Рішення № 119561977, 06.06.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2024 року Київ Справа №320/4643/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просить суд:

1. Визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві щодо не виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 з 01.09.2023 року протиправними.

2. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.09.2023 року по 09.12.2023 року, з урахуванням розміру та надбавок суддівської винагороди визначених статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

3. Рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав про те, що він Указом Президента №425/2016 від 29.09.2016 призначений на посаду судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області строком на п`ять років, з 24.10.2016 наказом голови Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області зарахований до відповідного штату суду. З 26.02.2022 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №4 мобілізований на військову службу до вказаної військової частини та у період з 26.02.2022 по 09.07.2022 проходив військову службу, та у подальшому на підставі наказу №178 командира військової частини НОМЕР_2 переведений до військової частини. Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 01.12.2023 року № 464 його звільнено у відставку та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 09.12.2023 року № 356 з 09.12.2023 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення.

На підставі рішення голови Верховного Суду від 17.10.2022 року №484/0/149-22 його відряджено до Оболонського районного суду м. Києва з 18.10.2022 року.

ОСОБА_1 з 01.09.2023 по 09.12.2023 не проведено виплату суддівської винагороди, яка гарантована ст. 130 Конституції України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та на запит, позивач отримав відповідь 03.04.2023 за №2м93-23-193/23, що невиплата спірної виплати здійснено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набув чинності 19.07.2022 та такі дії позивач вважає протиправними посилаючись на рішення Ради Суддів України від 05.08.2022 №24, у якому зазначено, що оскільки будь-яких змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" внесено не було, то суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправленням правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

5 лютого 2024 року, ухвалою Київського окружного адміністративного суду провадження у справі відкрито, ухвалено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

До суду надійшов відзив від відповідача, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав того, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набув чинності 19.07.2022, у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада", у зв`язку з чим, з 19.07.2022 за працівниками, призваними на строкову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу з призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийняттям на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладання нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до фактичного звільнення, середній заробіток не зберігається. Як наслідок, з 19.07.2022 територіальне управління ДСА України не мало правових підстав для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку як такому, що був призваний до військової служби. Зазначив, що оскільки головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів), є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА, як суб`єкт владних повноважень, мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Від третьої особи ДСА України надійшли пояснень щодо позову, в яких зазначено, про пропуск позивачем строку звернення до суду та вказано, що підставою для увільнення позивача від виконання службових обов`язків слугувало прийняття його на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України. Однак, 19 липня 2022 Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, згідно яких виключено норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації. Одночасна виплата грошового забезпечення військовослужбовцю та суддівської винагороди як судді створює надмірне навантаження на Державний бюджет України, оскільки зазначені виплати здійснюються за рахунок бюджетних коштів. Представник третьої особи просив суд відмовити у задоволенні позову.

Державна казначейська служба України у м. Києві пояснень по суті позову до суду не надала.

06.06.2024 ухвалою суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом та поновлено позивачу строк звернення до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Указом Президента № 425/2016 від 29.09.2016 "Про призначення та звільнення суддів" відповідно до ст. 127 та частини першої статті 128, пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України призначений на посаду судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області строком на п`ять років.

З 24.10.2016 наказом голови Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області зарахований до відповідного штату суду.

Згідно розпорядження голови Верховного Суду від 06.03.2022 №1/0/09-22 змінено територіальну підсудність судових справ Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області та визначено передати підсудність до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Рішенням Верховного Суду від 17.10.2022 №484/0/149-22 враховуючи наявність згоди на відрядження до іншого суду, керуючись статтею 55, пунктом 56 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відряджено суддю Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області Музику Олександра Миколайовича до Оболонського районного суду м. Києва з 18 жовтня 2022 року.

Таким чином, ОСОБА_1 є діючим суддею з 29.06.2016 та з 18.10.2022 відряджений до Оболонського районного суду м. Києва.

За обставинами по справі вбачається, що з 26.02.2022 на підставі наказу Командира військової частини НОМЕР_1 №4 (по стройовій частині) відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", мобілізованої директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 24 лютого 2022року №32/321/501/13т у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, солдат запасу ОСОБА_1 , зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, встановлено відповідний посадовий оклад 2470 гривень на місяць, 1 тарифний розряд, на період дії воєнного стану виплачувати надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% та щомісячну премію відповідно до особистого внеску в загальні результати служби.

Наказом №178 Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України (п особовому складу) від 09.07.2022, відповідно до пунктів 82 та 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , командира стрілецького взводу стрілецької роти НОМЕР_4 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_5 окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", призначено Офіцером відділу планування та координації застосування підрозділів розвідки управління розвідки штабу командування, ВОС НОМЕР_6 , переведений до військової частини НОМЕР_2 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 01.12.2023 року № 464 ОСОБА_1 звільнено у відставку та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 09.12.2023 року № 356, з 09.12.2023 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення.

Відтак, ОСОБА_1 будучи діючим суддею, мобілізований на військову службу до вказаної військової частини НОМЕР_1 з 26.02.2022, проходив військову службу спочатку у військовій частині НОМЕР_1 у період з 26.02.2022 по 09.07.2022, зазначеним вище Наказом №178 від 09.07.2022 призначений на вищу посаду у порядку просування по службі шпк "старший лейтенант" на "майор" та переведений відповідно до військової частини НОМЕР_2 , з особового складу якої був виключений з 9 грудня 2023 року

Вказані обставини та факти відповідачем по справі не заперечуються.

Як зазначає позивач, підставою для звернення до суду з вказаним позовом стало невиплата відповідачем суддівської винагороди з 01.09.2023 по 09.12.2023.

ОСОБА_1 15.03.2023 звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві зі зверненням щодо підстав виплати суддівської винагороди.

У листі відповіді від 03.04.2023 №2м93-23-193/23 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві , ОСОБА_1 повідомлено про внесені в ст. 119 Кодексу законів про працю України змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, яким виключено положення щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваними на строкову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу з призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийняттям на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладання нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до фактичного звільнення та згідно листа Міністерства економіки України Прикінцевими та перехідними положеннями Закону не визначено особливостей застосування положень частини третьої статті 119 КЗпП, тому з дня набрання чинності Законом за працівниками, призваними (прийнятими) до дня набрання чинності Законом на військову службу, слід зберігати лише місце роботи (посаду). Ураховуючи викладене, збереження роботодавцем заробітної плати працівникам, які були прийняті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності Законом слід припинити.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Позиція позивача у справі базується на наявності у нього права на щомісячне нарахування та виплату йому суддівської винагороди, не залежно від обставин та фату несення ним наразі військової служби, оскільки право на таку суддівську винагороду зберігається та гарантується Конституцією України та Законом України "Про судоустрій та статус суддів", також, враховуючи рішення Ради Суддів України від 05.08.2022 №24 роз`яснено, що оскільки будь-яких змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" внесено не було, то суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправленням правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

Відповідач в свою чергу вважає свої дії по припиненню нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди правомірними вказуючи на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ.

Таким чином, предметом спору у даній справі є суддівська винагорода, яка є щомісячною виплатою судді, що призупинена до виплати відповідачем з 19.07.2022 у зв`язку із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, у зв`язку з чим, суд вважає необхідним встановити правомірність чи протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу суддівської винагороди з 01.09.2023 року по 09.12.2023 року, як вказує в позові позивач, на предмет відповідності таких дій положенням ч. 2 ст. 2 КАС України із дотриманням судом принципів адміністративного судочинства визначених ч. 3 вказаної статті.

За ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ст. 6 Конституції України).

Статтею 43 Конституції України серед іншого визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі суддівська винагорода ОСОБА_1 не нараховувалася та не виплачувалася з 01.09.2023 року по 09.12.2023 року відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ.

Суд враховує, що 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, яким у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".

Тобто у статтю 119 КЗпП України внесено зміни у частині виключення норми щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Отже, середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві.

Вирішуючи питання щодо спірних правовідносин суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом, що кореспондується із положеннями ст. 92 Конституції України.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону № 1402-VIII незалежність судді забезпечується серед іншого окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді, функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2 ст.135 № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

З огляду на п.1 ч.3 ст.135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст.135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ч. 7 ст. 135 Закону № 1402-VIII).

З огляду на ч.9 ст.135 Закону № 1402-VIII, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

З аналізу ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII, судом встановлено, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №3-рп/2013 вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

У рішенні від 04.12.2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У рішенні від 11.03.2020 року №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Суд наголошує на тому, що Закон № 1402-VIII передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком.

Частина 10 статті 135 Закону № 1402-VIII встановлює, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2022 у справі №990/4/22 (провадження №11-105заі22) сформувала висновок, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відряджені, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Очевидним є також те, що суддя може не здійснювати правосуддя після відрахування його зі штату та звільнення.

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

У рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 вказано, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Таким чином, питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ.

Суд в даній справі враховує також рішення Ради суддів України від 05 серпня 2022 року №24, в якому зокрема вказано, що відповідно до рекомендацій щодо організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, які затверджені рішенням Ради суддів України №10 від 14.03.2022 року, суддівська винагорода у розмірі посадового окладу та доплат, визначених частиною другою статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виплачується якщо суддя увільнений від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період або не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин (закінчення строку повноважень, тимчасове зупинення роботи суду, тимчасове зупинення відправлення правосуддя тощо).

19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", відповідно у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінені на слова "зберігаються місце роботи і посада". Тобто середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві.

З огляду на внесені законодавцем зміни виникає питання щодо виплати суддівської винагороди суддям та при вирішенні даного питання Рада суддів України виходить з такого, що за усталеною практикою призвані на військову службу під час мобілізації до Збройних Сил України судді були увільнені від виконання обов`язків із відправлення правосуддя в судах, до штату яких вони зараховані, відповідними локальними розпорядчими актами. При цьому, на період проходження військової служби за ними зберігалось місце роботи, займана посада та суддівська винагорода, необхідно звернути увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

Відповідно, за суддями збережено на законодавчому рівні щомісячну виплату щомісячної суддівської винагороди на період проходження військової служби суддею.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Виходячи з вищевикладеного, зважаючи на те, що суддя Музика О.М. в період з 01.09.2023 року по 09.12.2023 року не здійснював правосуддя внаслідок проходженням ним військової служби у Збройних Силах України, разом з тим виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" над іншими нормами законодавства України, суд дійшов висновку, що позивачу підлягає виплаті суддівська винагорода у повному обсязі.

Таким чином, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві безпідставно не нарахувало та не виплатило судді ОСОБА_1 суддівську винагороду за період 01.09.2023 року по 09.12.2023 року, такі дії щодо невиплати суддівської винагороди суд вважає протиправними, останні не відповідають вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд вважає необхідним зазначити, що частинами 1-4 статтею 148 Закону 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, серед інших, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до частин 1 3 ст. 151 Закону 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України підзвітна Вищій раді правосуддя у межах, визначених законом.

Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

За ст. 154 Закону 1402-VIII територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Згідно Рішення ради правосуддя України від 17.01.2019 №141/0/15-19 Про затвердження Положення про Державну судову адміністрацію України, пункту 5 основними завданнями ДСА України є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Відповідно, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві є територіальним органом Державної судової адміністрації України на який покладено обов`язок щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності суддів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів та вказаний орган є розпорядником бюджетних коштів.

Враховуючи встановлені судом порушені права позивача щодо невиплати відповідачем суддівської винагороди у вказаному періоді, суд вважає необхідним захистити встановлене порушене право позивача та відновити останнє шляхом зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.09.2023 року по 09.12.2023 року з урахуванням розміру та надбавок суддівської винагороди визначених статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

Суд зазначає, що позивачем доведено протиправність дій відповідача по призупиненню виплати суддівської винагороди з 01.09.2023 року по 09.12.2023, в свою чергу, відповідачем не спростовано належними та достатніми доказами твердження позивача та не доведено правомірність своїх дій по застосуванню в даному спорі положень Закону № 2352-IX.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про звернення судового рішення у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Відтак, зважаючи на те, що предмет судового розгляду в цій справі не стосується стягнення з відповідача на користь позивача конкретної суми недоплаченої суддівської винагороди, то відсутні правові підстави для допуску рішення суду до негайного виконання.

Аналогічна правова позиція зазначена з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 18.12.2018 року у справі № 816/301/16.

Виходячи з предмету позовних вимог позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову до суду за п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", інших понесених витрат по справі позивачем до суду не заявлено, у зв`язку з чим за наслідками вирішення справи у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо понесених витрат по справі.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (місцезнаходження: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 26268059) щодо невиплати суддівської винагороди ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 ) з 01.09.2023.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (місцезнаходження: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 26268059) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 ) суддівську винагороду за період з 01.09.2023 по 09.12.2023, з урахуванням розміру та надбавок суддівської винагороди визначених статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І.І.