Рішення № 119583335, 29.05.2024, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 29.05.2024Справа № 643/18590/15-ц Провадження № 2/554/601/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2024 року Октябрський районний суд м.Полтави

в складі головуючого судді Чуванової А.М.,

за участю секретаря Єсліковської О.А.,

за участю учасників справи:

представник позивача: адвокат Гнатенко О.М.,

представник відповідача ОСОБА_1 : адвокат Пікуль О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Парфенкова Ірина Володимирівна, про визнання недійсними договорів дарування,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в листопаді 2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Парфенкова Ірина Володимирівна, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Харківській області, про визнання недійсними договорів дарування, в якому просить визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 6310137500:05:025:0002, площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Парфенковою Іриною Володимирівною 30.04.2015 року за реєстровим №704; визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 209,5 кв.м, житловою площею 139,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Парфенковою Іриною Володимирівною 30.04.2015 року за реєстровим №701.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено наступні правочини: договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 6310137500:05:025:0002, площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Парфенковою Іриною Володимирівною 30.04.2015 року за реєстровим №704; договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 209,5 кв.м, житловою площею 139,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Парфенковою Іриною Володимирівною 30.04.2015 року за реєстровим №701.

Позивач вважає зазначені договори дарування недійсними з наступних мотивів.

27.03.2007 року між позивачем та ТОВ «ТІМЕКС» укладено Генеральну угоду №6807N4 з лімітом заборгованості 2100 000,00 доларів США строком погашення 25.03.2010 року. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та іпотекодавцем ОСОБА_3 укладено іпотечний договір №6807Z61, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І.В. 27.03.2007 року та зареєстрований в реєстрі за №882, предметом іпотеки за яким є наступне нерухоме майно: житловий будинок з прибудовами літ. «Л-1», житловою площею 139,8 кв.м, загальною площею 209,5 кв.м та надвірні будівлі: гараж літ. «М», огорожа №5-8, замощення «І», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка кадастровий номер 6310137500:05:025:0002, площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Накладення заборони відчуження майна 27.03.2007 року зареєстровано тим же нотаріусом в реєстрі за №883.

Іпотекодавцем ОСОБА_3 в порушення умов Іпотечного договору, без згоди позивача, який є іпотекодержателем за цим договором, здійснено відчуження предмету іпотеки відповідачу ОСОБА_1 на підставі мирової угоди, яка визнана ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 12.06.2009 року у справі №2-7186/09. Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 23.12.2009 року у справі №2-14445/2009 за відповідачем ОСОБА_1 визнано право власності на предмет іпотеки за зміненою поштовою адресою: АДРЕСА_1 , і у зв`язку із рішенням виконкому Московського району м.Харкова від 08.12.2009 року.

Беручи до уваги, що предмет іпотеки, у порушення умов п.п.1.8, 2.4.5 Іпотечного договору, відчужений іпотекодавцем ОСОБА_3 без згоди іпотекодержателя АТ «Укрексімбанк» і таким чином набутий у власність відповідача ОСОБА_1 , то остання набула статусу іпотекодавця і разом з цим всі його права та обов`язки за Іпотечним договором в обсязі і на умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.

На підставі зазначених фактів, рішенням апеляційного суду Харківської області від 20.10.2015 року у справі №643/3872/14-ц задоволено позов АТ «Укрексімбанк» до відповідача ОСОБА_1 про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ). Отже, об`єкти нерухомості за оскаржуваними Договорами поруки є предметом іпотеки за Іпотечним договором.

Беручи до уваги, що відповідач ОСОБА_1 на підставі наведених вище фактів в силу ст.23 Закону України «Про іпотеку» набула статус іпотекодавця і разом з цим всі його обов`язки за Іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, отже, відчуження зазначених предметів іпотеки, які на момент укладання договорів дарування перебували в іпотеці, мало здійснюватись виключно за згодою іпотекодержателя АТ «Укрексімбанк».

Крім того, до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання договору іпотеки недійсним; треті особи: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Парфенкова Ірина Володимирівна, яку позивач уточнила та просить: визнати недійсним Іпотечний договір №6807Z61 від 27.03.2007 року, укладений між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченком І.В. 27.03.2007 року, реєстровий №882; визнати недійсною Генеральну угоду №6807Z4 від 27.03.2007 року, додаток №1 до Генеральної угоди від 27.03.2007 року за №6807Z4 «Перелік Кредитних договорів, укладених між Банком та Позичальником, які є такими що діятимуть у рамках цієї Генеральної угоди, Додаткову угоду №6807Z4-1 від 06.10.2008 року до Генеральної угоди, додаток №1 від 06.10.2008 року до Генеральної угоди від 27.03.2007 року за №6807Z4 «Перелік Кредитних договорів, укладених між Банком та Позичальником, які є такими що діятимуть у рамках цієї Генеральної угоди і додатками до цієї Генеральної угоди», укладені між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Тімекс».

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що ПАТ «Укрексімбанк» мотивує свої вимоги, зокрема, наявністю між ним та ТОВ «Тімекс» Генеральної угоди №6807N4 від 27.03.2007 року. Однак, як стало відомо, вказаної Генеральної угоди не існує. Це підтверджується висновком експерта №412 віл 23.10.2016 року, наданого за результатами судової технічної експертизи, проведеної у кримінальному провадженні №12012220470000719, в якому зазначено, що у наданих на дослідження документах, зокрема Генеральній угоді №6807N4 від 27.03.2007 року, укладеній між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Тімекс», всі зображення підписів та рукописних записів відтворені способом струминного друку, а не виконані пишущими приладами; зображення всіх відтисків печаток відтворені способом струминного друку, а не нанесені печатними формами. Сукупність обставин встановлених експертами свідчить про можливу підробку генеральної угоди, додатків до неї та додаткових угод, які були підставою для визнання недійсним іпотечного договору.

Таким чином внаслідок відсутності належним чином укладених договорів на підтвердження договірних відносин між Банком та ТОВ «Тімекс», про що позивач за зустрічним позовом не знав в момент укладання спірних договорів іпотеки, наявні підстави для визнання договору іпотеки недійсним з підстав невідповідності даного договору вимогам закону, що було допущено в момент укладання спірного договору.

Враховуючи, що недійсний договір не породжує правових наслідків та є недійсним з моменту його вчинення, зареєстроване обтяження нерухомого майна позивача за первісним позовом іпотекою та накладена заборона його відчуження підлягають скасуванню як такі, що виникли на підставі правочину, що не породжує правових наслідків та обмежують право власності позивача на нерухоме майно.

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 18.11.2015 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 29.02.2016 року вилучено з числа третіх осіб Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Харківській області.

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 27.04.2016 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням господарського суду Харківської області від 22.02.2016 року.

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 16.01.2017 року відновлено провадження у справі.

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 25.07.2018 року призначено у справі судово-технічну експертизу.

Постановою Харківського апеляційного суду від 21.11.2018 року ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 25.07.2018 року скасовано.

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 07.12.2018 року поновлено провадження у справі.

Представник ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» надав до суду письмові заперечення на зустрічну позовну заяву, в яких просив відмовити в задоволенні вимог. Зазначив, що правомірність Кредитних договорів та чинність кредитних зобов`язань за такими договорами є обставинами, встановленими судовоми рішеннями. А саме: постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.08.2010 року у справі №53/325-09 за позовом ТОВ «Тімекс» до АТ «Укрексімбанк», третя особа: ОСОБА_4 про розірвання кредитних договорів, яка на цей час є чинною, що підтверджується ухвалою Вищого господарського суду України від 12.07.2011 року у цій справі, відмовлено в задоволенні позову; постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2016 року та рішенням господарського суду Харківської області у справі №922/5972/15 за позовом ПФ «Яна» до АТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Тімекс» про встановлення нікчемності кредитних договорів, яким повністю відмовлено в задоволенні позову; рішенням господарського суду Харківської області від 27.12.2016 року у справі №922/5972/15 та ТОВ «Тімекс» про встановлення нікчемності кредитних договорів. На цей час відсутні будь-які чинні судові рішення, які б встановлювали не укладення, недійсність та/або нікчемність кредитних договорів та іпотечного договору. Таким чином, при правомірності та чинності кредитних договорів відсутні будь-які підстави для визнання недійсним іпотечного договору, укладеного в забезпечення виконання зобов`язань за такими кредитними договорами (т.2 а.с.3-4).

Представник ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» подав до суду відзив на уточнену зустрічну позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що надавши уточнення позовних вимог позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсними договір іпотеки, Генеральну угоду з додатками, тобто договори, в яких ОСОБА_2 не є стороною. Так, саме позивач в тексті власних уточнень вказує, що стороною Генеральної угоди є ТОВ «Тімекс». Позивач не може бути належним позивачем у справі про визнання недійсними договору іпотеки та Генеральної угоди, оскільки остання не була стороною при їх укладенні.

Висновок експертизи, на яку посилається позивач не надає відповіді на питання щодо належності підпису або неналежності підпису позивачу, а зазначає спосіб відтворення підписів. За таких обставин, посилаючись на висновок такої екпертизи позивач не надав доказів, що експертиза проводилась по оригінальним примірникам кредитного договору.

З матеріалів справи вбачається, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено дійсність договорів, які намагається оскаржити позивач за зустрічним позовом. Більш того, постановою Харківського апеляційного суду від 21.11.2018 року у справі №643/18590/15-ц додатково встановлено дійсність договору іпотеки та Генеральної угоди. Постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2016 року та рішенням господарського суду Харківської області відмовлено у задоволенні позову ПФ «Яна» до АТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Тімекс» про встановлення нікчемності кредитних договорів. Рішенням господарського суду Харківської області від 27.12.2016 року відмовлено в задоволенні позову ПФ «Яна» до АТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Тімекс» про встановлення нікчемності кредитних договорів. Отже, дійсність генеральної угоди вже неодноразово було предметом судового розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства. Судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлена дійсність генеральної угоди №6807Z4 від 27.03.2007 року, укладеної між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Тімекс» (т.2 а.с.229-231).

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 26.11.2019 року провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус ХНО Парфенкова Ірина Володимирівна, про визнання недійсними договорів дарування та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання договору іпотеки недійсним, треті особи: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Парфенкова Ірина Володимирівна, - зупинено до розгляду цивільної справи №643/1831/19 за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», третя особа: ПН ХМНО Десятніченко І.В. про визнання правовідносин припиненими.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 08.03.2022 року №2/0/9/-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», змінено територіальну підсудність Московського районного суду м.Харкова на Октябрський районний суд м.Полтави.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим по справі визначено суддю Чуванову А.М.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 24.04.2023 року прийнято до провадження цивільну справу.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 07.07.2023 року поновлено провадження у справі та вирішено розгляд проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 16.08.2023 року витребувані докази від Департаменту реєстрації Харківської міської ради.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 13.09.2023 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 20.05.2024 року змінено назву позивача за первісним позовом з Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України».

Ухвалою суду від 20.05.2024 року залишено без розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання договору іпотеки недійсним; треті особи: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Парфенкова Ірина Володимирівна.

Представник позивача адвокат Гнатенко О.М. в судовому засіданні позов підтримала, просила вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав, вказаних у позовній заяві. Зазначила, що було рішення суду про зверненя стягнення на предмет іпотеки, рішення апеляційного суду від 20.10.2015 року не виконано. Після визнання договорів дарування недійсними позивач хоче щоб власником була ОСОБА_1 , тоді він зможе звернути стягнення на цей будинок та земельну ділянку. На теперішній час існують два виконавчі провадження, однак так і не змогли звернути стягнення на предмет іпотеки. В усній формі було заявлено виконавцем, що не виконується рішення сулу, оскільки є договори дарування, однак в письмових відповідях зазначено інше. Вони мають наміри звернути стягнення на предмет іпотеки без зазначення власників.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Пікуль О.С. судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в задоволенні вимог. Зазначила, що право власності на даний час скасовано, тому це не є ефективним способом захисту, об`єкту немає. Жодних наслідків визнання договорів дарування недійсними не буде.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином.

Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Парфенкова І.В. в судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином.

Суд вважає можливим, у відповідності до ст.223 ЦПК України, розглянути справу у відсутність відповідача та третьої особи, на підставі наявних у справі даних і доказів.

Суд, заслухавши представників позивача та відповідача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.03.2007 року між позивачем та ТОВ «ТІМЕКС» укладено Генеральну угоду №6807N4 з лімітом заборгованості 2100 000,00 доларів США строком погашення 25.03.2010 року (т.1 а.с.15-25).

Так, згідно матеріалів справи між АТ «Укрексімбанк» та позичальником ТОВ «Тімекс» (учасник ОСОБА_4 95% статутного капіталу на момент видачі кредиту та 100% статутного капіталу на цей час) укладено Генеральну угоду №6807N4 від 27.03.2007 року із лімітом кредитування 2100000,00 доларів США та Кредитний договір №6807К17 від 27.03.2007 року із лімітом кредитування 1500000,00 доларів США. Загальна сума грошових коштів, виданих позичальнику ТОВ «ТІМЕКС» в рамках Генеральної угоди №6807N4 від 27.03.2007 року, складає 1282183,77 доларів США.

В забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ТІМЕКС» за кредитним договором між позивачем та іпотекодавцем ОСОБА_3 укладено іпотечний договір №6807Z61, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І.В. 27.03.2007 року та зареєстрований в реєстрі за №882, предметом іпотеки за яким є наступне нерухоме майно: житловий будинок з прибудовами літ. «Л-1», житловою площею 139,8 кв.м, загальною площею 209,5 кв.м та надвірні будівлі: гараж літ. «М», огорожа №5-8, замощення «І», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка кадастровий номер 6310137500:05:025:0002, площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Накладення заборони відчуження майна 27.03.2007 року зареєстровано тим же нотаріусом в реєстрі за №883 (т.1 а.с.10-14).

Іпотекодавцем ОСОБА_3 здійснено відчуження предмету іпотеки відповідачу ОСОБА_1 на підставі мирової угоди, яка визнана ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 12.06.2009 року у справі №2-7186/09 (т.1 а.с.26).

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 23.12.2009 року у справі №2-14445/2009 за відповідачем ОСОБА_1 визнано право власності на предмет іпотеки за зміненою поштовою адресою: АДРЕСА_1 , і у зв`язку із рішенням виконкому Московського району м.Харкова від 08.12.2009 року (т.1 а.с.27). Також по справі постановлено додаткове рішення Московського районного суду м.Харкова від 02.09.2010 року та у резолютивній частині судового рішення від 23.12.2009 року після речення: «Визнати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 » зазначити: і на земельну ділянку, плошею 0,1 га, з кадастровим номером №6310137500:05:025:0002 (т.1 а.с.28).

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 20.10.2015 року у справі №643/3872/14-ц за позовом ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тімекс» в особі керуючого санацією ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено позов. Визнано за ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» право іпотеки на житловий будинок з прибудовами літ. «Л-1», житловою площею 139,8 кв.м, загальною площею 209,5 кв.м, з надвірними будівлями: гараж літ. «М», огорожа №5-8, замощення «І», та земельну ділянку загальною площею 1,1000 га, кадастровий номер №6310137500:05:025:0002, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 ), які є предметом іпотеки за іпотечним договором №6807Z61 від 27.03.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І.В. за реєстровим №882. Звернуто стягнення на вказані об`єкти нерухомості (т.1 а.с.29-33).

Згідно матеріалів справи, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено наступні правочини: договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 6310137500:05:025:0002, площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Парфенковою Іриною Володимирівною 30.04.2015 року за реєстровим №704; договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 209,5 кв.м, житловою площею 139,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Парфенковою Іриною Володимирівною 30.04.2015 року за реєстровим №701 (т.1 а.с.81-82, 106).

Згідно з абзацом третімстатті 1 Закону України «Про іпотеку»,іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьомастатті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, за наведених умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку»визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Таку правову позицію Верховний Суд виклав в постанові від03 листопада 2021 рокуу справі№ 755/6927/18.

Згідно з пунктом 1 частини другоюстатті 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1ст.202ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Частиною 1 ст.203ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 203ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких необхідно для чинності правочину.

Тобто, правочин є недійсним, якщо він укладений із порушенням вимог закону.

Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Частинами першою, третьоюстатті 215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання недійсними договорів дарування АТ «Державний експортно-імпортний банк України» вказав на те, що відчуження зазначених предметів іпотеки, які на момент укладання договорів дарування перебували в іпотеці, здійснено без згоди іпотекодержателя АТ «Укрексімбанк». При цьому, позивач посилається на норми ст.215 ЦК України та ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку», згідно якої правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другоїстатті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та другастатті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі N 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Такі правові позиції Верховний Суд виклав в постановах від 22 травня 2019 року у справі N 310/7353/13-ц та від 17 березня 2020 року у справі 274/4841/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Суд вважає, що позивачем Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» обрано неналежний та неефективний спосіб захисту його порушених прав.

Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателяє недійсним(частина третя статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах«нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/13857/17 (провадження № 61-8071св21) вказано, що «уприватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону.Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Аналогічні висновки в постанові ВС від 06 жовтня 2021 року, справа №263/11275/18.

На підставі викладеного, враховуючи встановлені обставини, у суду відсутні правові підстави для визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна, адже зазначені правочини є нікчемними, і визнання їх недійсними в судовому порядку не є належним способом захисту прав та інтересів. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати ВС від 10 квітня 2019 року, справа № 463/5896/14-ц, провадження № 14-90 цс 19.

Більш того, суд звертає увагу на те, що набрало законної сили рішення апеляційного суду Харківської області від 20.10.2015 року, яким визнано за ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» право іпотеки на житловий будинок з прибудовами в літ. «Л-1», житловою площею 139,8 кв.м, загальною площею 209,5 кв.м, з надвірними будівлями: гараж літ. «М», огорожа №5-8, замощення «І», та земельну ділянку загальною площею 1,1000 га, кадастровий номер №6310137500:05:025:0002, що знахоидться за адресою: АДРЕСА_3 ), які є предметом іпотеки за іпотечним договором №6807Z61 від 27.03.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І.В. за реєстровим №882. Звернуто стягнення на вказані об`єкти нерухомості.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Підставою звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або не існування якої встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву :етинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Тобто, обставини встановлені рішенням суду не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті ж особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Дія преюдиції припиняється, коли попереднє преюдиціальне рішення, зокрема судове, скасовано в установленому порядку.

Згідно матеріалів справи, на виконання вищевказаного рішення апеляційного суду Харківської області було видано два виконавчих листи, де боржниками зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Виконавче провадження, де боржник ОСОБА_1 , №66316396 продовжує перебувати на примусовому виконанні, рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано (т.4 а.с.138,141-144).

Виконавче провадження, де боржник ОСОБА_3 , №49653419 продовжує перебувати на примусовому виконанні, рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано (т.4 а.с. 146-147,152-153).

11.03.2024 року на адресу банку надійшла вимога виконавця, в якій з метою направлення подання про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому порядку, про надання копії Іпотечного договору №6807Z61 від 27.03.2007 року (т.4 а.с.148).

Як зазначає позивач, на вищевказану вимогу 03.04.2024 року банком надано копію іпотечного договору та відповідь про те, що у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 потрібно звернутися до суду із заявою про заміну сторони боржника його правонаступником, а після заміни сторони виконавчого провадження на спадкоємців боржника направити заяву до суду про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому порядку (т.4 а.с.150-151).

Отже, рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки перебуває на виконанні у відділі примусових виконань рішень Державної виконавчої служби України, у даній справі відсутня обставина реалізації предмета іпотеки, іпотека не припинилася на підставі частини першої статті593ЦКУкраїни

Суд також звертає увагу на те, що перехід права власності не є підставою для припинення іпотеки (стаття 23 Закону України «Про іпотеку»).

Враховуючи вище викладене, у позові АТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування слід відмовити.

Керуючись ст.ст.12,13,81,141,223,256,258,259,263-265,267,268 ЦПК України, ст.ст.203,215,216,575,586 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Парфенкова Ірина Володимирівна, про визнання недійсними договорів дарування - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцяти денний строк з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358цього Кодексу.

Повний текст судового рішення складено 07.06.2024 року.

Учасники справи:

позивач: Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», місцезнаходження: м.Київ,вул.Антоновича,127, код ЄДРПОУ: 00032112;

відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_4 ;

відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;

третя особа: приватний нотаріус ХМНО Парфенкова Ірина Володимирівна, місцезнаходження: 61123, м.Харків, вул. Блюхера,35/81.

Суддя А.М.Чуванова