Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 212/4536/24
2/212/2359/24
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 червня 2024 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Борис О.Н., за участю секретаря судового засідання Годунової В.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в залі суду в місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, в зв`язку з втратою професійної працездатності
встановив:
У травні 2024 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Заборський О.В., звернувся до суду з позовом до відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - АТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, в зв`язку з втратою професійної працездатності.
В обґрунтування позову посилався на те, що він протягом тривалого часу працював на підприємстві відповідача (14 років 6 місяців). За висновком МСЕК від 30.04.2024 позивачу встановлена первинно втрата працездатності в розмірі 65% та третя група інвалідності з наступним переоглядом 10.03.2027 року. Причиною професійних захворювань є робота в умовах впливу шкідливих факторів. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, чим йому була завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що позивач відчуває постійні фізичні страждання, наслідком якого є порушення звичного способу життя, потреба додаткових зусиль для організації життя, порушення нормальних життєвих зв`язків, внаслідок неможливості вести активне життя.
На підставі викладеного, просив суд стягнути з відповідача АТ «Кривбасзалізрудком» на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 520 000,00 грн, без урахування податку з доходів фізичних осіб.
Ухвалою суду від 06 травня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та 20 травня 2024 року, шляхом формування в системі «Електронний суд» подав його до суду, в якому зазначив, що у Акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 20.03.2015 року, причиною виникнення професійного захворювання також послужив профмаршрут 15.05.2019-04.07.2023 прохідник ШБУ ПрАТ «Суха Балка». Факт спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем є недоведеним. Відповідач не погоджується із заявленим розміром моральної шкоди, вважає його таким, що не відповідає вимогам розумності та справедливості. Окрім того, моральна шкода підлягає стягненню з урахуванням податків і зборів фізичних осіб.
Суд, відповідно до ч. 5ст. 279 ЦПК України, вважає можливим ухвалити рішення у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на підставі наявних у справі доказів.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності дост. 247 ч. 2 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача, а саме: - з 15.11.2004 по 13.05.2019 роки на посаді прохідник. Звільнений 13.05.2019 року за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України. (а.с. 11-13)
Відповідно до копії Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 22.02.2024 року (форми П-4) (далі Акт), ОСОБА_1 було встановлено діагнози: 1) Радикулопатія п/крижова; 2) вібраційна хвороба; 3) хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ); 4) хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість. (а.с.20-23)
Пунктом 17 Акту визначено, що професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи в шахтобудівельному управлінні підземним прохідником з 15.05.2019-04.07.2023 виконував весь комплекс робіт з прохідки горизонтальних, похилих та вертикальних гірничих виробок. Крім того, підставою для встановлення професійних захворювань, послужив профмаршрут: 15.11.2004-18.01.2016- підземний прохідник шахти «Родіна» АТ «Кривбасзалізрудком» та 18.01.2016-13.05.2019 підземний прохідник шахта «Октябрська» АТ «Кривбасзалізрудком».
У п. 18 Акту зазначено, що причиною виникнення професійного захворювання стали: важкість праці, вібрація локальна, аерозоль переважно фіброгеннної дії, шум.
Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії УНДІПМ від 20.01.2015 протокол №99 підставою для встановлення професійного характеру захворювання також послужив профмаршрут: 05.2019-07.2023 прохідник ШБУ ПрАТ «Суха Балка».
Довідкою МСЕК серії 12 ААА №144375 від 30.04.2024 року ОСОБА_1 первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 65% (30% радикулоптаія, 20% вібраційна хвороба, 10% ХОЗЛ, 5% туговухість) з 01.04.2024 року до 01.04.2027 року та встановлена третя група інвалідності. (а.с. 7)
Відповідно до наданих копій виписок із медичної карти амбулаторного, стаціонарного хворого, позивач неодноразово проходив обстеження та знаходився на стаціонарному лікуванні у зв`язку з професійними захворюваннями. (а.с. 27-30)
Суд, встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.
Згідно частин 1,3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.10.2008 року № 20-рп/2008 також роз`яснив про право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
У відповідності зі ст.ст. 23,1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання виражається, зокрема, у фізичному болі, душевних стражданнях, які він поніс у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок отримання ним професійного захворювання.
Суд вважає доведеним факт спричинення позивачу моральної шкоди у зв`язку з втратою останнім працездатності, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода. Окрім того, наявний причинний зв`язок між виникненням професійних захворювань у ОСОБА_1 та діями відповідача.
Вирішуючи питання про покладення відповідальності за завдану позивачу моральну шкоду на відповідача, суд виходить з того, що професійне захворювання виникло у позивача під час його роботи саме на підприємстві відповідача, що підтверджується копією Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22.02.2024 року (форми П-4), що міститься в матеріалах справи та профмаршрутом, вказаним у Медичному висновку лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 23.01.2024 року.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У зв`язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, пов`язаного з виробництвом, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про відшкодування на користь позивача моральної шкоди з відповідача.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Суд не бере до уваги доводи представника відповідача про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин повідшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Також Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Так, отриманим професійним захворюванням позивачу була заподіяна моральна шкода, так якпорушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки він постійно відчуває стійкий біль та інші негативні наслідки.
У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, щофакт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами. Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров`я, моральної шкоди.
За таких обставин суд вбачає, що АТ «Кривбасзалізрудком» повинно нести відповідальність за заподіяну позивачу ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену професійним захворюванням.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, де виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності у розмірі 65% встановлених не безстроково, встановлення 3 групи інвалідності, тривалого періоду роботи на підприємстві відповідача у шкідливих умовах 14 років 6 місяців, періоду праці на іншому підприємстві, судом встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода, тому суд вважає необхідним призначити позивачу компенсацію з відповідача в розмірі 245 000,00 грн, без врахування податку з доходу фізичних осіб.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Доводи сторони відповідача щодо оподаткування суми моральної шкоди суд відхиляє, оскільки чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. В даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров`я, у зв`язку з чим зазначені відповідачем зміни до Податкового кодексу України не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.
В позовних вимогах ОСОБА_1 просив суд покласти на відповідача суму понесених судових витрат. До позову додає докази понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, на підтвердження чого надав до суду копії ордера на надання правничої допомоги адвокатом Заборським О.В., розрахунку витрат на правничу допомогу по справ від 02.05.2024 року, акту приймання-передачі наданих послуг від 02.05.2024 року відповідно до Договору про надання правничої допомоги та на представлення інтересів від 01.05.2024 року, прибуткового касового ордера від 02.05.2024 року на суму 15000,00 грн.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).
Відповідно достатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьоїстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістомстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною третьоюстатті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин четвертої та п`ятоїстатті 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шостастатті 137 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Пунктами 1, 2 частини другоїстатті 141 ЦПК Українипередбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження розміру витрат на професійну правову допомогу, відповідно до Договору про надання правової допомоги та на представлення інтересів від 01.05.2024 року, представлено Акт приймання-передачі наданих послуг відповідно до Договору, копію прибуткового касового ордеру від 02.05.2024 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг, адвокат Заборський О.В. надав клієнту правову допомогу, яка складається з консультації з: попереднього опрацювання матеріалів законодавчої бази, що регламентує спірні правовідносини 3000 грн. (3 години), підготовка правової позиції, збір доказів, перевірка та підготовка документів 3000 грн. (3 години), складення позовоної заяви з урахуванням останніх позицій Верховного Суду 5000 грн. (5 годин), судове представництво 2000 грн. (2 години).
Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року по справі №520/9115/19 викладено правову позицію, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
У постанові Верховного Суду від 04 червня 2021 року по справі №380/887/20 зазначено, що судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У той же час, надані послуги, щодо попереднього опрацювання матеріалів та законодавчої бази, не є заявами по суті справи, і вчинення (виконання) яких не вимагається судом, а тому згідно з процесуальним законом, не є обов`язковими для відшкодування у кожному без винятку випадку. Суд критично оцінює час, витрачений адвокатом на попереднє опрацювання матеріалів та законодавчої бази, оскільки: у позовній заяві немає посилань на судові рішення, що не може свідчити про надання даних послуг клієнту. Таким чином, дані послуги задоволенню не підлягають.
Виокремлення адвокатом послуги «підготовка правової позиції, збір доказів, перевірка Та підготовка документів» як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим та охоплюється діями адвоката з «підготовки, написання позовної заяви» до суду, а тому визначення оплати на суму 5000 грн. є неспівмірним із фактично наданим обсягом юридичної допомоги та має бути виключено із загальної вартості наданих відповідачу послуг правничої допомоги.
Послуга надана адвокатом як «судове представництво», задоволенню не підлягає. оскільки справу було розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Таким чином, оцінюючи характер правової допомоги у цій справі щодо змісту виконаних робіт, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг та значенню справи, суд дійшов висновку, про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3500 грн., які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору та доведеними.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, враховуючи норми ст. 141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягають стягненню судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору на користь держави в сумі 2 450,00 грн.
Керуючись ст. ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 23,1167 ЦК України, Законом України «Про охорону праці», ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89,137-141, 258-259, 263-265, 279, 354, 435 ЦПК України суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок професійного захворювання - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 245000,00 грн (двісті сорок п`ять тисяч гривень 00 копійок), без утримання податку з доходу фізичних осіб, в рахунок відшкодування витрат пов`язаних із надання правничої допомоги у розмірі 3500, 00 грн. (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).
Стягнути з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 2 450,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», місце знаходження юридичної особи: 50029, м. Кривий Ріг, вул. Симбірцева, 1а, код ЄРДПОУ 00191307.
Повний текст рішення суду складений та підписаний 03 червня 2024 року.
Суддя: О. Н. Борис
Судове рішення № 119442373, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу було прийнято 03.06.2024. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 212/4536/24. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: