Рішення № 119515228, 03.06.2024, Братський районний суд Миколаївської області

Справа № 471/457/24

Провадження №2/471/159/24

Номер рядка звіту 60

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2024 р.

Братський районний суд Миколаївської області

в складі:

головуючого судді Гукової І.Б.,

за участю секретаря Холоденко І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому провадженні в залі суду смт. Братське цивільну справу № 471/457/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Новомар`ївської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області,третя особа: ОСОБА_2 про тлумачення заповіту,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новомар`ївської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області,третя особа: ОСОБА_2 про тлумачення заповіту.

В своєму позові позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Ганнівка Вознесенського району Миколаївської області померла його мати- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з земельної ділянки площею 8,155 га, що розташована в межах території Новомар`ївської сільської ради Вознесенського (до зміни адміністративного-територіального поділу України Ганнівської сільської ради Братського району) району Миколаївської області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК №075934, виданого Братською райдержадміністрацією Братського району Миколаївської області, 28 листопада 2003 року, на підставі розпорядження Братської райдержадміністрації від 20 серпня 2003 року №298-р.

Згідно заповіту від 12.07.2004 року, посвідченого секретарем Ганнівської сільської ради Братського району Миколаївської області Дзензурою Тетяною Павлівною за №469, ОСОБА_3 заповідала належну їй земельну ділянку своїм синам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У встановлений законодавством шестимісячний термін спадкоємці звернулися до приватного нотаріуса Вознесенського нотаріального округу Волошиної Н.В. з заявою про

прийняття спадщини після смерті мами.

Однак, оформити спадкове майно не мають можливості, оскільки відповідно заповіту розпорядження ОСОБА_3 було - земельну ділянку (пай), яка належить їй на правах власності згідно державного акту на право власності на земельну ділянку (пай) серії №МК №075934 виданий Братською райдердадміністрацією 28 листопада 2003 року площею 8,155 гектарів, яка розташована на території Ганнівської сільської ради Братського району Миколаївської області заповідає своїм синам: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , але без визначення в яких частках кожному в рівних чи ні і нотаріус самостійно не вправі вирішувати питання щодо тлумачення змісту правочину.

Тобто в 2004 році при написані заповіту секретарем Ганнівської сільської ради Братського району Миколаївської області ОСОБА_4 не було уточнено саме в яких розмірах кожен зі спадкоємців успадкує належну померлій земельну ділянку.

Воля ОСОБА_3 була в тому щоб саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 успадкували в рівних частках належну їй земельну ділянку, про що й свідчить складений заповіт, тому позивач і звернулась до суду з даним позовом.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, до суду надіслали заяву про розгляд справи за їх відсутності, заявлені вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, надіслали заяву до суду про розгляд справи без участі представника та вирішення питання залишити на розсуд суду.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, причини неявки суду невідомі.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Ганнівка Вознесенського району Миколаївської області померла мама ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с.10)

Після смерті ОСОБА_3 , відкрилася спадщина, яка складається з земельної ділянки площею 8,155 га, що розташована в межах території Новомар`ївської сільської ради Вознесенського (до зміни адміністративного-територіального поділу України Ганнівської сільської ради Братського району) району Миколаївської області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК №075934, виданого Братською райдержадміністрацією Братського району Миколаївської області, 28 листопада 2003 року, на підставі розпорядження Братської райдержадміністрації від 20 серпня 2003 року №298-р.(а.с.8-9).

Згідно заповіту від 12.07.2004 року, посвідченого секретарем Ганнівської сільської ради Братського району Миколаївської області Дзензурою Тетяною Павлівною за №469, ОСОБА_3 заповідала належну їй земельну ділянку своїм синам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .(а.с.6-7).

Згідно до частини першої статті 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яке здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (частини перша та друга статті 1234 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

З огляду на зазначене, заповіт є одностороннім правочином.

Відповідно достатті 1256 ЦК України, тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Згідно із статтею 213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно до пункту 2.1 Глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.

Аналогічні за змістом вимоги до заповіту містяться в абзаці 2 пункту 1.6 Розділу ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за № 1298/20036.

Отже, об`єктом тлумачення заповіту судом є виключно сам заповіт, складений зі слів та словосполучень, що утворюють його текст.

Згідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину та з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

З правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної в постанові від 30 липня 2020 року в справі № 378/1160/15-ц убачається, що тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.

При цьому, частина друга статті 213 ЦК України, не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту, ураховуючи також, що заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Отже, тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті.

Суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Аналіз зазначених вище обставин свідчить про те, що позивач не може підтвердити волю спадкодавця про його спадщину, як спадкоємця за заповітом, іншим шляхом, як тлумачення заповіту судом.

Вирішуючи питання тлумачення правочину судом враховується, що цивільне судочинство направлене на захист прав та інтересів громадян.

Довідно до приписів ч. 1 ст. 355 та ч. 1 ст. 357 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши встановлені обставини по справі, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 82, 200, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 202, 213, 1233, 1256 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Новомар`ївської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області,третя особа: ОСОБА_2 про тлумачення заповіту задовольнити.

Тлумачити заповіт, посвідчений 12 липня 2004 року секретарем Ганнівської сільської ради Братського району Миколаївської області Дзензурою Т.П., та зареєстрованого в реєстрі за №469, наступного змісту: Я, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уроженка села Ганнівка Братського району Миколаївської області, що мешкаю в селі Дарниця Братського району Миколаївської області на випадок своєї смерті роблю таке розпорядження: земельну ділянку, яка належить мені на правах власності згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК №075934 виданий Братською райдержадміністрацією 28 листопада 2003 року площею 8,155 гектарів, яка розташована в межах території Новомар`ївської сільської (Ганнівської сільської) ради Вознесенського(Братського) району Миколаївської області, заповідаю своїм синам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках.

Судові витрати залишити за позивачем.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Новомар`ївська сільська рада Вознесенського району Миколаївської області, місце розташування: вул. Данила Галицького,24, с. Новомар`ївка Вознесенського району Миколаївської області, код ЄДРПОУ 04376009.

Третя особа: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду.

СуддяІ.Б. Гукова