Рішення № 119527769, 05.06.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 р. Справа № 120/2274/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії.

Заявлені позовні вимоги мотивовані протиправністю відмови відповідача у звільненні його з військової служби у зв`язку з необхідністю постійного догляду за братом ОСОБА_2 , як особою з інвалідністю І групи, на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

Ухвалою суду від 04.03.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

18.03.2024 на виконання вимог ухвали суду, від позивача надійшли уточнена позовна заява, за вимогами якої останній просить суд:

- визнати протиправним рішення командування військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 у зв`язку з необхідністю постійного догляду за братом ОСОБА_2 , як особою з інвалідністю І групи, на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати командування військової частини НОМЕР_1 звільнити молодшого сержанта ОСОБА_1 з посади сержанта з матеріального забезпечення - начальника відділення забезпечення першого відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у запас за пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та зняти з військового обліку.

Ухвалою від 25.03.2024 судом відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

10.04.2024 до суду через систему Електронний суд від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Зазначає, що на підтвердження підстав для звільнення з військової служби позивачем з поміж інших документів надана довідка до акта огляду МСЕК серії 10ААА №660955 від 24.11.2021, згідно з якої ОСОБА_2 встановлено 1 групу «Б» (по зору) інвалідності бетерміново та зазначено, що вказана особа потребує «постійної сторонньої допомоги». Відтак відповідач робить висновок, що наявність у брата позивача інвалідності І групи не є достатньою підставою для звільнення його з військової служби за нормами п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, позаяк позивачем не надано належних доказів про необхідність здійснення саме «постійного догляду» за особою з інвалідністю. Крім іншого відповідач звертає увагу і на те, що долучені до рапорту позивача документи також не підтверджували відсутність у ОСОБА_2 інших осіб, які можуть здійснювати за ним догляд.

За наведених обставин відповідач вважає, що ні правових ні фактичних обставин для задоволення поданого позивачем рапорту про звільнення з військової служби не було.

Відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд встановив, що позивач ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та за наказом Голови Державної прикордонної служби України від 24.05.2023 №726-ОС зарахований у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 28.05.2023 згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.05.2023 №269-ОС «Про особовий склад» позивача зараховано до списків особового складу та всі види забезпечення.

В подальшому, наказом начальника загону від 05.06.2023 №279-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_1 призначений на посаду сержанта із матеріального забезпечення - начальником відділення забезпечення першого відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування.

Отже, наразі ОСОБА_1 є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

20.10.2023 позивач звернувся з рапортом (вх. №12/30803/23-Вн від 08.11.2023) до командира військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення його з військової служби за підпунктом «г» підпункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У вказаному рапорті ОСОБА_1 повідомив про наявність у нього підстав для звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за братом, інвалідом І групи ОСОБА_2 та у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю ОСОБА_3 , яка за висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду.

До поданого рапорту позивачем долучено копії наступних документів: тимчасове посвідчення військовозобов`язаного; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження ОСОБА_2 ; довідка до акта огляду МСЕК серії 10ААА №660955 від 24.11.2011; акт №41 від 08 травня 2023 року обстеження житлово-побутових умов проживання; витяг №456 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб; висновок ЛКК №3 від 26 травня 2023 року ОСОБА_4 ; акт підтвердження факту здійснення догляду №25 від 15 серпня 2023 року.

Листом від 27.11.2023 №12/33986/23-Вих керівництвом військової частини НОМЕР_1 у задоволені рапорту позивача відмовлено із тих причин, що в довідці ЛКК не зазначено необхідність здійснення постійного стороннього догляду та документи, які долучені до рапорту не підтверджують відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд. Тобто, відповідачем зроблено висновок про відсутність достатніх підстав для звільнення позивача з військової служби за підпунктом «г» підпункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Не погоджуючись із таким рішенням позивач звернувся зі скаргою від 30.11.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка своїм повідомленням від 05.01.2021 №08/Х-496-16 подану скаргу залишила без задоволення та констатувала відсутність підстав для скасування попереднього рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами.

Таким чином, вважаючи, що долучені до поданого рапорту документи в повній мірі підтверджують обставини щодо необхідності здійснення ним постійного догляду за його братом ОСОБА_2 , як особою з інвалідністю І групи, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд зважає на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.92 N 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон N 2232-XII).

Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону N 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону N 2232-XII (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин) і залежать від виду військової служби.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.

Пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" N 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України N 2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє до тепер.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" N 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону N 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

2) під час воєнного стану:

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

- у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

- у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

- у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

- у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

- військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

- військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Так, порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі Положення про проходження служби).

Відповідно до пункту 288 вказаного Положення у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

Як з`ясовано судом, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із оскарженням рішення/дій відповідача, що виразились у відмові звільнити ОСОБА_1 згідно поданого рапорту з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону N 2232-XII у зв`язку необхідністю здійснення постійного догляду за його братом інвалідом І групи ОСОБА_2 .

Зокрема, із наданого відповідачем до справи відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач в цілому не оспорює спорідненість між ОСОБА_1 та його рідним братом ОСОБА_2 , як і те, що ОСОБА_2 є інвалідом І групи.

Спірним моментом у цій справі є те, чи підтверджують надані позивачем до рапорту документи потребу ОСОБА_2 , як особи з інвалідністю І групи, у постійному догляді та необхідність здійснення такого догляду саме позивачем, а не іншими особами.

З цього приводу суд вкотре звертає увагу на те, що визначена п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону N 2232-XII підстава для звільнення з військової служби обумовлюється необхідністю здійснення саме постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.

Тобто, для звільнення позивачу необхідно надати висновок медико-соціальної експертної комісії про встановлення особі І групи інвалідності та одночасно із зазначенням, що така особа потребує постійного догляду, а також документи, які підтверджують відсутність інших осіб здійснювати такий догляд.

З матеріалів справи слідує, позивачем до свого рапорту про звільнення (датованого 20.10.2023 та зареєстрованого відповідачем 08.11.2023) долучена довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10ААА №660955 від 24.11.2011, якою підтверджується, що ОСОБА_2 встановлено І групу «Б» (по зору) інвалідності безтерміново.

У той же час у вказаній довідці зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійної сторонньої допомоги.

Натомість, підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону N 2232-XII чітко визначає, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 N 1317 (далі - Положення N 1317) міські, міжрайонні, районні комісії визначають, зокрема: потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування.

Із наведеного слід дійти висновку, що саме по собі поняття «постійна стороння допомога» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком. Постійна же допомога є значно вужчим поняття та передбачає виконання певних допоміжних функцій для особи з інвалідністю, а не суцільним порядком, що є властивим саме для постійного догляду. Тобто, «постійна допомога» і «постійний догляд» це дві різні форми участі в життєзабезпеченні особи з інвалідністю.

Таким чином в цьому випадку суд погоджується із доводами відповідача про те, що надана позивачем довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10ААА №660955 від 24.11.2011 не підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 .

Посилання позивача на Державний стандарт догляду вдома, в частині визначення поняття «постійного догляду» є неприйнятним, адже, по перше, Державний стандарт догляду вдома не містить визначення вказаного поняття, а по друге, п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону N 2232-XII містить чіткий правовий припис про «необхідність здійснення постійного догляду», а не «постійної допомоги».

Верховний Суд в п. 66 постанови від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23 чітко резюмував, що з аналізу повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням N 1317, необхідно дійти висновку про те, що саме медико-соціальна експертна комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Тобто, саме в довідках (актах) МСЕК має визначатися потреба особи з інвалідністю в сторонньому догляді або в сторонній допомозі.

Натомість, жодних інших медичних документів (висновків МСЕК) в яких би містилася вказівка на потребу ОСОБА_2 в постійному сторонньому догляді позивачем до свого рапорту надано не було.

Також суд враховує, що умови реалізації згаданої вище підстави для звільнення за сімейними обставинами задля здійснення постійного стороннього догляду передбачають доведення факту відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд за особою з інвалідністю І групи. Тобто, військовослужбовець має долучити до свого рапорту докази, які передбачають необхідність здійснення постійного догляду саме ним, а не будь-якою іншою особою.

В свою чергу судом встановлено, що долучені позивачем до рапорту документи не підтверджують відсутність у ОСОБА_2 інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ним.

Навпаки, з доданого як до рапорту так і до матеріалів позову акту №25 від 15.08.2023 слідує, що догляд за ОСОБА_2 постійно здійснювала та здійснює його мати - ОСОБА_4 . Також в акті зазначено, що у ОСОБА_2 є рідна сестра. При цьому позивачем не надано відповідачу інших доказів про те, що як ОСОБА_4 (мати) так і ОСОБА_5 (сестра) не можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 (зокрема, що ОСОБА_5 не заходиться на території України).

Щодо долученого до рапорту позивача висновку ЛКК №3 від 26.05.2023 відносно ОСОБА_4 , то необхідно відмітити, що у вказаному висновку ЛКК зазначено діагноз ОСОБА_4 як хворобливий стан якої пов`язаний з захворюванням останньої, без встановлення інвалідності, тривалість реабілітаційного періоду та потреба у сторонньому догляді у висновку ЛКК не вказано.

Таким чином, долучений до рапорту від 20.10.2023 (вх. №12/30803/23-Вн від 08.11.2023) висновок ЛКК №3 від 26.05.2023 не може вважатися належним підтверджуючим доказом неможливості здійснення ОСОБА_4 постійної сторонньої допомоги за своїм сином ОСОБА_2 , з яким остання проживає.

Інших належних медичних документів, які б визначали потребу ОСОБА_4 у власному постійному сторонньому догляді, як і не можливість нею надавати постійну допомогу своєму синові ОСОБА_2 позивачем надано не було.

При цьому суд критично оцінює наявний в матеріалах справи Акт № 25 від 15.08.2023 як доказ підтвердження факту здійснення догляду, оскільки щодо відображених в ньому висновків та тверджень медичного характеру (стану здоров`я ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ), то відповідна комісія, яка складала цей акт, не є компетентною у відповідних питаннях (не є органом МСЕК, ЛЛК, закладом охорони здоров`я, тощо). А щодо питання участі позивача в догляді за своїм братом, то у вказаному акті міститься лише посилання на те, що ОСОБА_1 під час знаходження у відпустці, яка була надана останньому згідно наказу начальника загону від 02.08.2023 № 193-ВВ на період з 05 по 20 серпня 2023 року, деякий час перебував за місцем проживання ОСОБА_2 та надавав останньому допомогу в побуті, обробленні присадибної ділянки, супроводі до лікарні.

Тобто, вказаний акт лише інформує про разову участь позивача в наданні допомоги своєму братові, однак аж ніяк не підтверджує те, що саме позивач фактично здійснює чи здійснював до цього часу постійний догляд за особою з інвалідністю.

За наведених вище обставин суд доходить висновку, що оскільки позивач не підтвердив належними та допустимими доказами наявність визначених п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону N 2232-XII підстав для звільнення його з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю, тому військова частина НОМЕР_1 приймаючи рішення про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 діяла правомірно, тобто в межах наданих повноважень та у визначений законом спосіб. У зв`язку з чим суд не знаходить підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд також при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та основним доводам сторін, суд вважає заявлений адміністративний позов таким, в задоволенні якого необхідно відмовити.

Одночасно із цим суд звертає увагу позивача, що відмова в задоволенні цього позову не позбавляє його права повторно звернутися до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби за наявності передбачених п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону N 2232-XII підстав та з наданням належних доказів, які підтверджують відповідні обставини.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати згідно ст. 139 КАС України присудженню на користь позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 05.06.24.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач : військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄРДПОУ: НОМЕР_3 ).

СуддяСлободонюк Михайло Васильович