Ухвала суду № 119495527, 03.06.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

03 червня 2024 рокуСправа №160/19203/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №160/19203/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала справа №160/19203/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Справа розглянута судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 07.03.2024 у справі №160/19203/23 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково; визнав протиправним і скасував рішення від 01.06.2023 №047250017748 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.05.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні; в іншій частині позовних вимог відмовив; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі (п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп.

23.05.2024 до суду засобами поштового зв`язку від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій він просить суд:

- ухвалити додаткове судове рішення у справі 160/19203/23 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області використати для розрахунку його пенсії за віком довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Заполярпромгражданстрой» №1222-1222/9 від 18.05.2017 про заробітну плату.

В заяві позивач указує, що при розгляді справи судом не вирішено питання щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області використати для розрахунку його пенсії за віком довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Заполярпромгражданстрой» №1222-1222/9 від 18.05.2017 про заробітну плату. А також вказує, що заявляв зазначену вимогу та висловив свою позицію з цього питання, проте судом, на його думку, не було надано правової оцінки вказаним обставинам.

Дослідивши матеріали справи та доводи заяви про ухвалення додаткового рішення, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини 3 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Враховуючи, що справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заява про ухвалення додаткового судового рішення також розглядається в письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Зазначений перелік підстав для прийняття додаткового рішення є вичерпним.

Тобто, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для формулювання правового висновку щодо застосування статті 252 КАС України, відповідно до якого додаткове рішення у справі після його ухвалення стає невід`ємною частиною основного рішення по суті позовних вимог, отже, незалежно від результату вирішення ним передбачених частиною першою статті 252 КАС України вимог або питань, процесуальна форма його викладення та порядок його оскарження є таким, що і для основного рішення у справі. Зазначені у частині першій статті 252 КАС України питання не можуть вирішуватись по суті шляхом постановлення ухвали про відмову в ухваленні додаткового судового рішення. Така ухвала постановляється виключно у випадку відсутності передбачених законом підстав для ухвалення додаткового судового рішення.

Так, розглянувши справу №160/19203/23, суд у рішенні від 07.03.2024 дійшов висновку про таке.

У позовній заяві позивач заявляє позовні вимоги про зобов`язання органів пенсійного фонду зарахувати періоди його роботи в районах Крайньої Півночі з розрахунку одного року роботи за один рік шість місяців страхового стажу, та про зобов`язання органів пенсійного фонду використати для розрахунку пенсії за віком довідки ТОВ «Заполярпромгражданстрой» №1222-1222/9 від 18.05.2017.

Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стосовно порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що періоди роботи позивача в районах Крайньої Півночі взагалі не були зараховані до стажу позивача, а довідки ТОВ «Заполярпромгражданстрой» №1222-1222/9 від 18.05.2017 не були предметом розгляду органами пенсійного фонду, суд дійшов висновку про передчасність позовних вимог про зобов`язання органів пенсійного фонду зарахувати періоди його роботи в районах Крайньої Півночі з розрахунку одного року роботи за один рік шість місяців страхового стажу, та про зобов`язання органів пенсійного фонду використати для розрахунку пенсії за віком довідки ТОВ «Заполярпромгражданстрой» №1222-1222/9 від 18.05.2017.

Також, з огляду на те, що пенсія позивачу не була призначена і не нараховувалась, суд зазначає про передчасність позовних вимог в частині зобов`язання органів пенсійного фонду виплатити заборгованість із пенсії, що утворилась з 18 січня 2023 року, та про відмову в цій частині позовних вимог.

З огляду на викладене, суд зазначає, що під час розгляду справи №160/19203/23 були досліджені всі надані до матеріалів справи документи, на підставі яких суд розглянув усі позовні вимоги, які були заявлені позивачем.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача та ухвалення додаткового рішення у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст.ст. 252, 256, 294, 297, КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №160/19203/23 відмовити.

Ухвала набирає законної сили 03.06.2024 та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Кучугурна