Рішення № 119368360, 23.04.2024, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/5186/20

2-адр/760/7/24

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2024 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Букіної О.М.,

при секретарі - Кавун В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи заяву позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби про скасування постанови про порушення митних правил,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 07.09.2020 року, - адміністративний позов ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби про скасування постанови про порушення митних правил, задоволено.

Скасовано постанову в справі про порушення митних правил № 0958/10000/19 від 13.02.2020, винесену в.о. начальника Київської митниці Держмитслужби Борисенко А.В. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, передбачених ст. 485 МК України.

Провадження в справі про порушення митних правил № 0958/10000/19 від 13.02.2020 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України.

21.09.2020 до суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення з відповідача судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 24 877,23 грн.

22.09.2020 відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду заяву про ухвалення додаткового рішення передано головуючому судді Букіній О.М.

Сторони в судове засідання в порядку ч. 3 ст. 252 КАС України не викликалися.

У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).

Розглянувши заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 257 КАС України справа розглядалась судом у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Частиною 3 ст. 252 КАС України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.04.2022, справа № 727/4597/19 зробив висновок, що з вимог статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

До заяви про ухвалення додаткового рішення, на підтвердження витрат на правничу допомогу, додано: копію договору з адвокатом № 00214 про надання правової допомоги від 07.02.2020 та Додатку №3 від 20.02.2020 до нього; копію ордеру адвоката Франчука А.В. серії КС №537943 від 07.04.2020; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 14.09.2020 за договором з адвокатом №00214 про надання правової допомоги від 07.02.2020; копію рахунку №14/09/20-1 від 14.09.2020 на суму 24 877,23 грн.; копії квитанцій про перерахування грошових коштів в сумі 24 877,23 грн. на підставі рахунку №14/09/20-1 від 14.09.2020; копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та посвідченя адвоката.

Так, згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 14.09.2020 за договором з адвокатом №00214 про надання правової допомоги від 07.02.2020, який складено адвокатом Франчуком А.В. надано, а Замовником ( ОСОБА_1 ) прийнято професійну правничу допомогу у загальному розмірі 24 877,23 грн.

Згідно копій квитанцій про перерахування грошових коштів в сумі 24 877,23 грн. на підставі рахунку №14/09/20-1 від 14.09.2020 позивачем було сплачено адвокату Франчуку Андрію Васильовичу грошові кошти за надані послуги по Договору з адвокатом № 00214 про надання правової допомоги від 07.02.2020 у розмірі 24 877,23 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц дійшла висновку, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі зазначила про необхідність надання оцінки виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення.

При цьому, положення ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України передбачають право суду зменшити розмір витрат на правничу допомогу виключно за клопотанням іншої сторони без надання суду повноважень здійснювати дослідження неспівмірності заявлених до відшкодування витрат з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд звертає увагу на те, що дана категорія справи відноситься до справ незначної складності, а Єдиний державний реєстр судових рішень містить велику кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ. Окрім цього, суд зауважує, що предмет спору не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.

Тобто підготовка позову та інших процесуальних документів не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

З урахуванням наведеного, а також зважаючи на приписи частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, враховуючи співрозмірність із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг, суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн., та, як наслідок, ухвалення у зв`язку з цим додаткового рішення у справі.

Виходячи з викладеного вище, заява представника про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст.132, 134, 139, 242, 252 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Заяву позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби про скасування постанови про порушення митних правил, задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ: 43337359, адреса: 02000, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8А) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом тридцяти днів до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.

Додаткове рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Додаткове рішення, постановлене судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту його підписання суддею (суддями).

Суддя О.М.Букіна