Ухвала суду № 119509025, 23.05.2024, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/2142/18 Провадження № 1-кп/450/247/24

УХВАЛА

судового засідання

23 травня 2024 року Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_3 адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання очевидно недопустимим доказом висновку автотехнічної експертизи №1/1228 від 09.10.2017 з дослідження технічного стану автомобіля Марки «BMW», р.н. НОМЕР_1 , у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12017140270001745 від 14.09.2017 про обвинувачення ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,-

сторони кримінального провадження :

прокурор ОСОБА_6

обвинувачений ОСОБА_3

захисники ОСОБА_4 , ОСОБА_5

потерпілий ОСОБА_7

представник потерпілого ОСОБА_8

представника потерпілого ОСОБА_9

в с т а н о в и в:

В провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140270001745 від 14.09.2017 року стосовно ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України.

В судовому засіданні сторона захисту обвинуваченого ОСОБА_3 адвокати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали клопотання про визнання доказу очевидно недопустимим та просили визнати висновок експерта №1/1228 від 09.10.2017 з дослідження технічного стану автомобіля марки «ВМW», номер НОМЕР_1 , очевидно недопустимим доказом у зв`язку з отриманням такого з порушенням процесуального закону прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України. В обгрунтування заявленого клопотання покликаються на те, що процесуальне рішення слідчого, зокрема відомості, що містяться в постанові слідчого про призначення автотехнічної експертизи з дослідження автомобіля марки марки «ВМW», номер НОМЕР_1 від 09.101.2017 є очевидно недопустимим доказом в даному кримінальному провадженні, оскільки такі відомості отримані в порушення вимог КПК України, тобто неуповноваженою на те особою. Слідчий СВ ОСОБА_10 здійснював досудове розслідування, не маючи на це жодних повноважень. Постанова про призначення судової автотехнічної експертизи винесена слідчим старшим лейтенантом поліції ОСОБА_11 за відсутності у матеріалах кримінального провадження відомостей про звернення слідчого чи прокурора до суду за наданням дозволу слідчого судді на обшук транспортного засобу наступного дня, після проведення огляду транспортного засобу, який за тих обставин був невідкладним, унеможливлює використання протоколу огляду цього транспортного засобу як доказу під час прийняття процесуального рішення та посилання на нього під час ухвалення судового рішення. Сторона обвинувачення, покликаючись на висновок експерта, не представила жодного процесуального документа на підставі якого як слідство, так і експерт отримали доступ до транспортного засобу та проводили ті чи інші процесуальні дії, зокрема, відшукували сліди кримінального правопорушення, тобто обшук автомобіля. Фактично було проникнення в транспорний засіб та відшукування слідів кримінального правопорушення без дозволу слідчого судді. Відомості, що містяться в автомобілі марки \«ВМW», номер НОМЕР_1 , та використані експертом при наданні висновку експерта №1/1227 від 05.10.2017 слідчим, прокурором стороні захисту не відкривалися.

Обвинувачений ОСОБА_3 у суді зазначив, що не заперечував щодо огляду транспортного засобу марки «ВМW», номер НОМЕР_1 , на стадії досудового розслідування та фактично надав свою згоду на огляд автомобіля, яким керував та потрапив у ДТП.

Прокурор подане клопотання заперечив та пояснив, що клопотання є необгрунтованим. Слідчий, уповноважений на здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, дотримався вимог процесуального законодавства при призначенні експертизи.

Представник потерпілого ОСОБА_12 адвокат ОСОБА_9 клопотання заперечила та пояснила, що під час проведення огляду транспортного засобу на досудовому слідстві права її довірителя не були порушені. Жодних заперечень щодо огляду транспортних засобів ніхто з учасників ДТП не висловлював.

Потерпілий ОСОБА_7 та його представник клопотання підтримали.

Заслухавши учасників провадження, дослідивши подані щодо заявленого клопотання матеріали, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно з положеннями статей86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні: джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання.

Розглядаючи наведені стороною захисту обвинуваченої доводи, суд виходить з практики Суду і позиціїВеликої Палати Верховного Суду (далі ВП ВС), викладеної у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження 13-3 кс 22).

Так, у названому рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження визначає захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини (абзац 6 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).

Частинами 2 та 3 ст. 87 КПК передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката (абзац 7 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).

З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України) (абзац 8 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).

Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України (абзац 9 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).

З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання (абзац 10 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).

Крім того, процедура отримання доказів у кримінальному провадженні, яка регламентована процесуальним законом, покликана забезпечити й достовірність відомостей, на основі яких приймається рішення у кримінальному провадженні.

При цьому порушення порядку проведення процесуальної дії потребують оцінки можливого впливу на достовірність одержаних відомостей. Тобто під час оцінки джерела доказів з точки зору його допустимості необхідно також переконатися, чи позначилися або могли позначитись процесуальні порушення, якщо вони були допущені, на достовірності та повноті відомостей, які містить дане джерело.

Встановлення наявності й добровільності згоди особи на проведення в її житлі або іншому володінні огляду є важливим для визначення допустимості доказів, отриманих у результаті такого огляду, оскільки за такої згоди немає потреби звертатися до слідчого судді в порядку частини третьоїстатті 233 КПК. Тому сторона, яка надає такі докази, має переконати суд у наявності такої згоди та її добровільності. Закон не визначає спеціальних засобів доказування добровільності згоди на проникнення до житла або іншого володіння особи. Тому наявність чи відсутність згоди, а також її добровільність чи вимушеність мають бути встановлені виходячи з сукупності обставин, за яких відбувалося проникнення до житла чи іншого володіння особи, і ці обставини можуть доводитись або спростовуватися сторонами за допомогою будь-яких засобів доказування.

Доказів незгоди володільця транспортного засобу марки «ВМW», номер НОМЕР_1 , який на момент ДТП керував даним автомобілем - обвинуваченого ОСОБА_3 на проведення огляду даного транспортного засобу під час здійснення такого на стадії досудового розслідування, стороною захисту обвинуваченого не надано, а тому покликання захисників на незаконне проникнення в автомобіль марки «ВМW», номер НОМЕР_1 є безпідставним і таким, що не відповідає дійсності.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 підтвердив, що був присутнім при огляді не заперечував щодо огляду автомобілів, зокрема, марки «ВМW»,номер НОМЕР_1 , під час досудового розслідування.

Відповідно до позиції, що було висловлено упостанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №757/3303/15-к (провадження № 51-8362км18),якщо потерпілий добровільно надає доступ до речей або документів, які перебувають у його володінні, іншій стороні або експерту, то така дія не вимагає дозволу слідчого судді. Такий дозвіл потрібен лише у разі, якщо необхідно примусити особу в інтересах кримінального провадження робити те, що вона відмовляється робити добровільно.Відсутність ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, які перебувають у володінні особи і які особа надала добровільно, жодним чином не може зумовити їх недопустимість як доказів.

Таким чином, судом не встановлено, що відомості, які містяться в постанові слідчого про призначення автотехнічної експертизи з дослідження автомобіля марки «VOLKSWAGEN POLO», р.н. НОМЕР_2 , від 15.09.2017, здобуті з порушенням норм процесуального законодавства.

А тому в задоволенні клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_3 адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання очевидно недопустимим доказом висновку автотехнічної експертизи №1/1228 від 09.10.2017 з дослідження технічного стану автомобіля Марки «BMW», р.н. НОМЕР_1 , у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12017140270001745 від 14.09.2017 про обвинувачення ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України слід відмовити у зв`язку з безпідставністю такого.

Керуючись ст.ст. 84, 86, 89, 350, 372 КПК України суд,-

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_3 адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання очевидно недопустимим доказом висновку автотехнічної експертизи №1/1228 від 09.10.2017 з дослідження технічного стану автомобіля Марки «BMW», р.н. НОМЕР_1 , у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12017140270001745 від 14.09.2017 про обвинувачення ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - відмовити.

Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали оголошено 27 травня 2024 року о 08 год. 00 хв.

СуддяОСОБА_1