Ухвала суду № 119515080, 30.05.2024, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/5308/24

Провадження № 1-кп/127/148/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року місто Вінниця

Вінницький міськийсуд Вінницькоїобласті ускладі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

провівши підготовче судове засідання по кримінальному провадженню відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024000000000062 від 10.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора: ОСОБА_4 ,

захисника: ОСОБА_5 ,

обвинуваченої: ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВЛЕНО:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

Прокурор ОСОБА_4 у підготовчому судовому засіданні просив суд постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстав для закриття та повернення обвинувального акту не вбачає.

Крім того, прокурор просив суд викликати у судове засідання обвинувачену, захисника, свідків згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, а також просив суд викликати у судове засідання потерпілого ОСОБА_6 , відомості щодо якого відсутні в обвинувальному акті, разом з тим згідно п. п. 13,16,17 реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що органами досудового розслідування останній допитувався саме, як потерпілий.

Захисник ОСОБА_5 вважав за можливе призначити обвинувальний акт до судового розгляду, однак клопотав перед судом про відмову у визнанні ОСОБА_6 потерпілим, оскільки останній, на думку сторони захисту є сторонньою особою, жодних відношень до фінансово-господарської діяльності ТОВ «МВН» він не має, тому жодної матеріальної та моральної шкоди йому не спричинено.

Разом з тим, захисник ОСОБА_5 зазначив, що під час ознайомлення із матеріалами кримінального провадження він дійсно бачив протоколи допиту ОСОБА_6 як потерпілого та постанову слідчого про визнання ОСОБА_6 потерпілим у даному кримінальному провадженні, однак у обвинувальному акті відомості щодо потерпілого відсутні.

Обвинувачена ОСОБА_3 підтримала думку захисника.

Суд, вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши клопотання захисника та матеріали кримінального провадження, приходить до наступного висновку.

Так, відповідно до ст. 314 КПК України суд за результатами підготовчого судового засідання має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Пунктом 13 ст. 3 КПК України передбачено, що обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України.

Згідно ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ч. 2 ст. 291 КПК України та містити серед іншого виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, формулювання обвинувачення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Значення обвинувального акту як процесуального рішення сторони обвинувачення полягає в тому, що він формалізує правову позицію обвинувачення, ініціює судовий розгляд і тим самим відкриває особі доступ до правосуддя.

Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України) по суті є консистенцією усього обвинувального акту.

Відображення фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення має значення не тільки для аргументації висновків слідчого, прокурора, але й для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, а також для реалізації права обвинуваченого на захист.

Разом з тим, зазначені вимоги ст. 291 КПК України прокурором не дотримані, оскільки вказаний обвинувальний акт не містить виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень, формулювання обвинувачення та вказівки на кримінально та правові-норми якими передбачені вчинені діяння.

Як вбачається із обвинувального акту дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, однак при зазначені обставин вчинення кримінальних правопорушень відсутнє розмежування дій обвинуваченої, що вказує на істотну неконкретність обвинувачення та позбавляє суд визначити межі судового розгляду стосовно кожного обвинувачення і прийняти об`єктивне рішення по справі з огляду на ч. 1 ст. 337 КПК України, відповідно до якої судовий розгляд проводить лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Фактично, органами досудового розслідування дії ОСОБА_3 визнаються кримінально караними, вчинені протягом одного проміжку часу і спрямовані на досягнення одного результату, і ці дії кваліфікуються як вчинення двох взаємопов`язаних кримінальних правопорушень.

Зазначені вище недоліки свідчать про неконкретність пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення, що, як наслідок, є порушенням права особи на захист.

Норми ч. 1 ст. 20 КПК України передбачають, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

При цьому, вимоги п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України вказують, що підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують.

Даний обвинувальний акт не містить наведених обставин, які підлягають доказуванню, відповідно до ст. 91 КПК України, що тягне за собою неконкретність пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення, оскільки формулювання обвинувачення, яке наведене в обвинувальному акті викладено не конкретно, не зрозуміло, які саме дії, передбачені диспозиціями ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України ставляться у вину ОСОБА_3 , наслідки заподіяні кожним із кримінальних правопорушень, не визначено межі обвинувачення, що є порушенням права на захист обвинуваченої ОСОБА_3 , у зв`язку з чим остання фактично не мала можливості у повному обсязі підготуватись до захисту.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008, зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «Обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравативирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення ЄСПЛ від 19.12.1989 у справі «Камасінскі проти Австралії»). Крім того, положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»; рішення ЄСПЛ від 25.07.2000 у справі «Матточіа проти Італії»)

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (рішення ЄСПЛ від 01.03.2001 у справі «Даллос проти Угорщини»). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, проаналізувавши обвинувальний акт, суд вважає, що він не містить належне формулювання обвинувачення, відсутнє розмежування дій обвинуваченої щодо кожного кримінального правопорушення, що вказує на істотну неконкретність обвинувачення та позбавляє суд визначити межі судового розгляду стосовно кожного обвинувачення, отже, обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, що, у своє чергу, не дає стороні захисту можливості ефективної реалізації гарантованого права на захист від пред`явленого обвинувачення, права збирати та подавати докази чи оспорювати належність та допустимість доказів сторони обвинувачення, тому підлягає поверненню прокурору.

Поряд з тим, суд звертає увагу на посилання учасників судового провадження щодо потерпілого у даному кримінальному провадженні.

Так, нормами ст. 55 КПК України передбачено, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України не містить відомостей про те, що комусь завдано шкоди неправомірними діями обвинуваченої та не містить посилання, що конкретну особу визнано потерпілим у даному провадженні.

Однак реєстр матеріалів досудового розслідування, а саме п. 13, п. 16, п. 17 вказує на те, що під час досудового розслідування було допитано та повторно допитано потерпілого ОСОБА_6 .

Більше того, прокурор у ході підготовчого судового засідання просив суд викликати у наступне судове засідання потерпілого ОСОБА_6 , а захисник заперечував щодо визнання ОСОБА_6 потерпілим та вказував на те, що матеріали досудового розслідування містять постанову слідчого про визнання ОСОБА_6 потерпілим, однак чому відомості про потерпілого відсутні у обвинувальному акті, сторонам не відомо.

Суд звертає увагу, що потерпілий має права, передбачені ст. 56 КПК України, порушення яких судом не допускається, а тому з метою усунення розбіжностей, зазначених у обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування, суд вважає, що вказані обставини, поряд із вище наведеними обставинами, також є підставою для повернення обвинувального акту саме прокурору, яким він і був затверджений - прокурору другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримки публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 110, 291, 314, 315, 316, 370, 372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України - повернути прокурору для виконання вимог ст. 291 КПК України.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.

Суддя: