Вирок № 119537717, 05.06.2024, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/16244/24

Провадження №1-кп/127/463/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.03.2024 за № 12024020010000423, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища міського типу Цибулів Монастирищенського району Черкаської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, непрацюючого, розлученого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше несудимого:

12.02.2024 Святошинським районним судом міста Києва за частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 , маючи незняту та непогашену судимість, будучи обізнаним у тому, що відповідно в Україні введений воєнний стан, 11.03.2024 орієнтовно об 11:58 год. зайшов до приміщення магазину «Грош-2», який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , в якому здійснює господарську діяльність НВН «Аргон» (ЄДРПОУ 13323704). У цей час у нього виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме продукції, яка реалізується у зазначеному магазині.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, повторно, з корисливим мотивом та метою власного незаконного збагачення, шляхом вільного доступу, підійшов до полиць де знаходяться алкогольні напої, взяв з торговельної полиці одну пляшку текіли «San Jose Gold», міцністю 35%, об`ємом 0,7 л, в закоркованому стані, з повним об`ємом рідини, з акцизною маркою.

У подальшому, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає ОСОБА_5 помістив вищезазначений товар у внутрішню частину лівого рукава куртки. Після чого, не маючи наміру розрахуватися за обрані ним товари, пройшов повз каси магазину, та залишив приміщення магазину «Грош-2», розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Своїми умисними діями ОСОБА_5 завдав НВП «АРГОН», матеріальну шкоду на загальну суму 546,17 грн.

Крім того, ОСОБА_5 , діючи повторно, будучи обізнаним в тому, що в Україні введений воєнний стан, 07.04.2024 орієнтовно о 14:25 год. зайшов до приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , у торгівельному центрі «Мегамол», в якому здійснює свою господарську діяльність ДП «ЛПП Україна» (ЄДРПОУ 32435513). У цей час, у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме речей, які реалізуються у зазначеному магазині.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, повторно, з корисливим мотивом та метою власного незаконного збагачення, шляхом вільного доступу, підійшов у чоловічий відділ, взяв до рук спортивну куртку ТМ «Cropp» артикул 446R-99X-XS, розміром S, штани темного кольору спортивні ТМ «Cropp» артикул 2782Z-00X ONE, розмір XS, кепку чорного кольору ТМ «Cropp» артикул 6956U-33X-S.

У подальшому, разом із обраними речами направився до примірочних кімнат магазину та зайшовши до одної з них, імітуючи примірку від`єднав бірки із назвами та артикулами товарів та протикрадіжне обладнання, що перешкоджає незаконному виносу товарів з магазину та поклав їх до кишені своїх штанів у які був одягнений.

Перебуваючи у примірочній кімнаті ОСОБА_5 одягнув на себе зазначені вище речі, а свої особисті речі, а саме спортивні штани темного кольору одягнув на вільну вішалку, яку в подальшому повісив на стелаж магазину з штанами, які реалізуються зазначеним магазином після чого покинув приміщення магазину разом із викраденими речами, не розрахувавшись за них, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Своїми умисними діями ОСОБА_5 завдав ДП «ЛПП Україна» (ЄДРПОУ 32435513), матеріальну шкоду на загальну суму 2497 грн.

Крім того, ОСОБА_5 , діючи повторно, будучи обізнаним в тому, що в Україні введений воєнний стан, 07.04.2024 орієнтовно о 20:15 год., більш точний час не встановлено, перебував по вулиця Грушевського поблизу будівлі під АДРЕСА_5 , побачив припаркований автомобіль марки «ВАЗ 2103», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_6 . В цей час, у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням до багажного відділення зазначеного автомобіля.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, таємно, повторно, з корисливим мотивом та метою власного незаконного збагачення, підійшов до багажника автомобіля, взявшись руками, приклавши фізичну силу, шляхом ривка відчинив його, таким чином проник до багажного відділення автомобіля, з якого викрав набір інструментів торгової марки «Сталь» моделі «АТ-1082» (108 одиниць), який належить ОСОБА_6 .

У подальшому, разом із зазначеним набором інструментів покинув місце вчинення злочину, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Своїми умисними діями ОСОБА_5 завдав потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 1026, 85 грн.

Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав та суду пояснив, що вчинив їх за обставин, викладених в обвинувальному акті. Зокрема, повідомив суду, що він заволодів усіма речами за обставин, зазначених в обвинувальному акті та розпорядився ними на власний розсуд.

Про вчинене він щиро шкодує.

Допит обвинуваченого відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.

Представник потерпілоїюридичної особи ДП «ЛППУкраїна» та потерпілий ОСОБА_6 в судове засідання не з`явились, разом з тим в матеріалах справи містяться письмові заяви останніх, згідно з якими вони просять суд здійснити розгляд справи за їхньої відсутності, претензій до обвинуваченого не мають, щодо міри покарання покладаються на розсуд суду.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 КПК вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження. Згідно з приписами речення другого частини третьої статті 349 КПК суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники судового процесу зміст зазначених вище обставин, переконався у відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив, що у такому випадку учасники судового процесу будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Крім того, суд роз`яснив учасникам судового процесу принципи змагальності та диспозитивності, зміст яких розкритий у статтях 22, 26 КПК.

Отже, з урахуванням наведених вище норм кримінально-процесуального закону, суд вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження, обмежившись дослідженням:

-інвентаризаційною відомістю № Г2-0003957 від 12.03.2024, відповідно до якої текіла «San Jose», 0,7 л коштує 730 грн.;

-протоколу огляду місця події від 13.03.2024, згідно з яким оглянутий відділ продажу алкогольних напоїв гіпемаркету «Грош-2» за адресою: АДРЕСА_3 , зафіксовано розташування торгових полиць та алкогольних напоїв на них;

-довідки вартості товарно-матеріальних цінностей, відповідно до якої текіла «San Jose», 0,7 л станом на 11.03.2024 вартує 730 грн.;

-протоколу зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобу фото-, кінозйомки, відеозапису від 15.03.2024, згідно з яким вилучено відеозаписи з камери відеоспостереження за 11.03.2024 з приміщення магазину «Грош-2», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 ;

-протоколу огляду від 21.03.2024, відповідно до якого в період часу з 10:00 год. до 10:40 год. оглянуто диск з камер відеоспостереження, що знаходяться у приміщенні «Грош-2» за адресою: АДРЕСА_3 , зафіксовано момент вчинення кримінального правопорушення;

-висновку експерта від 18.03.2024 № 1085/24-21, відповідно до якого ринкова вартість однієї пляшки текіли «San Jose Gold» об`ємом 0,7 л у закоркованому стані, з повним об`ємом рідини, з акцизною маркою, станом на момент вчинення кримінального правопорушення, а саме 11.03.2024, становила 546,17 гривень;

-протоколу огляду місця події від 08.04.2024, згідно з яким в період часу з 00:01 год. до 00:40 год. за адресою: АДРЕСА_6 оглянутий автомобіль марки «Ваз2103», д.н. НОМЕР_1 , у багажному відділенні вилучено 10 слідів пальців рук та 2 сліди долонь;

-протоколу огляду місця події від 08.04.2024, відповідно до якого в період часу з 01:30 год. до 02:00 год. в приміщенні Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_5 добровільно видав пластмасовий ящик з написом «Сталь», всередині якого знаходились інструменти. Під час огляду зазначений ящик був вилучений;

-протоколу огляду від 24.04.2024, згідно з яким в період часу з 08:00 год. до 08:30 год. проведений огляд пластиковий ящик з написом «Сталь», всередині якого знаходиться набір ключів марки «Сталь». Під час проведення огляду потерпілий ОСОБА_6 впізнав набір, як такий, що був викрадений з багажника його автомобіля;

-висновку експерта від 11.04.2024 № СЕ-19/102-24/6765-Д, відповідно до якого сліди пальців рук розмірами 26х11 мм, 29х12 мм, 27х13 мм, 15х12 мм, 16х12 мм, 17х11 мм, 21х10 мм та сліди долонь рук розмірами 47х42 мм, 42х50 мм, 44х19 мм, які були вилучені 08.04.2024 при огляді автомобіля марки «Ваз21003», д.н. НОМЕР_1 , придатні для ідентифікації за ними особи, залишені не пальцями та долонями рук, дактилоскопічні карти яких заповнені на ім`я ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , а іншою особою;

-висновку експерта від 23.04.2024 № 1403/24-21, згідно з яким ринкова вартість наданого на дослідження набору інструментів торгової марки «Сталь» моделі «АТ-1082» (108 од.), виготовлений з Cr-V (хром-ванадієва сталь), у пластиковому кейсі, в оригінальному пакуванні, бувшого у використанні, станом на момент вчинення кримінального правопорушення, а саме 07.04.2024, становила 1026,85 гривень;

-протоколу огляду місця події від 08.04.2024, згідно з яким оглянуте приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_4 , зафіксовано розташування торгових полиць та товару на них, а також розташування камер відеоспостереження. З-поміж речей виявлено та вилучено штани не з асортименту магазину, в кишені яких знаходились 3 одиниці протикрадіжного обладнання та 5 бірок «Cropp»;

-довідку про вартість товару, відповідно до якої загальна вартість викраденого товару з магазину «Cropp» становить 2497 грн.;

-протоколу огляду місця події від 08.04.2024, відповідно до якого в період часу з 18:40 год. до 19:20 год. в приміщенні Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_5 добровільно видав працівникам поліції кепку чорного кольору ТМ «Cropp», куртку червоного кольору ТМ «Cropp», штани чорного кольору ТМ «Cropp»;

-висновку експерта від 17.04.2024 № 1384/24-21, згідно з яким загальна вартість досліджуваних об`єктів станом на момент вчинення кримінального правопорушення, а саме 07.04.2024 становила 2497 гривень;

-протоколу зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобу фото-, кінозйомки, відеозапису від 24.04.2024, відповідно до якого вилучено відеозаписи з камери відеоспостереження з приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , на яких зафіксовано момент вчинення кримінального правопорушення.

Аналізуючи показання обвинуваченого, надані суду докази, суд вважає, що в судовому засіданні був підтверджений факт таємного викрадення ОСОБА_5 майна потерпілих. Зокрема, обвинувачений в судовому засіданні зазначених обставин не заперечував, надавши суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Крім того, факт викрадення ОСОБА_5 майна потерпілих також підтверджується наданими прокурором доказами, зміст яких суд навів вище.

Суд враховує, що на час заволодіння майном потерпілих обвинувачений вважав, що за його діями ніхто не спостерігає. Зазначені показання обвинуваченого в судовому засіданні сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому суд вважає, що заволодіння майном потерпілих відбулось саме таємно, тобто шляхом вчинення крадіжки.

Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі ВСУ) № 10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», згідно з якими крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

Суд у судовому засіданні встановив, що після заволодіння майном потерпілих, обвинувачений розпорядився ним на власний розсуд, а саме забрав із собою. Тому суд дійшов до переконання, що в діях обвинуваченого наявні ознаки саме закінчених кримінальних правопорушень.

Окрім цього, суд враховує, що у примітці 1 до статті 185 Кримінального кодексу України (далі КК) зазначено, що у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-який із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 32 КК повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Зі змісту частини першої статті 88 КК випливає, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. При цьому частиною другою зазначеної статті визначено, що судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

З наданих суду матеріалів кримінального провадження випливає, що ОСОБА_5 12.02.2024 був засуджений вироком Святошинського районного суду міста Києва за частиною четвертою статті 185 КК до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Інкриміновані ОСОБА_5 були вчинені останнім 11.03.2024 та 07.04.2024, тобто під час незнятої та непогашеної судимості в період іспитового строку. Саме тому суд вважає, що в діях обвинуваченого наявні ознаки повторності.

Вирішуючи питання щодо наявності в діях обвинуваченого при вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення такої кваліфікуючої ознаки як проникнення у сховище суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі ВСУ) № 10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», згідно з якими під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки суди повинні з`ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном. Викрадення майна не можна розглядати за ознакою проникнення в житло або інше приміщення чи сховище, якщо умисел на викрадення майна у особи виник під час перебування в цьому приміщенні.

При цьому ВСУ в зазначеному пункті також роз`яснив, що під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо.

У постанові від 08.09.2016 (справа № 5-213кс(15)16) ВСУ зазначив, що визначальним критерієм для вирішення питання про наявність/відсутність у діях особи, яка вчиняє злочин, кваліфікуючої ознаки проникнення у приміщення, що відбувається формально безперешкодно, є суб`єктивне ставлення винної особи до вчинюваних ним дій. Зміст суб`єктивної сторони цього діяння розкривається через предмет майно певного виду та об`єктивну сторону цього діяння зовнішні поведінкові обставини, які в сукупності з іншими обставинами, визначають кримінально-правовий зміст суспільно небезпечного діяння. Важливим для юридичної оцінки цих дій за ознаками проникнення є з`ясування того, яким майном до входження (потрапляння) особи у приміщення вона має намір заволодіти, як нею сприймається режим доступу до місця знаходження майна та який конкретний спосіб посягання на заволодіння чужим майном вона в зв`язку з цим обирає.

Окрім наведеного, Верховний Суд (далі ВС) у постанові від 18.04.2018 (справа № 569/1111/16-к) сформулював правовий висновок, відповідно до якого проникнення як кваліфікуюча ознака злочину передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення злочину. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.

Отже, з вищезазначених правових висновків випливає, що вирішальним при визначенні законності/незаконності входження (потрапляння) особи у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення кримінального правопорушення, є режим доступу до об`єкта (вільний/обмежений).

Відповідно, наявність режиму вільного доступу до приміщення свідчить про законність входження (потрапляння) особи у відповідне приміщення та правомірне її перебування там, а отже, виключається інкримінування кваліфікуючої ознаки «проникнення», навіть якщо особа потрапила в приміщення з умислом заволодіти чужим майном.

Інша кримінально-правова кваліфікація має бути надана діям особи, яка шляхом вільного доступу до певного приміщення вчиняє дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, що зберігається в місці з обмеженим доступом (наприклад, службові приміщення, відокремлені секції магазину з обмеженим доступом, касові апарати, сейфи тощо). Такі дії мають бути кваліфіковані як поєднані з проникненням у інше приміщення чи сховище. Так само мають бути кваліфіковані дії особи, яка потрапила в приміщення з вільним доступом, але залишилася в ньому з метою заволодіння чужим майном і тоді, коли режим доступу до цього приміщення змінився й став обмеженим (завершення робочого дня в магазині, музеї тощо).

Окрім наведеного, ВС у своїй постанові від 17.03.2020 (справа № 653/3/18) зазначив, що салони та/або багажні відділення автомобілів можуть бути віднесені за їхніми ознаками до поняття «сховище» з огляду на їхні конструктивні особливості, наявність пристосувань чи засобів охорони, у тому числі технічних, які об`єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інші ознаки, які дозволяють ідентифікувати вказані місця як такі, що мають, окрім іншого, призначення для постійного або тимчасового зберігання майна (тобто є сховищем).

При цьому в кожному конкретному кримінальному провадженні, в якому пред`явлено обвинувачення за викрадення майна з автомобіля, що містить кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище», належить встановити об`єктивні обставини, які дають змогу ідентифікувати відповідний автомобіль як «сховище». Ці обставини, з огляду на положення статей 9194 КПК, підлягають обов`язковому доказуванню, а зібрані та надані суду докази відповідній оцінці.

У згадувані постанові ВС вказав, що відповідно до усталених у доктрині кримінального права підходів сховище це завжди певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охоронця, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння на них сторонніх осіб.

Тобто до сховища (незалежно від ознаки стаціонарності) мають бути віднесені місця чи ділянки, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей і мають властиві для цього конструктивні ознаки, які забезпечують охорону від доступу до них сторонніх осіб.

Салони та багажні відділення автомобілів, зокрема й легкових, дозволяють використовувати їх з урахуванням особливостей конструкції як для перевезення пасажирів та їхнього багажу, так і для постійного чи тимчасового зберігання майна володільця транспортного засобу.

Тож ВС дійшов до висновку, що наявність засобів охорони транспортного засобу, в тому числі й технічних, що обмежують вільний доступ сторонніх осіб до майна, що міститься в салоні або багажному відділенні автомобіля, свідчить про наявність ознак сховища, яке є володінням особи.

Під проникненням слід розуміти незаконне вторгнення у сховище будь-яким способом. З урахуванням конкретних обставин провадження незаконне потрапляння сторонніх осіб до салону та багажного відділення автомобіля шляхом подолання різними способами засобів охорони від вільного доступу, у тому числі технічних, здійснене з метою викрадення майна, що там зберігається, становить ознаку незаконного проникнення до володіння особи сховища.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 здійснив крадіжку інструментів, які належать потерпілому ОСОБА_6 та зберігались в багажнику автомобіля, яким користується останній. ОСОБА_5 відчинив багажник зазначеного автомобіля шляхом ривка, приклавши для цього силу. При цьому суд враховує, що вільного доступу до багажника автомобіля ОСОБА_5 не мав, жодного дозволу на це потерпілий ОСОБА_6 йому не надавав. Тому суд вважає, що в діянні ОСОБА_5 наявна така кваліфікуюча ознака інкримінованого йому кримінального правопорушення, як проникнення до сховища.

Окрім того, суд враховує, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 затвердженого Законом України № 2102 -IX від 24.02.2022 в Україні введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану був неодноразово продовжений і діє по теперішній час.

Отже, інкриміновані ОСОБА_5 діяння, були вчинені останнім під час дії воєнного стану.

З оглядуна викладене,суд дійшовдо переконання,що дії ОСОБА_5 за фактомвикрадення товарівз магазинів«Грош-2»та «Cropp»охоплюються складомкримінального правопорушення(злочину),передбаченого частиною четвертою статті 185 КК,за ознакамитаємного викраденнячужого майна(крадіжки),кваліфікуючими ознакамиякого євчинення кримінальногоправопорушення повторно,в умовахвоєнного стану;за фактомвикрадення майнапотерпілого ОСОБА_6 -складом кримінальногоправопорушення (злочину),передбаченого частиною четвертою статті 185 КК, за ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжки), кваліфікуючими ознаками якого є вчинення кримінального правопорушення повторно, в умовах воєнного стану, поєднаного з проникненням у сховище.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

У ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що ОСОБА_5 вчинив ряд тяжких ненасильницьких злочинів проти власності, винуватість у вчинені яких визнав, надавши суду чіткі та послідовні показання, при цьому у вчиненому розкаявся. Крім того, суд приймає до уваги, що ОСОБА_5 на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має на утриманні малолітню дитину.

Разом з тим, суд приймає до уваги, що ОСОБА_5 раніше притягувався до кримінальної відповідальності та вчинив, інкриміновані йому злочини під час іспитового строку протягом нетривалого часу після засудження за попереднім вироком.

Отже, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.

Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, його негативного ставлення до вчиненого, обставин, які пом`якшують та обтяжують його покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкціями кримінального закону, у виді позбавлення волі.

Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.

Санкція частини четвертої статті 185 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Як вже суд зазначив вище, ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) вказав, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. В ході судового розгляду кримінального провадження не доведено, що призначення обвинуваченому менш суворого покарання ніж позбавлення волі на максимально дозволений санкцією кримінального закону строк не здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченому максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді позбавлення волі відсутні. При цьому, зважаючи на встановлені в судовому засіданні обставини, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому мінімально допустимий строк кримінального покарання, визначений санкцією кримінального закону.

Разом з тим, як вже суд зазначив вище, стороною обвинувачення надана копія вироку Святошинського районного суду міста Києва від 12.02.2024, згідно з яким ОСОБА_5 засуджений за частиною четвертою статті 185 КК до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

Зі змісту частини третьої статті 78 КК випливає, що у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

При цьому, частиною першою статті 71 КК регламентовано, що у разі, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Слід зазначити, що у постанові від 23.10.2018 (справа № 202/1154/17) ВС зазначив, що норма частини першої статті 71 КК містить імперативну вимогу про призначення судом покарання за сукупністю вироків (шляхом повного або часткового приєднання до покарання, призначеного за новим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком) у випадку, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин. Тобто приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком, є обов`язком суду, який призначає покарання за сукупністю вироків.

У випадку ж вчинення нового злочину до закінчення іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням невідбутою частиною покарання є раніше призначене покарання в його повному обсязі, оскільки на момент вчинення нового злочину воно ще не відбувалось засудженим.

Тому, зважаючи на викладене, вирішуючи питання щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_5 остаточного покарання врахуванню підлягає покарання за вироком Святошинського районного суду міста Києва від 12.02.2024, невідбута частина якого становить 5 років позбавлення волі.

Отже, зважаючи на положення статті 71 КК, суд дійшов до переконання, що в цьому випадку ОСОБА_5 шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за вироком Святошинського районного суду міста Києва від 12.02.2024 необхідно призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченій положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вже суд зазначив вище, ВС зауважував, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд при цьому враховує, що у постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17) ВС зауважив, що неготовність до самокерованої правослухняної поведінки виключає призначення покарання, не пов`язаного з ізоляцією від суспільства. Також у постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17) ВС зазначив, що наявність попередніх судимостей, за якими особу було звільнено від відбування покарання з випробуванням є перепоною для застосування щодо такої особи положень статті 75 КК.

Отже, суд враховує ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_5 вчинив умисні злочини в період іспитового строку, їх вчинення відбулось протягом нетривалого часу після набрання попереднім вироком законної сили, а тому суд дійшов до переконання, що правові підстави для звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням відсутні, а виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства не можливе.

Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання.

З наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_5 був затриманий 07.04.2024 та 08.04.2024 до нього був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Тому суд вважає, що строк відбування призначеного обвинуваченому покарання слід рахувати з дня набрання вироком законної сили. Разом з тим, відповідно до частини п`ятої статті 72 КК строк перебування обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою з 07.04.2024 по день набрання вироком законної сили слід зарахувати до строку призначеного йому покарання.

Обвинувачений ОСОБА_5 , виступаючи з промовою у судових дебатах, просив суд зарахувати йому строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дня позбавлення волі.

Враховуючи таку позицію обвинуваченого, суд вважає слушним зауважити таке.

Відповідно дочастини п`ятоїстатті 72КК попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

У постанову від 29.08.2018 (справа № 663/537/17) ВС зауважив, що якщо особа вчинила злочин в період з 24 грудня 2015 року до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає частина п`ята статті 72 КК в редакції Закону № 838-VIII (пряма дія Закону № 838-VIII). Якщо ж особа вчинила злочин в період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає частини п`ята статті 72 КК в редакції Закону № 838-VIII (зворотна дія Закону № 838-VIII як такого, який «іншим чином поліпшує становище особи» у розумінні частини першої статті 5 КК). Отже, як зазначив ВС, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає частина п`ята статті 72 КК в редакції Закону № 838-VIII в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.

Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає частина п`ята статті 72 КК в редакції Закону № 838-VIII. У такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону № 2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до частини другої статті 5 КК не допускається.

Якщо ж особа вчинила злочин, починаючи з 21 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає частина п`ята статті 72 КК в редакції Закону № 2046-VIII (пряма дія Закону № 2046-VIII).

За результатами судового розгляду суд встановив, що ОСОБА_5 вчинив, інкриміновані йому кримінальні правопорушення, 11.03.2024 та 07.04.2024, тобто під час дії частини п`ятої статті 72 КК в редакції Закону № 2046-VIII. Саме тому, суд дійшов до переконання, що правові підстави для зарахування ОСОБА_5 строку попереднього ув`язнення за правилами частини п`ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VIII(тобто один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі) відсутні. Натомість, зазначений строк має бути зарахований до строку покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються також рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, запобіжні заходи.

Зі змісту частини четвертої статті 196 КПК випливає, що слідчий суддя, суд зобов`язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 197 цього Кодексу.

При цьому частиною першою статті 197 КПК регламентовано, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Слід також зауважити, що статтею 199 КПК регламентований порядок продовження строку тримання під вартою. Зокрема, частиною першою статті 199 КПК визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. А зі змісту частини другої статті 199 КПК виливає, що клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.

Як вже суд зазначив вище до ОСОБА_5 під час досудового розслідування був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який був продовжений в судовому порядку відповідно до наведених вище приписів кримінально-процесуального закону.

Вирішуючи питання щодо застосованого до ОСОБА_5 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, суд вважає за доцільне також зауважити таке.

У пункті 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (далі КС) від 23.11.2017 (справа № 1-28/2017) КС зауважив, що продовження судом під час підготовчого судового засідання застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою за відсутності клопотань прокурора порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177 КПК, які впливають на необхідність продовження домашнього арешту або тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції. Коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора), як зауважив КС, ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади.

Хоча зазначені висновки КС висловлені щодо продовження строку застосованого запобіжного заходу під час підготовчого судового засідання, суд вважає зазначені висновки прийнятними і в частині, що стосується доцільності продовження застосованого запобіжного заходу щодо засудженої особи (при постановленні вироку).

Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що ЄСПЛ у пункті 31 рішення від 04.06.2015, яке набуло статусу остаточного 04.09.2015 (справа «Руслан Яковенко проти України» /Заява № 5425/11/ (далі Рішення № 5425/11) зауважив, що починаючи з дати постановлення вироку (навіть якщо лише судом першої інстанції), підсудний перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції [про захист прав людини і основоположних свобод].

У пункті 32 Рішення № 5425/11 ЄСПЛ зауважив, що у такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання. Проте, коли виникають нові питання щодо законності такого тримання під вартою, знову застосовується пункт 4 статті 5 Конвенції (рішення у справі «Стоїчков проти Болгарії» (Stoichkov v. Bulgaria), заява № 9808/02, пп. 64 та 65, від 24.03.2005).

ЄСПЛ у пункті 46 Рішення № 5425/11 звертає увагу на те, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити. У зв`язку з цим Суд доходить висновку, що словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, яких за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з`явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту (рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), від 27.06.1968, С. 23, п. 9, Series А № 7). Більше того, особа, засуджена судом першої інстанції, яка перебуває під вартою до закінчення строку оскарження вироку, не може вважатися такою, що перебуває під вартою з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення за підпунктом «c» пункту 1 статті 5 Конвенції (див., зокрема, рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), заява № 27561/02, п. 25, від 16.01.2007).

Також у пункті 47 Рішення № 5425/11 ЄСПЛ зауважив, що у своїй практиці Суд неодноразово зазначав, що він бере до уваги значні розбіжності серед держав - учасниць Конвенції стосовно питання про те, чи розпочинається відлік строку відбування покарання особою, засудженою судом першої інстанції, тоді як розгляд апеляційної скарги ще триває. Проте Суд повторно зазначає, що важливі гарантії статті 5 Конвенції не залежать від національного законодавства (рішення у справі «Б. проти Австрії» (В. v. Austria), від 28.03.1990, п. 39, Series А № 175, та вищенаведене рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), п. 26). Отже, навіть якщо національне законодавство держави-члена передбачає, що вирок набирає законної сили лише після завершення розгляду справи судами усіх інстанцій, попереднє ув`язнення у розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції (рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), п. 26).

Саме тому суд вважає, що правові підстави для зазначення у вироку суду застережень, передбачених частиною першою статті 197 КПК щодо строку дії судового рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсутні.

Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих стороною обвинувачення документів випливає, що ухвалами слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 09.04.2024 та 10.04.2024 на речові докази у кримінальному провадженні накладений арешт, який доцільно скасувати.

Згідно з частиною другою статті 124 КПК судові витрати необхідно покласти на обвинуваченого.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Відповідно до частини першої статті 71 Кримінального кодексу України шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за вироком Святошинського районного суду міста Києва від 12.02.2024 призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

Строк відбування кримінального покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Згідно з частиною п`ятою статті 72 Кримінального кодексу України строк попереднього ув`язнення ОСОБА_5 з 07.04.2024 по день набрання вироком законної сили зарахувати до строку призначеного покарання з урахуванням один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Речові докази:

- електронний носій інформації DVD-R диск із записами з камер відеоспостереження магазину «Грош-2», який приєднаний до матеріалів кримінального провадження, - залишити у справі;

- пластиковий ящик з написом «Сталь», всередині якого знаходиться набір ключів марки «Сталь», який поміщений до спецпакету НПУ № WAR1795173 та переданий до камери зберігання речових доказів Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, - повернути ОСОБА_6 ;

- чоловічі штани чорного кольору марки «Сrane» 42 розміру, які поміщені до спецпакету № PSP3363409 та передані до камери зберігання речових доказів Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, - повернути ОСОБА_5 ;

- три кліпси «Cropp» та п`ять бирок «Cropp», кепку чорного кольору ТМ «Cropp», куртку червоного кольору ТМ «Cropp», розміру «ХS», які передані до камери зберігання речових доказів Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, - повернути власнику або іншій уповноваженій особі;

- електронний носій інформації DVD-R диск із записами з камер відеоспостереження магазину «Cropp», який приєднаний до матеріалів кримінального провадження, - залишити у справі.

Арешт, накладений на речові докази на підставі ухвал слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 09.04.2024 та 10.04.2024, скасувати.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 6436 (шість тисяч чотириста тридцять шість) гривень 88 (вісімдесят вісім) копійок витрат на залучення експерта.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було под ано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: