Рішення № 119384634, 30.05.2024, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/15829/23

Провадження № 2/755/940/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" травня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - Катющенко В.П., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зняття арешту з майна, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , який було накладено в межах виконавчого провадження Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_7 від 12.03.2023; зобов`язати Голосіївський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вилучити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про обтяження (арешт нерухомого майна) реєстраційний номер 10972848 від 22.03.2011; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви до суду в сумі 1073 грн. 60 коп.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що на праві приватної спільної сумісної власності є власником 7/20 частки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Також власниками вказаної квартири в різних частках є: син - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (1/5 частка квартири), син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (1/5 частка квартири) та донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (1/4 частка квартири). Право власності на квартиру набуте на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане 15.01.2003. Маючи намір отримати спадок, який залишився після смерті рідного сина, а також здійснити реєстрацію права власності на житло, їй стало відомо, що на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна об`єкта нерухомого майна за 10972848 від 22.03.2011, на квартиру АДРЕСА_1 Голосіївським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) накладено арешт на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_7, виданий 12.03.2011, особа, майно якої обтяжується - ОСОБА_4 . 16.06.2023 на адресу відповідача направила заяву щодо смерті боржника та про надання інформації щодо наявності відкритих або закінчених виконавчих проваджень відносно боржника, а також надати поточні реквізити для сплати боргу для закінчення виконавчого провадження. 19.07.2023 було отримано відповідь, що виконавче впровадження НОМЕР_7 закінчено та виконавчий документ направлено за належністю, а дані про перебування виконавчого документа, станом на липень 2023 року, згідно відомостей розміщених в Автоматизованій системі виконавчого провадження, на примусовому виконанні відсутні.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18.10.2023 відкрито провадження у цій цивільній справі та постановлено про її розгляд за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

Копію вказаної ухвали суду позивачем було отримано - 10.11.2023, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення поштового направлення.

Зазначену ухвалу з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачем було отримано 03.11.2023, третіми особами - 06.11.2023, про що свідчать рекомендовані поштові повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29.11.2023 у задоволенні клопотання представника відповідача Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Танащук О.М., про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, відмовлено.

Будь-яких заяв по суті справи від учасників справи не надійшло.

Таким чином, суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як встановлено судом та убачається з матеріалів справи, що позивачем у даній справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_1 (а.с. 10).

Квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 та членам його сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 в рівних долях (а.с.12).

Відповідно до інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 11246231563 від 06.06.2023, наявні записи про обтяження нерухомого майна ОСОБА_4 , підстава: постанова про відкриття виконавчого провадження від 12.03.2011, ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, реєстраційний номер обтяження: 10972848 (а.с.19).

Постановою про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_7 від 12.03.2011 накладено арешт на все майно, в межах суми боргу, що належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.19).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , про що зроблено актовий запис № 602, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 08.03.2022, серія НОМЕР_2 , виданим Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (а.с. 16).

Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 від 14.08.1976 виданого Дарницьким відділом РАЦС, ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_4 , батьками якого записані ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (а.с.17).

Відповідно до листа державного нотаріуса Десятої київської державної нотаріальної контори, станом на 13.06.2023 відкрита спадкова справа № 613/2022 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Спадкоємцем по справі є мати померлого - ОСОБА_1 (а.с. 18).

З метою отримання інформації для оформлення прав на спадкове майно, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Решнюка А.В. звернулась до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) із адвокатським запитом.

Листом Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) № НОМЕР_7/3 від 04.09.2023, було повідомлено про те, що на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_7 з примусового виконання судового наказу № 2н-10603/2009 виданий 22.07.2009 Івано-Франківським міським судом про стягнення з ОСОБА_4 на користь ВАТ «Плюс Банк» боргу у розмірі 7300,88 грн. 12.03.2011 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_7. Зазначеною постановою накладено арешт на все майно боржника, в межах суми боргу та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу. 10.06.2011 керуючись п. 10 ч. 1 ст. 49 (направлення ВД за належністю до іншого відділу ДВС) Закону України від 21.04.199 № 606-XIV «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (а.с.8).

Як убачається із листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 36823/3.2-23 від 17.07.2023, що Згідно з інформацією, наданою Голосіївським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відділ), та перевіркою відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження, встановлено, що на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_7 з примусового виконання судового наказу № 2н-10603/2009, виданого Івано-Франківським міським судом, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ВАТ «Плюс Банк» заборгованості. Під час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем накладено арешт на майно боржника. Постановою від 10.06.2011 виконавче провадження, відповідно до пункту десятого частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент винесення постанови), закінчено, та виконавчий документ направлено за належністю. Також, згідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження, виконавчий документ був прийнятий 19.07.2011 Дніпровським РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві та перебував на примусовому виконанні до 26.06.2012. Дані про перебування виконавчого документа, станом на липень 2023 року, згідно відомостей розміщених в Автоматизованій системі виконавчого провадження, на примусовому виконанні відсутні.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 05.05.2019 у справі № 554/10058/17.

Частиною 1 ст. 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

У постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Разом з тим, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Верховний Суд у постанові від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19 дійшов висновку, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Судом встановлено, що позивач звернулась до суду із позовом та просить суд захистити її права як спадкоємиці майна померлого сина, шляхом зняття арешту з майна, для реалізації її спадкових прав, оскільки наявність арешту на майно позбавляє можливості отримати свідоцтво про право на спадщину. Як на підставу позовних вимог посилалась на те, що постановою ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_7 від 12.03.2011 накладено арешт на все майно, в межах суми боргу, що належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відтак визначила відповідачем у розрізі заявлених вимог - Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

У той же час, в ході судового розгляду було установлено те, що після відкриття виконавчого провадження ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, постановою від 10.06.2011 виконавче провадження, відповідно до пункту десятого частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент винесення постанови), закінчено та виконавчий документ направлено за належністю. Зазначений виконавчий документ був прийнятий 19.07.2011 Дніпровським РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві та перебував на примусовому виконанні до 26.06.2012.

За положень ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Таким чином, ураховуючи наведене, арешт нерухомого майна, накладений ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, постановою від 10.06.2011, мав бути вирішений Дніпровським РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві при вирішенні питання про закінчення виконавчого провадження, оскільки виконавчий документ перебував на примусовому виконанні у Дніпровському РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 року справі « Марченко М. В. проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Отже, враховуючи обставини конкретної справи, у розрізі заявлених вимог, суд приходить до висновку, що позивачем вірно обраний спосіб захисту, шляхом зняття арешту з майна, однак такі вимоги заявлені до неналежного відповідача, відтак порушені права позивача не зможуть бути відновлені, у той спосіб, про який остання заявила, що є підставою для відмови у позові.

При цьому, суд вважає за доцільне вказати про те, що права позивача можуть бути відновлені, шляхом звернення до суду із позовом про зняття арешту з майна та зобов`язання виключити запис про обтяження і до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві на нього, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.. 80 ЦПК України).

Згідно із ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи вищевикладені доводи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у позові ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зняття арешту з майна.

З огляду на відмову у задоволенні позову, суд не вбачає підстав для розподілу судових витрат між сторонами у порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 316, 317, 321, 328 Цивільного кодексу України, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354, 417 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ: 34999976, адреса: вул. Ломоносова, 22/15, м. Київ, 03022), треті особи: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ), про зняття арешту з майна - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: