Рішення № 119365990, 22.05.2024, Вишгородський районний суд Київської області

"22" травня 2024 р. Справа № 363/520/24

РІШЕННЯ

Іменем України

(ЗАОЧНЕ)

22 травня 2024 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі:

Головуючого судді - Рукас О.В.;

за участю секретаря судових засідань - Охоти Г.С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Чайковської Р.А.,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - органу опіки та піклування Вишгородської міської ради - Черепан С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ), в інтересах якого діє адвокат Чайковська Ружена Анатоліївна (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 001147 від 19.12.2019 року, видане на підставі рішення Ради адвокатів Житомирської області; адреса для листування: АДРЕСА_2 ), до ОСОБА_2 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ), третя особа - орган опіки та піклування Вишгородської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

До Вишгородського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Вишгородської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому у відділі реєстрації актів цивільного стану Володарсько-Волинського району Житомирської області від 23.01.1999 року, про що було зроблено відповідний актовий запис № 1.

У період шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20.04.2018 року по цивільній справі № 756/13220/17-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Після розірвання стосунків спільні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилися проживати разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Мати ОСОБА_2 понад 6 років вже не приймає участі у вихованні доньок, догляд за якими здійснює лише ОСОБА_1 . ОСОБА_2 самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, про дітей не піклується, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дітей, не спілкується з дітьми, не надає дітям доступу до культурних та інших духових цінностей, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу.

Донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , взагалі не пам`ятає матір ОСОБА_2 , оскільки остання жодного разу не вітала дитину з днем народження, не дарувала подарунків, не допомагала фінансово утримувати дітей та не приймала жодної участі у їх вихованні та розвитку. З моменту розірвання шлюбу ОСОБА_2 жодного разу не відвідувала дітей за місцем їх проживання, хоча добре знає адресу їх проживання і перешкод у спілкуванні з дітьми для неї не створювалося.

Натомість вихованням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , займаються ОСОБА_1 та його дружина - ОСОБА_5 , яка піклується про дитину, робить з нею домашнє завдання, відвідує батьківські збори разом зі мною, цікавиться здоров`ям моїх дітей, їздить з ними на відпочинок, проявляє почуття любові.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи, що протягом шести років поспіль ОСОБА_2 свідомо своєю винною поведінкою ухиляється від виконання батьківських обов`язків по відношенню до доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , то ОСОБА_1 просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 , не зважаючи на значне подорожання вартості на споживчі товари, продукти харчування, лікарські препарати, гуртки дитини та інші витрати, прямо ігнорує свої батьківські обов`язки щодо участі у вихованні дитини. За шість років ОСОБА_2 жодного разу не надала коштів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Протягом всього часу утриманням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , займається ОСОБА_1 та несе витрати з забезпечення дитини всім необхідним.

За останній час витрати на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , значно зросли, оскільки дитина періодично хворіє і потребує додаткових витрат. ОСОБА_1 власними силами намагається матеріально забезпечити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , всім необхідним, не зважаючи на ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків по утриманню дитини. У зв`язку з цим ОСОБА_1 також просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки від доходу (заробітку) ОСОБА_2 .

Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею по справі визначено суддю Рукас О.В.

Ухвалою суду від 02.02.2024 року провадження у справі відкрито у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, встановлено строк для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, зокрема, шляхом подачі заяв по суті справи, а також витребувано від органу опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області висновок щодо розв`язання спору, а саме: щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 18.03.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у порядку загального позовного провадження.

28.03.2024 року до суду надійшов висновок органу опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Чайковська Р.А. з`явилися, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити, не заперечували проти проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилася, про причини неявки жодного разу не повідомила, будь-яких заяв, клопотань, у тому числі відзиву на позовну заяву від неї не надходило. Про дату, час та місце судових засідань ОСОБА_2 повідомлялася шляхом направлення судової повістки про виклик до суду за її офіційно зареєстрованою адресою проживання, шляхом направлення SMS-повідомлення про виклик до суду на її номер мобільного телефону, вказаний у матеріалах позовної заяви, а також шляхом публікації оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Вишгородського районного суду Київської області. Як вбачається з наявних у матеріалах справи зворотних поштових повідомлень (а.с. 72, 138, 216), всі поштові відправлення, що направлялися судом ОСОБА_2 , за зареєстрованою адресою проживання були повернуті у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд звертає увагу, що положення чинного процесуального законодавства не передбачають обов`язку суду, в якого відсутні відомості щодо місця проживання чи перебування учасника справи, крім як відомостей про офіційно зареєстроване місце проживання/перебування, повторно направляти судові повістки про виклик до суду. Повернення поштового відправлення з відміткою про закінчення строку зберігання, яке відправлялася за офіційно зареєстрованою адресою проживання відповідача, що є єдиними відомостями про його проживання, які перебувають у володінні суду, є належним виконанням суду свого процесуального обов`язку щодо повідомлення особи про дату, час і місце судового засідання, а відповідно вважається належним чином повідомленням особи про проведення судового розгляду.

У Постанові КЦС ВС від 23.01.2023 року у справі № 496/4633/18 зроблено висновок, що листи, що повернулися з відміткою/довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими, якщо їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або на адресу місця реєстрації фізичної особи чи адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Таким чином, ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з`явилася, зважаючи на відсутність клопотань відповідача про відкладення судового розгляду, суд вважає за можливе проводити судовий розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем було висловлено згоду на проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення, засвідчено обізнаність щодо наслідків ухвалення заочного рішення суду.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з`явилася, про причини неявки не повідомила, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надала, а позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, то суд відповідно до ст. 280, 281 ЦПК України вважає за необхідне провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів з наступним ухваленням заочного рішення.

В судовому засіданні на обґрунтування позовних вимог позивачем ОСОБА_1 було надано показання наступного змісту.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одружилися у 1999 році, розпочали спільне подружнє життя. На той час, жили у м. Києві, де орендували квартиру. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася перша спільна донька - ОСОБА_3 . Подружнє життя було нормальним, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали, мали спільний побут, займалися вихованням спільної дитини.

Пізніше ОСОБА_1 та ОСОБА_2 переїхали до м. Вишгород Київської області у власну квартиру, яку придбав ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася друга спільна донька - ОСОБА_4 .

Згодом подружні відносини та сімейне життя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали погіршуватися: ОСОБА_2 стала холодною до нього, поводила себе агресивно як по відношенню до нього, так і по відношенню до дітей. У серпні 2017 року ОСОБА_1 дізнався про наявність в ОСОБА_2 іншого чоловіка. З цим чоловіком ОСОБА_1 пересікся у власній квартирі, тоді між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникла сварка, у ході якої ОСОБА_1 благав ОСОБА_2 схаменутися, повернутися до сім`ї та не кидати дітей. Однак ОСОБА_2 не слухала його, після чого зі своїм новим чоловіком покинула квартиру.

24.08.2017 року ОСОБА_1 разом з дітьми їздив до своєї матері у с. Хорошів Житомирської області. Після повернення додому у м. Вишгород Київської області, ОСОБА_1 побачив, що в період їх відсутності відповідачка ОСОБА_2 забрала всі свої речі з квартири та поїхала. Пізніше, у зв`язку з припиненням подружнього та сімейного життя рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20.04.2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Після того, як ОСОБА_2 покинула сім`ю, вона більше не поверталася, до родини не приїжджала, з дітьми не спілкувалася, будь-якої матеріальної допомоги на їх утримання ані ОСОБА_1 , ані особисто дітям не давала. ОСОБА_1 двічі телефонував ОСОБА_2 , однак остання розмовляти відмовлялася, виражалася в його бік нецензурною лайкою, кидала слухавку. Коли ОСОБА_2 покинула сім`ю, то ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було лише 3 роки. Старша донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дуже сильно страждала, переживала, у неї була сильна психологічна травма внаслідок того, що її мати - ОСОБА_2 покинула сім`ю. ОСОБА_1 також страждав, внаслідок цього, відчував образу та спустошення. На початку було дуже складно самостійно виховувати двох дітей. На стягнення з відповідачки аліментів ОСОБА_1 не подавав, оскільки вирішив самостійно утримувати дітей.

У 2018 року ОСОБА_1 вдруге одружився з колегою по роботі - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з якою він познайомився на роботі. Спочатку вони спілкуватися, ОСОБА_5 надавала допомогу ОСОБА_1 у вихованні та догляді за дітьми. Своїх дітей ОСОБА_5 не має. Відносини між ОСОБА_5 та дітьми ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дуже хороші: ОСОБА_5 прийняла їх як рідних, займалася їх вихованням, доглядом та утриманням. Найменша донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , називає ОСОБА_5 мамою, не знаючи при цьому, що вона не є її рідною матір`ю.

ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та діти ОСОБА_4 , ОСОБА_3 спільно проживають однією сім`єю, мають спільний побут, спільний бюджет, їздять на спільний відпочинок, спільно проводять дозвілля. Наразі старша донька ОСОБА_3 проживає окремо, має власний дохід. Молодша донька ОСОБА_4 наразі проживає разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які спільно займаються її вихованням, навчанням, доглядом та утриманням.

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації у 2022 році відповідачка ОСОБА_2 також не з`являлася, не телефонувала, не зважаючи на наявність щоденної загрози для життя і здоров`я дітей. Відповідач жодного разу не поцікавилась де її діти, де вони перебувають, чи все добре з ними.

Мати ОСОБА_2 , бабуся ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , також жодного разу не цікавилися життям, здоров`ям, розвитком, вихованням, утриманням та доглядом своїх онучок, не телефонувала, не приїжджала, знаючи їх місце проживання. Жодних перешкод у спілкуванні для бабусі не створювалося.

ОСОБА_1 намагався зв`язатися з відповідачкою ОСОБА_2 , щоб повідомити їй про початок судового процесу щодо позбавлення її батьківських прав по відношенню до доньки ОСОБА_4 , однак ОСОБА_2 жодним чином не відреагувала, засвідчила свою байдужість з цього приводу.

Представником ОСОБА_1 - адвокатом Чайковською Р.А. також було зазначено, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав має для суду рекомендаційний характер. У зв`язку з цим представником позивача зазначено, що показання допитаних у судовому засіданні свідків, сукупність наданих суду письмових доказів дають можливість зробити висновок про свідому та винну поведінку ОСОБА_2 , щодо ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до доньки ОСОБА_4 . Тому стороною позивача висловлено прохання не враховувати висновок органу опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області щодо недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_4 .

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - органу опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області - Черепан С.М. у судове засідання з`явилася, надала пояснення, в яких зазначила, що позивач ОСОБА_1 жодного разу не звертався до органу опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області з приводу невиконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків по відношенню до доньки ОСОБА_4 , жодних заходів реагування щодо ОСОБА_2 у зв`язку з цим не застосовувалося.

Черепан С.М. також зазначила, що причиною відсутності ОСОБА_2 у житті дітей є небажання спілкуватися з дітьми. Під час засідання комісії з приводу вирішення питання про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, органом опіки та піклування було встановлено відсутність ОСОБА_2 у житті дітей, відсутність її участі у вихованні, догляді та утриманні дітей. Разом з тим, доказів щодо нехтування відповідачкою ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками надано не було, свідки комісією не допитувалися, у зв`язку з чим було надано висновок про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Разом з тим, Черепан С.М. зазначила, що висновок органу опіки та піклування, щодо доцільності чи недоцільності позбавлення батьківських прав, має для суду рекомендаційний, а не абсолютний характер. Враховуючи показання допитаних у судовому засіданні свідків, представник органу опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області при вирішенні позовних вимог покладалась на розсуд суду.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали позовної заяви, суд приходить до наступних висновків.

Стосовно позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

При вирішенні такої категорії спорів судом враховується, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд зважає на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, а тому застосовувати цей захід необхідно як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

У статті 12 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Тлумачення частини другої статті 171 СК України свідчить, що нею передбачені випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України) (Постанова КЦС ВС від 08.12.2021 року у справі № 311/563/20).

З урахуванням вищевикладеного, під час судового розгляду відповідно до вимог ст. 232 ЦПК України у судовому засіданні у присутності батька, представника органу опіки, та вчителя, було допитано малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка надала показання наступного змісту.

ОСОБА_4 проживає у м. Вишгород Київської області разом зі своїми батьками - батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Навчається ОСОБА_4 у Вишгородському ліцеї «Сузір`я» Вишгородської міської ради. ОСОБА_5 водить ОСОБА_4 до навчального закладу, забирає після уроків, допомагає у виконанні домашніх завдань. ОСОБА_5 водить ОСОБА_4 в басейн, на танці, а також на інші гуртки. Дозвілля та відпочинок ОСОБА_4 проводить разом з батьком ОСОБА_1 та мамою ОСОБА_5 . ОСОБА_5 доглядає за ОСОБА_4 , піклується про неї, вбирає, робить зачіски. Коли ОСОБА_4 хворіла, то разом з нею вдома завжди перебувала ОСОБА_5 , доглядала за нею, піклувалася про її здоров`я.

Влітку ОСОБА_4 на канікули їздить до Житомирської області до своєї бабусі, матері ОСОБА_1 , проводить там відпочинок. Після цього влітку разом з ОСОБА_5 , ОСОБА_4 їздила за кордон на відпочинок.

На день народження ОСОБА_4 вітають батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_5 та сестра - ОСОБА_3 , та друзі. Вони дарять їй подарунки. Сестра ОСОБА_3 проживає у м. Києві, на вихідні приїжджає у гості у м. Вишгород Київської області.

ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначила, що її мати - ОСОБА_5 завжди поруч з нею, піклується про неї, доглядає за нею, проводить з нею відпочинок та дозвілля. ОСОБА_4 завжди слухається ОСОБА_5 , сильно любить свою маму. Будь-яких конфліктів в сім`ї немає.

ОСОБА_4 у своїх показаннях підтвердила, що нічого не знає та нічого не чула про жінку - ОСОБА_2 , та не бачила її. Хто ця жінка, їй не відомо.

Таким чином, у своїх показаннях ОСОБА_4 , як дитина, по відношенню до якої вирішується питання про позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 , підтвердила, що їй нічого не відомо про ОСОБА_2 . Своєю мамою ОСОБА_4 вважає ОСОБА_5 , яка займається її доглядом, вихованням, утриманням, піклується про її здоров`я, навчання, розвиток та забезпечує її якнайкращі інтереси. Відпочинок, зокрема, канікули, ОСОБА_4 проводить у родинному колі разом з батьком ОСОБА_1 , його родичами та ОСОБА_5 . Проживає ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , вважає їх повноцінною сім`єю, батьком та матір`ю, жодних конфліктів та сварок немає, обставини, які б негативно позначалися на розвитку та вихованні дитини, відсутні.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , суду показав, що особисто знайомий з ОСОБА_1 з 1990 року, оскільки вони народилися і проживали по сусідству в одному селі, а саме с. Хорошів Житомирської області. Стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 дружні. ОСОБА_9 є хрещеним батьком ОСОБА_4 .

ОСОБА_9 особисто знає відповідача по справі ОСОБА_2 , як колишню дружину позивача ОСОБА_1 , був свідком розвитку їх відносин, оскільки постійно спілкується з ОСОБА_1 . ОСОБА_9 зазначив, що у 2017 році відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали погіршуватися: ОСОБА_2 стала холодною по відношенню до ОСОБА_1 , почала віддалятися від сімейних проблем та сімейного життя, поводила себе агресивно, була дратівливою та напруженою. Після цього ОСОБА_2 взагалі пішла з родини, про що ОСОБА_1 особисто повідомляв ОСОБА_9

ОСОБА_9 зазначив, що після того, як ОСОБА_2 покинула родину, ОСОБА_1 був сильно розчарований, замкнутий у собі, всіляко намагався повернути її, постійно їй телефонував, намагався зустрітися. ОСОБА_2 жодним чином на вказані спроби не реагувала. ОСОБА_1 сильно переживав з цього приводу, думав, що ОСОБА_2 одумається, схаменеться, чекав її повернення до родини.

ОСОБА_1 дітей не кинув, вирішив самостійно їх виховувати та утримувати. На початку ОСОБА_1 було тяжко виховувати двох дітей самостійно, тому допомогу надавала його мати. Пізніше, як підтвердив ОСОБА_9 , ОСОБА_1 познайомився з ОСОБА_5 , яка через деякий час стала його дружиною. З ОСОБА_5 ОСОБА_9 знайомий особисто, вважає її спокійною, турботливою, гарною господинею, яка бере активну участь у вихованні, догляді та утриманні молодшої доньки позивача - ОСОБА_4 . Остання, у свою чергу, називає ОСОБА_5 мамою та вважає її своєю рідною матір`ю.

ОСОБА_9 підтвердив, що йому відомо, що після того, як ОСОБА_2 покинула родину, вона не телефонувала, не приїжджала, про дітей не запитувала, жодним чином з ними не зв`язувалася, контакти з родиною не підтримує, жодним чином участі у сімейному житті не бере. ОСОБА_9 від матері відповідачки ОСОБА_2 відомо, що остання жива та здорова. При цьому мати відповідачки ОСОБА_2 , як бабуся ОСОБА_4 , також за весь час не цікавилася життям онучки.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суду повідомила, що позивач ОСОБА_1 є її рідним батьком, разом з тим, давати показання не відмовляється.

У своїх показаннях ОСОБА_3 підтвердила, що відповідач по справі - ОСОБА_2 є її рідною матір`ю, а також рідною матір`ю молодшої сестри - ОСОБА_4 . У 2017 році, коли вони всі разом проживали у м. Вишгород Київської області, стосунки між батьками - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали погіршуватися, стали напруженими. Приблизно у серпні 2017 року, коли ОСОБА_3 було 18 років, її мати ОСОБА_2 пішла з родини до іншого чоловіка. При цьому свій вчинок ОСОБА_2 жодним чином не пояснила. Після уходу ОСОБА_2 у родини був великий стрес, ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 сильно переживали. Молодша сестра ОСОБА_4 теж важко пережила цей період, постійно плакала.

Як зазначила ОСОБА_3 , біля півроку з моменту уходу відповідачки ОСОБА_2 з родини, нею не було жодного контакту. У 2018 році ОСОБА_2 вперше зателефонувала ОСОБА_3 , питала щодо їх життя та цікавилися чи є у батька ОСОБА_1 нова жінка. При цьому зустрітися з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не бажала, про зустріч з молодшою донькою - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 також не прохала. Після цього ОСОБА_2 регулярно раз на півроку телефонувала ОСОБА_3 . У телефонних розмовах ОСОБА_2 постійно ображала позивача ОСОБА_1 , виражалася в його бік нецензурною лайкою, під час телефонних розмов відповідачка ОСОБА_2 переважно була у стані алкогольного сп`яніння. У той же час, в телефонних розмовах ОСОБА_2 жодним чином не цікавилися життям, здоров`ям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Одного разу в телефонній розмові ОСОБА_2 просила в ОСОБА_3 гроші на власні потреби.

У своїх показаннях ОСОБА_3 підтвердила, що після того, як ОСОБА_2 покинула родину, остання більше не поверталася, сімейними проблемами, життям своїх дітей не цікавилася, участі у житті, догляді, вихованні та утриманні, як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_4 , не приймала, на свята не приїжджала, навчальний заклад, в якому навчалися діти, не відвідувала, матеріальної чи моральної допомоги не надавала.

ОСОБА_3 зазначила, що після уходу ОСОБА_2 , вихованням, доглядом, утриманням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повністю займається батько ОСОБА_1 . Пізніше ОСОБА_1 познайомився з ОСОБА_5 , з якою невдовзі одружився. Наразі ОСОБА_4 проживає разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які займаються її спільним вихованням, доглядом, утриманням. ОСОБА_4 дійсно називає ОСОБА_5 мамою та вважає її своєю рідною матір`ю і нічого не пам`ятає про ОСОБА_2 . ОСОБА_3 також вважає ОСОБА_5 мамою.

Останній раз ОСОБА_3 спілкувалася з відповідачкою ОСОБА_2 у 2023 році, коли потрібно було отримати від неї дозвіл на виїзд ОСОБА_4 за кордон. Спочатку ОСОБА_2 відмовлялася надавати дозвіл, але пізніше все ж таки погодилася.

ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначила, що вона хотіла б, щоб ОСОБА_2 також позбавили батьківських прав по відношенню і до неї, ОСОБА_3 . Також повідомила, що батько ОСОБА_1 дійсно не звертався до суду з метою стягнення аліментів з ОСОБА_2 , оскільки на той момент вони не хотіли зайвих проблем та стресу, тому ОСОБА_1 повністю забезпечував їх з сестрою всім необхідним.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , підтвердила, що є дружиною ОСОБА_1 та надала показання наступного змісту.

ОСОБА_5 познайомилася з ОСОБА_1 у 2005 році, оскільки працювали разом на одному підприємстві, спілкувалися на той час як колеги по роботі, стосунки були добрі. З 2018 року, після нового року, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 почали спілкуватися тісніше. ОСОБА_5 було відомо, що на той момент дружина ОСОБА_1 покинула його та дітей. ОСОБА_1 часто почав відпрашуватися раніше з роботи додому, оскільки вдома була малолітня дитина.

На корпоративній вечірці перед новим роком ОСОБА_1 попросив в ОСОБА_5 допомоги купити речі молодшій доньці ОСОБА_4 , на що ОСОБА_5 погодилася. ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 приїхали до ОСОБА_5 , вони разом поїхали до магазину, після цього разом провели час. Пізніше ОСОБА_5 познайомилася і зі старшою донькою позивача - ОСОБА_3 .

ОСОБА_5 стала приїжджала у гості до ОСОБА_1 та його дітей у м. Вишгород Київської області на вихідні. ОСОБА_4 дуже добре її прийняла, з ОСОБА_3 так само склалися добрі стосунки. У липні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 одружилися, та стали жити однією родиною.

ОСОБА_5 підтвердила, що з 2018 року вона разом з ОСОБА_1 спільно живуть однією сім`єю, мають спільний побут, спільно займаються вихованням, доглядом, утриманням ОСОБА_4 . ОСОБА_5 проводить разом з ОСОБА_4 дозвілля, їздить на відпочинок, ходить по магазинам, піклується про її здоров`я, навчання та розвиток. ОСОБА_4 дійсно називає ОСОБА_5 мамою та вважає своєю рідною матір`ю.

ОСОБА_5 відомо, що відповідачка ОСОБА_2 після того, як покинула родину, не поверталася, не приїжджала, жодної участі у вирішенні сімейних проблем та житті своїх дітей не брала, будь-якої допомоги не надавала, жодного інтересу щодо своїх дітей не проявляла. ОСОБА_5 зі слів ОСОБА_3 відомо, що ОСОБА_2 раз на півроку телефону ОСОБА_3 , однак при цьому життям дітей не цікавиться, зустрітися не пропонує.

Останній раз контакт з ОСОБА_2 був у липні 2023 року, коли потрібно було отримали від ОСОБА_2 дозвіл для виїзду ОСОБА_4 за кордон на відпочинок до Греції. Для цього вони ОСОБА_2 пересилали кошти, щоб вона оформила відповідні документи та надала дозвіл на виїзд дитини за кордон.

ОСОБА_5 підтвердила, що особисто ніколи не спілкувалася з відповідачкою ОСОБА_2 , тому пояснити, чому ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з власними дітьми, займатися їх доглядом та вихованням, ОСОБА_5 не може. При цьому ОСОБА_5 підтвердила, що жодних перешкод у спілкуванні з дітьми для ОСОБА_2 не створювалося, оскільки місце проживання не змінювалося, телефонні дзвінки ОСОБА_2 не ігнорувалися.

У судовому засіданні також було допитано свідка ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка працює у Вишгородському ліцею «Сузір`я» Вишгородської міської ради Київської області вчителем початкових класів та є класним керівником ОСОБА_4 . У своїх показаннях ОСОБА_11 зазначила, що позивача ОСОБА_1 знає особисто, оскільки навчає його доньку - ОСОБА_4 . У процесі навчання ОСОБА_4 зарекомендувала себе з позитивного боку, є відповідальною, доброю, чуйною, охайною, має багато друзів та успіхи у навчанні, дуже позитивна та активна на уроках.

ОСОБА_11 підтвердила, що на батьківських зборах участь завжди бере або ОСОБА_5 , або позивач ОСОБА_1 . Обидва спілкуються з нею не лише з тематики батьківських зборів, але і постійно цікавляться процесом навчання ОСОБА_4 . У свою чергу, ОСОБА_4 ніколи не приходить та не уходить зі школи сама, оскільки її завжди приводить та забирає ОСОБА_5 . ОСОБА_4 дійсно називає ОСОБА_5 своєю мамою, а ОСОБА_11 також була впевнена, що ОСОБА_5 є рідною матір`ю ОСОБА_4 , оскільки дуже добре до неї ставиться, відносини між ними склалися як між рідними матір`ю та донькою.

ОСОБА_11 зазначила, що нічого не знає про відповідача ОСОБА_2 , крім того, що бачила її ім`я у свідоцтві про народження ОСОБА_4 . ОСОБА_2 жодним чином не цікавилася про дитину, до школи жодного разу не приходила.

З свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 від 23.01.1999 року (а.с. 17) судом встановлено, що 23 січня 1999 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ), було зареєстровано шлюб, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Володарсько-Волинського району Житомирської області складено відповідний актовий запис № 1.

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 08.06.1999 року (а.с. 18) судом встановлено, що у сторін у шлюбі народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 30.09.2014 року (а.с. 19) судом встановлено, що у сторін у шлюбі також народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якої також зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20.04.2018 року у справі № 756/13220/17-ц, яке набрало законної сили 21.05.2018 року (а.с. 20), вбачається, що шлюб між сторонами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

З свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 439199 (а.с. 23) судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

З довідки № 102 від 25.01.2024 року (а.с. 24) судом підтверджено, що ОСОБА_1 працює в ТОВ «ЦЕНТР КОМПЛЕКТАЦІЇ «УКРСТАЛЬПРОКАТ» та займає посаду - завідувач складу, з 01.12.2008 року по теперішній час, має офіційний дохід (заробіток).

З характеристики позивача ОСОБА_1 , виданої директором ТОВ «ЦК «Укрстальпрокат» № 103 від 25.01.2024 року (а.с. 25), вбачається, що за місцем роботи ОСОБА_1 характеризується позитивно, займає посаду завідувача складом протягом 16 років. За час роботи зарекомендував себе як відповідальний, дисциплінований працівник, завжди приходить на роботу вчасно і якісно виконує свої обов`язки, проявляє ініціативу, приймає правильні рішення в питаннях, що стосуються його професійної діяльності. ОСОБА_1 має високий професійний рівень, проходить курси підвищення кваліфікації, є активним членом колективу, завжди готовий допомогти, має авторитет серед працівників.

З характеристики ОСОБА_4 , виданої директором Вишгородського ліцею «Сузір`я» Вишгородської міської ради Київської області (а.с. 21), судом встановлено, що ОСОБА_4 навчається у ліцеї з 01.09.2021 року. За цей час зарекомендувала себе, як старанна, дисциплінована, працелюбна учениця. ОСОБА_4 добре усвідомлює свої обов`язки, цікавиться навчанням, має достатній рівень навчальних досягнень, велике бажання вчитися.

З характеристики вбачається, що ОСОБА_4 проживає з батьком ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_5 , оскільки з матір`ю ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 розлучений. За час навчання в ліцеї у вихованні дитини брали участь батько ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_5 . Вони відвідували батьківські збори та різноманітні заходи у школі, приводять та забирають дівчинку з ліцею, цікавляться її навчальними досягненнями, забезпечують усім необхідним приладдям для навчання, активно беруть участь у житті класу, безпосередньо спілкуються з класним керівником. За час навчання мати ОСОБА_2 жодного разу не відвідувала батьківські збори, не проводила дівчинку до школи, не цікавилася досягненнями доньки та взагалі не переймалася навчанням дівчинки.

З Декларації № 001-600Р-3300 (а.с. 22), судом встановлено, що ОСОБА_1 з метою забезпечення ОСОБА_4 необхідним лікарським доглядом укладено Декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу.

З свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 20.07.2018 року (а.с. 26) судом встановлено, що 20.07.2018 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ), було зареєстровано шлюб, про що Вишгородським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області складено відповідний актовий запис № 193.

З Акту обстеження умов проживання № 20 від 29.02.2024 року, затвердженого начальником служби у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради (а.с. 89), судом підтверджено, що за адресою: АДРЕСА_1 , проживають та мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . У квартирі створені всі необхідні умови для проживання, квартира з усіма зручностями, відповідно умебльована та облаштована необхідною побутовою технікою. Для дитини створені належні умови для проживання, розвитку та проведення дозвілля.

Висновком органу опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 25.03.2024 року № 178 (а.с. 168-171), визнано за недоцільне позбавляти ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до ОСОБА_4 у зв`язку з недостатністю для цього підстав.

Оцінюючи висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав, суд виходить з положень ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, відповідно до яких суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Крім того, суд враховує приписи ч. 6 ст. 19 СК України, відповідно до яких суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) було висловлено правову позицію про те, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої дочки не є обов`язковим для суду (частини п`ята, шоста статті 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

У зв`язку з цим суд також звертає увагу, що одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

На підставі вищевикладеного, враховуючи показання допитаних у судовому засіданні свідків, у тому числі показання малолітньої ОСОБА_4 , враховуючи досліджені матеріали позовної заяви, судом встановлено, що ОСОБА_2 , яка є рідною матір`ю дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 2017 року і по сьогоднішній день, тобто протягом тривалого часу, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням та медичним доглядом, не бере жодної участі у вихованні та утриманні дитини; взагалі не спілкується з дитиною та не бере участі в її житті, внаслідок чого дитина нічого не знає про рідну матір та сприймає дружину батька своєю рідною матір`ю, яка, у свою чергу разом з батьком, проявляє до неї почуття любові, доглядає, виховує, утримує, піклується про здоров`я, готує до самостійного життя, проводить з нею відпочинок та дозвілля, опікується розвитком дитини, самовизначенням її у житті. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації, що створило щоденну загрозу для життя і здоров`я кожної особи на території України, особливо такої вразливої категорії населення як діти, ОСОБА_2 жодного разу не поцікавилися життям та здоров`ям малолітньої ОСОБА_4 , не телефонувала, не приїжджала, не переймалися її життям взагалі. При цьому судом встановлено, що жодних перешкод для ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною не створювалося, оскільки дитина весь час проживала та проживає за тією ж адресою, де проживала ОСОБА_2 , коли покинула родину. У свою чергу, ОСОБА_2 не зверталася до жодних органів влади з приводу усунення перешкод у спілкуванні з дитиною і до суду в межах даної справи жодного разу не з`явилася, засвідчивши свою байдужість по відношенню до дитини та її життя.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 , попри наявність вільної можливості у спілкуванні з дитиною та виконанні по відношенню до неї батьківських обов`язків, починаючи з 2017 року, фактично самоусунулася з життя малолітньої ОСОБА_4 .

У Постанові КЦС ВС від 21.07.2021 року у справі № 202/7712/18 зроблено висновок, що з урахуванням принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини суд може застосувати до батька дитини крайній захід впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав у разі не підтримання ним стосунків з дитиною протягом тривалого часу, відсутність у батька інтересу до її життя, самоусунення від виконання своїх батьківських обов`язків.

У Постанові КЦС ВС від 26.01.2022 року у справі № 203/3505/19 зроблено висновок, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставою для позбавлення батьків/одного з батьків батьківських прав.

У Постанові КЦС ВС від 08.12.2021 року у справі № 311/563/20 зроблено висновок, що позбавлення батьківських прав батька чи матері, які, починаючи з моменту народження дитини, фактично самоусунулися (ухилилися) від її виховання, не піклувалися про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя тощо, відповідає найкращим інтересам дитини.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про доведеність факту ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме факт свідомої винної поведінки у виді самоусунення від виконання своїх батьківських обов`язків, починаючи з 2017 року. Зважаючи на обставини, встановлені судом з показань свідків, суд вважає, що виправлення ОСОБА_2 є неможливим, а позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав заходом, що в даному випадку буде відповідати найкращим інтересам малолітньої ОСОБА_4 .

У зв`язку з цим позовні вимоги щодо позбавлення батьківських прав підлягають задоволенню.

Щодо стягнення аліментів на утримання ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 121, ч. 1 ст. 122 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

У ч. 1-3 ст. 181 СК України визначено способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснив, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Судом встановлено, що днем пред`явлення позову про стягнення аліментів на утримання дитини є 30.01.2024 року.

Враховуючи вищезазначені обставини, враховуючи обставини та висновки суду, встановлені і зроблені під час вирішення позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав, а також обов`язок обох батьків утримувати дитину, суд вважає, що позов в частині стягнення аліментів на утримання дитини підлягає задоволенню, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання спільної дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 30 січня 2024 року і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З позовної заяви вбачається, що при поданні позову позивачем понесено судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору (1211 грн. 20 коп.) та з витрат на професійну правничу допомогу (25 000 грн. 00 коп.).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що судова практика з приводу застосування положень процесуального законодавства щодо механізму подачі заяви про ухвалення додаткового рішення та ухвалення самого рішення з метою розподілу судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу після вирішення позовних вимог по суті є усталеною.

Так, відповідно до висновків, викладених у постановах ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 17.03.2020 року у справі № 520/8309/18, від 14.01.2019 року у справі № 927/26/18, від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, від 22.03.2018 року у справі № 910/9111/17, від 18.01.2023 року у справі № 369/7551/21, відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається послідовно у наступні етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами шляхом подачі заяви про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт, виконаних адвокатом, та доказами, що підтверджують здійснення робіт і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; 3) розподіл судових витрат.

Таким чином відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

Тобто, сторона має право на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката за умови подання нею до суду заяви про відшкодування таких судових витрат, яка подана до судових дебатів у справі, подання доказів таких витрат (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, здійснені ним витрати, необхідних для надання правничої допомоги, тощо) до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у справі.

Крім того, суд звертає увагу, що законодавцем визначено процесуальний наслідок не заявлення до закінчення судових дебатів вимоги на відшкодування судових витрат на правничу допомогу або подання доказів таких витрат із пропуском п`ятиденного строку з момент у винесення рішення у справі. В такому випадку суд залишає заяву сторони про винесення додаткового судового рішення без розгляду.

Судом встановлено, що разом з позовною заявою стороною позивача подано попередній орієнтований розрахунок судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу. Разом з тим, під час судового розгляду до закінчення судових дебатів стороною позивача не було зроблено заяви про відшкодування цих витрат, не надано доказів на їх понесення, не надано детального опису виконаних робіт, що давало б суду можливість перевірити співмірність заявленого розміру обставинам даної справи та вирішити питання про їх розподіл між сторонами. Стороною позивача також до закінчення судових дебатів не подано заяви про подання доказів на підтвердження цих витрат протягом 5 днів після ухвалення рішення. У свою чергу позовна заява містить лише ордер на надання професійної правничої допомоги та договір про надання правової допомоги, з яких, однак, неможливо встановити наявність гонорару адвоката, його розміру, порядок сплати, обсяг виконаних робіт та інші обставини, що мають значення визначення розміру співмірності витрат у виді професійної правничої допомоги.

Таким чином, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Витрати зі сплати судового збору внесені стороною позивача в попередній орієнтований розрахунок судових витрат, до закінчення судових дебатів подано заяву про відшкодування цих витрат та надано докази на їх понесення. Зважаючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, судом встановлено, що позивачем заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру (позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів). За першу позовну вимогу сплачено судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп., питання про відшкодування яких вирішено судом вище. У свою чергу, відповідно до положень ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення аліментів звільнені від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням вищевикладеного, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 263-265, 319 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Вишгородської міської ради, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на місяць, починаючи з 30.01.2024 року і до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття тобто до ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання судового рішення про стягнення з аліментів на утримання дитини у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст судового рішення складено і проголошено 28.05.2024 року.

Позивач:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач:

ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору:

Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради (Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, буд. 1).

Суддя О.В. Рукас