Рішення № 119504358, 22.05.2024, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/14026/21

Провадження № 2/463/94/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Нора Н.В.

за участю секретаря Заверухи О.Б.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у м.Львові цивільну справу за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про зобов`язання до вчинення дій та встановлення порядку виконання ухваленого рішення,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, просить ухвалити рішення про зобов`язання відповідача усунути перешкоди ІНФОРМАЦІЯ_1 в користуванні службовим жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_3 , шляхом звільнення та передачі згідно з актом ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити порядок виконання рішення суду шляхом надання ОСОБА_2 десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили для звільнення службового жилого приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_3 , від особистих речей та передачі даного службового жилого приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з відповідача судові витрати.

Позовні вимоги мотивує тим, що у відповідності до наказу Голови Держприкордонслужби України №183-ос від 30.04.2010 року полковник ОСОБА_2 в період з 30.04.2010 року по 22.10.2011 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді заступника начальника регіонального управління з тилу начальника тилу. Під час проходження військової служби відповідач був зарахований на квартирний облік для отримання житлової площі в м.Львові зі складом сім`ї одна особа. За даним місцем проходження служби на склад сім`ї з трьох осіб (він, дружина і син), рішенням спільного засідання командування та житлової комісії Львівського гарнізону ЗхРУ у відповідності до протоколу №9 від 29.10.2010 року ОСОБА_2 був забезпечений службовим житловим приміщенням, а саме: трикімнатною квартирою АДРЕСА_3 , житловою площею 38,4 кв.м. та наказом директора департаменту ЖГ №671 від 26.12.2011р. дану службову квартиру закріплено за ОСОБА_2 та членами його сім`ї з видачею 11 січня 2012 року службового ордеру №000369 на всіх членів сім`ї. Службове житло надавалось відповідачу на час проходження військової служби у АДРЕСА_4 . У відповідності до наказу Голови Державної прикордонної служби України №467-ос від 15.09.2011 року (наказ про переміщення до нового місця служби) відповідач вибув для подальшого проходження служби у Східне Регіональне Управління (Військова частина НОМЕР_3 ). Рішенням спільного засідання командування та житлової комісії Львівського гарнізону ЗхРУ протоколом №8 від 15.11.2011 року відповідач був знятий з квартирного обліку з членами сім`ї, однак утримуване житло у м.Львові не здав. Під час проходження військової служби у Східному Регіональному Управлінні у м.Харкові на аналогічній посаді як і у м. Львові, ОСОБА_2 , отримав «службове» житлове приміщення в селищі Пісочин Харківського р-ну Харківської області, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , житл.пл. 30,3, загальн. пл.54,5 по АДРЕСА_6 , разом з членами своєї сім`ї: дружиною та сином (протокол засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 3 вересня 2015 року №9). Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 7 серпня 2017 року № 398-ос, ОСОБА_2 вибув для подальшого проходження військової служби у Південне Регіональне Управління (військова частина НОМЕР_4 ) АДРЕСА_7 . Аналогічно як і у м. Львові, «службове» житлове приміщення в селищі Пісочин Харківського р-ну Харківської області, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , не здав. Харківський апеляційний суд у справі № 635/6613/17 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 ) до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно постанови від 25 січня 2021 року, залишив без змін рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 грудня 2019 року, яким відмовлено у задоволенні позову про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням та виселення без надання іншого жилого приміщення. Тобто ОСОБА_2 не втратив права користуватись житловим приміщенням в селищі Пісочин Харківського р-ну Харківської області, а саме двокімнатною квартирою АДРЕСА_5 , житл.пл. 30,3, загальн.пл. 54,5 по АДРЕСА_6 . Крім цього, чинення перешкод в користуванні службовою квартирою підтверджується проживанням відповідача протягом проходження військової служби у м. Одеса, та м. Київ: Під час проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 перебував на квартирному обліку (лист від 19.11.21р. № 70-4606-21, протокол № 3 від 24.05.19 до 12.09.10р., протокол № 5). Згідно Декларації за 2018р. поданої 25.02.19р. проживав у АДРЕСА_8 , власник ОСОБА_6 . Під час проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_6 проживав у спеціальному приміщенні за адресою АДРЕСА_9 , яке призначене для тимчасового проживання 6 військовослужбовців (лист коменданта Окремої комендатури охорони і забезпечення від 18.11.21р. № 70-3886-21). На квартирному обліку Західного регіонального управління перебуває 315 осіб, тому створені перешкоди ОСОБА_2 у використанні службового житла посягають на права військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку для отримання службового житла в тому числі. Станом на час подання позову у вказаній квартирі АДРЕСА_10 нікого не зареєстровано. На квартирному обліку у Львівській загальногарнізонній черзі ОСОБА_2 , члени його сім`ї та мати ОСОБА_7 не перебувають. Угода найму «службового» житлового приміщення відсутня. Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради № 949 від 11.11.11р. квартирі Західного регіонального управління № 76 на АДРЕСА_4 надано статус службового та зобов`язано провести закріплення згідно з вимогами чинного законодавства. Згідно довідки заступника головного бухгалтера ІНФОРМАЦІЯ_1 від 8 жовтня 2021р. службова квартира АДРЕСА_3 перебуває на бухгалтерському обліку регіонального управління (ЄДРПОУ 14321647). Враховуючи те, що гр. ОСОБА_2 , втратив право користування службовою квартирою у м. Львові, що встановлено судом у справі №463/6203/17, на квартирному обліку у Львівській загальногарнізонній черзі не перебуває, військову службу в АДРЕСА_4 не проходить, проживати, розпоряджатись даним «службовим» житловим приміщенням жодного законного права не має. Відповідно зобов`язаний усунути перешкоди у використанні службового житла за призначенням. Звернення до суду з цим позовом викликане крім іншого, нагальною суспільною необхідністю оскільки існує черга працівників, які можуть претендувати на заселення у службове житло такої площі, що неможливе через перешкоди, які чиняться відповідачем.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, дав пояснення аналогічні змісту позовної заяви, просив позов задоволити. Додатково зазначив, що згідно з рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 19.11.2020 року по справі №463/4588/20, ОСОБА_2 вибувши до нового місця проживання у м.Одесу та будучи знятим з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_11 , втратив право користування даним житловим приміщенням. До теперішнього часу відповідач не здав та незаконно один утримує спірну квартиру у м.Львові.

Відповідач та його представник в судовому засіданні проти позову заперечили, просили відмовити в задоволенні такого. Зазначили, що позивачем до позовної заяви не подано документів, підтверджуючих факт перебування спірної квартири у власності позивача. Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 949 від 11.11.11р. щодо надання квартирі Західного регіонального управління № 76 на АДРЕСА_4 статусу службового житла та довідка заступника головного бухгалтера ІНФОРМАЦІЯ_1 від 8 жовтня 2021р. не є належними доказами для звернення з вимогами про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження майном. На даний час відповідач не забезпечений житлом, іншого житлового приміщення від Державної прикордонної служби України не утримує. Відповідно до законодавчих норм, держава взяла на себе обов`язок забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями. При вступі на військову службу відповідачу державою гарантоване певне забезпечення і компенсації з бюджету, а звуження обсягу цих прав є недопустимим. Відповідач мав законне сподівання, що якщо проходить військову службу у підрозділах охорони державного кордону, то при наявному стажі роботи (34 роки 10 місяців 24 дні) матиме соціальні гарантії від держави у вигляді забезпечення житловим приміщенням для постійного проживання. Оскільки втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу житла, а в разі задоволення позову він буде позбавлений єдиного місця проживання, просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позов підлягає задоволення, виходячи з таких мотивів.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зіст.76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У судовому засіданні встановлено, що у відповідності до наказу Голови Державної прикордонної служби України №183-ос від 30.04.2010 року полковник ОСОБА_2 в період з 30.04.2010 року по 22.10.2011 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді заступника начальника регіонального управління з тилу начальника тилу.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення із визначеною структурою. Держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України , цього Закону та інших актів законодавства. Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства втому числі і право на забезпечення житлом за рахунок держави.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» забезпечення діяльності органів Державної прикордонної служби України здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування сприяють Державній прикордонній службі України, її органам у розв`язанні житлових та інших соціально-побутових проблем, забезпеченні транспортними засобами і зв`язком. Житло державного житлового фонду, що звільняється військовослужбовцями Державної прикордонної служби України, передається у встановленому порядку її відповідним органам для його повторного заселення. Державна прикордонна служба України має службові приміщення та інші споруди, об`єкти охорони здоров`я, навчального, науково-дослідного, господарського та соціально-культурного призначення, службовий житловий фонд. Майно, закріплене за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону Адміністрацією Державної прикордонної служби України (надалі АДПСУ), органами Державної прикордонної служби України, її навчальними закладами, установами та організаціями, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Західне регіональне управління (військова частина № НОМЕР_1 ) (в подальшому ЗхРУ) є територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Майно ЗхРУ є державною власністю і закріплено за ним на праві оперативного управління. Начальник Західного регіонального управління несе повну відповідальність за схоронність, ефективність використання закріпленого за установою державного майна.

Судом встановлено, що під час проходження військової служби відповідач був зарахований на квартирний облік для отримання житлової площі в м.Львові зі складом сім`ї одна особа. За даним місцем проходження служби на склад сім`ї з трьох осіб (він, дружина і син), рішенням спільного засідання командування та житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_7 у відповідності до протоколу №9 від 29.10.2010 року ОСОБА_2 був забезпечений службовим житловим приміщенням, а саме: трикімнатною квартирою АДРЕСА_3 , житловою площею 38,4 кв.м. та наказом директора департаменту ЖГ №671 від 26.12.2011р. дану службову квартиру закріплено за ОСОБА_2 та членами його сім`ї з видачею 11 січня 2012 року службового ордеру №000369 на всіх членів сім`ї.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради № 949 від 11.11.2011 року квартирі Західного регіонального управління № 76 на АДРЕСА_4 надано статус службового та зобов`язано провести закріплення згідно з вимогами чинного законодавства.

Згідно довідки заступника головного бухгалтера ІНФОРМАЦІЯ_1 від 8 жовтня 2021р. службова квартира АДРЕСА_3 перебуває на бухгалтерському обліку регіонального управління (ЄДРПОУ 14321647).

Вимогами ст. 118 Житлового кодексу УРСР передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього.

Таким чином, службове житлове приміщення це таке житлове приміщення, що перебуває у державній, комунальній власності, яке у зв`язку з характером трудових відносин призначене для більш близького проживання працівників. Призначенням службового житла є забезпечення можливості працівників проживати поблизу від роботи, враховуючи особливий характер їх роботи.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, визначено постановою Кабінет Міністрів України № 1081 від 03 серпня 2006 року, пунктом 19 якого визначено, що у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством.

Статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дійсно передбачено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.

Проте, згідно з рішенням житлової комісії Львівського гарнізону Західного регіонального управління ДПСУ № 9 від 28.10.10р. службове житло надавалось ОСОБА_2 на час проходження військової служби у м.Львові. В подальшому, відповідач мав зараховуватися на облік за новим місцем служби разом із членами сім`ї зі збереженням попереднього часу перебування на обліку, що й було зроблено. Зокрема, у відповідності до наказу Голови Державної прикордонної служби України №467-ос від 15.09.2011 року (наказ про переміщення до нового місця служби) відповідач вибув для подальшого проходження служби у Східне Регіональне Управління (Військова частина НОМЕР_3 ). Під час проходження військової служби у Східному Регіональному Управлінні у м. Харкові на аналогічній посаді як і у м. Львові, ОСОБА_2 , отримав «службове» житлове приміщення в селищі Пісочин Харківського р-ну Харківської області, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , житлова пл. 30,3 кв.м, загальна пл. 54,5 кв.м по АДРЕСА_6 , разом з членами своєї сім`ї: дружиною та сином (протокол засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 від 3 вересня 2015 року № 9), про що не заперечили сторони в судовому засіданні.

Тому, рішенням спільного засідання командування та житлової комісії Львівського гарнізону ЗхРУ протоколом №8 від 15.11.2011 року відповідач був знятий з квартирного обліку за попереднім місцем служби у м.Львові з членами сім`ї, однак утримуване житло у м.Львові не здав.

Згідно з листом Східного регіонального управління Держприкордонслужби України №70/8387-23-Вих. Від 17.11.2023 року службового житла, отриманого за попереднім місцем служби відповідач не здав.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України, - правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Як зазначено у ч. 1 ст. 321 ЦК України, - право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права. Так, відповідно до положень ст. 391 ЦК України, - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 17 січня 2019 року у справі №463/6203/17, залишеного без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 6 серпня 2019 року та постановою Верховного Суду від 17.04.2020 року, частково задоволено позов Західного регіонального управління Держприкордонслужби України до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , прийнято рішення про виселення із займаного ОСОБА_2 службового житла ОСОБА_7 без надання іншого житла, в частині позовних вимог щодо зобов`язання ОСОБА_2 здати службову квартиру відмовлено. Разом з тим в мотивувальній частині рішення суду зазначено, що « ОСОБА_2 , будучи забезпечений службовим приміщенням за новим місцем проходження служби у м.Харкові, втратив право користування службовою квартирою у м. Львові. У спосіб добровільного зняття з реєстрації за попереднім місцем проживання на АДРЕСА_11 відповідач ОСОБА_2 виконав вимоги закону та підзаконних нормативно-правових актів щодо необхідності звільнення службового житлового приміщення за попереднім місцем служби. Після цього, в тому числі станом на час розгляду справи судом, у ОСОБА_2 відсутні правові підстави для зайняття на АДРЕСА_4 »

Відповідно до статті 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім`ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло у зв`язку зі службою (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України»(«Karakutsya v. Ukraine»), заява № 18986/06, § 71).

Беручи до уваги наведене, звернення до суду ІНФОРМАЦІЯ_1 з позовом викликане нагальною суспільною необхідністю, оскільки існує черга працівників, які можуть претендувати на заселення у службове житло такої площі, що неможливе через перешкоди, які чиняться відповідачем.

Навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин. Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 втратив право користування службовою квартирою у м.Львові, оскільки вибув для подальшого проходження служби у Східне Регіональне Управління, на квартирному обліку у Львівській загальногарнізонній черзі не перебуває, військову службу в АДРЕСА_4 не проходить, створені ним перешкоди у використанні службового житла посягають на права військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку для отримання службового житла, відтак, проживати, розпоряджатись даним «службовим» житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_3 жодного законного права відповідач не має, відповідно зобов`язаний усунути перешкоди у використанні службового житла за призначенням, а тому суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений позивачем судовий збір по справі в розмірі 2270, 00 грн.

Керуючись ст.ст.2,81,258,259,263-265,268 ЦПК України, суд -

ухвалив:

позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) про зобов`язання до вчинення дій та встановлення порядку виконання ухваленого рішення - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ІНФОРМАЦІЯ_1 в користуванні службовим жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_3 , шляхом звільнення та передачі згідно з актом ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановити порядок виконання рішення суду шляхом надання ОСОБА_2 десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили для звільнення службового жилого приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_3 , від особистих речей та передачі даного службового жилого приміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 суму судового збору в розмірі 2270,00 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 03.06.2024 року.

Суддя Нор Н.В.