Рішення № 119546490, 29.05.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/19252/22-ц

пр. 2-5829/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

секретаря Ємець Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №757/19252/22-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Шоста Київська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Шоста Київська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що її права як спадкоємця були порушенні, оскільки їй було надано додатковий строк на прийняття спадщини, однак нотаріус відмовив позивачу, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом.

З врахуванням зазначеного, позивач просить суд:

- визнати недійсним, видане ОСОБА_2 свідоцтво на спадщину за законом на 1/3 частку земельної ділянки площею 0,0464 га. Кадастровий номер: 8000000000:90:537:0023, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним, видане ОСОБА_2 свідоцтво на спадщину за законом на 1/6 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним, видане ОСОБА_2 свідоцтво на спадщину за законом на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

22.08.2022 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

15.11.2022 ухвалою суду у Шостої Київської державної нотаріальної контори було витребувано належним чином завірені матеріли спадкової справи від 28 липня 2016 року №525/2016, щодо майна померлої ОСОБА_3 .

07.03.2024 до суду надійшли матеріали спадкової справи.

22.04.2024 ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та призначено до розгляду справи по суті.

Представник позивача в судове засідання подав заяву про розгляд справи без участі позивача та представника позивача, вимоги підтримав.

Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва.

Окрім цього, у спростування доводів відповідачем не було подано відзиву на позовну заяву.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Відповідно до принципу 2 Рекомендацій № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення функціонування правосуддя, ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи на 367 засіданні заступників міністрів 28 лютого 1984 року, коли в ході судового провадження сторона поводиться недобросовісно і явно зловживає процедурою з очевидною метою затягти провадження, суд має бути наділений повноваженнями або невідкладно винести рішення по суті справи, або застосувати санкції, такі як накладення штрафу, відшкодування завданих збитків або позбавлення права на процесуальну дію; в особливих випадках суд має бути у змозі стягнути судові витрати з адвоката.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що судом було забезпечено достатньо можливостей для подання всіх необхідних документів, клопотань, які би забезпечили належне використання свої процесуальних прав та доведення своєї позиції щодо позовних вимог.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку про розгляд справи за відсутності відповідача.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 - бабуся позивача, після смерті якої відкрилась спадщина.

За життя померла не розпорядилася своїм майном та заповіту не залишила, а тому спадщина повинна бути прийнята за законом.

13 січня 2017 року позивач звернулася до Шостої київської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі, син якої, батько позивача - ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу було відмовлено, у зв`язку з тим, що вона пропустила 6-ти місячний строк на прийняття спадщини, який передбачений ст. 1270 ЦК України.

Таким чином, вчасно, через хворобу, сильного стресу, душевних хвилювань, власної необізнаності з боку ОСОБА_2 , позивач з поважних причин пропустила строк встановлений для подання заяви на прийняття спадщини.

Крім цього, нотаріус їй повідомив, що 28 липня 2016 року, на підставі заяви від імені ОСОБА_5 , - сина померлої, рідного дядька позивача була відкрита спадкова справа №525/2016, щодо майна померлої ОСОБА_3 , яка на момент смерті проживала в АДРЕСА_2 та була власником зазначеної квартири.

Також, було повідомлено, що для отримання свідоцтва про право на спадщину їй необхідно в судовому порядку продовжити строки для прийняття спадщини та подати письмову заяву про прийняття спадщини, в межах строку встановленого судом.

У зв`язку з цим, позивач звернулася до суду із позовом про встановлення додаткового строку у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини з дня набрання рішенням суду законної сили.

23 липня 2020 року рішенням Печерського районного суду міста Києва по справі №757/2764/17-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління юстиції у місті Києві, було задоволено позов про визнання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, а також визнано поважною причину пропуску строку для прийняття спадщини та встановлено додатковий строк у 2 (два) місяці для подання заяви про прийняття спадщини з дня набрання рішенням суду законної сили.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 липня 2020 року було скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено

26 січня 2022 року Верховний Суд Касаційний цивільний Суд по справі №757/2764/17- ц, постановив задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року скасував, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 липня 2020 року залишити в силі.

17 лютого 2022 року позивач звернулась до Шостої Державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини на підставі постанови Верховного суду від 26 січня 2022 року про залишення в силі рішення Печерського районного суду м. Києві від 23 липня 2020 року про визнання поважною причину пропуску строку для прийняття спадщини, а також визнання та встановлення додаткового строку у 2 (два) місяці із дня набрання рішення законної сили для прийняття спадщини.

Однак, у відповідь на вищезазначену заяву завідувач Шостої київської державної нотаріальної контори Н.М. Капелька зазначила, що 26 серпня 2021 року на основі постанови апеляційного суду ОСОБА_6 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, що підтверджується спадковою справою, яку було надано суду.

Також було роз`яснено, що за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивач має право звернутися до суду.

У зв`язку з вищезазначеним позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав на спадкування за законом, та просить визнати недійсними, видані ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом та визнати право власності ОСОБА_1 на частину спадкового майна за законом.

Відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

По даній справі позивач звернулася до суду за захистом своїх прав, як спадкоємця, яка, на її думку, має право на спадщину згідно ст.1241 ЦК України - обов`язкову частку.

Відповідно до ст.ст.1216, 1217, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Право на спадкування згідно ст.1223 ЦК України мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Законодавець визначив у статті 1268 ЦК України, зокрема, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Статтею 1273 ЦК України визначено, зокрема, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Відповідно до ст.1278 ЦК України, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Статтею 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Стаття 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Так, з матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_2 отримав свідоцтва на спадщину за законом на 1/3 частку земельної ділянки площею 0,0464 га. Кадастровий номер: 8000000000:90:537:0023, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; на 1/6 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Як роз`яснено у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

У Цивільному кодексі України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 в справі №761/26815/17 (провадження №61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.11.2018 у справі №2-1316/2227/11 (провадження №61-12290св18) зроблено висновок, що: «у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо».

Таким чином, з врахуванням зазначених обставин справи, суд прийшов до висновку, що видача свідоцтва про право на спадщину за законом була передчасною, оскільки позивачу, яка є онукою померлої ОСОБА_3 , тобто донькою рідного сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не було надано можливості реалізувати її право на спадкування.

Так, позивачу рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 липня 2020 року, яке залишено в силі, було поновлено строк на подання заяви про прийняття спадщини, а відтак видача свідоцтв про право на спадщину порушило права позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не мо же ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності..

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», § 58, від 10 лютого 2010 року).

Відтак, вимоги підлягають задоволенню.

Судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки остання його сплатила при подачі позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 25, 328, 1216, 1217, 1218, 1227,1261,1301 ЦК України, ст. ст. 4, 76-81, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Шоста Київська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним, видане ОСОБА_2 свідоцтво на спадщину за законом на 1/3 частку земельної ділянки площею 0,0464 га. Кадастровий номер: 8000000000:90:537:0023, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним, видане ОСОБА_2 свідоцтво на спадщину за законом на 1/6 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати недійсним, видане ОСОБА_2 свідоцтво на спадщину за законом на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Позивач: ОСОБА_7 , адреса АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса АДРЕСА_2 , РНКОПП НОМЕР_2 .

Третя особа: Шоста Київська державна нотаріальна контора, адреса 01021, Київ, вул. Інституцька, 13-А ЄДРПОУ 02901859.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 29.05.2024

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА