Ухвала суду № 119561949, 06.06.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

06 червня 2024 року Київ Справа № 320/4643/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження заяву позивача ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просить суд:

1. Визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві щодо не виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 з 01.09.2023 року протиправними.

2. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.09.2023 року по 09.12.2023 року, з урахуванням розміру та надбавок суддівської винагороди визначених статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

3. Рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав про те, що він Указом Президента №425/2016 від 29.09.2016 призначений на посаду судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області строком на п`ять років, з 24.10.2016 наказом голови Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області зарахований до відповідного штату суду. З 26.02.2022 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №4 мобілізований на військову службу до вказаної військової частини та у період з 26.02.2022 по 09.07.2022 проходив військову службу, та у подальшому на підставі наказу №178 командира військової частини НОМЕР_2 переведений до військової частини. Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 01.12.2023 року № 464 його звільнено у відставку та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 09.12.2023 року № 356 з 09.12.2023 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення.

На підставі рішення голови Верховного Суду від 17.10.2022 року №484/0/149-22 його відряджено до Оболонського районного суду м. Києва з 18.10.2022 року.

ОСОБА_1 з 01.09.2023 по 09.12.2023 не проведено виплату суддівської винагороди, яка гарантована ст. 130 Конституції України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та на запит, позивач отримав відповідь 03.04.2023 за №2м93-23-193/23, що невиплата спірної виплати здійснено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набув чинності 19.07.2022 та такі дії позивач вважає протиправними посилаючись на рішення Ради Суддів України від 05.08.2022 №24, у якому зазначено, що оскільки будь-яких змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" внесено не було, то суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправленням правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

5 лютого 2024 року, ухвалою Київського окружного адміністративного суду провадження у справі відкрито, ухвалено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

До суду надійшов відзив від відповідача, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав того, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набув чинності 19.07.2022, у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада", у зв`язку з чим, з 19.07.2022 за працівниками, призваними на строкову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу з призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийняттям на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладання нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до фактичного звільнення, середній заробіток не зберігається. Як наслідок, з 19.07.2022 територіальне управління ДСА України не мало правових підстав для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку як такому, що був призваний до військової служби. Зазначив, що оскільки головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів), є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА, як суб`єкт владних повноважень, мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Від третьої особи ДСА України надійшли пояснень щодо позову, в яких зазначено, про пропуск позивачем строку звернення до суду та вказано, що підставою для увільнення позивача від виконання службових обов`язків слугувало прийняття його на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України. Однак, 19 липня 2022 Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, згідно яких виключено норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації. Одночасна виплата грошового забезпечення військовослужбовцю та суддівської винагороди як судді створює надмірне навантаження на Державний бюджет України, оскільки зазначені виплати здійснюються за рахунок бюджетних коштів. Представник третьої особи просив суд відмовити у задоволенні позову.

Державна казначейська служба України у м. Києві пояснень по суті позову до суду не надала.

Позивач у позовній заяві зазначає, про поважність пропуску строку звернення до суду, оскільки він з 26.02.2022 перебував на військовій службі, у зв`язку з веденням в країні військового стану, зазначає, що подати позов раніше не було можливим, у зв`язку із обмеженнями військової служби.

Розглянувши заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом та заяву представника третьої особи про пропуск позивачем строку звернення до суду, перевіривши матеріали справи, оцінивши їх на відповідність вимогам законодавства, суд робить наступні висновки.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Судом встановлено, що предметом спору в даній справі є невиплата суддівської винагороди за період 01.09.2023 по 09.12.2023

З 26.02.2022 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №4 мобілізований на військову службу до вказаної військової частини та у період з 26.02.2022 по 09.07.2022 проходив військову службу, та у подальшому на підставі наказу №178 командира військової частини НОМЕР_2 переведений до військової частини. Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 01.12.2023 року № 464 позивача звільнено у відставку та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 09.12.2023 року № 356, позивача з 09.12.2023 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення, а 19.01.2024 року позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку наведеним позивачем причинам пропуску строку на звернення до суду та наданим на підтвердження доводів доказам, суд вважає, що в даному випаду не можна стверджувати про легковажність або байдужність позивача в можливості звернутися із даним позовом у визначені строки, оскільки слід врахувати, що 26.02.2022 р. позивач був мобілізований.

Крім того, слід зазначити, що Указом Президента України №133/2022 від 14.03.2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, який затверджено Законом України №2119-ІХ від 15.03.2022, постановлено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Також в подальшому Указами Президента України продовжено строк дії воєнного стану в Україні, який діяв на момент звернення позивача до суду та діє станом сьогоднішній день.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Суд звертає увагу, що кінцевий строк для подання позовної заяви припадав на час дії в Україні воєнного стану.

Як зазначено судом, в період з 26.02.2022 по 09.12.2023 позивач продовжував проходити військову службу, що вимагало від нього постійного перебування за місцем дислокації військової частини для виконання покладених обов`язків, що певною мірою ускладнює можливість своєчасно звернутися до суду в умовах дії правового режиму воєнного стану, суд вважає, що у спірних правовідносинах наявні поважні причини, які перешкоджали позивачу своєчасно звернутися за судовим захистом.

Відтак слід врахувати, що процесуальний строк, який позивач пропустив, припав на період дії воєнного стану на території України, беручи до уваги, що позивач був призваний по мобілізації та він проходить службу та враховуючи існуючі обмеження й перешкоди, які встановлені під час вказаного особливого правового режиму і під час проходження військової служби, судом встановлено поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Також, суд враховує рішення Ради Суддів України від 24.02.2022 про вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні у мовах припинення повноважень ВРП та воєнного стану у зв`язку із збройною агресією з боку РФ та рекомендацій від 02.03.2022 щодо роботи судів в умовах воєнного стану, якими рекомендовано по можливості продовжувати процесуальні строки щонайменше до закінчення воєнного стану, позицію Верховного Суду від 04.03.2022 "Особливості здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан", якою визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 зазначив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21.05.2021 у справі №1.380.2019.006107, від 22.07.2021 у справі №340/141/21, від 16.09.2021 у справі №240/10995/20 та від 12.09.2022 у справі №120/16601/21-а.

Враховуючи вищезазначене, прохання позивача про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлення строку, враховуючи постанову Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 щодо уникнення судами надмірного формалізму в питання строків звернення та те, що позивач без зайвих зволікань звернувся до суду з даним позовом, задля забезпечення позивачу право на доступ до суду за захистом прав та інтересів, суддя вважає можливим задовольнити заяву позивача, поновити строк звернення до суду

На підставі наведеного та керуючись статтями 122, 123, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити позивачу ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Продовжити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Войтович І.І.