Рішення № 119469865, 27.05.2024, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2024м. ХарківСправа № 922/479/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

прокурора (позивача): Ткаченко К.О., службове посвідчення № 072806 від 01.03.23 р.

першого відповідача: не з`явився,

другого відповідача: не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області, м. Харків,

до відповідачів: Височанської селищної ради, Харківська область, селище Високий, Фізичної особи-підприємця Яковенко Яніни Вадимівни, Харківська область, Харківський район, селище міського типу Бабаї,

про визнання недійсним договору оренди та повернення нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області, звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідачів, Височанської селищної ради та Фізичної особи-підприємця Яковенко Яніни Вадимівни, про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 18 від 01.11.2015 (зі змінами відповідно до додаткових угод № 1 від 01.02.2016, № 2 від 02.07.2018, № 3 від 01.10.2018, № 4 від 01.09.2022) та зобов`язання повернути торгівельний павільйон площею 30,8 м2 розташований за адресою: 62403, Харківська область, Харківський 12 район, селище Бабаї, вул. 1-го Травня 37-Б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1478094663251).

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

20 лютого 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області без руху. 22 лютого 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/479/24. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/479/24 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 22 лютого 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, відмовлено у задоволенні клопотання позивача, Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області, про витребування доказів (вх. № 4426 від 16 лютого 2024 року). 12 березня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, долучено до матеріалів справи № 922/479/24 відзив на позовну заяву другого відповідача (пояснення вх. № 6522 від 11 березня 2024 року) та надано другому відповідачу строк до 20 березня 2024 року (включно) для надання суду: доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача; доказів надсилання (надання) відзиву з додатками Керівнику Харківської окружної прокуратури Харківської області та Височанській селищній раді. Вказано, що питання про прийняття до розгляду відзиву буде вирішено після усунення обставин, які послугували підставою для постановлення даної ухвали суду. Водночас, відповідачем не усунуто недоліки відзиву. Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Враховуючи, що відповідач не усунув недоліки відзиву, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України, вирішує справу за наявними матеріалами справи (без врахування відзиву - пояснення вх. № 6522 від 11 березня 2024 року). 15 квітня 2024 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, долучено до матеріалів справи заяву про застосування строків позовної давності (вх. № 8672 від 02 квітня 2024 року), подану першим відповідачем, Височанською селищною радою. Височанська селищна рада (відповідач) не скористалася своїм правом на подання відзиву на позов, хоча належним чином повідомлена про розгляд справи. 15 квітня 2024 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ

Як зазначено у позовній заяві, рішенням Бабаївської селищної ради Харківського району від 17.11.2015 надано в оренду ОСОБА_1 нежитлове приміщення, яке перебуває у комунальній власності, а саме два торгівельних павільйони площею 33,857 м2 та 8,28 м2 (всього 42,137 м2) за адресою: сел. Бабаї, вул. 1 Травня № 37-Б з 01.11.2015 для здійснення підприємницької діяльності в сфері роздрібної торгівлі продовольчими товарами. 01.11.2015 року між Бабаївською селищною радою та ФОП Яковенко Я.В. укладено договір оренди нежитлової будівлі торгівельних павільйонів літ. «А-1», літ. «В» за адресою: вул. 1-го Травня, смт. Бабаї, Харківського району, Харківської області (далі «Договір»). Відповідно до п. 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування два торгівельних павільйони площею 33,857 м2 та 8,28 м2 (всього 42,137 м2) за адресою: сел. Бабаї, вул. 1 Травня № 37-Б. Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців (п. 9.1. Договору). Відповідно до акту приймання-передавання орендованого майна від 01.11.2015 ФОП Яковенко Я.В. прийнято в строкове платне користування два торгівельних павільйони за Договором. У подальшому, договір оренди був пролонгований шляхом укладання додаткових угод № 1 від 01.02.2016, № 2 від 02.07.2018, № 3 від 01.10.2018, № 4 від 01.09.2022. Водночас, на думку прокурора, Договір підлягає визнанню недійсним, виходячи з наступного. Порядок передачі в оренду об`єктів комунальної форми власності визначений Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин. Положеннями абз. 3 ст. 5 і ч. ч. 1, 4 ст. 9 вказаного Закону врегульовано алгоритм дій при передачі в оренду комунального майна, відповідного до якого фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, орендодавцеві, яким для об`єктів комунальної власності є відповідний орган місцевого самоврядування. Тобто, законодавцем на момент виникнення спірних правовідносин чітко визначено конкурентну спрямованість передачі комунального майна у користування в більш економічно вигідний спосіб, який включав обов`язкове оприлюднення орендодавцем наміру передати індивідуально визначене комунальне майно в оренду та отримання пропозицій від інших, відмінних від заявника, осіб і, як наслідок, застосування процедури аукціону із продажу права оренди на об`єкт нерухомості, що зумовлює більшу наповнюваність бюджету та забезпечує раціональне та ефективне використання комунального майна. Окружною прокуратурою на адресу Височанської селищної ради направлено запит від 23.10.2023 з вимогою про надання інформації та копії документів на підтвердження розміщення в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавця оголошення про намір передати в оренду торгівельні павільйони літ. «А-1», літ. «В» за адресою; вул. 1-го Травня, смт Бабаї, Харківського району, Харківської області. Відповідно до листа Височанської селищної ради від 24.10.2023 текст оголошення про намір передати в оренду торгівельні павільйони літ. «А-1», літ. «В» за адресою; вул. 1-го Травня, смт Бабаї, Харківського району, Харківської області не зберігся у зв`язку із значним спливом часу. Будь-яких інших відомостей або копій документів на підтвердження розміщення в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавця оголошення про намір передати в оренду спірні торгівельні павільйони селищною радою не надано. Крім того, відповідно до ст. 10 Закону 2269-XII, до істотних умов договору оренди, зокрема, віднесені об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) та орендна плата з урахуванням її індексації. Цим же нормативно-правовим актом запроваджені механізми забезпечення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду, одним із яких є обов`язкова оцінка об`єкта оренди. Статтею 11 Закону 2269-XII визначено, що оцінка об`єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об`єкта оренди передує укладенню договору оренди. Згідно вимог п. 2 Методики оцінка обов`язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об`єкта оренди була проведена більш як три роки тому. Зі змісту п. 8 даної Методики вбачається, що однією із складових, яка враховується при визначенні розміру річної орендної плати, є вартість орендованого майна, визначена шляхом проведення незалежної оцінки. В силу вимог ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов`язковим у випадку оренди майна, що є у комунальній власності. Водночас, відповідно до листа Височанської селищної ради від 24.10.2023 будь-яких відомостей про проведення незалежної оцінки об`єкта оренди та розрахунку на його основі орендної плати у договорі оренди від 01.11.2015 на запит прокурора не надано. При цьому, у спірному Договорі оренди від 01.11.2015 відсутні будь-які відомості щодо вартості об`єкта оренди. З вказаного слідує, що при укладенні зазначеного вище Договору, а саме при визначенні розміру орендної плати, оцінка вартості орендованого майна його сторонами, всупереч вимогам ст. 11 Закону 2269-XII, не проводилась, тобто при укладенні спірного Договору сторонами не дотримано вимог законодавства, визначених ст. 9, 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Прокурор вважає, що оскільки Договір укладений між Бабаївською селищною радою та ФОП Яковенко Я.В., яким передано в оренду нежитлові будівлі торгівельних павільйонів літ. «А-1», літ. «В» за адресою; вул. 1-го Травня, смт Бабаї, Харківського району, Харківської області, з порушенням вимог законодавства, то, в силу приписів ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України, такий правочин підлягає визнанню недійсним. Відносно належності першого відповідача, Височанської селищної ради, прокурор зазначає, що рішенням І сесії Височанської селищної ради VIII скликання від 08 грудня 2020 року було розпочато реорганізацію Бабаївської селищної ради шляхом приєднання до Височанської селищної ради, у зв`язку з чим Бабаївська селищна рада припинила свою діяльність.

02 квітня 2024 року до суду від першого відповідача, Височанської селищної ради, надійшла заява про застосування строків позовної давності (вх. № 8672).

3. ВІДНОСНО ПІДСТАВНОСТІ (ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ) ПРОКУРОРА НА ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ З ДАНИМ ПОЗОВОМ

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону). Крім того, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України надають прокурору право звертатися до суду з позов про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

На переконання суду, прокурор, звертаючись з даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, а саме вказав, що правовідносини із використання комунального майна становлять суспільний інтерес, а незаконність його використання такому суспільному інтересу не відповідає. Незаконне розпорядження комунальним майном позбавляє Височанську територіальну громаду правомочностей володіння та розпорядження цим майном у тому обсязі, який дозволяє її статус. У цьому контексті в сфері комунальних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації прав на комунальне майно в поєднанні з додержанням засад правового порядку в країні. Майно, що незаконно передається певній особі, могло б бути передано в користування іншим особам у передбаченому законом порядку, що в свою чергу розширило б коло осіб, які мали намір брати участь у проведенні конкурсу, та підвищило б ефективність використання комунального майна. Незаконна передача комунального майна нівелює принцип ефективного та законного використання майна комунальної власності громадою, підриває авторитет держави та органів місцевого самоврядування.

При цьому, орган, що мав дотримуватися вимог законодавства, а саме селищна рада, виступає у даній справі відповідачем, як одна із сторін укладеного Договору. За таких обставин, даний позов заявлено прокурором самостійно, що виключає необхідність повідомлення органу в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, прокурором обґрунтовано в чому може полягати порушення інтересів держави. Тобто, вбачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокуратурою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

4. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 01 листопада 2015 року між Бабаївською селищної радою (рішенням І сесії Височанської селищної ради VIII скликання від 08 грудня 2020 року розпочато реорганізацію Бабаївської селищної ради шляхом приєднання до Височанської селищної ради, у зв`язку з чим Бабаївська селищна рада припинила свою діяльність (а.с. 40)) та ФОП Яковенко Яніною Вадимівною укладено договір оренди нежитлового приміщення, що належать до комунальної власності № 18. Відповідно до п. 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування два торгівельних павільйони (далі Майно) площею 33,857 кв. м та 8,28 кв. м (всього 42,137 кв. м), розміщених за адресою: Харківський р-н, Бабаї, вул. 1 Травня № 37-Б, що перебувають на балансі Бабаївської селищної ради. Згідно із п. 9.1. Договору, він укладений строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 01 листопада 2015 р. до 30.09.2018 р. включно. 01 листопада 2015 року між сторонами укладено акт приймання-передавання орендованого майна, відповідно до п. 1 якого вказано, що орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування два торгівельних павільйони (далі Майно) площею 33,857 кв. та 8,28 кв.м. (всього 42,137 кв.м.), розміщених за адресою: Харківський район, вулиця 1 Травня, № 37-Б з метою здійснення підприємницької діяльності продовольчими товарами. 17 листопада 2017 року, рішенням І сесії VII скликання Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області, надано в оренду Яковенко Я.В. нежитлове приміщення, яке перебуває в комунальній власності громади, а саме два торгівельних павільйони площею 33,857 кв.м. та 8,28 кв.м. (всього 42,137 кв.м.) за адресою: сел. Бабаї, вулиця 1 Травня № 37-Б з 01 листопада 2015 року для здійснення підприємницької діяльності в сфері роздрібної торгівлі продовольчими товарами. Орендна плата визначена згідно пункту 5 «Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна Бабаївської селищної ради», затвердженої рішенням ХХХ сесії VI скликання від 07.10.2014 року на підставі договірних домовленостей і складає 400,00 грн. в місяць (п. 2 Рішення). До договору підписано низку додаткових угод, так додатковою угодою № 4 від 01 вересня 2022 року продовжено строку дії Договору до 01 липня 2024 року. Позивач вважає, що Договір має бути визнаний судом недійним, адже він укладений поза конкурсною процедурою.

З цього приводу, суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу чинного законодавства вбачається, що направленість Закону України "Про оренду державного та комунального майна" як в чинній редакції, так і в редакції, що була актуальна на момент укладання Договору, передбачає конкуренцію серед потенційних орендарів для досягнення найбільш вигідних умов для держави при наданні майна в оренду. Так, за змістом положень ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-ХІІ, який діяв на час укладання сторонами Договору, фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону (ч. 1). Орендодавець протягом п`яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника. Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об`єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди (ч. 4).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи, що саме позивач посилається на обставину відсутності розміщення в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавця оголошення про намір передати в оренду спірні торгівельні павільйони селищною радою, то на нього і покладено тягар доведення обставини відсутності публікації цієї інформації. На підтвердження обставини відсутності публікації позивач надає лист Височанської селищної ради № 03-09/2220 від 24 жовтня 2023 року. Зі змісту цього листа вбачається, що текст оголошення Бабаївської селищної ради в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайті про намір передати в оренду спірний об`єкт не зберігся у зв`язку зі значним спливом часу. При цьому, проведення конкурсу на право оренди спірного об`єкту не здійснювалося у зв`язку з тим, що було подано лише одну заяву від ФОП Яковенко Я.В.

Тобто, цей лист підтверджує, що право оренди було надано ФОП Яковенко Я.В. поза межами конкурсної процедури, адже було подано лише одну заяву ФОП Яковенко Я.В. В свою чергу, чинне на той час законодавство допускало передання в оренду нерухомого майна, якщо подано лише одну заяву. Інших доказів на підтвердження відсутності публікації про надання в оренду об`єкта позивачем не представлено.

За таких обставин, суд не вбачає порушення законодавства щодо передання спірного об`єкта ФОП Яковенко Я.В. поза межами конкурсної процедури, адже позивачем не представлено доказів відсутності публікації в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайті орендодавця оголошення про намір передати майно в оренду.

Відносно доводів позивача щодо непроведення оцінки об`єкту оренди.

Статтею 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-ХІІ (в редакції на моменту укладання Договору) встановлено, що оцінка об`єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об`єкта оренди передує укладенню договору оренди. Відповідно до п. 1 Методики оцінки об`єктів оренди, що затверджена постановою КМУ від 10 серпня 1995 р. № 629 (в редакції на моменту укладання Договору), оцінка майна державних підприємств, установ та організацій, іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), що передається в оренду, а саме: нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) та іншого окремого індивідуально визначеного майна підприємств (машин, устаткування, інших облікових одиниць основних засобів, нематеріальних активів та інших цінностей, що виділяються у самостійний об`єкт оренди згідно із законодавством). Пунктом 2 встановлено, що оцінка об`єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об`єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати. Оцінка обов`язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об`єкта оренди була проведена більш як три роки тому.

Тобто, законодавством чітко встановлено обов`язок проведення оцінки об`єкта оренди перед його переданням в оренду (укладенням договору). Як вбачається із самого договору, а також матеріалів справи, такої оцінки проведено не було, що є грубим порушенням вищезазначеного законодавства.

Відповідно до п. 2, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Означене грубе порушення вимог, на думку суду, є підставою для задоволення позову визнання договору недійсним та зобов`язання повернути майно, адже сторонами не дотримано вимог законодавства в момент вчинення правочину, тобто не проведено оцінку спірного об`єкта.

Водночас, в матеріалах справи наявна заява Височанської селищної ради про застосування наслідків спливу строку позовної давності (вх. № 8672 від 02 квітня 2024 року). З цього приводу, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). У відповідності до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно із ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Питання щодо поважності причин пропуску строку звернення із позовом до суду, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 вказала, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Суд визнає причини пропуску позовної давності поважними з ініціативи та за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

Як вже зазначено судом, спірний Договір укладено 01 листопада 2015 року (тобто строк майже 9 років). На переконання суду саме з цього моменту прокурор (позивач), який діє в інтересах держави, міг довідатися про наявне порушення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Посилання прокурора в якості обґрунтування поважності причин пропуску на те, що він довідався про порушення інтересів держави тільки 19 жовтня 2023 року, тобто з моменту надходження звернення депутата Височанської селищної ради, не є поважною причиною пропуску. З моменту виникнення спірних правовідносин (01 листопада 2015 року) до 19 жовтня 2023 року сплинуло майже 9 (дев`ять) років. В такий спосіб, визнання поважними причини пропуску строку, фактично нівелюється інститут позовної давності, тобто призводить до необмеженого строку звернення з позовом до суду.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей. За наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передання у користування майна особі в останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право користування). При цьому такі правомірні очікування є об`єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України. У рішенні Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року «Стретч проти Сполученого Королівства» (Stretch vs. The United Kingdom, заява № 44277/98) встановлено, що «правомірні очікування» мають статус майна і позбавлення сторони правовідносин її правомірних очікувань є неприпустимим.

За таких обставин, суд зазначає, що позовна заява від 15 лютого 2024 року подана прокурором поза межами строку. При цьому, позивачем (прокурором) не доведено поважності причин строку на звернення з позовом до суду. Означене є підставою для відмови у задоволенні позову.

Також, як самостійна підстава відмови у позові, суд зазначає про неналежність відповідача у справі. Так, позивачем визначено в якості відповідача ОСОБА_1 зі статусом Фізичної особи-підприємця. Договір оренди нежитлового приміщення № 18 укладений 01.11.2015 року. Водночас, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, статус ОСОБА_1 як ФОП припинено 22.01.2018 року (а.с. 60). Тобто, у спірних правовідносинах ОСОБА_1 в подальшому виступає в якості фізичної особи. При цьому, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2019 у справі № 760/13915/18, зокрема, що припинення підприємницької діяльності позивача/відповідача не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору, укладеного між суб`єктами господарської діяльності. Тобто, стороною правочину виступала фізична особа-підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов`язанні.

За таких обставин, належним відповідачем у справі є ОСОБА_1 без статуту фізичної особи-підприємця і спір має розглядатися в межах господарського судочинства, адже він виник з приводу Договору між юридичною особою та суб`єктом господарювання щодо здійснення підприємницької діяльності.

При цьому, суд звертає увагу, що про означену обставину позивач був повідомлений ухвалою суду про залишення позову без руху від 20 лютого 2024 року. Однак, позивач (прокурор) не усунув означений недолік, що є його суб`єктивною поведінкою за яку він несе ризик настання наслідків, а в ухвалі суду від 22 лютого 2024 року (передостанній абзац мотивувальної частини ухвали) судом вказано, що при вирішенні справи судом буде надана оцінка суб`єктному колу учасників процесу, визначених позивачем (прокурорм), виходячи з норм статті 48 ГПК України.

При цьому, нова реєстрація зі статусом ФОП Яковенко Я.В. по даті реєстрації 01.12.2022 (а.с. 63) свідчить про те, що в означену дату - 01.12.2022 року ОСОБА_1 набула статус ФОП і не є правонаступником припиненого 22.01.2018 р. ФОПа, нормами ЦК України не внормовано правонаступництво від фізичної особи до ФОП.

5. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на позивача.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "03" червня 2024 р.

СуддяН.В. Калініченко