Рішення № 119487146, 13.05.2024, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/8619/23

№ 2/183/612/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2024 року місто Новомосковськ Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Дубовенко І.Г.,

за участю секретаря судового засідання Коваленко Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав, суд

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, у якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначив, що він з відповідачем мали близькі стосунки протягом 2018-2019 років, відповідач завагітніла. 11 травня 2019 року відповідач народила хлопчика Аміра, однак відмовилася реєструвати батьком дитини позивача. У цьому ж 2019 році він з відповідачем посварилися і відповідач залишивши дитину з ним, стала мешкати з іншим чоловіком, від якого народила ще двох дітей. ОСОБА_2 самоусунулась від виховання та утримання сина ОСОБА_4 . За рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/2130/23 від 29 березня 2023 року було встановлено батьківство позивача стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якого є відповідач. Відповідач не цікавиться життям дитини, не приймає участі у житті сина, у його вихованні та матеріальному забезпеченні, ОСОБА_2 зовсім не цікавлять потреби та інтереси дитини. Відповідач не приходить відвідати дитину, не цікавиться її життям та розвитком. У зв`язку з тим, що відповідач самоусунулась від виховання та утримання своєї дитини, а її відношення до своїх батьківських обов`язків виключає її участь у житті неповнолітньої дитини, позивач вважає, що вона повинна бути позбавлена батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_4 .

Відзив на позов не надходив.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися. Представником позивача подано заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

В судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області не з`явився, надав заяву про розгляд справи за відсутністю представника, з урахуванням висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача.

Ухвалою суду від 25 липня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі та справу призначено до підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 27 лютого 2024 року закрите підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані суду докази в їх сукупності, а також матеріали цивільної справи № 183/2130/23, приходить до наступних висновків, а саме.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , про що Новомосковським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 28 травня 2019 року складений відповідний актовий запис № 255.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2023 року у справі № 183/2130/23: визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Новомосковська Дніпропетровської області, громадянина України, батьком дитини ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Новомосковську Дніпропетровської області; в актовий запис про народження ОСОБА_5 № 255 від 28 травня 2019 року, що був складений Новомосковським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, внесені наступні зміни: зазначенобатьком дитини ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Новомосковську Дніпропетровської області - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Новомосковськ Дніпропетровської області, громадянина України; зміненодитині ОСОБА_5 прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », а ім`я, по батькові, дату народження, місце народження - залишено без змін.

Відповідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, позивач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

З акту про фактичне проживання особи від 15 лютого 2023 року складеного власником будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_8 та головою квартального комітету № 27 ОСОБА_9 ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є сином ОСОБА_1 і проживає з батьком та бабусею ОСОБА_8 . Мати дитини ОСОБА_2 залишила сина батькові й проживає з іншим чоловіком та ще двома дітьми, місце її знаходження на даний час невідоме.

Крім того, факт проживання ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 підтверджено довідкою голови квартального комітету № 27 від 16.02.2023 року.

Згідно із висновком органу опіки та піклування виконкому Новомосковської міської ради про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за № 18/0/2-24 від 03 січня 2024 року вважають за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 відносно дитини ОСОБА_3 , та яким встановлено наступне:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вони проживали в цивільному шлюбі. В своїх усних поясненнях спеціалісту служби у справах дітей ОСОБА_1 повідомив, що після народження дитини мати залишила дитину ОСОБА_11 з ним. За його словами ОСОБА_2 з новим чоловіком та двома народженими дітьми виїхала на ОСОБА_12 та можливо на даний час вже перебуває за межами України. Документів, що підтверджують вжиття ОСОБА_1 заходів по встановленню місця проживання/перебування ОСОБА_2 . а саме звернення до органів внутрішніх справ та Державної прикордонної служби, не надав.

На теперішній час дитина ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно акта обстеження умов проживання родини ОСОБА_1 складеного спеціалістами служби у справах дітей за адресою: АДРЕСА_2 , власником будинку є мати ОСОБА_1 ОСОБА_8 . Будинок складається з 4 кімнат, дитина має окрему кімнату, усе необхідне для життя є в наявності.

Відповідно до висновку КЗ «Центр надання соціальних послуг» щодо емоційного стану ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначення особистої прихильності дитини до кожного з батьків, встановлено, що емоційний стан ОСОБА_11 на час проведення дослідження позитивний. Дитини оточена любов`ю та турботою з боку батька, баби та рідної тітки. В близькому оточенні дитини панують теплі відносини, які сприятливо відображаються на емоційному стані дитини. Амір забезпечений усім необхідним для життя в достатньому обсязі. Великий обсяг різноманітних іграшок також позитивно відображається на емоційному стані дитини. Настрій дитини піднесений. Амір відчуває себе захищеним та задоволеним. Між татом та дитиною сформовані довірливі стосунки. Негативні прояви у взаємостосунках відсутні. Тато відіграє значну роль у житті дитини. Рідну мати ОСОБА_13 не знає. Своєю мамою дитина називає рідну сестру батька. За інформацією батька ОСОБА_1 , мати дитини перебуває за кордоном та не приймає участі в утриманні та вихованні сина. Зв`язок з матір`ю відсутній. Значущою людиною для Аміра є тільки батько.

Відповідно до інформації Центру розвитку дитини «Країна знань» м.Новомосковська, дитина відвідує приватний Центр розвитку дитини «Країна знань».

В інформації головного лікаря комунального некомерційного підприємства «Новомосковський міський центр первинної допомоги медико-санітарної допомоги» зазначається, що дитина спостерігається сімейним лікарем. На прийом дитину супроводжує сестра ОСОБА_1 .

Стосовно матері дитини ОСОБА_2 , відповідно до інформації Новомосковського районного відділу поліції Дніпропетровської області, встановлено, що ОСОБА_2 на теперішній час знаходиться за межами території України, та виїхала ще у 2022 році.

Батько дитини не надав довідку про свої доходи. З його слів працює неофіційно.

На засіданні комісії з питань захисту прав дитини заслухані матеріали справи. пояснення ОСОБА_1 , який пояснив, що дитина з ним проживає з самого народження. Допомагає. Йому з дитиною його рідна сестра. Де на даний час перебуває/проживає мати дитини йому невідомо, можливо в Болгарії.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8Закону України«Про охоронудитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини, проте лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09)Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У §§ 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема,стаття 8Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається виключно тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

В матеріалах справи є достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки докази, подані позивачем та не спростовані відповідачем, беззаперечно підтверджують факт свідомого нехтування відповідачем її батьківськими обов`язками.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Водночас суд роз`яснює відповідачу, що вона як матір дитини, яка позбавлена батьківських прав, відповідно до приписів ч. 1, 4ст. 169 СК Українимає право на звернення до суду з позовом про поновлення своїх батьківських прав у разі, якщо вона змінила своє ставлення до виконання батьківських обов`язків по відношенню до свого сина.

Крім того, відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 166 Сімейного Кодексу, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Так, згідно до ст.ст.180,181 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

У відповідності дост. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 № 2037-VIII, який набув чинності 08 липня 2017 року були внесені зміни до частини 2ст. 182 СК України, відповідно до якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частиною 2ст. 182 СК Українивизначено, що мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Судом встановлено, що відповідач є працездатною, позивач наголошує, що на утриманні позивача також є ще двоє малолітніх дітей. Інших обставин матеріального стану відповідача суду не надано.

Як зазначалося вище, мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Оскільки позивачем не надано доказів сум заробітку (доходу) відповідача, суд позбавлений можливості визначити, чи має відповідач достатній заробіток (дохід).

Крім того, відповідно дост. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а вразі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

В зв`язку з наведеним, суд приходить до переконання, що розмір аліментів на утримання дитини на користь позивача, повинен становити 1/6 частку доходів відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 20 липня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття, в зв`язку з чим.

Згідно з частинами першою та шостоюстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннямиЦПК Українина суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зістаттею 77 ЦПК Українипредметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Україниістатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів"встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно дост. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 81, 141, 223, 247, 263, 265, 280 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Новомосковська Дніпропетровської області (актовий запис про народження № 255, складений 28 травня 2019 року Новомосковським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходів) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 20 липня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 073грн. (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , електронна пошта:відсутня;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 , електронна адреса відсутня;

Третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області в особі служби у справах дітей, код ЄДРПОУ 04052206, адреса місцезнаходження: вул. Гетьманська, будинок 14, м. Новомосковськ Дніпропетровська область, електронна пошта info@nmvyk.dp.ua.

Повний текст рішення складений 13 травня 2024 року.

Суддя І.Г. Дубовенко