Постанова № 11936915, 26.02.2009, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

25 лютого 2009 року Справа № 2-9/9829-2006                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Борисової Ю.В.,

суддів                                                                      Гонтаря В.І.,

                                                                                          Плута В.М.,

за участю представників сторін:

позивача: Спірідонов Олександр Юрійович, довіреність № б/н від 15.12.08, товариство з обмеженою відповідальністю "Фонд соціальної безпеки";

відповідача: не з'явився, Центр санаторного лікування Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України;

прокурора: Бучко Роман Васильович, посвідчення № 299 від 28.09.07, Військова прокуратура Севастопольського гарнізону Військово-Морських Сил України;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд соціальної безпеки" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пєтухова Н.С.) від 23.12.2008 у справі №2-9/9829-2006

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд соціальної безпеки" (вул. Пушкіна, 11а, Сімферополь, 95000; вул. Козлова, 45а, Сімферополь,98011)

до           Центру санаторного лікування Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України (вул. Набережна, 1,Судак,98000)

за участю Військової прокуратури Феодосійського гарнізону Військово-Морських Сил України (вул. Руська, 10,Феодосія,98100)

про стягнення 48090,94 грн.

                                                            ВСТАНОВИВ:

          Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Фонд соціальної безпеки", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, Центру санаторного лікування Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України, про стягнення суми непогашеного боргу за договором охорони об’єкту №8 від 01.09.2004 в сумі 48090,94 грн., з яких 38374,20 грн. основного боргу, 6970,55 грн. пені та 2686,19 грн. штрафу за несвоєчасне виконання зобов’язань.

          Обґрунтування позовних вимог полягає у невиконанні відповідачем договірних зобов’язань по сплаті наданих послуг з охорони об’єкта відповідача за вересень, жовтень та листопад 2004 року.

Заявою від 13.03.2007 Військовий прокурор Феодосійського гарнізону Військово-Морських Сил України повідомив про вступ у справу (т. 1, а.с. 122-123).          

          17.11.2008 позивач в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України звернувся із заявою про зміну підстав позову та просив суд стягнути з відповідача вартість наданих послуг з охорони об’єкту в сумі 48090,94 грн. на підставі статті 216 Цивільного кодексу України (т. 2, а.с. 12-13).

                    Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.12.2008 у справі № 2-9/9829-2006 (суддя Н.С. Пєтухова) у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд соціальної безпеки" відмовлено.

                    Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати, прийняти нове про задоволення позову.

                    Заперечуючи обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, позивач посилається на те, що суд, при наявних у матеріалах справи доказів фактичного виконання позивачем умов договору №8 від 01.09.2004, дійшов неправомірного висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову.

                    У судовому засіданні 09.02.2009 представники сторін та прокурор підтримали свої вимоги та заперечення у повному обсязі.

                    Після оголошеної перерви у судове засідання 25.02.2009 представник відповідача не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

                    Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

                    Як свідчать матеріали справи, 01.09.04 між товариством з обмеженою відповідальністю "Фонд соціальної безпеки" (охорона) та Центром санаторного лікування Повітряних Сил Збройних Сил України, правонаступником якого є Центр медичної реабілітації санаторного лікування та спеціальної підготовки льотного складу Повітряних Сил Збройних Сил України (замовник) був укладений договір № 8 про охорону об’єктів, за умовами якого замовник доручає, а охорона приймає на себе зобов’язання із забезпечення пропускного режиму та зовнішньої охорони на об’єкті замовника (т. 1, а.с. 8-10).

                    Строк дії договору встановлений до 31.12.2004 та набирає чинності з моменту його підписання (пункт 1 розділу VII договору). Сума оплати за даним договором становить 12791,40 грн. на місяць (пункт 1 розділу II договору).

                    Оплата послуг за договором, згідно з пунктом 2 розділу II, здійснюється щомісяця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок охорони протягом 5-ти банківських днів з моменту виставлення охороною рахунку на оплату наданих охоронних послуг.

                    Так, позивачем були виставлені рахунки на оплату наданих послуг №91 від 30.09.2004 на суму 12791,40 грн., №95 від 31.10.2004 на суму 12791,40 грн., №116 від 30.11.2004 на суму 12791,40 грн., однак відповідач в порушення умов договору свої зобов’язання з оплати наданих послуг не виконав, у зв’язку з чим сума основної заборгованості станом на 10.05.2006 складає 38374,20 грн.

          Несплата зазначеної заборгованості, стала підставою для звернення позивача до суду з вимогою сплати основного боргу, пені за кожен день прострочення та штрафу.

          Між тим, в окремому позовному провадженні рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.08.2007 у справі №2-21/6394-2007, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.03.2008, договір № 8 від 01.09.2004 про охорону об’єктів був визнаний недійсним та таким, що укладений всупереч вимогам чинного законодавства (т. 2, а.с. 3-6).

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що позивач дійсно надав відповідачу послуги з охорони об'єкта, у зв’язку з чим, посилаючись на приписи статті 33 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Судова колегія не може погодитись з такою правовою позицією господарського суду першої інстанції з огляду на наступне.

В силу статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

З приводу наведених приписів законодавства слід зазначити, що договір сторін № 8 від 01.09.2004 на момент надання послуг позивачем не був розірваний або визнаний недійсним у судовому порядку.

Слід також зазначити, що цивільні права і обов'язки виникають, крім угод, також внаслідок інших дій (дані приписи узгоджуються також із приписами статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України). Такі обов'язки можуть виникати із фактичних дій сторін, зокрема, обов'язок оплати послуг охорони може виникнути у відповідача із дій позивача з надання таких послуг та із їх прийняття відповідачем.

Втім, суд першої інстанції не дослідив, чи фактично здійснювалася охорона об'єктів відповідача, не дав правової оцінки іншим доказам, які можуть свідчити про фактичне виконання договірних умов з боку позивача.

Так, проведеною під час розгляду справи судово-бухгалтерською експертизою було встановлено, що бухгалтерськими документами сторін підтверджується факт надання послуг у вересні, жовтні 2004 року. Затрати за листопад 2004 року документально не підтверджуються (а.с. 84-91).

Експертизою також встановлено, що у ході дослідження табелів виходу на роботу сторожової охорони відповідача станом на 01.09.2004 штат охорони Центру санаторного лікування Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України складає 15 осіб, які у вересні-жовтні 2004 року не працювали або відпрацювали лише 1-2 дні у вересні. Крім того, за відсутності працівників охорони відповідача охорона об’єктів здійснювалася силами 21-го охоронця –робітниками позивача, що підтверджується графіками роботи за вересень, жовтень 2004 року.

Втім, як експертизою, так й господарським судом не надано належної правової оцінки податковим накладним № 91 від 30.09.2004, № 5 від 31.10.2004, № 116 від 30.11.2004, які відповідно до пункту 7.2.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є звітними податковими і одночасно розрахунковими документами, які свідчать про факт надання послуг та підтверджує існування між сторонами у досліджуваний судом період часу договірних правовідносин з надання позивачем відповідачу послуг у вересні, жовтні та листопаді 2004 року (т. 1, а.с. 43-45).

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (стаття 43 Господарського процесуального кодексу України), у зв’язку з чим визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим, через що судова експертиза не може визначати права і обов'язки сторін.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність відповідних обставин. При цьому такі дані встановлюються різними засобами доказування, до числа яких належить не тільки висновки судових експертів але й інші засоби.

За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для невиконання відповідачем обов’язку з оплати послуг позивача.

Відповідно до вимог частини 2 статті 216 Цивільного кодексу України, на яку позивач посилається як на підставу своїх вимог, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки при визнанні угоди недійсною законодавчими нормами передбачено, зокрема, застосування двосторонньої реституції, то заявлена позивачем вимога (з урахуванням зміни підстав позову) про стягнення вартості наданих послуг з охорони об’єкту відповідача відповідає правовим наслідкам недійсності угоди та способу захисту порушеного права.

          З урахуванням наявних у матеріалах справи доказів фактичного надання позивачем послуг з охорони об’єкта відповідача у вересні, жовтні та листопаді 2004 року, судова колегія дійшла висновку, що, виходячи з матеріалів справи, між сторонами існували взаємовідносини з надання послуг, зобов'язання стосовно їх оплати витікають з фактичного отримання цих послуг, тому вимоги позову про стягнення заборгованості (вартості наданих послуг з охорони) з відповідача в сумі 38374,20 грн. підлягають задоволенню як такі, що ґрунтуються на належних доказах та підтверджуються матеріалами справи.

                    Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені та штрафу в сумі 9656,74 грн., судова колегія дійшла висновку про відмову у їх задоволенні, оскільки такі вимоги ґрунтуються на умовах договору №8 від 01.09.2004, який визнаний в судовому порядку недійсним.

Отже, при прийнятті рішення, судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини у справі, що, як наслідок, призвело до невірних висновків й прийняття помилкового рішення у справі, тому вимоги апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд соціальної безпеки" підлягають частковому задоволенню, а оскаржене рішення скасуванню з прийняттям нового про часткове задоволення позову та стягнення 38374,20 грн. заборгованості (вартості наданих послуг з охорони).

                    Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на відповідача витрати, понесені позивачем при зверненні до суду, пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 383,74 грн. за сплачене державне мито й 94,15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

                    Керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104 (частина перша пункти 1, 2, 3), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

                    1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд соціальної безпеки" задовольнити частково.

                    2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.12.2008 у справі №2-9/9829-2006 скасувати.

                    3. Прийняти нове рішення.

                    Позов задовольнити частково.

                    Стягнути з Центру санаторного лікування Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України (вул. Набережна, 1,Судак,98000; р/р 35211007000504 (р/р 35225004000504) в УГК АРК м. Сімферополь, МФО 824026, ідентифікаційний код 08270762) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд соціальної безпеки" (вул. Козлова, 45а, Сімферополь,98011; р/р 260040003851 в КРФ "Кредит Банк Україна", МФО 324913, ідентифікаційний код 32361756) 38374,20 грн. заборгованості (вартості наданих послуг з охорони), а також 383,74 грн. державного мита та 94,15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

                    В частині стягнення пені в сумі 6970,55 грн. та штрафу в сумі 2686,19 грн. –в позові відмовити.

          Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя                                                  Ю.В. Борисова

Судді                                                                                В.І. Гонтар

                                                                                В.М. Плут