Рішення № 119486067, 28.05.2024, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" травня 2024 р. Справа № 924/269/24

м.Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Яроцького А.М., при секретарі судового засідання Томковій А.І., розглянувши матеріали справи

за позовом Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах Міністерства оборони України

до 1. Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43"

2. Фізичної особи-підприємця Мельника Ігоря Васильовича

про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити споруду

Представники сторін:

прокурор: Манзелевський Ю.В.

від позивача: Москаленко А.О.

від відповідачів: не з`явились

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 28.05.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі, заяви, клопотання.

06.03.2024 до господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43", фізичної особи-підприємця Мельника Ігоря Васильовича про визнання недійсним укладеного між державним підприємством Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" та фізичною особою-підприємцем Мельником Ігорем Васильовичем попереднього договору користування нерухомим державним майном від 01.01.2024 №175/24, що знаходиться за адресою: вул. Гарнізонна, буд. 16, м. Хмельницький, а саме спорудою №510, площею 155 кв. м. та про зобов`язання фізичної особи-підприємця Мельника Ігоря Васильовича звільнити споруду № 510, площею 155 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Гарнізонна, буд. 16, м. Хмельницький.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2024, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Яроцькому А.М

Ухвалою суду від 11.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10:00 год. 04 квітня 2024 року. Встановлено відповідачам строк для подання відзивів на позовну заяву до 01 квітня 2024 року, прокуратурі та позивачу строк для подання відповідей на відзиви до 08 квітня 2024 року.

26.03.2024 року через підсистему "Електронний суд" від представника Міністерства оборони надійшло клопотання про участь в судовому засіданні у справі №924/269/24, призначеному на 10:00 год. 04.04.2024 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 27.03.2024 вищевказане клопотання представника позивача задоволено, судове засідання, яке відбудеться о 10:00 год. 04.04.2024 року визначено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника позивача Москаленка А.О.

Судом у підготовчому засіданні 04.04.2024 постановлено ухвалу, з занесенням до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 10:00 год. 02.05.2024.

16.04.2024 від Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" надійшла заява про розгляд справи у відсутності його представника. У заяві зазначено, що позовні вимоги у справі №924/269/24 визнає повністю та проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Судом у підготовчому засіданні 02.05.2024 постановлено ухвалу, з занесенням до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 10:30 год. 28.05.2024. Ухвалою суду від 02.05.2024 викликано Державне підприємство Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" та фізичну особу-підприємця Мельника Ігоря Васильовича у судове засідання у справі призначене на 28.05.2024 року.

Виклад позицій учасників судового процесу.

Хмельницька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах Міністерства оборони України звернулась з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" та до фізичної особи-підприємця Мельника Ігоря Васильовича про визнання недійсним укладеного між державним підприємством Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" та фізичною особою-підприємцем Мельником Ігорем Васильовичем попереднього договору користування нерухомим державним майном від 01.01.2024 №175/24, що знаходиться за адресою: вул. Гарнізонна, буд. 16, м. Хмельницький, а саме спорудою №510, площею 155 кв. м. та про зобов`язання фізичної особи-підприємця Мельника Ігоря Васильовича звільнити споруду № 510, площею 155 кв. м., що знаходиться за адресою: вул. Гарнізонна, буд. 16, м. Хмельницький.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за змістом п. 2.1 попереднього договору користування нерухомим державним майном від 01.01.2024 №175/24 сторони зобов`язуються протягом строку в шість місяців з моменту укладання цього договору, укласти договір оренди (користування) нерухомим державним майном, визначеним в п. 1.1, в порядку передбаченому Законом України «Про оренду державного та комунального майна». На думку прокурора, попередній договір за своєю юридичною природою не є майновим, за ним не переходить право користування майном, а визначаються умови, на яких буде укладено основний договір в майбутньому.

Прокурор звертає увагу, що державне нерухоме майно з 01.02.2020 передається в оренду за результатами аукціону у всіх випадках, окрім виключень визначених Законом України «Про оренду державного та комунального майна», у ст. 5 якого передбачена етапність передачі в оренду державного та комунального майна з укладенням договору оренди. При цьому, стартова орендна плата за об`єкт оренди визначається згідно з Порядком передачі в оренду держаного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 р. №483.

Зі змісту оспорюваного попереднього договору користування нерухомим державним майном прокурор вбачає, що він містить в собі ознаки договору оренди державного майна та ДП МОУ УДТК Воєнконверс-43 здійснено підміну понять під час його укладення. Зокрема, сторони даного договору іменуються «Балансоутримувачем» та «Замовником», а не «Орендодавцем» та «Орендарем», предметом даного договору є «оплатне користування нерухомим державним майном - споруда № 510 площею 155 кв. м., що знаходиться за адресою: вул. Гарнізонна, буд. 16, м. Хмельницький», за яким фактично передано в оренду державне нерухоме майно. Окрім цього, Законом не передбачено можливість укладення попередніх договорів користування нерухомим державним та комунальним майном.

Водночас, прокурор стверджує, що оспорюваний договір укладено без дотримання норм вищевказаного законодавства, а саме: без відома та погодження Міністерством оборони України; неуповноваженим орендодавцем (не Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях); без визначення/погодження орендної плати Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях; перед укладенням спірного договору попит на право оренди не вивчався; незалежна оцінка об`єкта оренди не проводилась; вартість об`єкта оренди та орендна плата не визначались згідно вимог Закону.

На підставі наведеного, попередній договір користування нерухомим державним майном від 01.01.2024 №175/24, укладений між ДП МОУ УДТК Воєнконверс-43 та ФОП Мельником І.В., підлягає визнанню недійсним в судовому порядку та на підставі ст. 785 ЦК України наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, про що прокурор звернувся з позовною заявою в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Позиція юрисконсульта Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43", викладена у заяві від 16.04.2024 про визнання позовних вимог, судом не враховується, оскільки у відповідності до ч. 3 ст. 56 ГПК України належних доказів на право представництва інтересів відповідача 1 юрисконсультом Михальчуком І.В., до матеріалів справи не додано. При цьому, відповідач 1 повноважного представника для участі у судових засіданнях не направляв.

Відповідач 2 не скористався правом участі у судових засіданнях по справі, відзиву на позов не подав, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується надісланням ухвали суду від 02.05.2024 на його поштову адресу, визначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак ухвала повернута засобами поштового зв`язку без вручення з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

Представник позивача та прокурор в судовому засіданні 28.05.2024 позовні вимоги підтримали, просили задовольнити в повному обсязі.

Будь-які не розглянуті судом клопотання, подані учасниками процесу в межах розгляду справи, в матеріалах справи №924/269/24 відсутні.

Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, норми ч. ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи та те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, спір належить вирішити у відсутності представників відповідачів за матеріалами справи.

Обставини, які є предметом доказування у справі, та докази, якими сторони підтверджують або спростовують їх наявність.

01.01.2024 між державним підприємством Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" (Виконавець) та фізичною особою-підприємцем Мельником Ігорем Васильовичем (Замовник) укладено попередній договір користування нерухомим державним майном №175/24, відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого балансоутримувач передає, а замовник приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться за адресою: місто Хмельницький, вулиця Гарнізонна, будинок 16, споруда №510, 155 кв.м. одноосібно, зона що не допускає змішування його з іншими речами та знаходиться на балансі балансоутримувача, належать до державної власності (далі - майно), яке передається в користування для ведення господарської діяльності замовника.

У п. 2.1 попереднього договору передбачено, що сторони зобов`язуються протягом строку в шість місяців з моменту укладання цього договору, укласти договір оренди (користування) нерухомим державним майном, визначеним в п. 1.1. цього договору, в порядку передбаченому Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

В той же час право користування визначеним майном переходить до замовника на наступних умовах та за наступних обставин:

- замовник вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та Акту приймання - передачі майна в користування;

- передача майна в користування не тягне за собою виникнення в замовника права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а замовник користується ним протягом строку дії цього договору.

Плата за користування за базовий місяць розрахунку, до моменту укладання договору оренди, визначається сторонами, та становить без ПДВ 5250,00 грн. (П`ять тисяч двісті п`ятдесят гривень 00 копійок), ПДВ 20 % - 1050,00 грн. Загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ 6300,00 грн. (Шість тисяч триста гривень 00 копійок) (п. 3.1 попереднього договору).

Згідно з п. 3.7 попереднього договору у разі припинення (розірвання) договору замовник сплачує плату за користування до дня повернення майна за Актом приймання-передачі (повернення) майна з користування включно. Закінчення строку дії цього договору не звільняє замовника від обов`язку сплатити заборгованість за користування, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи штрафні санкції, до балансоутримувача.

У п.п. 4.3, 11.9 попереднього договору сторони узгодили, що майно вважається повернутим з користування з моменту підписання балансоутримувачем та замовником Акту приймання-передачі (повернення) майна з користування.

До обов`язків замовника включено зобов`язання укласти основний договір відповідно до вимог чинного законодавства України, що регламентує порядок передачі в оренду державного і комунального майна та обов`язок у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в користування, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) майна з вини замовника (п.п. 6.1, 6.9 попереднього договору).

У пунктах 10.1, 10.6 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Спори, які виникають за цим договором або в зв`язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку.

Цей договір укладено строком на шість місяців. Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до « 30» червня 2024 р. включно. Цей договір є попереднім договором. Замовник зобов`язується в майбутньому укласти основний договір оренди нерухомого державного майна з ФДМУ та/або балансоутримувачем приміщення протягом строку дії цього договору (п. 11.1 договору).

Додатком 1 визначено Акт приймання-передачі майна в користування та Додатком 2 Протокол узгодження цін від 01.01.2024.

У п. 1 Акту приймання-передачі майна від 01.01.2024 визначено, що на виконання умов попереднього договору користування нерухомим державним майном від 01.01.2024, балансоугримувач передає, а замовник приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що перебуває на балансі балансоутримувача та належить до державної власності (далі - Майно): споруду №510 площею 155 кв.м., місцезнаходження майна: вул. Гарнізонна, будинок 16, м. Хмельницький, Хмельницька обл., 29000.

Попередній договір користування нерухомим державним майном №175/24 від 01.01.2024 з додатками підписано сторонами та скріплено відтиском печатки ДП МОУ "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43".

16.01.2024 прокуратура звернулась до відповідача 1 з запитом про надання інформації, зокрема переліку усіх діючих на даний час договорів.

До матеріалів справи додано лист ДП МОУ "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" від 25.01.2024 з інформацією щодо договорів користування майном укладених ДП "УДТК" "Воєнковерс-43", в якій зазначено про гр. ОСОБА_1 .

09.02.2024 заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону звернувся до Міністерства оборони України з запитом про надання відомостей про самостійно вжиті заходи щодо відновлення порушених інтересів держави в частині визнання недійсним попереднього договору, укладеного між державним підприємством Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" та фізичною особою.

27.02.2024 прокурор повідомив Міністерство оборони України про підготовку відповідної позовної заяви для звернення до господарського суду Хмельницької області.

За змістом п. 4.2 доданого Статуту ДП МОУ "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43", затвердженого наказом Міністерства оборони України 25.06.2020 №226, майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, Підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо основних фондів та інших видів майна за згодою Уповноваженого органу управління у випадках, передбачених законодавством України.

Підприємство має право здавати в оренду в установленому законодавством порядку підприємствам, установам і організаціям та громадянам України, фізичним та юридичним особам іноземних держав, міжнародним організаціям та особам без громадянства державне майно, а також списувати його за попередньою згодою Уповноваженого органу управління (п. 4.11 Статуту).

Враховуючи неналежне виконання своїх повноважень Міністерством оборони України, прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним попереднього договору укладеного між відповідачами та зобов`язання відповідача 2 звільнити споруду №510, що знаходиться у м. Хмельницький по вул. Гарнізонній, буд. 16.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду:

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 3 ст. 4 ГПК України передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частинами 4, 5 ст. 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Отже, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзацом 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

При цьому, у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду підтвердила свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону №1697-VII, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Разом з цим слід враховувати, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі № 1697-VII інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

У даній справі заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" та до фізичної особи-підприємця Мельника Ігоря Васильовича із вимогами про визнання недійсним попереднього договору користування нерухомим державним майном від 01.01.2024 №175/24 та про зобов`язання фізичної особи-підприємця Мельника Ігоря Васильовича звільнити споруду № 510, площею 155 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Гарнізонна, буд. 16, м. Хмельницький.

Прокурор зазначає, що порушенням інтересів держави є те, що сторонами під час укладення спірного попереднього договору порушено вимоги чинного законодавства у сфері передачі в оренду державного нерухомого майна фізичним особам.

Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України прокурор зазначає, що нерухоме майно передано Державним підприємством Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43", як балансоутримувачем останнього, в оренду фізичній особі - підприємцю на підставі попереднього договору користування нерухомим державним майном від 01.01.2024 №175/24 без погодження Уповноваженого органу управління, котрим є Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022).

Отже, звернення прокурора до суду у цій справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства про передачу в оренду державного нерухомого майна.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).

Відповідно до підп. 105 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 №671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 № 730), Міноборони відповідно до покладених на нього завдань здійснює в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони.

У підп. 9 п. 5 вказаного Положення передбачено, що Міноборони з метою організації своєї діяльності: забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міноборони в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників.

Прокурор у позовній заяві вказує, що оскільки чинним законодавством на Міністерство оборони України як на центральний орган виконавчої влади покладено державою функції щодо забезпечення Збройних Сил України необхідними матеріальними ресурсами, то відповідно Міністерство оборони України уповноважене державою виступити при необхідності від імені держави в судах у разі порушення інтересів останньої.

Судом враховується, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

З матеріалів справи слідує, що 09.02.2024 прокурор звертався до Міністерства оборони України з запитом про надання відомостей про самостійно вжиті заходи щодо відновлення порушених інтересів держави в частині визнання недійсним попереднього договору, укладеного між державним підприємством Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" та фізичною особою.

Жодної письмової позиції Міністерства оборони України з приводу вищевказаних запитів прокурора та доказів звернення останнього з позовною заявою до суду щодо визнання недійсним попереднього договору укладеного між відповідачами не подано.

З наведеного слідує, що позивач з урахуванням обізнаності про порушення інтересів держави, на які вказує прокурор, належним чином не відреагував на стверджуване прокуратурою порушення, заходів захисту інтересів держави не вчинив, зокрема, у судовому порядку. Невжиття таких заходів за умови обізнаності про наявність відповідного порушення, стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до суду з цим позовом.

Така бездіяльність позивача як компетентного органу, який здійснює відповідні повноваження у сфері спірних правовідносин, є самостійною юридичною особою, однак незалежно від причин не здійснює захисту інтересів держави в судовому порядку, виключає можливість трактування прокурора як альтернативного суб`єкта звернення до суду, що замінює компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. У цьому випадку прокурор виконує саме субсидіарну роль, замінюючи в судовому провадженні позивача, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту інтересів держави.

Наведені вище обставини щодо обізнаності позивача з порушенням інтересів держави свідчать про встановлення обставин, за яких порушення відповідачами інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді. Вказане відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для захисту інтересів держави в особі позивача шляхом пред`явлення цього позову. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18.

При цьому, у підтвердження дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом, у матеріали справи надано докази повідомлення прокурором Міністерства оборони України про підготовку відповідної позовної заяви для звернення до господарського суду Хмельницької області.

Зважаючи на викладене та з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст. 317 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Згідно з ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2024 між державним підприємством Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" (Виконавець) та фізичною особою-підприємцем Мельником Ігорем Васильовичем (Замовник) укладено попередній договір користування нерухомим державним майном №175/24, відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого балансоутримувач передає, а замовник приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться за адресою: місто Хмельницький, вулиця Гарнізонна, будинок 16, споруда №510, 155 кв.м. одноосібно, зона що не допускає змішування його з іншими речами та знаходиться на балансі балансоутримувача, належать до державної власності (далі - майно), яке передається в користування для ведення господарської діяльності замовника.

У п. 2.1 попереднього договору передбачено, що сторони зобов`язуються протягом строку в шість місяців з моменту укладання цього договору, укласти договір оренди (користування) нерухомим державним майном, визначеним в п. 1.1 цього договору, в порядку передбаченому Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Згідно з ч.1 ст.182 ГК України передбачено, що за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Слід зауважити, що за змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статутом ДП МОУ УДТК Воєнконверс-43, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 25.06.2020р. № 226, передбачено, що ДП МОУ УДТК Воєнконверс-43, засноване на державній власності як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Підприємство має право здавати в оренду в установленому законодавством порядку підприємствам, установам і організаціям та громадянам України, фізичним та юридичним особам іноземних держав, міжнародним організаціям та особам без громадянства державне майно, а також списувати його за попередньою згодою Уповноваженого органу управління (п. 4.11 Статуту).

Таким чином, спірний договір укладався з метою приховати фактично існуючі відносини оренди державного нерухомого майна між сторонами.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд надає правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин, і якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Така правова позиція є усталеною, відображена постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 923/658/19.

Відповідно до п. «а» ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі Закону), Фонд державного майна України є орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна).

З урахуванням викладеного та вимог ст. 4 Закону, виключно Фонд державного майна України може виступати орендодавцем державного нерухомого майна у всіх випадках, окрім випадків оренди такого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону, орендарями за цим Законом можуть бути фізичні та юридичні особи.

У ч. 1 ст. 5 Закону визначено етапність передачі в оренду державного та комунального майна, яка передбачає: прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду; внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до ЕТС (електронна торгова система); прийняття рішення про включення потенційного об`єкта оренди до одного із Переліків; опублікування інформації про потенційний об`єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення аукціону на право оренди майна або передача об`єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону визначено, що стартова орендна плата за об`єкт оренди визначається згідно з Порядком передачі в оренду держаного та комунального майна, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 р. № 483.

Відповідно до ст. 17 Закону, орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата щодо державного майна визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.

Примірні договори оренди визначені постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020р. № 820 «Про затвердження примірних договорів оренди державного майна».

Із урахуванням викладеного вище, Законом не передбачено можливості укладення будь-яких інших договорів, згідно з якими орендодавець державного нерухомого майна може передавати останнє фізичним або юридичним особам, окрім, як за договором оренди.

Зі змісту оспорюваного попереднього договору користування нерухомим державним майном вбачається, що він містить в собі ознаки договору оренди державного майна, при цьому сторони договору іменуються «Балансоутримувачем» та «Замовником», а не «Орендодавцем» та «Орендарем», предметом даного договору є оплатне користування нерухомим державним майном - спорудою № 510 площею 155 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Гарнізонна, буд. 16, м. Хмельницький, на підставі якого по акту приймання-передачі майна в користування від 01.01.2024 фактично передано в оренду державне нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Докази звернення відповідача 1 та отримання попередньої згоди Міністерства оборони України на укладення спірного договору та фактичну передачу державного майна в оренду на платній основі, а також дотримання належної форми договору оренди визначеного у постанові Кабінету Міністрів України від 12.08.2020р. № 820, суб`єктного складу договору та етапності передачі в оренду державного та комунального майна визначеної у ч. 1 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", до матеріалів справи не додано.

З огляду на те, що господарське зобов`язання, яке виникло між відповідача за попереднім договором користування нерухомим державним майном, не відповідає вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна", вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та укладено учасниками господарських відносин з порушенням відповідачем 1 господарської компетенції, суд вважає за належне визнати недійсним попередній договір користування нерухомим державним майном що знаходиться за адресою: вул. Гарнізонна, буд. 16, м. Хмельницький, а саме спорудою №510, площею 155 кв. м., від 01.01.2024 №175/24, укладений між державним підприємством Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" та фізичною особою-підприємцем Мельником Ігорем Васильовичем.

Прокурор у позовній заяві посилається ст. 785 ЦК України, якою передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Водночас, суд зауважує, що виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Отже, суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, та, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 06.11.2019 у справі №905/2419/18 та від 13.02.2020 у справі №921/109/19.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 18.06.2020 у справі №915/940/18.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

З огляду на викладене, керуючись принципом верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, і принципом jura novit curia, суд вважає за необхідне надати належну правову кваліфікацію спірних відносин, що склались між сторонами, за результатами дослідження та оцінки усіх обставин справи.

За змістом ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Помилкове посилання позивача у позовній заяві на статтю 785 ЦК України як правову підставу для задоволення позовної вимоги про звільнення відповідачем споруди № 510, площею 155 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Гарнізонна, буд. 16, м. Хмельницький, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Оскільки попередній договір від 01.01.2024 №175/24, який укладений між відповідачами, є недійсним, вимога прокурора про зобов`язання звільнити займану споруду №510, площею 155 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Гарнізонна, буд. 16, м. Хмельницький також підлягає задоволенню.

Таким чином, ФОП Мельник Ігор Васильович зобов`язаний звільнити споруду № 510, площею 155 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Гарнізонна, буд. 16, м. Хмельницький, фактичне право користування яким виникло на підставі визнаного судом недійсного попереднього договору.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).

З огляду на вищевикладене, враховуючи визнання позову відповідачем 1, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги заявлені обґрунтовано, правомірно та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів у зв`язку з задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 14, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним попередній договір користування нерухомим державним майном що знаходиться за адресою: вул. Гарнізонна, буд. 16, м. Хмельницький, а саме спорудою №510, площею 155 кв. м., від 01.01.2024 №175/24, укладений між державним підприємством Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" та фізичною особою-підприємцем Мельником Ігорем Васильовичем.

Зобов`язати фізичну особу-підприємця Мельника Ігоря Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити споруду АДРЕСА_2 .

Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" (29006, м. Хмельницький, вул. Гарнізонна, буд. 16, код ЄДРПОУ 30318798) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (код ЄДРПОУ: 38326057, отримувач: Державна казначейська служба України, м. Київ, код банку 820172, рахунок UA238201720343120001000082783) 2422,40 грн. судового збору.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Мельника Ігоря Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (код ЄДРПОУ: 38326057, отримувач: Державна казначейська служба України, м. Київ, код банку 820172, рахунок UA238201720343120001000082783) 2422,40 грн. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили, видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

Рішення надіслати сторонам за допомогою підсистем ЄСІТС в електронний кабінет, а у разі відсутності такої можливості - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.06.2024.

СуддяА.М. Яроцький