2 п. 10 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» встановлено обов`язок Кабінету Міністрів України у строк не пізніше шести місяців (граничний строк ліквідації в подальшому збільшено на 2 місяці Законом №1774-ХІ), з дня набрання чинності цим Законом забезпечити ліквідацію ДФС України.

Тобто, з моменту набрання чинності Законом №1150-ІХ змінилась форма припинення ДФС України з реорганізації на ліквідацію.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2021 №510 «Про утворення Бюро економічної безпеки України» утворено Бюро економічної безпеки України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Внесено до схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 74, ст. 2105; 2019 р., № 86, ст. 2898), такі зміни:

1) розділ II доповнити абзацом такого змісту: «Бюро економічної безпеки України»;

2) пункт 12 розділу III доповнити абзацом такого змісту: «Бюро економічної безпеки України».

Суд звертає увагу на те, що вказаний припис Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» є спеціальним щодо відповідних норм Закону України «Про державну службу» та КЗпП України, неконституційним, станом на час розгляду даної справи, не визнавався, а тому саме його положення підлягають застосуванню при вирішенні питання форми припинення ДФС України як юридичної особи.

Таким чином, враховуючи положення Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», ДФС України повинна була припинитись шляхом її ліквідації не пізніше 25.11.2021.

17.05.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено записи про державну реєстрацію ДПС як юридичної особи, та про внесення рішення засновників (учасників) ДФС щодо припинення такої як юридичної особи в результаті реорганізації. Проте запис про припинення ДФС відсутній.

При цьому, граничну чисельність працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади визначено постановою Кабінету міністрів України від 05.04.2014 № 85 «Про Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» (далі - Постанова № 85).

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 21.07.2021 № 761 внесено зміни в додаток 1 до Постанови № 85, виключивши позицію «ДФС 370 370 4604 4604».

Судом встановлено, що наказом ДФС України від 23.07.2021 №22-РГ «Про вивільнення працівників Державної фіскальної служби України» Управлінню роботи з персоналом (Олійник Світлана) у зв`язку з припиненням ДФС України з повним скороченням посад та чисельності доручено подати органу державної служби зайнятості звіт про заплановане вивільнення працівників центрального апарату ДФС згідно вимог чинного законодавства; забезпечити вручення попереджень про наступне вивільнення у зв`язку з повним скороченням посад та чисельності працівників податкової міліції, державних службовців та працівників, на яких не поширюється дія Закону №889.

Водночас, з означених вище положень вбачається, що фактично повноваження і виконання функцій ДФС України перейшли до ДПС України, Держмитслужби та БЕБ, наслідком чого, з урахуванням правової позиції Верховного Суду щодо вирішення питання публічного правонаступництва для цілей визначення обставин припинення юридичної особи, суд у вимірі встановлених обставин цієї справи і констатує, що внаслідок здійснення з 2019 року реорганізації ДФС України фактично відбулася реорганізація ДФС України як юридичної особи публічного права із передачею її функцій новоствореним юридичним особам публічного права - ДПС України, Держмитслужби та БЕБ.

У вимірі встановлених обставин суд уважає за доцільне надати оцінку твердженням позивача в частині поширення законодавства про працю на спірні правовідносини.

Суд зауважує, що постанова КМУ від 21.07.2021 №761, яка слугувала однією з підстав для винесення наказу ДФС України від 23.07.2021 №22-РГ «Про вивільнення працівників Державної фіскальної служби України», набрала чинності 24.07.2021, тобто на наступний день після винесення означеного наказу. В свою чергу, станом на дату винесення наказу ДФС України від 23.07.2021 №22-РГ «Про вивільнення працівників Державної фіскальної служби України» постанова КМУ від 21.07.2021 №761, якою було виключено позицію «ДФС 370 370 4604 4604» з граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, не набула чинності та, як наслідок, не могла слугувати підставою для прийняття відповідачем рішення щодо вивільнення працівників ДФС України.

Водночас, суд наголошує на тому, що наказ ДФС України від 23.07.2021 №22-РГ не є предметом позову у межах цієї справи, наслідком чого є відсутність підстав досліджувати його на предмет правомірності винесення.

Відповідно до статті 49 частини третьої КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом статті 49 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Аналізуючи норму частини третьої статті 87 Закону №889, суд приходить до висновку, що у разі звільнення особи на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті, у суб`єкта призначення виникає обов`язок пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, а його право звільнити державного службовця поставлено в пряму залежність від наявності однієї з двох умов: повинна бути відсутня можливість запропонувати відповідні посади або державний службовець відмовився від переведення на запропоновану посаду.

Якщо відсутня жодна з цих умов - звільнення державного службовця безумовно є протиправним.

Це також означає, що встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві (державній установі), незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.06.2020 року у справі № 826/19187/16, від 31.03.2020 року у справі № 826/6148/16, від 09.10.2019 року у справі № 821/595/16, від 26.05.2021 року у справі № 140/90/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).

При цьому, Верховний Суд звертав увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення і аж до дня розірвання трудового договору та охоплює як вакантні посади, що існували на день звільнення, так і такі, що з`явилися в установі протягом всього цього періоду.

Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі № 807/3588/14, від 27.05.2020 року у справі № 813/1715/16, від 26.05.2021 року у справі № 140/90/20.

Проте, відповідачами не надано пояснень та доказів, якими б підтверджувалося зайняття посад станом на період виникнення спірних відносин, які займали позивачі, як і відсутні докази, які б підтверджували пропозицію зайняти вказані посади позивачам.

З урахуванням викладеного суд вважає, що відповідач в порушення вимог статті 49 КЗпП України не запропоновано всі наявні вакантні посади відповідно до кваліфікації позивачів.

Суд також зважає на доводи позивача щодо того, що Постанова КМУ №761 від 21.07.2021, відповідно до якої з додатку 1 «Гранична чисельність працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади» постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 видалено позицію «ДФС» не змінила рішення про реорганізацію ДФС України, зафіксоване постановою КМУ від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України».

У відповідності з частиною четвертою статті 36 КЗпП України у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) підприємства дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Судом встановлено, що штатним розписом ДФС України, затвердженим наказом ДФС України від 21.12.2019 №791, передбачений штат у кількості 370 одиниць.

Штатним розписом ДФС України на 2019 рік станом на 26.01.2021 передбачений штат у кількості 370 штатних одиниць. В організаційній структурі наявне Управління правового забезпечення, до якого входить відділ нормативного експертного забезпечення та роз`яснювальної роботи з кількістю штатних одиниць 4 головних державних інспектори..

Штатним розписом ДФС України на 21.06.2021 передбачений штат у кількості 370 одиниць.

Тобто, при порівнянні штатної чисельності ДФС України за штатним розписом на 2019 рік та до 21.06.2021, кількість штатних одиниць ДФС України є незмінною.

В свою чергу, дослідивши наявну в матеріалах справи структуру апарату ДПС України, затверджену головою ДПС України 22.10.2020, судом встановлено, що до структури апарату ДПС України входить відділ погоджувально-роз`яснювальної та договірної роботи, з кількістю штатних одиниць 4 головних державних інспектори.

Тобто, виходячи з наявних в матеріалах справи структур апаратів ДФС України та ДПС України, функції, які виконували позивачі на посадах головних державних інспекторів відділу погоджувально-роз`яснювальної роботи Управління правового забезпечення ДФС України після реорганізації виконує відділ погоджувально-роз`яснювальної та договірної роботи з кількістю штатних одиниць 4 головних державних інспектори.

Щодо здійснення організаційних заходів з реорганізації ДФС України, матеріалами справи підтверджено, що наказом ДФС України від 02.04.2021 №6-РГ «Про внесення змін до наказу ДФС від 16.05.2019 №1-рг» внесено зміни до означеного наказу в частині персонального складу Комісії з реорганізації ДФС та змінено назву «Департамент організації роботи Служби (Пригаровський В.)» словами «Управління забезпечення діяльності Служби (Александров Анатолій)».

Наказом ДФС України від 05.04.2021 №7-РГ внесено зміни до наказу від 24.05.2019 №2-рг «Про затвердження Плану заходів з проведення реорганізації ДФС» шляхом викладення Плану заходів з проведення реорганізації (ліквідації) ДФС в новій редакції, що додається.

Наказом ДФС України від 24.09.2021 №32-РГ змінено персональний склад Комісії.

З означених наказів слідує, що відносно ДФС України продовжувалась процедура реорганізації.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка міститься у постанові від 31.01.2019 у справі № 820/4077/17, відповідно до якої в разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації. Зміна найменування бюджетної установи, її структури та штатного розпису є її реорганізацією. В юридичній практиці така форма реорганізації називається перетворенням. При цьому переведення працівників з однієї посади на іншу чи з одного структурного підрозділу до іншого здійснюється в разі, якщо діяльність бюджетної установи не припиняється, але змінюються її повноваження, структура чи штатний розпис, тобто проводяться організаційно-штатні заходи, реорганізація.

Беручи до уваги наведене, а також ураховуючи сформовану позицію Верховного Суду у цій категорії спорів, суд уважає дійшов висновку про недотримання ДФС України вимог Закону №889-VIII, зокрема частини третьої статті 87, що полягає у невиконанні обов`язку пропонування вакантних посад державної служби, є істотним порушенням процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів врахування відповідачами переважного права на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування спірних наказів ДФС України від 24.09.2021 №1349-о «Про звільнення ОСОБА_1 » (із змінами, внесеними наказом ДФС України від 04.10.2021 №1426-о «Про внесення змін до деяких наказів Державної фіскальної служби України», від 24.09.2021 №1351-о «Про звільнення ОСОБА_2 » (із змінами, внесеними наказом ДФС України від 04.10.2021 №1426-о «Про внесення змін до деяких наказів Державної фіскальної служби України» та від 24.09.2021 №1350-о «Про звільнення ОСОБА_3 » (із змінами, внесеними наказом ДФС України від 04.10.2021 №1426-о «Про внесення змін до деяких наказів Державної фіскальної служби».

При цьому судом не надається оцінка діям відповідачів щодо недопуску позивачів до приміщення ДФС України та усі надані сторонами на підтвердження чи у спростування означених обставин докази з огляду на те, що такі дії не є предметом позову у цій справі та не впливають на результати її вирішення.

Також судом відхиляються доводи щодо протиправного звільнення позивачів з підстав відтермінування граничного строку припинення ДФС України Законом №1774-ІХ від 22.09.2021 з огляду на те, що таке відтермінування є свідченням виключно збільшення строків для ліквідації ДФС України, проте не свідчить про наявність підстав для пролонгації строків звільнення позивачів за умови дотримання законодавчо визначеного порядку їх звільнення.

Відповідно до положень частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Зважаючи на висновок суду про протиправність спірних наказів про звільнення позивачів, останні підлягають поновленню на тих посадах та у тому органі, з якого їх було звільнено.

Оскільки позивачів було звільнено з посад головного державного інспектора відділу погоджувально-роз`яснювальної роботи Управління правового забезпечення ДФС України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають поновленню на вказаних посадах з моменту звільнення.

Щодо дати з якої необхідно поновити позивача, то суд вважає за необхідне вказати наступне.

Пунктом 2.27. Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993, прямо вказує, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Згідно оскаржуваних наказів останнім днем роботи позивачів є 04.10.2021, тобто дата звільнення 04.10.2021 вважається останнім робочим днем позивачів. А відтак з 05.10.2021 у позивачів почався вимушений прогул.

Таким чином суд вважає, що необхідно поновити позивачів саме з 05.10.2021, а не з 04.10.2021, як заявлено у прохальній частині позовних вимог.

У частині позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь позивачів середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає про таке.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №711/8138/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85679198) зазначила, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Пленум Верховного Суду України у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).

Згідно з підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 (далі - Порядок №100), цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

Відповідно до положень пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Пунктом 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Отже, справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб та військового збору є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а тому суд повинен визначати зазначену суму без утримання цього податку та збору, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.07.2018 по справі №359/10023/16-ц.

Враховуючи вищевказані норми та приймаючи до уваги те, що позивачів було звільнено з посади з 04.10.2021, при обчисленні середньоденної заробітної плати слід враховувати їх заробітну плату позивача за серпень та вересень 2021 року (два місяці, що передують звільненню).

Відповідно до довідки ДФС України від 29.10.2021 №330/5/99-99-09-02-14, виданої ОСОБА_2 , середньомісячна заробітна плата складає 20431,45 грн, середньоденна заробітна плата складає 950,30 грн ((13614,07 грн + 22497,23 грн) / (21 фактично відпрацьований робочий день + 17 фактично відпрацьованих робочих днів).

Відповідно до довідки ДФС України від 01.11.2021 №334/С/99-99-09-02-14, виданої ОСОБА_3 , середньомісячна заробітна плата складає 20260,96 грн, середньоденна заробітна плата складає 942,37 грн ((13444,07 грн + 22365,87 грн) / (21 фактично відпрацьований робочий день + 17 фактично відпрацьованих робочих днів).

Відповідно до довідки ДФС України від 01.11.2021 №332/А/99-99-09-02-14, виданої ОСОБА_1 , середньомісячна заробітна плата складає 20548,20 грн, середньоденна заробітна плата складає 955,73 грн ((12965,79 грн + 22396,07 грн) / (20 фактично відпрацьованих робочих дні + 17 фактично відпрацьованих робочих днів).

Водночас, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнати рішення, дій та бездіяльність відповідача 2 протиправними з огляду на незазначення позивачами, які саме дії, бездіяльність та рішення, на їх думку, є такими, що підлягають визнанню протиправними.

Суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб`єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Відтак, за наявності рішення суб`єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, суд зазначає, що оскаржувані бездіяльність або дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб`єктом владних повноважень проявлено активну поведінку - прийнято накази про звільнення позивачів.

Отже, всебічно та в повному обсязі розглянувши матеріали справи, оцінивши в сукупності наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Відповідно до положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в частині:

- поновлення позивачів на посадах головного державного інспектора відділу погоджувально-роз`яснювальної роботи Управління правового забезпечення ДФС України;

- стягнення з відповідача на користь позивачів суми середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки позивачі звільнені від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України ( ЄДРПОУ 39292197, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) від 04.10.2021 №1426-о «Про внесення змін до деяких наказів Державної фіскальної служби України».

Визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 24.09.2021 №1349-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на посаді головного державного інспектора відділу погоджувально-роз`яснювальної роботи Управління правового забезпечення ДФС України з 05.10.2021.

Стягнути з ДФС України середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 24.09.2021 №1351-о «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Поновити ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на посаді головного державного інспектора відділу погоджувально-роз`яснювальної роботи Управління правового забезпечення ДФС України з 05.10.2021.

Стягнути з ДФС України середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_2 .

Визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 24.09.2021 №1350-о «Про звільнення ОСОБА_3 ».

Поновити ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ) на посаді головного державного інспектора відділу погоджувально-роз`яснювальної роботи Управління правового забезпечення ДФС України з 05.10.2021.

Стягнути з ДФС України середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_3 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на посадах головного державного інспектора відділу погоджувально-роз`яснювальної роботи Управління правового забезпечення ДФС України з 05.10.2021.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з ДФС України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

рішення виготовлене та підписане 06.06.2024

Суддя Панченко Н.Д.