Рішення № 11948741, 26.10.2010, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

РІШЕННЯ Справа № 2-7950-2010

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2010 Словянський міськрайонний суд Донецької області в складі :

-головуючого судді Хаустової Т.А.

-при секретарі Тальмонт Р.Ф., Пілюга В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Слов'янська Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк « ПриватБанк», Відкритого акціонерного товариства « Українська страхова компанія « Дженералі Гарант», Закритого акціонерного товариства « Страхова компанія « ІНГОССТРАХ», за участю третьої особи - ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Словянського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк « ПриватБанк», Відкритого акціонерного товариства « Українська страхова компанія « Дженералі Гарант», Закритого акціонерного товариства « Страхова компанія « ІНГОССТРАХ», за участю третьої особи - ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними обґрунтувавши свої вимоги тим, що 25 грудня 2007 року він уклав із Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» ( на час укладення договору Закрите акціонерне товариство Комерційний банк « ПриватБанк») кредитний договір № KTS0АW91710109.

25 грудня 2007 року на забезпечення виконання умов кредитного договору із КБ « ПриватБанк» були укладені договір застави рухомого майна № KTS0АW91710109 та договір особистого страхування № KTS0LK91710109 із Закритим акціонерним товариством « Страхова компанія « ІНГОССТРАХ». При укладенні договору застави рухомого майна була отримана згода співвласниці майна на його укладання ОСОБА_3.

26 грудня 2007 року на забезпечення виконання умов кредитного договору були укладені договір добровільного страхування транспортних засобів № Л233/111 з Відкритим акціонерним товариством « Українська страхова компанія « Дженералі Гарант та договір страхування наземного транспорту № KTS0АW91710109 з ЗАТ СК « ІНГОССТРАХ».

Всі зазначені в позовній заяві договори є недійсними як такі, що укладені в порушення вимог статей 11,18 Закону України « Про захист прав споживачів», норм Цивільного кодексу України, інших норм діючого законодавства України.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України « Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що повязані з порушеннями їх прав.

Відповідно до частини 5 статті 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть предявлятись за місцем проживання споживача.

Пункт 5 постанов Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 « Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» наголошує, що відповідно до статті 24 Закону України « Про захист прав споживачів» споживачі за власним вибором звертаються до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання договору. Жоден із цих судів не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого суду з мотивів непідсудності.

Згідно із Законом України від 07.07.2010 року № 2453 стаття 112 виключена з ЦПК України.

Відповідно до умов пункту 7.1 кредитного договору № KTS0АW91710109 від 25.12.2007 року КБ « ПриватБанк» зобовязалось надати йому кредитні кошти на строк з 25.12.2007 року по 24.12.2014 року включно, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 13078,79 доларів США на наступні цілі: 9769,84 доларів США на купівлю автомобіля, а також у розмірі 6,75 доларів США для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п. 1.2 на оплату страхових платежів за договором страхування ТЗ № KTS0АW91710109 від 26.12.2007 року, договором особистого страхування № KTS0АW91710109 від 26.12.2007 року, договором особистого страхування № KTS0АW91710109 від 25.12.2007 року на строк до 24.12.2008 року у сумі 97,70 доларів США, а також винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 195,40 доларів США, та у розмірі 3009,11 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,76 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди у розмірі 0,31 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.10 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п. 3.10 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору. Щомісячний платіж за вказаним договором складав на момент укладення договору 194,5 доларів США.

Відповідно до умов пункту 7.2 кредитного договору № KTS0АW91710109 від 25.12.2007 року КБ « ПриватБанк» зобовязалось відкрити ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам. При кредитуванні нового автомобіля за умовами договору він доручив банку без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти в сумі 49240 грн. на поточний рахунок автосалону « Купол ЛТД, код 25480917, рахунок № 260015001801 в Запорізький філії АБ « Брокбізнесбанк», місто Запоріжжя, МФО 373254; комісію ЗАТ КБ « ПриватБанк» в сумі 195,40 доларів США на рахунок № 61111909903229 в « Приватбанку», МФО 305299, ОКПО 14360570; 492,40 грн. на сплату стразових платежів на поточний рахунок ЗАТ СК « ІНГОССТРАХ», МФО 305299, ЄДРПОУ 2956813592, к/с 26507050000686, а також сплату за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна в розмірі, вказаному в п. 7.1 даного Договору на рахунок ДП « Інформаційний центр» МЮУ № 260023018113 в ГОУ ВАТ « Ощадбанк, МФО 300465 з призначенням платежу ДН005098/11 ДФДП « Інформаційний центр МЮУ « За реєстрацію обтяжень рухомого майна».

Явною ознакою того, що кредитний договір № KTS0АW91710109 від 25 грудня 2007 року є несправедливим, укладеним всупереч принципу добросовісності, що наслідком його укладення є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача, свідчить той факт, що КБ « ПриватБанк» за немов би кредитні кошти сплатило без його участі за належний йому автомобіль ЗАЗ ТF699Р 49240,00 грн. автосалону «Купол ЛТД» на 492,40 грн. страхового платежу ЗАТ СК « ІНГОССТРАХ», проте під час укладення договору стягнуло з нього комісію без вказівки за що 195,40 доларів США в іноземній валюті.

За умовами договору йому до сплати КБ « ПриватБанк» нараховується щомісячно винагорода в сумі 0,31 % від суми виданого кредиту в тому числі на 3009,11 доларів США, які фактично йому ніхто ніколи не видавав.

Те, що йому кредит в доларах США не надавали свідчить той факт, що умовами кредитного договору № KTS0АW91710109 від 25 грудня 2007 року не передбачено відкриття йому валютного рахунку для зарахування доларів США, наданих як кредит, а відкрито лише валютний рахунок для погашення кредиту та внесення платежів в доларах США.

Відсутність валютного рахунку на зарахування коштів кредитної лінії позбавляє його можливості розрахувати суму його кредитної заборгованості та надає КБ « ПриватБанк» можливість одноособово визначати суму боргу перед ним. Наслідком такого істотного дисбалансу договірних прав та обовязків на шкоду споживача стало те, що після двох років погашення кредиту його щомісячний платіж виріс з 194,5 доларів США до 230,00 доларів США.

Відповідно до вимог частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України кредитний договір № KTS0АW91710109 від 25 грудня 2007 року є недійсним як такий, що укладено в порушення вимог статті 99 Конституції України, статей 11,18 Закону України « Про захист прав споживачів», статей 6, 192,198,524,533,11054,1056-1 ЦК України, статті 3 Закону України « Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, п.1 статті 3 Декрету КМУ « Про систему валютного регулюванні і валютного контрою», підпунктів «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та підпунктів 6.2 пунктів 6 та 7 постанови Національного банк № 200 від 30.05.2007 року « Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України»

Кредитний договір № KTS0АW91710109 від 25 грудня 2007 року та укладені на його забезпечення договір застави рухомого майна № KTS0АW91710109 від 25 грудня 2007 року, договір добровільного страхування транспортних засобів № Л233/111 від 26 грудня 2007 року, договір страхування наземного транспорту № KTS0АW91710109 від 26 грудня 2007 року, договір особистого страхування № KTSОLК91710109 від 25 грудня 2007 року у сукупності всіх обовязків ОСОБА_1 є несправедливими.

Істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача виник з таких положень вказаних договорів, а саме:

В порушення вимог статті 1054 ЦК України про суттєві умови договору банківського кредиту пункти 3.6,7.1 кредитного договору № KTS0АW91710109 від 25 грудня 2007 року містять умову про сплату банку окрім відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом ще й щомісячну винагороду у розмірі 0,31 % від суми виданого кредитую При такій умові в договорі не вказано послугу, за яку стягується така винагорода.

Відповідно до пунктів 3.2,3.10,7.5 кредитного договору № KTS0АW91710109 від 25 грудня 2007 року банк встановив порядок погашення кредиту, спрямований на одержання насамперед доходу за рахунок боржника, обмеживши його право як на дострокове, так і на звичайне погашення кредиту, обумовивши право погашення кредиту сплатою інших платежів. Стягнення 2 % від суми достроково повернутої суми кредиту безпідставне, оскільки резервування кредитних коштів у звязку з укладанням кредитного договору банк фактично не здійснює.

За умовами кредитного договору № KTS0АW91710109 від 25 грудня 2007 року банк уповноважений на свій розсуд змінити умови договору, розірвати його, зупинити видачу кредиту, розповсюджувати інформацію про боржника , в той час як права боржника жорстко регламентовані, а за порушення обовязків боржника встановлена фінансова відповідальність.

За умовами п. 4.1,4.2,4.3,7.4 кредитного договору встановлена не рівнозначна відповідальність за прострочення платежу, що визначена у відсотках від суми платежу та встановлений для боржника штраф без визначення такої ж відповідальності для банку.

Умовами кредитного № KTS0АW91710109 від 25 грудня 2007 року про право банка припинити видачу кредиту кореспондує несправедливий обовязок боржника застрахувати ризик неповернення кредиту тричі.

Всупереч умов пункту 7.1 кредитного договору № KTS0АW91710109 від 25 грудня 2007 року пунктом 2.2.7 цього ж договору встановлений обовязок боржника протягом 30 днів повернути банку суми, сплачені за договором страхування, що анулює таку суттєву умову договору як надання кредитної лінії.

Договір застави рухомого майна № KTS0АW91710109 від 25 грудня 2007 року є несправедливим.

Істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача виник з таких положень вказаних договорів, а саме:

При укладенні договору застави рухомого майна № KTS0АW91710109 від 25 грудня 2007 року банк достовірно знав, що предмет застави належить на праві спільної власності йому та його дружині. Попри це до умов договору застави рухомого майна № KTS0АW91710109 від 25 грудня 2007 року включені умови, що предмет застави не може належати на праві спільної власності ( пункт 10.5), що неправдивість відомостей у договорі застави є безперечною підставою звернення стягнення на предмет застави ( п. 15.7.3), що неправдивість відомостей є підставою стягнення збитків на укладення договору ( пункт 20)

Договором застави рухомого майна № KTS0АW91710109 від 25 грудня 2007 року до споживача встановлена відповідальність неспіврозмірна збиткам, що можуть бути спричинені таким невиконанням обовязків за договором, та відсутня будь-яка відповідальність банку ( пункти 18-22).

Договір страхування наземного транспорту № KTS0АW91710109 від 26 грудня 2007 року, договір особистого страхування № KTSОLК91710109 від 25 грудня 2007 року є несправедливими, оскільки у звязку з формою договору ( надзвичайно дрібний шрифт договорів) він не мав реальної можливості ознайомитись з усіма умовами цих договорів перед укладенням договорів ( пункт 10 статті 18 Закону України « Про захист прав споживачів»)

Договір добровільного страхування транспортних засобів № Л233/111 від 26 грудня 2007року має бути визнаний недійсним як укладений на порушення вимог добровільності його укладення, бо він був укладений на вимогу умов кредитного договору, що є недійсним.

Внаслідок порушення його прав споживача на укладання справедливого договору йому були спричинені душевні страждання, які він зазнав у звязку з протиправною ( несправедливою) поведінкою КБ « ПриватБанк». З КБ « ПриватБанк» підлягає стягненню на його користь відшкодування моральної шкоди в сумі 8000 грн. на підставі статті 23 ЦК України.

Розмір відшкодування моральної шкоди він розрахував з тих обставин, що внаслідок несправедливих умов договорів всі ризики зміни умов господарювання в Україні були покладені лише на нього.

Внаслідок зміни курсу долару США до гривні більше як на 50 % виріс щомісячний платіж за користування кредитом в гривні, що суттєво вплинуло на споживчий бюджет його родини, оскільки кошти доходу родини, які вони розраховували витрачати на їжу та одяг, вони вимушені витрачати на погашення несправедливого кредиту.

Неочікуване зменшення споживчого бюджету родини різко погіршило стосунки в родині, призвело до неприємних переживань, погіршення стану його здоровя.

КБ « ПриватБанк» при видачі кредиту пропонував отримати кредит саме в доларах США, акцентуючи його увагу на мов би низькій відсотковій ставці та стабільності валютного курсу протягом 5 років. Проте, як оператор фінансового ринку України, як провідний український банк КБ « ПриватБанк» не міг не знати при пропонуванні умов валютного кредиту про наслідки використання ним та іншими банками іноземних валютних кредитних ресурсів на споживчі цілі громадянам України, що надання таких валютних споживчих кредитів буде мати наслідком падіння курсу гривні до долара США та несправедливе збагачення банку за рахунок громадян України.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та суду пояснив, що з заявою до Банку про надання кредиту він звертався. В заяві вказав кредит у валюті на придбання автомобілю. Договір він підписував, перед тим як підписати читав його. Договір підписував добровільно, погодився з умовами договору. На теперішній час в нього мається заборгованість за кредитом. Несправедливість договору полягає в тому, що спочатку він сплачував за кредит 1000 грн., а тепер 1800 грн. С тих пір, як почав підніматись курс долару, він та його родина всіма силами намагались оплачувати кредит, у звязку з чим родина фактично розпалась. При прийнятті рішення про отримання кредиту банк розяснював йому умови кредитування. В довідці яку він надавав банку, була вказана сума його доходу в гривнях, та він вважає, що банку було відомо, що він буде сплачувати гроші в гривнях. При укладенні договору, був складений розрахунок на сім років і був зазначений щомісячний платіж. В позовній заяві він виклав всі підстави, які він вважає достатніми для відшкодування йому і моральної шкоди.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5, який діє на підставі доручення ( а.с. 26), в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та суду пояснив, що у відповідності до Постанови Національного Банку України від 10.05.97 року Банки повинні повідомляти громадян про умови кредитування, тобто позивачеві банк повинен був довести істотні умови видачі кредиту сума, строк сплати кредиту, відсотки, розрахунок всіх обовязкових платежів, відомості про платежі на користь третіх осіб. Для валютних кредитів курс проведення валютних операцій та розмір оплати проведення таких операцій.

Так, статтею 11 ЗУ « Про захист прав споживачів» передбачені права споживача в разі придбання ним продукції в кредит, п.7 укладеного договору кредиту передбачені особливі умови.

Однак позивач сплачував проценти у більшому розмірі, ніж само тіло кредиту. За видачу кредиту позивач сплачував 195 доларів США. Вимоги банка про сплату 0,31 % від суми щомісячно протиречить вимогам ст. 1054 ЦК та правилам надання банками кредитів, оскільки ніяких послуг під цю суму не передбачено. В додатку до договору вказаний курс долара, всі розрахунки, але якщо скласти всі ці відсотки, то не виходить 15 %.

Просять визнати недійсним кредитний договір № КTSOAW91710109, укладений 25 грудня 2007 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк « ПриватБанк» ( на час укладення договору Закрите акціонерне товариство комерційний банк « ПриватБанк») та ОСОБА_1; визнати недійним договір застави рухомого майна № КTSOAW91710109, укладений 25 грудня 2007 року Публічним акціонерним товариством комерційний банк « ПриватБанк» ( на час укладення договору Закрите акціонерне товариство комерційний банк « ПриватБанк») та ОСОБА_1, визнати недійсним договір добровільного страхування транспортних засобів № Л233/111, укладений 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством « Українська страхова компанія « Дженералі Гарант»та Публічним акціонерним товариством комерційний банк « ПриватБанк» ( на час укладення договору Закрите акціонерне товариство комерційний банк « ПриватБанк»); визнати недійсним договір особистого страхування № КTSOLK91710109 , укладений 25 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством « Страхова компанія « ІГНОССТРАХ» та ОСОБА_1, визнати недійсним договір наземного транспорту КTSOAW91710109, укладений 26 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством « Страхова компанія « ІГНОССТРАХ» та ОСОБА_1; стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк « ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди за порушення прав споживача 8000 грн., стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

Представник відповідачів Публічного акціонерного товариства комерційний банк « ПриватБанк» та Закритого акціонерного товариства « Страхова компанія « ІНГОССТРАХ» Филипенок К.Ф., яка діє на підставі доручень ( а.с.24,27), позовні вимоги не визнала та суду пояснила, що позивач звернувся до Словянського суду із позовом про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки до відповідача Закритого акціонерного товариства комерційний банк « ПриватБанк», який у 2009 році змінив назву та згідно з установчими документами є Публічним акціонерним товариством комерційний банк « ПриватБанк»

При цьому він посилається на те, що валютні кошти позивачу не були видані; розрахунок за придбаний автомобіль здійснювався у гривні; у звязку з подальшим підвищенням курсу долару умови долару є несправедливими.

Обґрунтування, наведені в позовній заяві, не відповідають реальній дійсності.

На думку позивача, спірний договір має бути визнаний недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки зобовязання Банку надати позичальнику кредит у доларах США за спірним кредитним договором є таким, що суперечить законодавству з огляду на приписи ст. 192, 524,533,1054,198 ЦК України, ст. ст. 3,5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», відповідно до яких резиденти України мають здійснювати розрахунки між собою і національній валюті України, а надання коштів та ведення розрахунків в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

З цього приводу повідомляє наступне:

Згідно з п.1 ч.2 ст. 47 Закону України « Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

На здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 статті 47 Закону України « Про банки та банківську діяльність» необхідне надання дозволу Національним банком України ( у тому числі на здійснення операцій з валютними цінностями).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 47 Закону України « Про банки і банківську діяльність» Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої статті 47 цього Закону надає дозвіл Національний банк України.

Згідно п. 2.3 глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджену постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275 за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

Дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та ч. 4 статті 47 зазначеного Закону України, що діє на даний момент, видано ПАТ КБ « ПриватБанк» за номером 22-3 від 21 вересня 2009 року ( до перейменування діяла банківська ліцензія № 22 від 04 січня 2001 року та дозвіл за номером 22-2 від 29.07.2003 року. У додатку 1,2 до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.

Таким чином, Законом України «Про банки і банківську діяльність» встановлено порядок та умови здійснення операцій з валютними цінностями ( у тому числі шляхом надання валютних кредитів)

Стосовно співвідношення Закону України « Про банки та банківську діяльність» і Декрету Кабінету Міністрів України « Про систему валютного регулювання і валютного контролю»

Декрет КМУ « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» був прийнятий 19 лютого 1993 року за № 15-93 і набрав чинності з дня його опублікування в газеті « Урядовий курєр» від 06.03.1993 року № 35.

Закон України « Про банки і банківську діяльність» в редакції від 07.12.2000 року набув чинності з дня його опублікування в газеті « Урядовий курєр» № 8 від 17 січня 2001 року.

Відповідно до статті 2 Прикінцевих положень Закону України « Про банки і банківську діяльність» до приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

З цього випливає наступний висновок: якщо будь-який закон ( інший нормативний акт) питання, повязані з банківською діяльністю регулює інакше, ніж Закон України « Про банки і банківську діяльність», до цих правовідносин підлягає застосування саме Закон « Про банки і банківську діяльність». Інші нормативні акти підлягають застосуванню в частині, що не суперечать цьому закону.

Таким чином наявність банківської ліцензії та дозволу НБУ є необхідною і достатньою умовою для надання кредитів в іноземній валюті. Будь-які вимоги інших нормативних актів щодо необхідності отримання додаткових документів не можуть прийматись до уваги, оскільки суперечать Закону України « Про банки і банківську діяльність».

Стосовно співвідношення Закону України Закон « Про банки і банківську діяльність» та Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 533 ЦК України встановлено: «Використання іноземної валюти … при здійсненні розрахунків на території України та зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Як зазначалося вище, такі випадки, порядок та умови, визначені Законом України « Про банки і банківську діяльність». Отже, можливість надання і погашення кредитів в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

З огляду на викладене, кредитний договір в іноземній валюті відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідно, і виконання зобовязань за кредитним договором повинно здійснюватись відповідно до умов договору, ст. 526 ЦК ( зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору); ст. 1049 ЦК України( позичальник зобовязаний повернути позичкодавцеві позику ( грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором); ст. 1054 ЦКУ ( за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти)

Що стосується отримання Позивачем кредитних коштів в іноземній валюті, то це підтверджується договором та банківськими документами, які були оформлені та підписані Позивачем.

У відповідності до ст. 627 ЦКУ, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог зазначеного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Звернувшись до відповідача за отримання кредиту, ОСОБА_1 заповнив заяву-анкету, згідно з якою йому пропонувались вибрати валюту кредитування. Анкета була заповнена власноручно та за його бажанням кредит був витребуваний в доларах США, про що свідчить припис в анкеті: серед різних валют було обрано саме долар. Враховуючи вищевказане, Відповідач мав право надавати такі кредити, а тому за заявою ОСОБА_1 було прийняте рішення надати кредит в сумі 9769,83 долара США. В розпорядженні вказаний позичковий рахунок , на який ці кредитні кошти були направлені для отримання готівки через касу банку.

В цей же день була заповнена заява на видачу готівки та ОСОБА_1 була отримана сума 9769,83 долара США, про що свідчить підпис Позивача в видатковому касовому документі.

Таким чином і кредитний договір і банківські документи свідчать про те, що Позивач згідно з п.п 11 та 7.1 мав отримати готівку в доларах США через касу. Кредит і всі зобовязання з його повернення Позивач отримав в валюті США. Цю валюту він за власним бажанням обміняв у гривню, підписавши заяву про такий продаж, яку йому здійснив банк.

Що стосується оплати автомобіля, то дійсно вона була проведена в гривні, тому що такі розрахунки на території України проводяться в гривні, але це відносини, які регулюються договором купівлі-продажу автомобіля між Позивачем та ТОВ « Купол ЛТД»

Тепер, що стосується обурення Позивача тим, що всі ризики за зміною курсу долару були покладені тільки на нього, то це слід мати на увазі ще при підписанні договору Банк намагався захистити свої інтереси хоч би тим, що передбачив в договорі одностороннє підвищення відсотків в разі підвищення курсу долару ( п.2.3.1), а тому ризики дійсно несе отримувач коштів. Банк не може ризикувати коштами, які є вкладами громадян, і за якими банк сплачує їм відсотки.

Просить винести рішення, за яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю, у звязку з безпідставністю в цілому.

Окрім того, суду пояснила, що позивач вважає, що в кредитному договорі немає відомостей, які передбачені нормативними документами НБУ про сукупну вартість кредиту, про повний розрахунок відсотків, про курс долару на день видачі кредитних коштів і взагалі, про надання кредиту в іноземній валюті, тому що ОСОБА_1 не отримав долари США

Всі ці ствердження безпідставні та не відповідають умовам договору та розрахунковим документам, які були оформлені та підписані Позивачем.

Так, пунктом 7.1 кредитного договору передбачено, що Позичальнику надається не кредит в сумі 13899,46 доларів, а непоновлююча кредитна лінія в такій сумі, з яких цільове використання на придбання автомобіля визначено в сумі 9769,84 долара США. Решта суми розподіляється на погашення страхових платежів за весь час кредитування та на сплату інших платежів, які всі перелічені в цьому пункті, тобто обумовлені з Позичальником ще під час підписання договору. Підпис Позичальника свідчить про те, що він був повністю згодний на сплату таких коштів. Те, що Кредитор передбачив певну суму коштів з кредитної лінії для страхування, свідчить про наявність бази для такої обовязкової операції як страхування майна, придбаного в кредит. Банк надає термін позичальнику 1 місяць для сплати коштів зі страхування ( це інші договірні обовязки позичальника і Кредитор не повинен відповідати за їх невиконання власним автомобілем) А тому умовами договору передбачений порядок сплати таких коштів та їх погашення ( п.2.2.7)

Крім того, всі умови щодо сплати чергових страхових платежів також передбачені в договорі ( п. 2.1.3)

Загальна вартість кредиту визначена в додатку 1 до кредитного договору: в розрахунку повністю наведено курс долару станом на день надання кредиту, відсоткова ставка ( річна), яка наведена з урахуванням щомісячної винагороди, винагороди за надання фінансового інструменту та складає 15,24 %. Також вказаний щомісячний платіж в сумі 194,50 доларів США. Операції, які були проведені Кредитором на підставі заяв Позичальника в частині видачі кредитних коштів та їх конвертації, свідчать про те, що банком не допущено ніяких поручень ( документи всі надані в судове засідання).

Незгода ОСОБА_1 з тим, що на час придбання автомобіля його платіж складав 1000 грн., а тепер 1800 грн., ніяк не впливає на виконання ним своїх обовязків, тому що згідно зі ст. 1049 ЦК України борг необхідно повертати в такій же кількості, такої ж якості яки був наданий.

Представник відповідача Відкритого акціонерного товариства « Українська страхова компанія « Дженералі Гарант» ОСОБА_7, який діє на підставі доручення ( а.с.94), в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та суду пояснив, що договір страхування було оформлено 26.12.2007 року та позивач повинен був сплачувати внески за кожен рік. При ненадходженні коштів дія договору закінчується ( п.4.7.3 Договору) Було оформлено страховий поліс ОСОБА_1 до 25.12.2008 року, в подальшому грошові кошти не надходили і договір страхування було припинено. На теперішній час договір не діє, і тому його неможливо визнати недійсним або розірвати.

Третя особа ОСОБА_3 до судового засідання не зявилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. В поданій до суду власноручно написаній заяві, просила даний позов розглядати за її відсутністю ( а.с. 25)

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18 грудня 2007 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Закритого акціонерного товариства « ПриватБанк» за отриманням кредиту. Ним власноручно була заповнена відповідна Анкета заява, в якій зроблена помітка про отримання кредиту саме в доларах США ( а.с. 22) Зазначені обставини в судовому засіданні позивачем не заперечувались.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 47 Закону України « Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

На здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 статті 47 Закону « Про банки та банківську діяльність» необхідне надання дозволу Національним банком України ( у тому числі на здійснення операцій з валютними цінностями).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 47 Закону України « Про банки і банківську діяльність» Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої статті 47 цього Закону надає дозвіл Національний банк України.

Згідно п. 23 глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджену постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275 за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

Судом встановлено, що дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та ч. 4 статті 47 зазначеного Закону України, що діє на даний момент, видано ПАТ КБ « ПриватБанк» за номером 22-3 від 21 вересня 2009 року ( до перейменування діяла банківська ліцензія № 22 від 04 січня 2001 року) та дозвіл за номером 22-2 від 29.07.2003 року. У додатку 1,2 до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта. ( а.с. 46,47)

Таким чином на підставі звернення ОСОБА_1 зі заявою про надання кредиту саме в іноземній валюті, 25 грудня 2007 року між ним та Закритим акціонерним товариством комерційний банк « ПриватБанк» було укладено кредитний договір № KTS0АW91710109.

Відповідно до умов зазначеного кредитного договору Банк зобовязався надати ОСОБА_1 кредитні кошти на строк з 25.12.2007 року по 24.12.2014 рік включно у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 13078,79 доларів США на наступні цілі:9769,84 долара США на купівлю автомобіля ( споживчі цілі), а також 6,75 дол. США для сплати реєстрації Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п. 1.2; на сплату страхових платежів за договором страхування ТЗ № KTS0АW91710109 від 26.12.2008 року, договором особистого страхування № KTS0LK91710109 від 25.12.2007 року на строк до 24.12.2008 року у сумі 97,70 доларів США, а також винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 195,40 доларів США, та у розмірі 3009,11 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3,2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,76 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, щомісячної винагороди у розмірі 0,31 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки на дострокове погашення кредиту згідно п.3.10 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 Даного договору ( п.7.1 Договору)

На підставі укладеного кредитного договору, виконуючим обовязки керівника відділення КБ « ПриватБанк» А.В. Лісогор було видане розпорядження згідно кредитного договору № KTS0АW91710109 від 25 грудня 2007 року виконати видачу ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 9769,83 доларів США ( а.с. 21)

26 грудня 2007 року ОСОБА_1 була отримана обумовлена сума кредитних коштів у розмірі 9769,83 доларів США, про що свідчить підпис Позивача в видатковому касовому документі ( а.с. 23)

Також в забезпечення виконання укладеного кредитного договору були укладені:

25 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк « ПриватБанк» договір застави рухомого майна № KTS0АW91710109 ( а.с. 9-11)

25 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством « Страхова компанія « ІНГОССТРАХ» та ОСОБА_1 договір особистого страхування № KTS0LK91710109 ( а.с. 13)

25 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством « Страхова компанія « ІНГОССТРАХ» та ОСОБА_1 договір страхування наземного транспорту № KTS0АW91710109 ( а.с. 18)

26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством « Українська страхова компанія « Дженералі Гарант», ОСОБА_1 та КБ « ПриватБанк» договір добровільного страхування транспортних засобів № Л233/111 ( а.с. 15-17)

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що всі зазначені в позовній заяві договори є недійсними як такі, що укладені в порушення вимог статей 11, 18 Закону України « Про захист прав споживачів», норм Цивільного кодексу України, інших норм діючого законодавства України.

Однак, як розяснив Пленум Верховного суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» в п. 6 - правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Так, відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Зокрема, стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняться батьками ( усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей ( ч. 1,2,3,5,6 ст. 203 ЦК )

Судом встановлено, що зазначені договори укладені у письмовій формі, підписані сторонами договорів, зміст правочинів не суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

Також зі змісту даних договорів, а також з анкети позивача на видачу кредиту, квитанції про одержання позивачем обумовлених договором грошових коштів, з заяви про укладення договору особистого страхування, з заяви про укладення договору страхування наземного транспорту, вбачається, що правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, та волевиявлення учасників правочинів під час їх укладення було вільним та відповідало їх внутрішній волі.

Обєктивних доказів, які б спростовували вищенаведений висновок суду, в судовому засідання сторонами не надано.

Таким чином судом встановлено, що сторонами при укладенні вищезазначених договорів були додержані загальні вимоги, які є необхідними для чинності правочинів.

Посилання позивача на несправедливі умови договорів, на істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача, та порушення вимог добровільності, суд не приймає до уваги виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог зазначеного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови ( пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, укладаючи вищезазначені договори сторонами були відповідно визначені та погоджені їх умови, що засвідчено відповідними підписами сторін договору. Зокрема, при укладенні відповідних договорів позивач знайомився з їх змістом, що ним в судовому засіданні підтверджено, та відповідно при підписанні договорів погодився з їх умовами.

Окрім того, стаття 18 Закону України « Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. При цьому данною нормою закону встановлено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Таким чином, в розумінні вимог ст. 18 Закону України « Про захист прав споживачів», на яку посилається позивач, несправедливість договору полягає в обмеженні прав споживача та при визнанні якогось положення договору несправедливим, таке положення може бути визнано недійсним.

Тобто несправедливість договору, яка має місце на думку позивача, не є передбаченою законом виключною умовою для визнання договорів недійсними в цілому.

Окрім того суд вважає, що взявши на себе обовязки за кредитним договором у іноземній валюті, ознайомившись зі змістом договору та підписавши його, позивач повинен був врахувати певний ризик, можливість зміни курсу іноземної валюти до української гривні, тощо.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання договорів недійсними та задоволення вимог позивача в цій частині.

Вирішуючи питання в частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд зазначає, що у відповідності до ст. 1167 ЦК України „ Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини...”.

Однак в судовому засіданні не встановлена провина відповідача в спричиненні ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки сторони добровільно уклали вищезазначені договори на погоджених між собою умовах, позивач сам обрав кредит у доларах США, та відповідно банк не є винною особою в різкому збільшенні курсу долару США.

Тому суд не вбачає законних підстав для задоволення вимог позивача в частині відшкодування йому моральної шкоди.

На підставі вимог ст. 88 ЦПК України також не підлягають вимоги щодо стягнення з відповідачів судових витрат по справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3,60,88,208,209,212,213,214,215 ЦПК України, ст. ст. 203,215,627,628,1054,1167 ЦК України, ст. 47 Закону України « Про банки і банківську діяльність», ст. 18 Закону України « Про захист прав споживачів», п.6 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк « ПриватБанк», Відкритого акціонерного товариства « Українська страхова компанія « Дженералі Гарант», Закритого акціонерного товариства « Страхова компанія « ІНГОССТРАХ», за участю третьої особи - ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними відмовити за відсутністю підстав.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення ухвалене та підписане в нарадчій кімнаті в одному екземплярі.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду Т.А.Хаустова