Постанова № 11936024, 20.01.2009, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

05 лютого 2009 року Справа № 2-26/8942-2008 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГрадової О.Г.,

суддівМаслової З.Д.,

Остапової К.А.,

за участю представників сторін:

представник позивача, Сериков Анатолій Олексійович, довіреність № б/н від 29.09.08, Донська сільська рада Сімферопольського району Автономної Республіки Крим;

представник відповідача, ОСОБА_3, довіреність № б/н від 17.07.08, фізична особа - підприємець ОСОБА_4;

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Медведчук О.Л.) від 05.12.2008 у справі №2-26/8942-2008

за позовом Донської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим (вул. Комсомольська, 146-а,Донське, Сімферопольський р-н,97523)

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1)

про розірвання договору, зобов'язання звільнити земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено. Зобовязано відповідача звільнити приміщення з двох кімнат та стягнуто з відповідача збитки (упущена вигода) в сумі 1228,81 грн. та неустойка в сумі 1066,44 грн., відшкодовані судові витрати - державне мито в сумі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 118,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що у звязку з закінченням строку дії договору оренди нежитлових приміщень відповідач зобовязаний звільнити та повернути позивачеві вказані приміщення, а також сплатити позивачу неустойку за несвоєчасне повернення приміщення та відшкодувати упущену вигоду через неможливість здачі приміщень в оренду та отримання орендної плати, розмір якої визначений згідно до вимог законодавства України.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення через те, що судове рішення прийнято при порушенні норм матеріального та процесуального права.

З відзиву на апеляційну скаргу слідує, що позивач не згоден з апеляційною скаргою тому, що виниклий між сторонами спір підлягає розгляду господарським судам України, приміщення належить позивачу на праві власності, після закінчення строку дії договору оренди приміщень відповідач був зобовязаний їх повернути позивачеві, але цього не зробив, що стало підставою для стягнення неустойки та відшкодування упущеної вигоди.

У судовому засіданні відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, позивач підтримав доводи відзиву на апеляційну скаргу.

На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд витребував додаткові докази (а.с. 6-7, 17-22, 30-77, 79-87 т. 2) та встановив наступне:

25 лютого 2004 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень (дві кімнати площею 20 кв.м.), які розташовані за адресою: с. Донське, Сімферопольський район, вул. Комсомольська, 146-а, для обслуговування контори (а.с. 10 т. 1).

Оплата договором не передбачена (пункт 4.1), орендар зобовязався оплачувати використану електроенергію (пункт 4.2).

Первинно договір був укладений на строк з 01 березня 2004 року по 01 березня 2006 року. Але був продовжений на той же строк (тобто до 01 березня 2008 року) тому, що за місяць до спливу строку дії договору жодна зі сторін не виявила бажання внести до нього зміни та доповнення (пункт 6.1 договору).

05 червня, 09 липня, 29 серпня, 12 вересня, 15 жовтня 2007 року орендодавець на підставі статті 118 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, проведеної грошової оцінки нежитлових приміщень письмово пропонував орендарю укласти додаткову угоду до договору оренди про встановлення розміру орендної плати, але на ці пропозиції відповідач відповіді не надав (а.с. 11-23 т. 1).

31 січня 2008 року позивач відповідно до пункту 6.1 договору письмово повідомив відповідача про закінчення з 01 березня 2008 року строку договору оренди та вимогою про звільнення орендованих приміщень у строк до 01 березня 2008 року (а.с. 24 т. 1).

Однак, відповідач не повернув вказані приміщення позивачеві, що сторони не оспорюють.

26 червня 2003 року між сторонами був укладений концесійний договір, але за умовами цього договору приміщення в будівлі № 146-а по вул. Комсомольська, с. Донське, Сімферопольський район, не передавалися, тобто договір концесії не має відношення до вказаного вище договору (а.с. 30-73, 17 т. 2).

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, статті 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (в редакції Закону України N98/95-ВР від 14 березня 1995 року, з змінами та доповненнями) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном.

Як встановлено, укладений сторонами договір не передбачав плати за користування майном, а тому такий договір не є орендою чи наймом.

Відповідно до частини 1 статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Із закінченням строку дії укладеного сторонами договору, відповідач втратив правові підстави користування майном, а тому вимоги позивача про зобовязання відповідача звільнити приміщення є заснованим на законі та підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на те, що позивач не є власником майна є помилковими тому, що статті 327 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування»№ 280/97-ВР від 21 травня 1997 року (з змінами та доповненнями) у комунальній власності є майно, управління яким здійснюють органи місцевого самоврядування. Згідно до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не впливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, до прийняття місцевим господарським судом рішення, 18 липня 2008 року за позивачем зареєстровано право власності на будівлю, в якій розташовані вказані вище приміщення, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 6-7 т. 2).

Апеляційний господарський суд не приймає до уваги доводи відповідача про необхідність залишення у його користуванні вказаних приміщень у звязку з наданням ним соціальних послуг населенню та відсутністю у нього інших відповідних для користування приміщень, що підтверджується письмовими доказами (а.с. 18-22 т. 2). Відповідно до статті 41 Конституції України та статей 321 і 317 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно обмежений у здійсненні права власності, у тому числі права користування та розпорядження майном. А тому не можна у порушення права позивача на користування та розпорядження приміщеннями, без правових підстав дозволити відповідачу користуватися вказаними приміщеннями з будь-якою метою (у тому числі для надання соціальних послуг). З додатково наданих доказів вбачається, що позивач має намір по іншому розпорядитися цим майном (а.с. 8587 т. 2).

Клопотання відповідача про залучення до справи третьої особи - приватного підприємства «Кримські аромати»та витребування від неї додаткових доказів апеляційним судом не задоволено тому, що не підтверджено, що рішення з господарського спору може вплинути на права або обовязки сторін та цього підприємства.

Необґрунтованою є позиція відповідача про необхідність припинення провадження у справі через відсутність спору, тому що між сторонами є спір, який підвідомчий для розгляду господарським судам України.

Відповідно до Розяснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. N 02-5/612 „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Стосовно стягнення з відповідача неустойки та упущеної вигоди апеляційний господарський суд вважає, що такі позовні вимоги задоволенню не підлягають на підставі наступного.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Однак, умовами укладеного сторонами договору сплата неустойки не передбачена.

Застосування до виниклих між сторонами стосунків приписів статті 785 Цивільного кодексу України чи Закону України «Про оренду державного та комунального майна», підзаконних актів про оренду державного та комунального майна не можливе через те, що укладений сторонами договір не є договором оренди (найму) приміщень.

Відповідно до частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Частина 4 цієї статті встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Як слідує з письмових доказів, позивач після звільнення відповідачем приміщень має намір передати ці приміщення для участкових міліціонерів (а.с. 87 т. 2), ніяких доказів про вживання позивачем заходів для одержання доходів, які неодержані через не звільнення відповідачем приміщень, позивач суду не надав.

А тому не має підстав вважати, що діями відповідача позивачу завдані збитки у вигляді упущеної вигоди.

На підставі вказаного, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого господарського суду частковому скасуванню, через прийняття такого рішення з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен відшкодувати позивачеві сплачені при подачі позову державне мито у сумі 85 грн. (а.с. 106 т. 1) за позовними вимогами немайнового характеру та частково відшкодувати витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 105 т. 1).

Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 2), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 грудня 2008 року у справі №2-26/8942-2008 частково скасувати.

Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції.

Позов задовольнити частково.

Зобовязати фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 звільнити нежитлові приміщення (дві кімнати площею 20 кв.м.), які розташовані за адресою: с. Донське, Сімферопольський район, вул. Комсомольська, 146-а.

У решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в Сімферопольській філії АБ "Автозазбанк" в місті Сімферополі, МФО 384737) на користь Донської сільської ради Сімферопольського району Автономної Республіки Крим (Сімферопольський район, с. Донське, вул. Комсомольська, 146-а; код ОКПО 04368274, р/р 31420000800273 в банку УГК в Автономній Республіці Крим, МФО 824026) судові витрати: державне мито у сумі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн.

Господарському суду Автономної Республіки Крим видати виконавчі документи.

Головуючий суддяО.Г. Градова

СуддіЗ.Д. Маслова

К.А. Остапова