Ухвала суду № 119487150, 29.05.2024, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/241/24

№ 1-кп/183/1249/24

29 травня 2024 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості по якому внесені 16.09.2023 року до ЄРДР за № 12023041350001232, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, -

за участю:

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7

обвинувачених ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

В С Т А Н О В И В :

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під вартою, мотивуючи тим, що 15.09.2023 року, приблизно о 22.00 годині, головний сержант ОСОБА_4 разом із солдатом ОСОБА_3 перебували у наметі № 8, який знаходиться у місці розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 за адресою: наметове містечко, яке розташоване в лісосмузі АДРЕСА_1 , де побачили військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відпочивав на другому ярусі свого ліжка.

У цей час, у головного сержанта ОСОБА_4 та солдата

ОСОБА_3 на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин та особистої неприязні, раптово виник спільний прямий умисел, спрямований на спричинення тяжких тілесних ушкоджень групою осіб солдату ОСОБА_8 .

Реалізуючи свій раптово виниклий прямий умисел 15.09.2023 року приблизно о 22.10 годині головний сержант ОСОБА_4 разом із солдатом ОСОБА_3 підійшли до ліжка, де відпочивав солдат ОСОБА_8 , та діючи умисно, групою осіб, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, на ґрунті особистої неприязні до ОСОБА_8 , нанесли останньому не менше восьми ударів в область голови, після чого стягнули ОСОБА_8 із другого ярусу ліжка на землю та залишили його біля намету № 8, де останній і помер, а самі покинули місце вчинення злочину.

Своїми умисним діями головний сержант ОСОБА_4 разом із солдатом ОСОБА_3 спричинили солдату ОСОБА_8 тілесні ушкодження у виді закритої внутрішньочерепної травми, яка супроводжувалася крововиливами під тверду та м`які мозкові оболонки, у речовину головного мозку, що привело до набряку та здавлення головного мозку, перелому кісток носу, забитої рани у лівій перед вушній області, саден на лівій щоці, підборідді, синців навколо правого ока, на носі, нижньому повіці лівого ока, лівій щоці, лівій вушній раковині, крововиливів на слизовій оболонці нижньої губи, у м`яких покривних тканинах голови у лівій тім`яно-потиличній області, своїй сукупності, за ступенем тяжкості, відносяться до тяжких, як небезпечні для життя, у даному випадку, привели до смерті потерпілого.

16.09.2023 року за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, у порядку ст. 208 КПК України затримано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повідомлено їм про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, тобто в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, вчиненому групою осіб, що спричинило смерть потерпілого.

Ухвалою слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.09.2022 року підозрюваним ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інкримінованому їм тяжкому злочині підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема: протоколом огляду місця події від 16.09.2023 року; протоколом огляду трупу від 16.09.2023 року; показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ; протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ; протоколами проведення слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_9 ; протоколами проведення слідчих експериментів за участю підозрюваних ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; висновками експертів №1032/Е.

На даний час на розгляді у Новомосковському міськрайонному суді Дніпропетровської області перебуває обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, у зв`язку з чим є необхідність у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 .

У главі 18 Кримінального процесуального кодексу України визначено заходи процесуального примусу, які застосовуються до підозрюваного з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки, а також детально регламентовано порядок їх застосування.

У відповідності до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

У відповідності до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є,зокрема, наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно ст. 194 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходусуд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбаченихстаттею 177цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Під час проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які враховані судом при обранні підозрюваним ОСОБА_3 та ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, які під час досудового розслідування і на час судового розгляду не зменшилися.

Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину із застосуванням насильства, покарання за яке, передбачено у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, після вчинення інкримінованого їм злочину покинули місце його вчинення. У зв`язку з цим, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 можуть переховуватися від суду, що перешкоджатиме швидкому та повному судовому розгляду.

Окрім цього, слід врахувати те, що обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вчинили тяжкий злочин на території Новомосковського району Дніпропетровської області, хоча самі зареєстровані та проживають на території інших населених пунктів. Тому маючи можливість вільного пересування, обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 можуть переховуватися від суду.

Про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що на даний час в судовому засіданні не допитано в якості свідків військовослужбовців, які проходять службу разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та у випадку обрання іншого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, останні матимуть змогу вільно незаконно впливати на свідків з метою зміни їх показів чи відмови від показів.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Продовження тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до свободи особистості, який закріплений ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, рішення у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року).

В кожному випадку, як підкреслює Європейський Суд з прав людини, суд за своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав і інтересів.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосовано, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється, або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Застосування до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 тримання під вартою, як виняткового запобіжного заходу, є цілком виправданим, зважаючи на суспільну небезпеку злочинного діяння, у якому обвинувачуються останні, та неможливість забезпечити запобігання наявних ризиків більш м`якими запобіжними заходами.

На підставі викладеного, вважає, що з урахуванням реальної наявності вказаних ризиків забезпечити виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків можливо лише при продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

На підставі вищевикладеного прокурор просить продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строком на 60 діб.

Захисник ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 , в судовому засіданні висловив думку щодо клопотання прокурора, зазначивши, що прокурор не довів наявність жодних вищезазначених ризиків, підтверджень цього немає, тому просив відмовити в задоволені клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 та застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Захисник ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 , в судовому засіданні просив при задоволені клопотання прокурора визначити розмір застави та відповідними обмеженнями, передбаченими ст. 194 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку захисника ОСОБА_6 , та просив відмовити в задоволені клопотання прокурора. Обвинувачений ОСОБА_3 просив змінити запобіжний захід на домашній арешт, щоб він постійно знаходився у військовій частині.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку захисника ОСОБА_7 , та просив відмовити в задоволені клопотання прокурора.

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_3 суд враховує, що існує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до клопотання прокурора, під час досудового розслідування встановлено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_3 на даний час підозрюється у вчиненні злочину, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких, ОСОБА_3 розуміє, що у разі визнання його судом винним у вчиненні вказаного злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України його може буде засуджено судом до реального позбавлення волі на строк 10 років, тому існує реальна можливість переховування останнього від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від покарання.

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_3 суд враховує, що існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. В судовому засіданні було допитано частину свідків по справі, які повідомили, що контроль за поведінкою військовослужбовців, які там знаходяться, відсутній, мається вільний доступ до наметів, що унеможливлює забезпечити можливий вплив обвинуваченим ОСОБА_3 на свідків, які не були допитані в судовому засіданні. Також суд вважає, що запобіжний захід у виді домашнього арешту чи іншого більш м`якого запобіжного заходу застосувати не можливо, оскільки обвинувачений ОСОБА_3 є військовослужбовцем та повинен перебувати під вартою чи за місцем розташування військової частини.

Суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінила в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_3 не судимий, підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, віднесеного законом до категорії тяжкого, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується.

Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу ОСОБА_3 , ніж тримання під вартою.

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_4 суд враховує, що існує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до клопотання прокурора, під час досудового розслідування встановлено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_4 на даний час підозрюється у вчиненні злочину, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких, ОСОБА_4 розуміє, що у разі визнання його судом винним у вчиненні вказаного злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України його може буде засуджено судом до реального позбавлення волі на строк 10 років, тому існує реальна можливість переховування останнього від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від покарання.

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_4 суд враховує, що існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. В судовому засіданні було допитано частину свідків по справі, які повідомили, що контроль за поведінкою військовослужбовців, які там знаходяться, відсутній, мається вільний доступ до наметів, що унеможливлює забезпечити можливий вплив обвинуваченим ОСОБА_4 на свідків, які не були допитані в судовому засіданні. Також суд вважає, що запобіжний захід у виді домашнього арешту чи іншого більш м`якого запобіжного заходу застосувати не можливо, оскільки обвинувачений ОСОБА_3 є військовослужбовцем та повинен перебувати під вартою чи за місцем розташування військової частини.

Суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінила в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_4 не судимий, підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, віднесеного законом до категорії тяжкого, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується.

Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу ОСОБА_4 , ніж тримання під вартою.

Крім того, у відповідності з ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених КПК України.

У відповідності до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбаченістаттями 177та178цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченогостаттями 109-1142,258-2586,260,261,402-405,407,408,429,437-442Кримінального кодексу України.

Як вбачається з наведеного, законодавець поклав питання можливості визначення розміру застави під час застосування запобіжного заходу ту вигляді тримання під вартою виключного на слідчого суддю, суд. Вказана вимога дає змогу суду на незалежне але законне рішення суду в цьому питанні.

При цьому законодавець все ж таки поклав на суд обов`язок врахувати певні обставини. Так, крім обов`язку виконати вимоги ст. ст. 177 та 178 КПК України, законодавець зобов`язує суд обґрунтувати своє рішення під час винесення ухвали.

При розгляді питання відносно ОСОБА_4 , суд враховує те, що останній не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце мешкання, військовослужбовець та бажає продовжувати службу в лавах ЗСУ.

Всі ці обставини суд сприймає як об`єктивно існуючі та вважає, що вони не дають підстави суду змінити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу на інший, ніж тримання під вартою. Тим більше, що суд не має на це законних підстав.

Однак суд враховує, що все вище досліджене вказує на те, що суд може визначити відносно ОСОБА_4 заставу про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Згідно з ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається в межах від 20до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Враховуючи обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , майновий та сімейний стан обвинуваченого, наявність ризиків, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який було проаналізовано раніше, суд вважає, що розмір застави у вигляді 50 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб повинний достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

У разі внесення обвинуваченим застави, суд вважає, що на обвинуваченого ОСОБА_4 повинні бути покладені обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним застосувати обвинуваченому найбільш тяжкий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначеного раніше ризику.

Розглядаючи клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 з тримання під вартою на домашній арешт, суд вважає, що підстав, визначених законом, немає. Більш того, таке клопотання не узгоджується з вимогами закону та суперечить йому. Тому суд вважає, що в задоволенні клопотання повинно бути відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 178 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю м. Дніпропетровськ, громадянину України, у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти продовжити, строком до 17 липня 2024 року включно.

В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 з тримання під вартою на домашній арешт, - відмовити.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцю м. Павлоград Дніпропетровської області, громадянину України, у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти продовжити, строком до 17 липня 2024 року включно.

Визначити розмірзастави увідношенні ОСОБА_4 у виді50розмірів прожитковихмінімумів дляпрацездатних осіб,а саме151.400,00гривень.

У разі внесення обвинуваченим ОСОБА_4 застави, покласти на останнього строком на два місяці наступні обов`язки:

- не пізніше наступного дня після внесення застави з`явитися до військової частини, в якій постійно проходить службу;

- не залишати межі військової частини, в якій постійно проходить службу, без дозволу суду. У разі наказу командира військової частини про зміну місця дислокації військової частини або необхідності виконання бойового завдання за межами військової частини, негайно повідомити про це суд з наданням документів, що підтверджують цю необхідність;

- прибувати до суду на кожний виклик;

- здати на зберігання до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.

Суддя ОСОБА_1