Ухвала суду № 119404596, 27.05.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

27 травня 2024 рокуСправа № 160/11241/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відповідач-2) про визнання протиправними та скасування рішень і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30.04.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відповідач-2), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головних управлінь Пенсійного фонду в Дніпропетровській та Волинській областей щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, яка оформлена рішеннями про відмову у призначенні пенсії №047250017637 від 24.05.2023 року та від 11.07.2023 року;

- визнати право ОСОБА_1 на пенсію за віком на пільгових умовах згідно «Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» з 19.03.2023 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області зарахувати ОСОБА_1 для призначення пенсії в якості стажу, що дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком №1 періоди її роботи з 03.12.2012 року по 26.10.2015 року та додатково зараховується до страхового стажу за періоди з 03.12.2012 року по 26.10.2015 року та з 28.10.2015 року по 19.03.2023 року в подвійному розмірі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком №1 з 19.03.2023 року та виплатити заборгованість, що утворилася з 19.03.2023 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 року вказана позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: оригіналу документа про доплату судового збору за подання до суду адміністративного позову у розмірі 1210,60грн; заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності цих причин.

22.05.2024 року до суду від позивача надійшла квитанція про доплату судового збору за подання до суду адміністративного позову у розмірі 1210,60грн та заява про поновлення строку звернення до суду.

Так, у заяві про поновлення строку звернення до суду ОСОБА_2 зазначає, що, на її думку, строк звернення до суду з цим позовом є дотриманим, бо хоча рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №047250017637 від 24.05.2023 року про відмову у призначенні позивачеві пенсії і було отримане нею 07.06.2023р. разом із повідомленням від 25.05.2023р. №0400-010223-8/72548, проте вказана в цьому рішенні зустрічна перевірка довідки №01-20/52/23 від 12.05.2023 року, виданої Арбітражним керуючим (ліквідатором) ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ», відповідно до якої до пільгового стажу позивача має бути зарахований період роботи з 03.12.2012р. по 26.10.2015р., ще не проведена, відтак має місце триваюче правопорушення з боку пенсійного органу, а рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області №047250017637 від 11.07.2023р., яким ОСОБА_1 знову відмовлено у призначенні пенсії, отримане нею лише 10.01.2024р., що підтверджується повідомленням №0400-010223-8/102764, на якому вказана дата отримання цього рішення, копію якого ОСОБА_1 долучила до цієї заяви. За наведених обставин, позивач просить поновити строк звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до п.8 ст.171 КАС України питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п`яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

Дослідивши надані позивачем документи на усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду, суд повторно наголошує, що відповідно до ч.1, абз.1 ч.2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому ч.6 ст.161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі №809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі №815/91/18.

Крім того, слід зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

При цьому, суд зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.

Водночас, вжиття конструкції "повинен був дізнатись" в розумінні положень частин 2 та 3 статті 122 КАС України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 800/30/17).

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021р. у справі №240/12017/19 зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021р. у справі №240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18, від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.

У постанові від 31.03.2021р. у справі №240/12017/19 суд Касаційної інстанції дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку тощо.

Крім того, Судова палата звернула увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.

Як слідує з поданої позивачем заяви про поновлення строку звернення до суду, позивач отримав оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії від 24.05.2023 року №047250017637 саме 07.06.2023 року, відтак, з урахуванням вищенаведених приписів ст.122 КАС України, останнім днем строку звернення до суду з позовом про його оскарження було 07.12.2023р., однак, ОСОБА_1 звернулася до суду з таким позовом лише 25.04.2024р., тобто зі значним пропуском встановленого законом строку, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті, в якому ця позовна заява надійшла до суду, при цьому жодних поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом про оскарження цього рішення у заяві про поновлення строку звернення до суду не зазначено.

Щодо рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №047250017637 від 11.07.2023 року, то позивачем зазначено, що нею дотримано строк звернення до суду з позовом про оскарження цього рішення, оскільки це рішення було отримано нею лише 10.01.2024 року, що підтверджується повідомленням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-010223-8/102764 від 12.07.2023р. про направлення рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №047250017637 від 11.07.2023 року, на якому вказана дата отримання ОСОБА_1 копії такого оскаржуваного рішення, копію якого додано до заяви про поновлення строку звернення до суду.

Дослідивши додане до заяви про поновлення строку звернення до суду повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-010223-8/102764 від 12.07.2023р., яким позивачеві направлялось рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №047250017637 від 11.07.2023 року, прийняте за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.07.2023р. про призначення пенсії, суд встановив, що на цій копії повідомлення міститься проставлений ОСОБА_1 від руки запис: «отримано 10.01.2024р.», навпроти якого також проставлений власний підпис позивача.

Разом з тим, до позовної заяви ОСОБА_1 також надавалася копія вищевказаного повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-010223-8/102764 від 12.07.2023р. про направлення позивачеві рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №047250017637 від 11.07.2023 року, прийнятого за результатами розгляду її заяви від 04.07.2023р. про призначення пенсії, з якої слідує, що на такому повідомленні означена вище відмітка позивача про його отримання 10.01.2024р. відсутня.

Таким чином, суд критично оцінює надану ОСОБА_1 до заяви про поновлення строку звернення до суду копію повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-010223-8/102764 від 12.07.2023р. про направлення позивачеві рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №047250017637 від 11.07.2023 року, прийнятого за результатами розгляду її заяви від 04.07.2023р. про призначення пенсії, з відміткою про його отримання саме 10.01.2024р. та вважає таке повідомлення неналежним доказом, бо в первинно поданій копії цього повідомлення така відмітка відсутня, а жодних інших доказів, які б свідчили про отримання ОСОБА_1 спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №047250017637 від 11.07.2023 року, як-то, наприклад, поштового конверту, в якому це рішення було отримане позивачем, тощо, ані до позовної заяви, ані до заяви про поновлення строку звернення до суду позивачем надано не було.

Щодо посилання позивача на те, що вказана в оскаржуваних рішеннях відповідачів про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії зустрічна перевірка довідки №01-20/52/23 від 12.05.2023 року, виданої Арбітражним керуючим (ліквідатором) ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ», відповідно до якої до пільгового стажу позивача має бути зарахований період роботи з 03.12.2012р. по 26.10.2015р., ще не проведена, відтак, має місце триваюче правопорушення з боку пенсійних органів, тому строк звернення до суду фактично пропущено не було, суд зазначає, що предметом позову у розглядуваному випадку є саме конкретні рішення відповідачів про відмову у призначенні позивачеві пенсії, а саме: рішення від 24.05.2023 року та від 11.07.2023 року, отримання яких позивачем у строк понад 6 місяців до дати звернення до суду з позовом про їх оскарження жодним чином не спростоване, натомість бездіяльність відповідачів щодо не проведення вищевказаної зустрічної перевірки довідки №01-20/52/23 від 12.05.2023 року позивачем у цьому позові не оскаржується, відтак посилання позивача щодо триваючого правопорушення і триваючої бездіяльності в даному випадку є безпідставними.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 12.04.2023р. у справі №380/14933/22.

Отже, звернувшись до суду з позовом 25.04.2024р., позивач значно пропустив строк звернення до суду, встановлений ст.122 КАС України.

Водночас позивачем не надано жодного доказу на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду у визначений КАС України строк.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).

Разом з цим, ч.1 ст.121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

При цьому, з урахуванням положень ст. ст. 122, 123 КАС України, обов`язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.

За таких обставин, суд вважає, що доводи, зазначені у заяві про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, не можуть свідчити про поважність причин пропуску такого строку, оскільки жодних перешкод щодо своєчасного з`ясування позивачем, що його право порушено, об`єктивно не існувало і позивачем це не спростовано, водночас, існування поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не доведено.

В силу частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пунктів 1, 9 частини 4 статті 169 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, вона повертається позивачеві та у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, позовну заяву ОСОБА_1 слід повернути позивачеві.

На підставі викладеного та керуючись ст.122, ст.123, п.п.1,9 ч.4 ст.169, ст.248 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відповідач-2) про визнання протиправними та скасування рішень і зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.

Роз`яснити позивачеві, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення позовної заяви направити особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Турова