Рішення № 119425638, 31.05.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2024 року Справа № 160/3405/24 ЗП/280/24/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Дніпропетровського окружного адміністративного суду,

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі відповідач),у якій позивач просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нездійснення нарахування та сплати суддівської винагороди на користь судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 в зв`язку з увільненням ОСОБА_1 від роботи через призов на військову службу за мобілізацією з 14 грудня 2023 року.

2) зобов`язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити дії щодо нарахування та сплати суддівської винагороди на користь судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 з 14 грудня 2023 року.

Позовна заява та додатки до неї сформовані в підсистемі «Електронний суд» та подані у формі електронного документа представником позивача адвокатом Пащенко В.І., яка діє на підставі ордеру серії АЕ №1207896 від 05.02.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є суддею Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Наказом т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.12.2023 № 465 військовозобов`язаний запасу молодший лейтенант ОСОБА_1 призваний на військову службу за загальною мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту. У зв`язку з наведеним, наказом голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 № 761-к позивача увільнено від роботи у зв`язку із призовом під час загальної мобілізації зі збереженням місця роботи і посади з 14.12.2023. Крім того, на підставі зазначеного наказу відповідач припинив нараховувати та сплачувати позивачу суддівську винагороду. Представник наголошує, що у спірних правовідносинах порушується право позивача на отримання суддівської винагороди у період нездійснення правосуддя через обставини, які не залежать від нього.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

15.04.2024 судом отримано відзив на позовну заяву (вх.№17606), у якому зазначено, що Законом №1402-VIII не передбачено правове регулювання проходження суддею військової служби із збереженням суддівської винагороди. За загальним правилом, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, застосуванню підлягають положення загального законодавства, зокрема норми трудового законодавства. Відповідно наявними є підстави для застосування в даному випадку норм Кодексу законів про працю України та законодавчих актів, що регулюють військовий обов`язок і військову службу. Наголошує, що питання проходження військової служби суддями під час мобілізації та виплати грошового забезпечення, встановлення гарантії для суддів на час виконання військового обов`язку, призначення на військові посади не є предметом регулювання Закону України «Про судоустрій і статус суддів». На підставі наказу голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 № 761-к «Про увільнення від роботи судді ОСОБА_2 у зв`язку із призовом на військову службу під час загальної мобілізації, відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України. Починаючи з 14.12.2023 позивачеві припинено виплату суддівської винагороди, але за ним збережено місце роботи та посада на період його увільнення від роботи, згідно статті 119 КЗпП України. Вказує, що рішення Ради суддів України від 05.08.2022 не є нормативно-правовим актом, який визначав би коло обов`язків відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди чи середнього заробітку позивачеві. Отже, відповідач, припинивши нарахування та виплату суддівської винагороди позивачеві з 14.12.2023 дія виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України та не мав законних підстав діяти по іншому. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача за наявними в справі матеріалами.

22.04.2024 від представника позивача надійшли пояснення (вх.№19118), у яких зазначено, що оскільки згідно наказу голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 року №761-к визначено збереження за суддею ОСОБА_1 виключно місце роботи і посада, проте не збережено виплату суддівської винагороди, правовою підставою для обмеження позивачу нарахування та виплати суддівської винагороди є саме наказ голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 року №761-к. Будь-яких інших рішень суб`єкта владних повноважень щодо зазначеного питання додатково не приймалось.

06.05.2024 надійшли пояснення відповідача (вх.№21508), у яких вказано, що у наказі від 14.12.2023 №761-к зазначено про збереження місця роботи і посади та не зазначено про збереження за позивачем на час призову по мобілізації суддівської винагороди (середнього заробітку). Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не урегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації і т.і. та виплати суддівської винагороди в цей період. Перебуваючи на військовій службі з 14 грудня 2023 року, позивач не здійснював судочинство. Відповідачем як розпорядником бюджетних коштів виплату позивачу суддівської винагороди (середнього заробітку) на час його увільнення у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період з 14.12.2023 року припинено на підставі наказу від 14.12.2023 №761-к та на підставі табелю обліку використання робочого часу. Беручи до уваги те, що у спірний період позивачем не здійснювалось правосуддя, а він проходив військову службу, відповідач вважає, що в даному випадку відсутнє право у позивача на нарахування суддівської винагороди з 14 грудня 2023 року. Крім того, зазначає про неприпустимість існування ситуації, при якій всі військовослужбовці, які виконують одні обов`язки пов`язані з захистом країни, позбавлені права отримувати середній заробіток за основним місцем роботи, крім тих військовослужбовців, які виконують ті ж обов`язки, але мають статус судді. Додатково зауважує, що під час проходження військової служби, у тому числі під час мобілізації, військовослужбовцям щомісячно виплачується грошове забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України, у зв`язку з чим виплата позивачу суддівської винагороди поряд із грошовим забезпеченням військовослужбовця буде свідчити про подвійну оплату, а саме оплату за виконання безпосередніх обов`язків військової служби та суддівської винагороди судді, який не здійснює судочинства, що чинним законодавством не передбачено.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 адміністративну справу №160/3405/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії передано голові Дніпропетровського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо передачі справи за підсудністю.

Розпорядженням Голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 №7 передано адміністративну справу №160/3405/24 до Третього апеляційного адміністративного суду, як суду вищої інстанції, для визначення підсудності.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.02.2024 у справі № 160/3405/24 адміністративну справу № 160/3405/24 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії вирішено передати за підсудністю до Запорізького окружного адміністративного суду.

26.03.2024 матеріали адміністративної справи № 160/3405/24 надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду за вх. № 14540.

Ухвалою від 01.04.2024 суд відкрив провадження в адміністративній справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.

Ухвалою від 01.05.2024 суд витребував від Дніпропетровського окружного адміністративного суду письмові пояснення про наявність наказу або інших розпорядчих документів, на підставі яких припинено виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди з 14.12.2023 (у разі наявності надати належним чином засвідчені копії таких документів).

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Згідно з наказом голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.03.2012 № 60-к ОСОБА_1 зараховано до штату суду та з 02.032012 вважається таким, що приступив до виконання службових обов`язків (а.с.8).

За змістом наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.12.2023 № 348 молодшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 призначено на посаду командира 3 взводу охорони 5 роти охорони з батальйону охорони військової частини НОМЕР_2 (а.с.9).

Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 молодший лейтенант ОСОБА_1 14.12.2023, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», призваний на військову службу до військової частини НОМЕР_1 (а.с.11).

За наказом голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 № 761-к суддю Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 увільнено від роботи у зв`язку із призовом під час загальної мобілізації зі збереженням місця роботи і посади з 14.12.2023 на період проходження військової служби (а.с.13).

На запит позивача від 08.01.2024 щодо надання інформації про нарахування та сплати суддівської винагороди судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 з 14.12.2023 листом голови суду від 17.01.2024 № 03/4532/24 повідомлено, що на підставі наказу голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 № 761-к увільнено ОСОБА_1 , суддю Дніпропетровського окружного адміністративного суду, від роботи у зв`язку із призовом під час загальної мобілізації зі збереженням місця роботи і посади з 14.12.2023 на період проходження військової служби. Суддівська винагорода судді ОСОБА_1 з 14.12.2023 не нараховується та не виплачується (а.с.14).

Вважаючи протиправною бездіяльність Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нездійснення нарахування та сплати суддівської винагороди у зв`язку з увільненням від роботи через призов на військову службу за мобілізацією, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до приписів статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України

За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ (далі - Закон № 1932-ХІІ) у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Згідно з частинами першою, третьою статті 17 Закону № 1932-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

У відповідності до частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

До видів військової служби, згідно із частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ, відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено:

оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація);

мобілізацію проведено на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 №49/2024. Указом Президента України від 06.05.2024 № 271/2024 строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд регулює Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII передбачено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону № 1402-VIII (частина друга статті 4 Закону).

Відповідно до частин першої-третьої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (частина третя статті 135 Закону № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII).

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Згідно з частиною десятою статті 135 Закону № 1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивачу з 14.12.2023 не нараховується та не виплачується суддівська винагорода на підставі табелю обліку використання робочого часу та наказу голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 № 761-к, яким ОСОБА_1 , суддю Дніпропетровського окружного адміністративного суду, увільнено від роботи у зв`язку із призовом під час загальної мобілізації зі збереженням місця роботи і посади з 14.12.2023 на період проходження військової служби. При цьому підставою винесення зазначеного наказу є положення частини третьої статті 119 КЗпП України.

Так, відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-ІХ), яким внесені зміни у КЗпП України, зокрема, у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада». Тобто, у статтю 119 КЗпП України законодавцем внесено зміни шляхом виключення норм щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Суд підсумовує, що відповідно до Конституцією України та спеціального Закону № 1402-VIII, гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Означену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя

Відтак, суддівська винагорода регулюється саме Законом № 1402-VIII та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Зазначене узгоджується з частиною другою статті 130 Конституції України, згідно з якою, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

При цьому норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Водночас Закон України «Про судоустрій і статус суддів» взагалі не застосовує до будь-якого аспекту оплати роботи судді таку правову категорію як середній заробіток, а тому в даному випадку норми частини третьої статті 119 КЗпП України не можуть регулювати спірні правовідносини.

Крім того, суд зазначає, що Законом № 1402-VIIІ перебачено вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди, водночас перебування на військовій службі не є таким випадком

При вирішенні цього спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №990/4/2, які полягають у наступному.

Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.

До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.

Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

У Рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення.

Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема, суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині 1 статті 55 Конституції України.

Крім наведеного, суд враховує рішення Ради суддів України № 10 від 14.03.2022, яким затверджено окремі рекомендації організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, у п.3 розділу ІІ якого вказано, що суддівська винагорода у розмірі посадового окладу та доплат, визначених частиною другою статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виплачується за наявності однієї із умов, зокрема, якщо суддя увільнений від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.

Рада суддів України в своєму рішенні № 24 від 05.08.2022 також звернула увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади на те, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

З огляду на викладене, суд зазначає, що питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ.

З огляду на викладене, враховуючи конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетність норм Конституції України та спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо інших норм законодавства при вирішенні питання щодо суддівської винагороди та незалежність суддів, суд дійшов висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2351-IX, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України стосовно збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку, суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода повинна нараховуватися та виплачуватися.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду у постановах від 23.11.2023 у справі №340/5033/22, від 30.11.2023 у справі № 340/5054/22, 20.03.2024 у справі № 340/5692/22, від 20.03.2024 у справі № 340/5692/22 та погоджується з доводами представника позивача щодо того, що наказом голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 року №761-к, на підставі якого ОСОБА_1 не нараховується та виплачується суддівська винагорода, визначено збереження за суддею ОСОБА_1 виключно місця роботи і посади, проте не збереження виплату суддівської винагороди. Будь-яких інших рішень суб`єкта владних повноважень, як підтвердив відповідач, щодо зазначеного питання додатково не приймалось.

Суд зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.

У постанові від 01.09.2022 у справі № 990/46/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Беручи до уваги те, що позивач не здійснює правосуддя внаслідок проходження військової служби у Збройних Силах України, виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, з урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону № 1402-VIII над іншими нормами законодавства, суд підсумовує, що з моменту набрання чинності Законом №2351-IX, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку, позивачу підлягає виплаті суддівська винагорода у повному обсязі.

Аналогічний підхід застосований у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2023 у справі № 620/7664/23, постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 26.07.2023 у справі № 280/5980/22.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у зв`язку з його увільненням від роботи через призов на військову службу за мобілізацією з 14.12.2023.

Враховуючи встановлені судом порушені права позивача щодо припинення відповідачем виплати суддівської винагороди у вказаному періоді, суд вважає необхідним захистити встановлене порушене право позивача та відновити останнє шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 14.12.2023.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди як судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду, починаючи з 14.12.2023.

Зобов`язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди як судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду, починаючи з 14.12.2023.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач Дніпропетровський окружний адміністративний суд, місцезнаходження: вул. Академіка Янгеля, буд. 4, м. Дніпро, 49089; код ЄДРПОУ 34824364.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 31.05.2024.

Суддя К.В.Мінаєва