Рішення № 119370363, 29.05.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2024 р. справа № 300/2766/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (надалі Головне управління ПФУ в Чернівецькій області, відповідач) про:

визнання протиправним та скасування рішення відповідача №092750001795 від 15.01.2024 про відмову у призначенні пенсії;

зобов`язання відповідача призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком з 22.09.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 22.09.2023 пенсійним органом їй призначена пенсія за віком, яку вона отримувала до 31.01.2024. Так, 03.02.2024 позивач отримала лист №0900-0401-8/6148, в якому було вказано про встановлену переплату пенсії ОСОБА_1 за період з 21.09.2023 по 31.01.2024, яка виникла у зв`язку з неправомірно зарахованими до трудового стажу періодами роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 01.08.1978, в якій відсутня дата народження на титульній сторінці. Також 06.02.2024 від пенсійного органу надійшов лист, яким позивачу направлено на її заяву від 22.09.2023 рішення по відмову у призначенні пенсії за віком №092750001795 від 15.01.2024. Позивач не погоджується із даною відмовою у призначенні пенсії та вважає її протиправною.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 даний позов залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу (її представнику) надано строк для усунення недоліків.

У зв`язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.04.20242 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач 13.05.2024 скерував на адресу суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Так, представником зазначено, що за принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, за результатами розгляду якої 15.01.2024 відповідачем прийнято оскаржене рішення №092750001795 про відмову в призначенні пенсії за віком, оскільки позивач не набула необхідного страхового стажу. Відмічено, що до страхового стажу позивача Головним управлінням не зараховано всі періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.08.1978, оскільки відсутня дата народження на титульній сторінці трудової книжки. Враховуючи наведене, представник відповідача вважає, що в діях органу Пенсійного фонду України не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, оскільки відповідачем проведено розрахунок стажу позивачу згідно вимог чинного законодавства. За таких обставин, представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

20.05.2024 представник позивача подав суду відповідь на відзив відповідача. Однак, суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 263 КАС України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Між тим, як вбачається зі змісту відповіді на відзив, представник позивача по тексту просить уточнити позовні вимоги у відповідній редакції (а.с. 32-33).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 подану представником позивача ОСОБА_2 заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог від 20.05.2024 повернуто без розгляду.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорта громадянина України, який міститься у матеріалах справи, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 3).

22.09.2023 позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Івано- Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

06.02.2024 від пенсійного органу надійшов лист (а.с. 8), яким позивачу направлено оскаржене рішення.

Так, згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №092750001795 від 15.01.2024, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком

у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та вказано, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано всі періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.08.1978, оскільки відсутня дата народження на титульній сторінці трудової книжки. Для зарахування періодів роботи необхідно встановити факт належності документів в судовому порядку. При цьому, відповідачем зазначено, що страховий стаж становить 17 років 8 місяців 23 дні (а.с. 9).

Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №092750001795 від 15.01.2024 про відмову позивачу у призначенні пенсії, ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року від 20 до 30 років;

Як слідує із матеріалів справи, вік позивача в даному випадку не є спірним. Водночас, спірним є кількість здобутого позивачем страхового стажу.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Окрім цього, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Так, у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 01.08.1978, містяться відповідні записи про її роботу з 01.08.1978 по 04.05.1981, з 25.05.1981 по 10.04.1982, з 23.04.1982 по 23.11.1984, з 25.05.1987 по 05.07.1989, з 02.01.1991 по 03.07.1991, з 04.07.1991 по 13.03.2000 (а.с. 4-6).

Судом встановлено, що згадані записи виконані ручкою, скріплені підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, тобто у відповідності до Інструкції №58, а також дати відповідних наказів відповідають фактичній даті прийняття та звільнення.

При цьому, жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивача немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Водночас, щодо доводів пенсійного органу про відсутність дати народження на титульній сторінці трудової книжки, суд зауважує, що згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 «Про трудові книжки», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Також, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, а також внесення виправлення до запису в трудовій книжці працівником підприємства, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, тобто позбавляти позивача його право на належне пенсійне забезпечення у відповідності до вимог Конституції України та Законів.

Також у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.

Такі правові позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Окрім цього, варто звернути увагу, що відповідно до абзацу 4 п. 1.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 за №22-1 (далі Порядок №22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.

Аналіз вказаної норми дає підстави зробити такі висновки:

по-перше, пенсійний орган письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково тільки у тому випадку, коли до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи. Однак, як уже зазначено вище, позивачем до заяви про призначення пенсії було додано всі необхідні документи, в тому числі і основний документ трудову книжку з усіма необхідними записами у ній;

по-друге, якщо навіть припустити, що особа не додала всі необхідні документи до заяви про призначення пенсії, то в такому випадку пенсійний орган письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Однак, в даному випадку жодного подібного повідомлення позивачу зі сторони пенсійного органу не надходило.

Таким чином, суд уважає, що такі дії пенсійного органу мають прояв протиправного перекладенням своїх повноважень на фізичну особу. Тобто, відповідач фактично перекладає на ОСОБА_1 тягар доказування власного неперевіреного сумніву у достовірності і достатності документів, отриманих особою, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), а тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

При цьому, якщо Держава, в особі відповідного пенсійного органу, не має доказів зловживання з боку особи при поданні заяви про призначення пенсії в частині документів щодо трудового стажу, за наявності встановлених законом умов для призначення пенсії, то повинна зараховувати відповідний стаж при призначенні такій особі пенсії.

Однак, в даному випадку відповідачем не вжито жодних заходів з метою отримання певної інформації щодо достовірності записів трудової книжки позивача чи належності такої трудової книжки позивачу.

Більше того, суд бере до уваги, що рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 06.03.2024 встановлено юридичний факт належності трудової книжки серії НОМЕР_2 , вданої об`єднанням «Колгосптранс» Кутузовської районної ради колгоспів Молдавської РСР 01.08.1978 на ім`я « ОСОБА_3 », заявнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10-12).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача всі періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.08.1978, оскільки такі мають бути зараховані, з огляду на вищевикладене. Як наслідок, спірне рішення відповідача №092750001795 від 15.01.2024 про відмову у призначенні пенсії підлягає до скасування.

На переконання суду, за наявності формальних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Водночас, в частині позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію і виплачувати її з 22.09.2023, суд зазначає таке.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.

Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.

Так, у межах цих спірних правовідносин судом надана оцінка правомірності рішення про відмову у призначенні пенсії у частині не зарахування до стажу позивача спірного періоду її роботи.

При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб`єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.

Саме Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області не виконало свого обов`язку щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів та їх перевірки.

Тому, виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву позивача від 22.09.2023 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 3 статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого нею судового збору у розмірі 908,40 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, Центральна площа, 3, м.Чернівці, 58002) про визнання протиправним рішення та зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №092750001795 від15.01.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, Центральна площа, 3, м.Чернівці, 58002) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) від 22.09.2023 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, Центральна площа, 3, м.Чернівці, 58002) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) сплачений нею судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.