Рішення № 119527960, 29.03.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2024 рокуСправа №160/569/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

УСТАНОВИВ:

05.01.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми «Ф» №186-17 від 19.06.2015 року про застосування до ОСОБА_1 транспортного податку за податковий період 2015 рік на суму 25000,00 грн.

- визнати протиправним та скасувати податкову вимогу форми «Ф» №654-52 від 04.02.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу з транспортного податку;

- визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу №654-52 від 04.02.2019 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач, приймаючи оскаржуване ППР, діяв не на підставі та не в межах законодавства. Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПКУ рішення про встановлення місцевих податків та зборі офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). ІВ іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Згідно зі ст. Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 01 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Тож, 2015 рік плановий період, а 2016 рік бюджетний період. Також позивач наголосив, що нові податки не можуть бути визнані обов`язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15.07.2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Ухвалою від 10.01.2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 29.01.2024 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

20.02.2024 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог. Відповідач зазначив, що Податковим кодексом України з 01.01.2015 року встановлено обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету із визначенням платника транспортного податку, об`єкта оподаткування та ставки податку. Тож, ППР прийняте на підставі та у межах законодавства. Станом на 04.02.2019 року в ІКПП ОСОБА_1 обліковується податковий борг, внаслідок чого було сформовано податкову вимогу у загальній сумі 25000,00 грн. Складення опису майна у податкову заставу також відповідає положенням законодавства.

Ухвалою від 20.02.2024 року відмовлено у задоволенні заяви Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду у справі №160/569/24.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

27.06.2023 року представник позивача звернувся до ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо надання оскаржуваних у даній справі ППР, податкової вимоги, рішення про опис майна.

ГУ ДПС у Дніпропетровській області листом №4/562/6/04-36-13-05-10 від 05.07.2023 року повідомлено представника позивача про таке.

За даними інформаційно - комунікаційної системи ДГІС України (далі - ІКС) ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС (Соборна ДШ), як платник транспортного податку з фізичних осіб.

Відповідно пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Кодексу платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Кодексу є об`єктами оподаткування.

За даними ІКС ОСОБА_1 мала автомобіль ACURA RDX, з об`ємом двигуна 3499 куб. см., державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, дата здійснення реєстраційної дії 19.06.2015 року. Дата оновлення інформації в ІКС 19.06.2015 року.

Ставка податку, згідно з п. 267.4, ст. 267 Кодексу, встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 грн за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1, п.267.2 ст. 267 Кодексу.

Згідно пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Кодексу (чинного до 20.12.2016 року, зміни внесено згідно з Законом №1791-VIII від 20.12.2016 року) об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.м.

Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 сформовано податкове повідомлення-рішення про сплату транспортного податку за 2015 рік від 19.06.2015 року №186-17 у сумі 25 000,00 грн, яке рекомендованим листом з повідомленням про вручення направлено на адресу платника.

Поштове відправлення повернулося до контролюючого органу 04.08.2015 року з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу (п. 58.3, ст. 58 Кодексу).

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику) (п. 42.2, ст. 42 Кодексу).

Згідно з пп. 267.8.1 п. 267.8 ст. 267 Кодексу строки сплати податку фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення - рішення.

У зв`язку з відсутністю сплати податку та наявності в інтегрованій картці платника (далі - ІКП) ОСОБА_1 податкового боргу, керуючись вимогами ст. 59, 88 та 89 Кодексу, контролюючим органом в автоматичному режимі сформовано та у встановленому порядку на податкову адресу надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення податкову вимогу від 04.02.2019 року №654-52 про сплату податкового боргу по транспортному податку з фізичних осіб (код платежу 180110001) у сумі 25 000,00 грн, прийнято рішення про опис майна у податкову заставу від 04.02.2019 року №654-52.

Поштове відправлення повернулося до контролюючого органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Згідно п.2 ст. 89 Кодексу, право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває у його власності у день виникнення такого права, а також на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому.

За відсутності інформації від боржника щодо майна, яке може бути описано у податкову заставу, відповідальною особою контролюючого органу складено акт опису майна від 04.02.2019 року №11434/10/04-36-52-60.

У Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано обтяження - податкову заставу 04.02.2019 року, реєстраційний номер: 17286885.

Використовуючи інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, відповідальною особою контролюючого органу складено акт опису майна від 09.04.2019 року №41766/10/04-36-52-60.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано обтяження -податкову заставу 11.04.2019 року, реєстраційний номер: 31148390.

Станом на 03.07.2023 року, згідно даних ІКС по ОСОБА_1 обліковується податковий борг по транспортному податку з фізичних осіб у сумі 25 000,00 гривень.

Вважаючи оскаржувані ППР, податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до п. 8.1 статті 8 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Згідно з пп. 10.1.1 п. 10.1 статті 10 ПК України, до місцевих податків належить податок на майно.

Відповідно до вимог статті 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 статті 8 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, згідно п. 4.4 статті 4 ПК України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтею 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з приписами п. 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

При цьому, згідно з п. 12.5 статті 12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Відповідно пп. 12.3.4 п. 12.3 статті 12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради згідно вимог ПК України мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 рік є плановим періодом, в той час як 2016 рік - бюджетним.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов`язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів, оскільки зміни до ПК України в частині встановлення транспортного податку, як вже було зазначено вище, набрали законної сили лише 01 січня 2015 року.

У матеріалах справи наявне рішення Дніпропетровської міської ради VI скликання №7/60 від 28.01.2015 року, яким внесено зміни до рішення міської ради від 27.12.2010 року №5/6 «Про місцеві податки і збори на території міста», з урахуванням змін, внесених рішеннями міської ради від 28.12.2011 року №9/19, від 25.12.20123 року №8/45, від 18.06.2014 року №7/53, виклавши пункти 2, 3,, 6 рішення, пункт 4.1 додатка 3 до рішення, пункти 2.2 та 7.1 додатка 4 до рішення у новій редакції: «Установити на території міста такі місцеві податки і збори: Податок на майно, який складається зокрема з транспортного податку.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 07.06.2018 року по справі № 826/20096/16 (К/9901/47766/18), враховуючи ухвалення Закону України № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладена в новій редакції стаття 267 ПК України та запроваджено транспортний податок в Україні, лише 28.12.2014 року, а також те, що транспортний податок у місті Києві встановлено рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629» (опубліковане у газеті «Хрещатик» 06.03.2015 року), тобто після 15.07.2014 року, касаційний суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд приходить до висновку про те, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

Наведене узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 статті 4 ПК України, за змістом якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), де суд зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки», №26449/95, п. 54, від 09 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], №33202/96). На думку суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов`язки (див., серед багатьох інших органів влади, «Колишній король Греції та інші проти Греції» [GC], заяви №25701/94, §§ 79 і 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Отже, суд прийшов до висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов`язання з транспортного податку на 2015 рік оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Таким чином, позовні вимоги щодо оскаржуваного ППР є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, як зазначив відповідач у листі №4/562/6/04-36-13-05-10 від 05.07.2023 року, що у зв`язку з відсутністю сплати податку та наявності в інтегрованій картці платника (далі - ІКП) ОСОБА_1 податкового боргу, керуючись вимогами ст. 59, 88 та 89 Кодексу, контролюючим органом в автоматичному режимі сформовано та у встановленому порядку на податкову адресу надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення податкову вимогу від 04.02.2019 року №654-52 про сплату податкового боргу по транспортному податку з фізичних осіб (код платежу 180110001) у сумі 25 000,00 грн, прийнято рішення про опис майна у податкову заставу від 04.02.2019 року №654-52.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України (у редакції станом на 01.01.2019 року) у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з п. 89.1 ст. 89 ПКУ право податкової застави виникає:

у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу;

у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.

Таким чином, зважаючи на безпідставність винесення оскаржуваного ППР у контролюючого органу були відсутні підстави для формування і оскаржуваної податкової вимоги, а також складання рішення про опис майна у податкову заставу.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Розподіл судових витрат у вигляді судового збору здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми «Ф» №186-17 від 19.06.2015 року про застосування до ОСОБА_1 транспортного податку за податковий період 2015 рік на суму 25000,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу форми «Ф» №654-52 від 04.02.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу з транспортного податку.

Визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу №654-52 від 04.02.2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 3220,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко