Рішення № 119385030, 08.11.2023, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/4525/23

Справа №760/2651/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді - Усатової І.А.,

при секретарі - Омелько Г.Т.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Служба у справах дітей та сім"ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації - Дудко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ), третя особа: Служба у справах дітей Солом`янської районної у м.Києві Державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім"ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) та просить позбавити ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) батьківських прав відносно його доньок ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позову вказала, що 04.12.2014 між позивачем та відповідачем розірвано шлюб Оболонським районним судом м. Києва. Від спільного проживання з відповідачем однією сім`єю народилися ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач наголошує, що з 2018 року відповідач матеріально не утримує дітей та не спідкується з ними з січня 2022 року.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20.01.2015, стягнуто аліменти з відповідача на утримання дітей в розмірі 1/3 частини заробітку з усіх видів доходів, щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 18.11.2014 року і до повноліття дитини.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13.06.2018 стягнуто з відповідача на користь позиивача 4 956,92 грн. заборгованісті по аліментах та 7 3743,38 грн. пені.

Позивач наголошує, що відповідач не піклується про дітей та не сплачує аліменти, вихованням дітей займалась виключно позивачка. З огляду на викладене просить позов задовольнити.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 04.04.2023 у справі відкрито загальне позовне провадження та надано відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.

22.05.2023 до суду надійшов відзив від відповідача, просить відмовити у задоволенні позову, стверджує, що він добросовісний батько жодного разу умисно ніяким чином не ухилявся від сплати аліментів на дітей.

31.05.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, позивачка зазначає, що проти аргументів та міркувань викладених у відзиві заперечує у повному обсязі з огляду на їх необгрунтованість.

Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації надала суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 14.09.2023 закрито підготовче провадження в справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги та обставини викладені в позовній заяві, просили задовольнити їх в повному обсязі.

У судовому засіданні представник третьої особи Служби у справах дітей та сім"ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації не заперечував проти задоволення позову.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся в порядку, передбаченому процесуальним законом. Про причину неявки суд до відома не поставив. Судова повістка, яка направлялась відповідачу за зареєстрованим місцем проживання, повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Статтею 150 Сімейного кодексу України визначено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Частиною четвертою статті 155 встановлено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 КАС України. Зокрема, пунктом 2 частини першої даної статті визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позивачка, звертаючись до суду з позовом зазначає, що від спільного проживання з відповідачем народилися ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Діти перебувають на утриманні у позивачки, забезпечує доньок, дбає про їх фізичний і духовний розвиток, а відповідач повністю ухилився від виконання своїх батьківських обов`язків, просить суд позбавити його батьківських прав відносно доньок ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 29.01.2011 відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_6 , її батьками вказані ОСОБА_4 та ОСОБА_8 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 15.01.2013 відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_6 , її батьками вказані ОСОБА_4 та ОСОБА_8 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20.01.2015, стягнуто аліменти з ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) на утримання дітей в розмірі 1/3 частини заробітку з усіх видів доходів, щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 18.11.2014 року і до повноліття дитини.

Відповідно до висновку Оболонської в м. Києві районної державної адміністрації від 05.06.2023, Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування рекомендує позбавити батьківських прав ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) по відношенню до малолітніх доньок ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно ч. 3 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

Відповідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно з ч. 1 ст. 166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав: втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Відповідно до ч. 2 ст. 166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зазначив, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією. У цій справі ЄСПЛ звернув увагу на те, що заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином, зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього (§ 52). Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини (§ 54). Існуючі сімейні зв`язки між подружжям і дітьми, про яких вони фактично піклуються, зумовлюють захист відповідно до Конвенції. Більш того, якщо минув значний проміжок часу з того моменту, як дитина жила разом зі своїми біологічними батьками, то інтерес цієї дитини в тому, щоб його de facto сімейна ситуація знову не змінилася, може домінувати над інтересами батьків, щоб їх сім`я возз`єдналася (§ 55).

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є повноцінним виконанням батьківських обов`язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не приймає участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв`язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов`язків, що в даному випадку і відбулось - малолітні діти фактично залишились без батьківського піклування.

Також у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20) зроблено висновок про те, що лише зазначення відповідачем про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. […] Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), згідно з якими: «Самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи».

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

З досліджених судом доказів встановлено, що відповідач займається вихованням доньок, повністю усунувся та ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не виявляє до дітей будь-якої батьківської уваги та турботи, не забезпечує належних умов для виховання дітей.

Суд вважає, що всі дії відповідача, а саме самоусунення від обов`язків щодо утримання, виховання доньок, незвернення до органів опіки та піклування чи/або до суду з питанням про встановлення графіку відвідування дитини, чи усунення перешкод у спілкувані та вихованні дитини, про встановлення місця проживання дитини, несплати заборгованості по аліментах свідчать про його не бажання брати участь у вихованні та розвитку дітей, свідчать про байдужість відповідача до його батьківських обов`язків по відношенню до дітей.

Суд враховує і те, що про ухилення одним з батьків від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може свідчити не лише ненадання матеріального забезпечення кимось із батьків, але й брак спілкування, моральної та психологічної підтримки дитини, нездійснення участі у вихованні та розвитку дитини, незабезпечення потрібним харчуванням та лікуванням тощо.

Суд вважає, що позивач навів численні посилання на те, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків, контакту з доньками не має, не цікавиться їх станом здоров`я, не виявляє будь-якої турботи про дітей, тобто самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків.

З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин, судом може розцінюватися заявлені позовні вимоги як достатню підставу для задоволення позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

Враховуючи досліджені судом докази та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позивач довів ті обставини, на які посилався як на підставу своїх позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 Європейський суд з прав людини вказав, що існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не проявляє заінтересованості в долі доньок, не цікавиться їх станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, підготовкою до самостійного життя, не спілкується з доньками в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу.

Згідно викладеного, враховуючи найкращі інтереси дітей, беручи до уваги встановлені обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) не зацікавлений у здійсненні своїх батьківських обов`язків відносно малолітніх доньок.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Питання щодо судового збору суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 150, 164-167, 196 Сімейного Кодексу України, статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 273, 354, ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ), третя особа: Служба у справах дітей Солом`янської районної у м.Києві Державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім"ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, задовольнити.

Позбавити ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) батьківських прав відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І.А.Усатова