Рішення № 119499425, 03.06.2024, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2024 року Чернігів Справа № 620/3743/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській областіпровизнання протиправним та скасуввння рішення, зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову ГУ ПФУ в Закарпатській області №253550004447 29.02.2024 щодо не призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років у подвійному розмірі період роботи ОСОБА_1 , в Любецькому психоневрологічному інтернаті відповідно до даних трудової книжки НОМЕР_1 та призначити пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 22.02.2024.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що 22.02.2024 звернулася до Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років, проте отримала відмову в такому призначенні через відсутність необхідного спеціального стажу. Така відмова, на думку позивача, є протиправною, та такою, що порушує її право на пенсійне забезпечення. Зазначає, що з 04.06.2019 (дата прийняття Рішення Конституційним Судом № 2-р/2019) позивач наділена правом на визначення права на отримання пенсії за вислугу років виходячи з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років. Крім того зазначає, що відповідачем було протиправно не враховано період роботи медичною сестрою в Любецькому психоневрологічному інтернаті до спеціального стажу в подвійному розмірі, оскільки Любецький психоневрологічний інтернат є інтернатним закладом соціального закладу, де медичні працівники мають право на призначення пенсії за вислугу років і стаж роботи повинен зараховуватись у подвійному розмірі.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області надіслав відзив на позов, в якому проти задоволення позову просить відмовити в повному обсязі та зазначає, що відповідно до п. 2-1 розділу XV Закону 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набрав чинності 11.10.2017, особам, які на день набрання чинності цим Законом мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148 в цій частині набув чинності 01.10.2017. Відповідно до ч. е ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017року по 31 березня 2018 року - неменше 26 років 6 місяців. Зазначений перелік визначений Постановою Кабінету Міністрів України Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років № 909 від 04.11.1993. Відтак, для призначення Позивачці пенсії за вислугу років відповідно до ч. е статті 55 Закону № 1788-ХІІ, з урахуванням наведених положень законодавства для призначення Позивачу пенсії за вислугу років необхідно мати в наявності 26 років 6 місяців страхового стажу (станом на 11.10.2017). Наявний станом на 11.10.2017 спеціальний стаж роботи Позивача у закладах охорони здоров`я становить 24 роки 02 місяці 09 днів. Таким чином, у Позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.04.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.02.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №253550004447 від 29.09.2024 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років. Так, відповідно до вказаного рішення страховий стаж позивача 28 років 05 місяців 24 дні, спеціальний стаж заявниці станом на 11.10.2017 становить 24 роки 02 місяці 09 днів. Період роботи в Любецькому психоневрологічному інтернаті до спеціального стажу заявниці зарахований в одинарному розмірі, оскільки в довідці №90 від 21.02.2024 відсутнє посилання на статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та про знаходження у відпустці без збереження заробітної плати, по догляду за дитиною до 3х років.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернулася до суду за захистом свої прав та законних інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі також - Закон № 1058-IV)розроблений відповідно до Конституції України і Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За змістом статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі також - Закон № 1788-XII) одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1788-ХІІ пенсія за вислугу років встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55 цього Закону.

Згідно з пунктом 2-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII(надалі також - Закон № 2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017 внесено зміни до абзаців першого та другого пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, згідно з якими до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. ПоложенняЗакону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (надалі також - Закон № 213-VIII) та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (надалі також - Закон № 911-VIII), передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

З прийняттям Закону № 213-VIII підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а з прийняттям Закону № 911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ в редакції Законів № 213-VIII та № 911-VIII встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року- не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 (надалі також Рішення № 2-р/2019) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 24.12.2015 № 911-VIII, та встановлено, що такі положення втрачають чинність з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Згідно частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що «положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Таким чином, за будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011.

Згідно частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).

Конституційний Суд України ухвалюючи Рішення № 2-р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком.

Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції.

Згідно статті 51 Закону № 1788пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Конституційний Суд України, приймаючи Рішення № 2-р/2019, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788 - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону № 1788 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 2-р/2019 - з 04.06.2019.

Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

З огляду на вказане, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.

Тобто, позивач з 04.06.2019 наділений правом на визначення права на отримання пенсії за вислугу років виходячи з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Визначаючись щодо наявного страхового та спеціального стажу позивача суд зважає на таке.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , що видана 15.06.1990

з 15.06.1990 по 01.09.1991 працювала в Любецькій лікарні на посаді санітарки;

з 01.09.1991 звільнена із займаної посади в зв`язку зі вступом на навчання до Чернігівського медичного училища;

з 03.08.1993 по 12.03.2014 медична сестра в Ріпкинській ЦРЛ та Любецькій районній лікарні, як структурного підрозділу Ріпкинської ЦРЛ;

з 13.03.2014 по 31.12.2017 медична сестра в Любецькому психоневрологічному інтернаті;

з 14.05.2021 по 31.07.2021 медична сестра в Любецькому психоневрологічному інтернаті.

Довідкою Комунального некомерційного підприємства «Ріпкинська центральна лікарня» №02-16/24 від 21.02.2024 підтверджується робота ОСОБА_2 в Ріпкинській центральній районній лікарні на посаді медичної сестри з 03.08.1993 по 31.12.2013.

Довідкою Любецького психоневрологічного інтернату №90 від 21.02.2024 підтверджується робота ОСОБА_1 в інтернаті на посаді медичної сестри з 13.03.2014 по 31.12.2017, а також з 14.05.2021 по 31.07.2021.

З огляду на оскаржуване рішення до страхового стажу позивача зараховано всі періоди трудової діяльності. Разом з тим, ГУ ПФУ в Закарпатській області роботу заявниці в психоневрологічному інтернаті врахувало в одинарному розмірі, оскільки відсутні відомості чи перебувала ОСОБА_1 у відпустці без збереження заробітної плати чи по догляду за дитиною до трьох років. Крім того, спеціальний стаж враховано лише по 11.10.2017.

Суд зазначає, що відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Із рішення про відмову в призначенні пенсії вбачається, що стаж роботи позивача в психоневрологічному інтернаті враховано в одинарному розмірі, отже робота у вказаному закладі не є спірним питанням, а зважаючи на те, що трудова книжка ОСОБА_1 містить відповідні записи про трудову діяльність в цьому медичному закладі, до яких у пенсійного органу не виникло сумнівів, то враховуючи норму статті 60 Закону 1788 вказаний період спеціального стажу позивача слід обраховувати в подвійному розмірі.

Підсумовуючи викладе, стаж роботи на посаді медичної сестри становить 20 років 7 місяців 10 днів, а також 4 роки 0 місяців 7 днів на посаді сестри медичної в Любецькому психоневрологічному інтернаті, який в подвійному обчисленні складає 8 років 14 днів, що в сукупності становить 28 років 7 місяців 24 дні спеціального страхового стажу.

Водночас, суд критично ставиться до покликання представника позивача щодо періоду навчання в Чернігівському медичному училищі, з 02.09.1991 по 02.07.1993, що підтверджується записом у трудовій книжці №2 - 1 рік 2 місяці 17 днів, оскільки трудова книжка містить лише запис про звільнення з посади санітарки з Любецької районної лікарні з 01.09.1991 в зв`язку зі вступом до медичного училища, в той час як запис №3 трудової книжки вже констатує прийняття на посаду медичної сестри з 03.08.1993 до Ріпкинської центральної районної лікарні. Отже, трудова книжка ОСОБА_1 не підтверджує періоду її навчання в Чернігівському медичному училищі з 02.09.1991 по 02.07.1993, а інших доказів позивачем не надано.

Суд зазначає, що недостатність спеціального стажу є єдиною підставою прийняття спірного рішення відповідачем.

Із відзиву відповідача вбачається, що відмовляючи у призначенні пенсії за вислугу років пенсійний орган виходив з того, що відповідно до пункту 2-1 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» має враховуватися спеціальний стаж роботи особи станом на 11.10.2017 та, в даному, випадку становити не менше 26 років 6 місяців.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-ІV.

03.10.2017 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким з 11.10.2017 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно з п.2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст. 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Крім того, Законом № 2148-VІІІ також були внесені зміни і до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:

«До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».

З аналізу наведених норм вбачається, що пенсія за вислугу років згідно положень статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11.10.2017 року.

На даний час, Закон № 2148-VІІІ є чинним, неконституційним у визначеному законом порядку не визнавався.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 11.10.2017 стаж роботи позивача за вислугу років як працівника освіти, враховуючи період роботи в Любецькому психоневрологічному інтернаті, що має бути зарахований в подвійному розмірі, становить більше мінімально необхідних - 25 років.

Відтак, суд дійшов висновку, що на момент звернення до відповідача позивач мала право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України №1788-ХІІ.

Подібна правова позиція в частині необхідного спеціального стажу 25 років станом на 11.10.2017 міститься в постанові Верховного Суду від 22.07.2022 у справі №440/1286/20.

Враховуючи вказане вище рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову в призначенні позивачеві пенсії за вислугу років не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1), передбачає можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.

Так, згідно із пунктом 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, заява позивача про призначення пенсії від 22.02.2024 була розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Закарпатській області й рішення про відмову в такому призначенні прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України.

Відтак, належним та достатнім способом захисту прав позивача суд вважає скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 29.02.2024 № 253550004447, зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 22.02.2024 (дати звернення за призначенням пенсії), зарахувавши до спеціального стажу медичного працівника період роботи в Любецькому психоневрологічному інтернаті з 13.03.2014 по 31.12.2017 та з 14.05.2021 по 31.07.2021 у подвійному розмірі.

При цьому вказаний спосіб захисту прав позивача суд не вважає втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Постановою Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №806/1316/18 також визначено, що дискреційними є повноваженнями суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

З викладеного вбачається, що «власний розсуд» органів державної влади та місцевого самоврядування або осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування це вибір між двома або більше альтернативами рішеннями, коли кожне відповідне рішення є законним, або юридично допустимим (правомірним). З цього випливає, що у разі якщо відсутня законна альтернатива прийняття правомірного рішення, не може йтися про прийняття рішення органом державної влади та місцевого самоврядування або особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування «на власний розсуд».

Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалюючи рішення в даній справі, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У даній справі суд, оцінюючи критерії ефективності судового захисту вважає, що зобов`язання відповідача призначити пенсію за вислугу років є дотриманням гарантій на те, що спір між сторонами буде вирішений остаточно.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 5, 9, 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 29.02.2024 № 253550004447 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 визнати протиправним та скасувати.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 22.02.2024, зарахувавши до спеціального стажу медичного працівника період роботи в Любецькому психоневрологічному інтернаті з 13.03.2014 по 31.12.2017 та з 14.05.2021 по 31.07.2021 у подвійному розмірі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, пл. Народна, 4, м. Ужгород, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, 88008, код ЄДРПОУ 20453063.

Дата складення повного рішення суду - 03.06.2024.

Суддя Ю. О. Скалозуб