Рішення № 119393856, 20.05.2024, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4349/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року смт Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.

при секретарі Сірман Г.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача, адвоката Котик Ф.І.,

відповідачка ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Люлько О.В.,

представника відповідача ОСОБА_3 , адвоката Боровської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Овідіополь цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

про

визнання права користування жилим приміщенням та визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,-

ВСТАНОВИВ

24 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовним вимогами до ОСОБА_1 , в яких просила суд розірвати укладений 06.11.2015 року між нею та відповідачем договір найму жилого приміщення в будинку АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності, визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням в указаному будинку, усунути перешкоди їй з боку відповідача в здійсненні нею прав власності на вказаний житловий будинок шляхом виселення відповідача, зобов`язавши Овідіопольську селищну раду зняти відповідача з реєстрації у вказаному будинку. Позов мотивовано тим, що протиправна поведінка відповідача унеможливлює спільне проживання з ним.

26січня 2017року до судузвернувся ОСОБА_1 із зустрічноюпозовною заявоюдо ОСОБА_2 та просивсуд визнатиза нимправо постійногокористування житловоюплощею будинку АДРЕСА_1 .Позов мотивованотим,що з відповідачкоюмають спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .З 2001року проживавз відповідачкоюоднією сім`єюбез укладенняшлюбу вуказаному житловомубудинку,1917року побудови,що складавсяна тойчас здвох кімнатжитловою площею35,2кв.м,загальною площею45,7кв.м,та належавна тойчас матері відповідачки,а з2007року належитьостанній направі спадкування.В період2006-2015роки разомз відповідачкоюсамочинно реконструюваливказаний будинокшляхом прибудовидо нього кухні6,1кв.м тажитлової кімнати10,2кв.м,а такожприбудови новогожитлового будинкузагальною площею102,2кв.м.Вселявся в будинокв якостіцивільного чоловікавідповідачки,тобто вякості члена їїсім`ї,для постійногопроживання ііншої домовленостіпри вселеніміж нимине було.Ухвалою судувід 05вересня 29017року позовнівимоги зазустрічним позовомоб`єднані водне провадженняз вимогами ОСОБА_2 .

Ухвалою Овідіопольського районного суду від 05 вересня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_2 про залишення її позовних вимог без розгляду.

24 січня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог вимогою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним посвідченого приватним нотаріусом 14.08.2017 року договору, за умовами якого ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами загальною площею 45,7 кв. м, житловою площею 35,2 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 0,0523 га, кадастровий номер 5123755100:02:003:1135, за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана вимога мотивована тим, що будинок є самочинним будівництвом та не може бути предметом договору купівлі-продажу. Крім того вказаний договір є фіктивним, вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. На підтвердження фіктивності договору послався на те, що ОСОБА_3 є племінником ОСОБА_2 , забезпечений іншим житлом, в спірний будинок не вселявся, а ОСОБА_2 з будинку не виселялась, договір вчинено в період вирішення спору судом та з завідомою для обох сторін метою - створення штучних підстав для виселення ОСОБА_1 з будинку новим власником будинку.

Ухвалою суду від 02 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про визнання права користування житловим приміщенням та визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна залишено без розгляду. Вказана ухвала за апеляційною скаргою ОСОБА_1 скасована постановою Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У своєму відзиві на позов, що надійшов до суду 02 лютого 2021 року, ОСОБА_2 заперечила позовні вимоги, пославшись на те, що спільного сина ОСОБА_6 ,1994 року народження, відповідач усиновив лише через 18 років, у самочинному будівництві прибудови до спірного будинку , яке вона здійснювала в період з 2008 по вересень 2012 років за кредитні кошти у розмірі 40000 грн., відповідач їй допомоги не надавав, поселився в спірний будинок разом зі своєю матір`ю ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_7 в жовтні 2012 року. За вказівкою представника селищної Ради вона зареєструвала ОСОБА_1 06.11.2015 року в спірному будинку на підставі договору найму строком до 06.11.2017 року, але під тиском відповідача 27.11.2015 року повторно уклала з ним договір найму як з цивільним чоловіком, на постійно та безоплатно.

Ухвалою суду від 02 грудня 2021 року підготовче провадження у справі закрито.

Допитана в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 підтвердила, що реконструкція будинку АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, покупець ОСОБА_3 є її племінником, в спірний будинок не вселявся, а вона з будинку не виселялась до теперішнього часу.

Представник ОСОБА_3 адвокат Боровська О.В. в судовому засіданні 04.03.2024 року заперечила позовні вимоги , посилаючись на те, що в позові не зазначені підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу, а позивач не є власником будинку, не набув прав постійного користування ним, проживав в будинку в якості наймача , а тому є неналежним позивачем у справі.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Стосовно вимог про визнання правочину недійсним з підстав наявності самочинного будівництва

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільного сина ОСОБА_4 , 1994 р. н, що визнається ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_4 .

Як вбачається із свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.07.2007 року, ОСОБА_2 стала власником житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом. Будинок збудований у 2017 році, складався з двох житлових кімнат житловою площею 35,2 кв. м., загальною площею 45,7 кв. м.

Із витягу з Державного земельного кадастру вбачається, що на підставі технічної документації із землеустрою, 09.08.2017 року зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 5123755100:02:003:1135 площею 0,0523 га та з цільовим призначенням: присадибна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 . Відомості про право власності відсутні. (а.с.237).

Згідно договору купівлі-продажу від 14 серпня 2017 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 45,7 кв. м., житловою площею 35,2 кв. м, який складається з літ. «А» - житловий будинок, літ.а1- сарай , літ. Б вбиральня, №1-2 - споруди, що розташований на земельній ділянці площею 523 кв. м, кадастровий номер 51237551100:02:003:1135, яка знаходиться у фактичному користуванні продавця, за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 120 986,00 грн. В п.3.1.5 вказаного договору продавець повідомляє, що майно, яке відчужується, не добудовувалось, не перебудоване чи переплановане, не зведено господарських побутових будівель та споруд власником самочинно. Продавець підписуючи цей договорі підтверджує відповідність майна викладеним характеристикам у технічному паспорті на цей будинок. В п.4.1 договору зазначено, що відчужуване майно оглянуте покупцем. Претензій до продавця щодо якісних характеристик відчужуваного майна покупець не має. В п.4.3 договору продавець повідомляє, що вказаний в цьому договорі житловий будинок вільний для користування покупцем.

Із технічного паспорту на два будинки садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого ПП «Бюро технічної інвентаризації «Новотех» станом на 22 березня 2019 року вбачається, що за вказаною адресою на земельній ділянці площею 523 кв.м розміщено:

житловий будинок літ. «А», який складається з приміщень: 1-3 - коридор 6,3 кв.м; 1-4 - житлова 13,3 кв. м; 1-5 кухня 4,9 кв. м ; 1-6 житлова 23,1 кв. м. Отже, загальна площа будинку літ. «А» - 47,6 кв. м, житлова - 36,4 кв,м. Роком спорудження будинку зазначено до 1941 року. Отже вказана будівля відповідає характеристикам житлового будинку, зазначеного у свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 04.07.2007 року (незначні відхилення в площі можуть бути наслідком похибок замірювань, здійснених в різний час та різними особами);

прибудова літ. «А1», яка складається з приміщень: 1-1 кухня 9,9 кв. м; 1-2 житлова 12,8 кв. м. Роком спорудження прибудови зазначено 2005 рік;

прибудова літ. «А2», яка складається з приміщень:1-7 кухня 6,1 кв.м; 1-8 - житлова 10,2 кв. м. Роком спорудження прибудови зазначено 2012 рік;

житловий будинок літ. «Б», який складається з приміщень першого поверху: 1-1 кухня 25,2 кв. м; 1-2 санвузол 5,8 кв. м; 1-3 житлова 20 кв. м; та приміщень другого поверху: 1-4 коридор 5,3 кв. м; 1-5 житлова 15,7 кв. м; 1-6 житлова 10,2 кв. м; 1-7 житлова 20 кв. м, загальною площею 102,2 кв. м, житловою 65,9 кв. м . Роком спорудження будинку зазначено 2009 рік;

вбиральня літ. «В» , роком спорудження зазначено 2009 рік.

Представник ОСОБА_2 заявив про недопустимість вказаного технічного паспорту в якості доказу з посиланням на те, що ухвалою суду від 12.03.2019 року вимога про здійснення технічної інвентаризації житлового будинку по АДРЕСА_1 було адресована КП «Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації» за рахунок позивача ОСОБА_1 , тоді як технічний паспорт на вказаний будинок виготовлено ПП «Бюро технічної інвентаризації «Новотех». Суд не погоджується з доводами про недопустимість вказаного доказу. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.03.2019 року за клопотанням ОСОБА_1 в порядку витребування доказів дійсно було витребувано від КП «Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації» здійснення технічної інвентаризації будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 з наданням технічного паспорту. Однак технічний паспорт на два будинки садибного типу з господарчими будівлями та спорудами було виготовлено ОСОБА_8 . Февральовим , що діяв у складі ПП «Бюро технічної інвентаризації «Новотех», станом на 22 березня 2019 року на замовлення ОСОБА_1 , про що зазначено на титульному листі технічного паспорту. До паспорту додано відповідний кваліфікаційний сертифікат, що надає право ОСОБА_9 на виконання робіт з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна. Вказаний доказ долучено до матеріалів справи за клопотанням ОСОБА_1 від 02.05.2019 року про долучення доказів. Отже вказаний доказ надійшов до суду не на виконання ухвали суду про витребування доказів, а від позивача у справі ОСОБА_1 в порядку надання додаткових доказів. Крім того, відповідачкою ОСОБА_2 та її представником не заперечується правильність відображених в технічному паспорті відомостей. Перелік та об`єми самочинного будівництва підтверджені в судовому засіданні поясненнями самої ОСОБА_2 , а також поясненнями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та інших. Отже, виготовлення технічного паспорту на будівлю на замовлення ОСОБА_1 , а не власника будинку чи суду, не спростовує дійсність відображених в ньому відомостей та не має своїм наслідком визнання такого доказу недопустимим.

У відповідності до статей 24, 29 Закону України «Про планування і забудову територій», а також пунктів 1.1, 2.1, 2.11 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №273 від 05.12.2000, які був чинним на час спірного будівництва, дозвіл на виконання будівельних робіт надавався інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю на підставі: проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством; документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об`єкта містобудування; документа про призначення відповідальних виконавців робіт та відомостей про здійснення авторського та технічного нагляду. «Здійснення будівельних робіт на об`єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством» (ст.29 Закону України «Про планування і забудову територій»,).

В листі Овідіопольської районної державної адміністрації від 18.06.2018 року, в складі якої на час будівництва знаходилась інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, повідомляється про відсутність відомостей про надання дозволу на будівництво, реконструкцію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 242).

Відповідачка ОСОБА_2 у своєму відзиві на позовну заяву від 02.02.2021 року та у своїх поясненнях в судовому засіданні не заперечувала самочинність реконструкції житлового будинку, належного їй на підставі свідоцтва про право на спадкування за законом від 04.07.2007 року.

У відповідності до ст. 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Сукупність досліджених судом доказів з врахуванням вищевказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що відображені в технічному паспорті будівлі : прибудови до житлового будинку літ. «А» - літери «А1» та «А2», житловий будинок літ. «Б», що розміщені на земельній ділянці кадастровий номер 5123755100:02:003:1135 площею 523 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 виконані без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та є самочинним будівництвом.

Згідно висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 376 ЦК в подібних правовідносинах самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 61-44133св18, від 04.09.2019 року у справі №463/3997/14-ц, від 03.06.2020 року у справі № 722/1882/16-ц, від 10.05.2022 року у справі № 487/3037/16,а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №511/2303/19.

Оскільки внаслідок самочинної реконструкції будинок АДРЕСА_1 набув нових технічних характеристик, то весь об`єкт, що розташований на земельній ділянці площею 523 кв.м за вказаною адресою є самочинним будівництвом.

Згідно ч.2 ст. 376 ЦК особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває право власності на нього. У зв`язку з цим самочинне будівництво по АДРЕСА_1 не є об`єктом цивільного права і відповідно не може бути предметом цивільно-правового договору. Тобто, договір купівлі-продажу від 14 серпня 2017 року, предметом якого є об`єкт самочинного будівництва, суперечить закону, а тому підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України.

Аналогічні висновки щодо застосування ч.2 ст. 376 ЦК в подібних правовідносинах викладені в постановах Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №654/4618/14-ц, від 04.04.2019 року у справі №750/4445/17, від 10.05.2022 року у справі № 487/3037/16-ц .

2. Стосовно вимог про визнання правочину недійсним з підстав його фіктивності

Допитаний в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що ОСОБА_3 є племінником ОСОБА_2 , забезпечений іншим житлом в смт. Овідіополь, не вселявся в спірний житловий будинок, а ОСОБА_2 не виселялась з нього. Аналогічні пояснення надав свідок ОСОБА_4 . В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_10 , а також представник ОСОБА_3 адвокат Боровська О.В. не заперечували вказані обставини.

Цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору найму житлового приміщення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку перебувала в провадженні Овідіопольського районного суду з 06 грудня 2016 року. 26 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання за ним права постійного користування житловою площею в будинку АДРЕСА_1 , який об`єднано в одне провадження ухвалою суду від 05 вересня 2017 року, а позовні вимоги ОСОБА_2 були залишені без розгляду ухвалою суду від 05 вересня 2017 року за заявою останньої. Отже, відчуження спірного будинку відбулося в період вирішення спору судом щодо прав користування спірним будинком.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 червня 2021 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виселення із будинку АДРЕСА_1 . Позов мотивовано тим, що позивач є власником вказаного будинку на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2017 року, після придбання якого він виявив, що в будинку без будь яких правових підстав проживає відповідач, який відмовляється виселитися добровільно.

Згідно ст. 234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим договором.

Із досліджених судом доказів слідує, що спірна угода купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 була вчинена між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , які є близькими родичами, в період наявності спору у суді з приводу користування вказаним житловим будинком та з метою створення штучних підстав для виселення з будинку третьої особи ОСОБА_1 новим власником. Після вчинення угоди ОСОБА_2 з будинку не виселялась, а ОСОБА_11 не вселявся в нього. Вказані обставини свідчать про наявність ознак фіктивності вказаного договору купівлі-продажу, оскільки сторони правочину вчинили його без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, та на шкоду законним інтересам ОСОБА_1 ..

Разом з тим, встановлення судом підстав для визнання правочину недійсним, передбачених ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК, з мотивів його невідповідності вимогам закону, виключає застосування ст.234 ЦК, оскільки зазначені підстави визнання правочину недійсним є взаємовиключними, а первісною підставою є невідповідність правочину вимогам закону.

Отже, у задоволені позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу з підстав його фіктивності слід відмовити з вищевказаних мотивів.

3. Стосовно вимог про визнання права постійного користування житловим приміщенням

Із показань ОСОБА_1 , допитаного в якості свідка, слідує, що з ОСОБА_2 мають спільного сина ОСОБА_12 , 1994 р.н.. Починаючи з 2001 року він проживав з ОСОБА_2 однією сім`єю без укладення шлюбу, однак до 2012 року більшу частину часу перебував в с. Попівці Барського району Вінницької області, де здійснював догляд за своєю бабусею ОСОБА_13 ,1913 р.н., матір`ю ОСОБА_14 , 1936 р.н. та батьком ОСОБА_2 ОСОБА_15 , 1933 р.н., які потребували постійного догляду як за віком, так і станом здоров`я. З 2007 року разом з відповідачкою розпочали самочинне будівництво прибудов до належного ОСОБА_2 як спадкоємиці після смерті матері житлового будинку АДРЕСА_1 , в тому числі прибудови у виді окремого двоповерхового житлового будинку, яке тривало до 2015 року. В будівництві приймав як особисту трудову участь, так і надавав грошові кошти. В 2012 році разом зі своєю матір`ю та бабусею поселився для постійного проживання в будинку АДРЕСА_1 як член сім`ї ОСОБА_2 . Мати та бабуся були зареєстровані у вказаному будинку як члени сім`ї ОСОБА_2 , а він залишився зареєстрований в м. Жмеринка за місцем попередньої роботи у зв`язку з необхідністю отримання медичної допомоги у відомчій залізничній лікарні м. Жмеринки. В 2015 році між ним та відповідачкою почались конфлікти. Він потребував від ОСОБА_2 надати згоду на свою реєстрацію за місцем спірного будинку. Однак ОСОБА_2 зареєструвала його тимчасово на підставі договору найму від 06.11.2015 року, який він не підписував, а після його заперечень з цього приводу зареєструвала його на постійно як співмешканця за договором найму. В селищній раді йому пояснили, що лише за такою формою він може бути зареєстрованим, але така реєстрація надає йому право постійного та безоплатного проживання.

Допитаний в суді свідок ОСОБА_12 , який є спільним сином сторін у справі, в судовому засіданні надав суду аналогічні вищезазначеним покази .

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 не погодилась з доводами зустрічного позову та зазначила, що знайома з ОСОБА_1 з 1993 року як сусідом свого батька ОСОБА_15 , який проживав в с. Попівці Барського району Вінницької області. Мають спільного сина ОСОБА_6 , 1994 р. н. Самочинне будівництво по АДРЕСА_1 здійснювала з 2008 по 2012 роки самостійно за кредитні кошти в розмірі 40 000 грн. ОСОБА_1 не допомагав їй в будівництві. В жовтні 2012 року ОСОБА_1 приїхав до неї разом з матір`ю та бабусею. В 2015 році примусив її до укладення договору найму як цивільний чоловік на постійно та безоплатно.

За заявою ОСОБА_2 були допитані свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .

Свідок ОСОБА_17 пояснив, що допомагав своїй сестрі ОСОБА_2 в будівництві спірного будинку. ОСОБА_1 особистої участі в будівництві не приймав, а чи надавав кошти на будівництво йому не відомо. ОСОБА_1 поселився в спірний будинок приблизно в 2012-2013 роках разом сі своїми бабусями. В якості кого він поселився в спірний будинок йому не відомо.

Свідок ОСОБА_18 пояснив, що є сином ОСОБА_2 . Будівництво спірного будинку здійснювалось в 2007-2012 роках за його та матері кошти, яка отримала кредит в розмірі 40000 грн. ОСОБА_1 називав вітчимом з ввічливості. Голуб проживав в одній кімнаті з ОСОБА_2 , відносини спочатку були теплими, але в подальшому між ними відбувались конфлікти. Догляд за матір`ю і бабусею ОСОБА_1 за час їх проживання в спірному будинку здійснювали всі, в тому числі він та його мати.

Таким чином, поясненнями свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 не спростовуються доводи позивача ОСОБА_1 про те, що він вселився в спірний будинок в якості члена сім`ї ОСОБА_2 та на постійно, а змістом пояснень свідка ОСОБА_18 підтверджуються доводи позову про те, що ОСОБА_1 поселився в спірний будинок в якості члена сім`ї ОСОБА_2 .

Пояснення свідка ОСОБА_16 про те, що ОСОБА_1 зі своїми бабусями приїхав до спірного будинку як «квартирант», участі в будівництві спірного будинку не приймав, спростовуються дослідженими судом доказами та розцінюються судом як пояснення упередженої особи, яка перебуває в неприязних стосунках з ОСОБА_1 , оскільки, як слідує з її власних пояснень, в неї з ОСОБА_1 були конфлікти.

Із довіреності від 06 травня 2010 року вбачається, що ОСОБА_15 , який є батьком відповідачки, доручив ОСОБА_1 продати належний йому будинок в с Попівці Барського району.

В своїх заявах від 28.11.2012 року на адресу голови Овідіопольської селищної ради Мельник Л.В. просила забронювати місце на кладовищі для себе та для ОСОБА_1 . рядом з померлим батьком ОСОБА_15

28.12.2012 року на ім`я ОСОБА_2 . Овідіопольською селищною радою надана довідка про те, що їй дозволяється поховати свою бабусу ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на кладовищі №1.

Згідно медичної довідки від 06.05.1992 року ОСОБА_14 була інвалідом 1 групи та потребувала постійного догляду, а догляд за нею здійснював ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою Управління СЗН Овідіопольської райдержадміністрації від 19.01.2017 року. Сам позивач є інвалідом 3-групи безстроково з рекомендацією диспансерного нагляду, амбулаторного та стаціонарного лікування, що підтверджується довідкою до Акту огляду МСЕК від 19.10.2011 року.

Із акту обстеження житлово-побутових умов від 12 квітня 2016 року за адресою АДРЕСА_1 , складеного депутатом Овідіопольської селищної ради за участі свідків (сусідів): ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 вбачається, що мати ОСОБА_1 - ОСОБА_14 , будучи інвалідом 1 групи , прикута до ліжка біля 30 років, догляд за нею здійснює ОСОБА_1 .

В договорі про надання приміщення в найм від 06.11.2015 року зазначено про те, що ОСОБА_2 як власник житлового будинку по АДРЕСА_1 , житлова площа якого складається з 2 кімнат площею 35,2 кв.м, кількість членів сім`ї 4, надає ОСОБА_1 в найм кімнату площею 12,6 кв.м тимчасово на період з 06.11.2015 по 06.11.2017 року та безоплатно. А в аналогічному договорі від 27.11.2015 року містяться відомості про те, що ОСОБА_2 здає в найм ОСОБА_1 як цивільному чоловікові кімнату без зазначення площі на період з 27.11.2015 року постійно та безоплатно.

З домової книги житлового будинку по АДРЕСА_1 вбачається, що ОСОБА_14 ,1936 р.н. та ОСОБА_7 , 1913 р.н. (мати та бабуся позивача ОСОБА_1 ), зареєстровані 10.10.2012 року на постійно, а ОСОБА_21 зареєстрований 10.11.2015 року на постійно.

Згідно довідки Овідіопольської селищної ради від 11.01.2017 року ОСОБА_1 дійсно проживає по АДРЕСА_1 у складі сім`ї: співмешканка ОСОБА_2 , син ОСОБА_12 , пасинок ОСОБА_18 , мати ОСОБА_14 .

У листах Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області від 04.04.2015 року, 12.06.2015 року, 12.08.2016 року на ім`я ОСОБА_1 повідомляється, що за його заявами про застосування заходів до гр. ОСОБА_2 , останній винесено офіційне попередження щодо недопустимості вчинення насильства в сім`ї. Постановою Овідіопольського районного суду від 08.04.2016 року провадження у справі відносно ОСОБА_1 про вчинення ним правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу і події цього правопорушення. Постановою Овідіопольського районного суду від 08.04.2016 року ОСОБА_22 визнана винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП з притягненням до відповідальності у виді 30 годин громадських робіт. Судом в адміністративній справі встановлено, що 19.02.2016 року ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 вчиняла неправомірні дії у відношенні до свого співмешканця ОСОБА_1 . Із висновку інспектора Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області від 25.06.2016 року вбачається, що 13.06.2016 року брат дружини ОСОБА_1 ОСОБА_17 спричинив йому тілесні ушкодження, а із висновку від 12.08.2016 року слідує, що 16.07.2016 року між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_22 розпочалась сімейна сварка. ОСОБА_2 офіційно попереджена про недопустимість вчинення насильства в сім`ї. Постановою Одеського апеляційного суду від 31.10.2023 року у справі №509/4473/23 встановлено, що ОСОБА_2 14.07.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 вчинила домашнє насильство в сім`ї економічного характеру по відношенню до свого співмешканця ОСОБА_1 , а саме обмежила доступ до спільного житла та не впустила до будинку, який є єдиним місцем його проживання, умисно позбавила його можливості користуватись будинком. Апеляційний суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_2 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, однак провадження у справі закрив у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП.

У своїй позовній заяві до Овідіопольського районного суду у справі № 509/1108/16-ц, датованої 20.04.2016 року, до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком , ОСОБА_2 зазначала, що з жовтня 2012 року по грудень 2015 року проживала з відповідачем однією сім`єю без укладення шлюбу. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 10.06.2016 року у справі №509/1108/16-ц вказана заява залишена без розгляду.

Отже, сукупність досліджених судом доказів свідчить про те, що ОСОБА_1 поселився до спірного будинку в 2012 році в якості члена сім`ї ОСОБА_2 на постійне проживання і іншої домовленості між ними при вселенні не було.

Згідно ст. 156 ЖК члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користується жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселені не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням; припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням; у разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих правовідносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 ЖК. У відповідності до ч.1 ст. 405 ЦК члени сім`ї власника житла , які проживають разом з ним, мають паво на користування цим житлом відповідно до закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 викладена правова позиція про те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважають, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядаються як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням. Разом із тим, відповідно до частин першої та другоїстатті 405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбаченістаттею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам фактприпинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Визнання права користування житловою площею будинку є належним та передбаченим ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту невизнаного права. Встановивши про даній справі, що ОСОБА_1 вселився в житловий будинок по АДРЕСА_1 в жовтні 2012 року в якості члена сім`ї власника будинку ОСОБА_2 , керуючись вищевказаними нормами права та відповідною правовою позицією Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 набув право постійного користування житловою площею вказаного будинку. Права ОСОБА_1 на постійне проживання в житловому будинку не пов`язані безпосередньо з часом його реєстрації за адресою вказаного будинку, так і з часом зняття його з реєстрації, здійсненої не за його ініціативи та всупереч його волі. Припинення сімейних відносин з ОСОБА_2 саме по собі не припиняє права користування ОСОБА_1 житловою площею будинку, а позовних вимог про припинення такого права у відповідності до ст. 406 ЦК чи з інших підстав ОСОБА_2 не заявляла, а тому судом не надається оцінка про наявність таких підстав при розгляді даної справи. Наявні у справі договори здавання в найм житлової площі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 06.11.2016 року та від 27.11.2015 року не можуть розцінюватись як укладені договори найму житлової площі, оскільки в них відсутні істотні умови, необхідні для договору найму житла, а саме: розмір плата та певний строк (ст.ст.810,820,821 ЦК). Передбачена в цих договорах умова «на постійно» не є тотожною встановленню певного строку чи без визначення строку. За змістом ст. 638 ЦК у разі відсутності в договорі усіх істотних умов, необхідних для укладення договору певного виду, він вважається неукладеним.

Суд погоджується з доводами ОСОБА_1 про те, що відчуженням житлового будинку за спірним договором купівлі-продажу житлового будинку від 14.08.2017 року порушуються його права та законні інтереси як особи, яка має право користування житловою площею спірного будинку, а тому він є належним позивачем за вимогами про визнання недійсним вказаного правочину.

З укладенням угоди купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 правовий статус ОСОБА_1 в контексті спірних відносин змінився з члена сім`ї власника житла на члена сім`ї колишнього власника житла. Право користування житлом члена сім`ї власника житла, в тому числі колишнього члена сім`ї, охороняється ст.ст.156,157 ЖК, ч.1 ст.405 ЖК України. Тоді як з припиненням права власності на житло колишнього власника припиняється і право користування житлом членами його сім`ї. Отже, правовий статус (колишнього) члена сім`ї власника житла та правовий статус (колишнього) члена сім`ї колишнього власника є різними. Статус колишнього члена сім`ї власника житла є обов`язковим елементом суб`єктивного права на збереження права користування житловим приміщенням.

Крім того, як встановлено судом по даній справі, ОСОБА_1 приймав участь в самочинному будівництві , реконструкції житлового будинку АДРЕСА_1 як член сім`ї ОСОБА_2 , що є підставою для виникнення у ОСОБА_1 відповідних прав щодо такого майна. Перебування вказаного майна у володінні ОСОБА_2 є передумовою реалізації ОСОБА_1 таких прав.

Статтею 215 ЦК передбачено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі №6-605цс16 зазначено, що кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі №439/212/14-ц.

Отже, ОСОБА_1 є належним позивачем у вимогах про визнання спірного правочину недійсним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4,12,141,258-259,263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Соломічевим Г.В. 14 серпня 2017 року за №496 договір купівлі-продажу, укладений між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_3 , житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 45,7 кв.м, житловою площею 35,2 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 0,0523 га, кадастровий номер 5123755100:02:003:1135 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право постійного користування житловою площею будинку АДРЕСА_1 .

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , судові витрати у справі у розмірі 704,8 грн., та 352,40 грн.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Повний текст рішення складений 30.05.2024 року.

Суддя А.І.Бочаров