Рішення № 119562772, 06.06.2024, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 06 червня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/4063/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

04 квітня 2024 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради, в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08 квітня 2024 року, просить суд:

визнати протиправною відмову відповідача щодо встановлення позивачу статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та у видачі відповідного посвідчення;

зобов`язати відповідача встановити позивачу статус члена сім`ї померлого ветерана війни-особи з інвалідністю внаслідок війни з 07 березня 2024 року та видати посвідчення з написом "Член сім`ї загиблого".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до відповідача із заявою про надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачу відповідного посвідчення. Відповідач надав відповідь, в якій зазначив, що відсутні підстави для встановлення дружинам померлих ліквідаторів на Чорнобильській АЕС статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов`язана із захворюванням отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Позивач, вважаючи надану відмову протиправною, звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження).

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Вивчивши матеріали справи суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження № НОМЕР_1 від 15 грудня 2000 року.

12 жовтня 2023 року ОСОБА_2 видано посвідчення серії НОМЕР_2 , відповідно до якого, пред`явник цього посвідчення є особою з інвалідністю І групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Згідно військового квитка серії НОМЕР_3 , у період з 08 червня по 8 серпня 1986 року ОСОБА_2 брав участь у роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 13 січня 2024 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у віці 60 років гр. ОСОБА_2 помер.

Згідно з Витягом з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 14 лютого 2024 року № 996 зазначено, що захворювання, яке призвело до смерті, та причини смерті, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивачка звернулась до відповідача із заявою від 07 березня 2024 року, в якій просила надати статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення члена сім`ї померлого ветерани війни, як дружині померлої особи з інвалідністю І групи.

За результатами звернення позивача, відповідач листом № М-01-13/6301-04/2 від 28 березня 2024 року повідомив, що відповідно до пункту 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту", позивачу не можливо надати статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до вищезазначеного закону. Зазначено, що відповідно до п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" чинність цього Закону поширюються на сім`ї осіб, крім іншого, які померли внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. Тому, у зв`язку з відсутністю законних підстав для встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни управлінням соціального захисту населення позивачу відмовлено в наданні статусу та посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо видачі посвідчення протиправною, у зв`язку із чим звернулась до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Стаття 3 Конституції України гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Правовий статус ветеранів війни регламентується Законом України від 22.10.1993 № 3551-ХII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХII).

У преамбулі до Закону №3551-ХII зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно зі ст. 4 Закону № 3551-ХII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХIІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також інваліди з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Згідно з п. 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону № 3551-ХIІ визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Таким чином, обов`язковими умовами, за яких ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС може бути віднесено до осіб з інвалідністю внаслідок війни є наявність факту інвалідності, доказів залучення особи до виконання обов`язків військової служби або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Судом встановлено, що згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 12 жовтня 2023 року, померлий чоловік позивача був особою з інвалідністю І групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.

Отже, на нього поширювалась дія Закону №3551-ХII.

Порядок проведення військово-лікарської експертизи визначається Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, що затверджене наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 (далі - Положення № 402).

Так, відповідно до п. 1.1 розділу І цього Положення військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до п. 21.30 Положення № 402 постанова військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), що зумовило безпосередню, основну причину смерті, приймається в одному із формулювань, вказаних у пунктах 21.5, 21.6 розділу II цього Положення, з обов`язковим додаванням перед словом "ТАК" або "НІ" слів "яке призвело до смерті, та причина смерті".

Згідно з п. 21.6 Положення № 402 при встановленні причинного зв`язку захворювань військовослужбовців з аварією на Чорнобильській АЕС та інших ядерних об`єктах, учасників ядерних випробувань і випробувань ядерної зброї та тих, що брали участь у складанні ядерних боєприпасів і здійснювали на них регламентні роботи для проведення відповідних випробувань і військових навчань, постанови приймаються, зокрема, у таких формулюваннях (наявність посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії (постраждалого від наслідків аварії) на Чорнобильській АЕС відповідної категорії при встановленні причинного зв`язку обов`язкова):

а) "Захворювання, ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" якщо захворювання виникли у період ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, загострились або ускладнились, призвели до інвалідності чи смерті у строки, передбачені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 травня 1997 року № 150 "Про затвердження нормативних актів щодо хвороб, при яких може бути встановлений причинний зв`язок з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 вересня 1997 року за № 448/2252, і військовослужбовець, колишній військовослужбовець має посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Визначення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, каліцтва, травми), що призвело до смерті військовослужбовця, особи, звільненої з військової служби, проводиться штатними ВЛК (п. 21.9 розділу ІІ Положення № 402).

Таким чином, громадяни із числа військовослужбовців у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.

Окрім того, у матеріалах справи містяться документи, які підтверджують, що захворювання, що спричинило смерть гр. ОСОБА_2 , пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Вказана обставина є істотною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на ЧАЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 червня 2018 року у справі №377/797/17 та від 31 січня 2019 року у справі № 368/1131/17.

Витягом з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 14 лютого 2024 року № 996 підтверджено, що захворювання гр. ОСОБА_2 , яке призвело до смерті, та причини смерті, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Таким чином, уповноваженим органом державної влади (ВЛК) встановлено причинний зв`язок смерті чоловіка позивача внаслідок захворювань, набутих у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відтак, за результатами розгляду справи судом встановлено, що на чоловіка позивача за життя поширювалась дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і він мав право на пільги, передбачені законодавством для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни; до смерті чоловіка позивача призвело захворювання, пов`язане з виконанням ним обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У силу приписів п. 1 ст. 10 Закону № 3551-ХII чинність цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у ст. 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісті) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Аналіз наведеної норми у сукупності з положеннями ст. 4, п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХII дає змогу зробити висновок, що чинність цього Закону поширюється на членів сім`ї військовослужбовців та прирівняних до них осіб, які: 1) загинули (пропали безвісті); або 2) померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків); або 3) померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.

При цьому відповідно до абзацу 19 пункту 1 статті 10 Закону № 3551-ХII до членів сімей загиблих військовослужбовців належить один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

Отже позивач, маючи статус члена сім`ї померлого учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС зі статусом особи з інвалідністю внаслідок війни, смерть якого настала у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби, вважається особою, на яку поширюється чинність Закону № 3551-ХII.

Більше того, поширення чинності Закону № 3551-ХII на позивача є похідним від приналежності її померлого чоловіка до категорії ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Відтак, відмова у присвоєнні позивачу статусу члена сім`ї загиблого на підставі положень п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з підстав, зазначених в листі відповідача від № М-01-13/6301-04/2 від 28 березня 2024 року є протиправною, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне обрати належний спосіб захисту порушеного права та визнати протиправною таку відмову.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача встановити позивачу статус члена сім`ї померлого ветерана війни-особи з інвалідністю внаслідок війни з 07 березня 2024 року та видати посвідчення з написом "Член сім`ї загиблого", суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року № 509/1350/17 сформовано висновок про те, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови відповідача у встановленні позивачу статусу члена сім`ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни в межах мотивів, наведених відповідачем у спірному листі-відмові. Виходячи з предмету доказування у цій справі, суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого статусу.

Отже, позовна вимога про зобов`язання відповідача встановити позивачу статус члена сім`ї померлого ветерана війни-особи з інвалідністю внаслідок війни з 07 березня 2024 року та видати посвідчення з написом "Член сім`ї загиблого" задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, у свою чергу, не доведено правомірність вчинених дій щодо відмови у задоволенні заяви позивача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

Таким чином, враховуючи протиправний характер наданої відповідачем відмови, задля ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог у відповідності до ст. 9 КАС України та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання йому статусу члена сім`ї померлого ветерана війни.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради (вул. І.Мазепи, 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, ЄДРПОУ 03195317) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною оформлену листом № М-01-13/6301-04/2 від 28 березня 2024 року відмову Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтава ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07 березня 2024 року про надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради (вул. І.Мазепи, 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, ЄДРПОУ 03195317).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова