Ухвала суду № 119358971, 28.05.2024, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер справи 235/5222/16-ц

Номер провадження 6/235/186/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючої судді: Кузнєцової А.С.,

за участю секретаря судового засідання: Нагорної К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Покровська цивільну справу за заявою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни, стягувач: Державна судова адміністрація України, боржник: приватний виконавець виконавчого округу Донецької області Матвійчук Наталія Євгеніївна, заінтересована особа: головний державний виконавець Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Офіцерова Людмила Леонідівна,про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд суду пред`явлено вказану заяву, в якій заявлено вимогу визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист у справі № 235/5222/16-ц, виданий Красноармійським міськрайонним судом Донецької області 26.02.2024 року про стягнення з приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни на користь держави судового збору у розмірі 429,44 грн., у зв`язку з відсутністю обов`язку боржника.

Заява обґрунтована тим, що 11.10.2023р. ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у справі № 235/5222/16-ц у задоволенні заяви Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни про роз`яснення судового рішення відмовлено. Стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни на користь держави судовий збір у сумі 1073,60 (тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок. 20.12.2023 р. постановою Дніпровського апеляційного суду, ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11.10.2023 р. змінено в частині розміру судового збору, стягнутого з приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни на користь держави, зменшивши цей розмір з 1073,60 грн до 429,44 грн. На підставі зазначеної постанови Красноармійським міськрайонним судом Донецької області 26.02.2024 р. видано виконавчий лист у справі. 14.03.2024 р. головним державним виконавцем Приморського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Офіцеровою Л.Л. відкрито виконавче провадження № 74411291. 13.05.2024р. Конституційним Судом України винесено рішення №6-р(ІІ)2024, яким визнано неконституційним ч. 2 ст. 3, пп. 9 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатом розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного/приватного виконавця під час виконання судового рішення. Зокрема, Конституційним Судом зазначено наступне. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення. Конституційний Суд наголошує, що законодавець, діючи на власний розсуд, щодо встановлення в законі випадків справляння судового збору, зокрема пов`язаних з оскарженням рішень, дій, бездіяльності виконавців, має прагнути чіткості та зрозумілості у викладені норм права. Ураховуючи, що за подання до суду першої інстанції скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця не встановлено справляння судового збору, Конституційний Суд зазначає, що обов`язок сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, визначений ст. 4 Закону, не можна вважати зрозумілим і справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення як невіддільного складника права на доступ до суду. Законодавець, визначаючи справляння судового збору, має чинити за принципом справедливості, не допускаючи, щоб остаточне судове рішення залишалось невиконаним. Ураховуючи, що згідно з приписами Закону, що їх оскаржує ОСОБА_1 , розгляд апеляційної і касаційної скарги, поданої відповідно до ст. 447 ЦПК України, пов`язаний із потребою сплати особою судового збору, Конституційний Суд констатував, що має місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов`язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Наведене свідчить, що держава не створила належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою (стягувачем у виконавчому провадженні) її права на доступ до суду. Відтак, обов`язок сплати судового збору має існувати або на всіх стадіях процесу (з урахування диференціації його ставки на відповідній стадії), або ж такий обов`язок має бути відсутнім, коли законодавство передбачає звільнення від сплати судового збору чи не містить прямих приписів щодо необхідності його сплати. Ураховуючи те, що право на суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, охоплює також виконання остаточних судових рішень, покладення обов`язку на стягувача сплатити судовий збір для того, щоб це рішення було виконане, свідчить про те, що держава намагається уникнути свого позитивного обов`язку організувати дієву систему виконання судових рішень. Отже виконавче провадження завершальна стадія судового провадження, і питання сплати судового збору вже було вирішене позивачем (стягувачем) при зверненні до суду. Тому стягувач не повинен нести додаткові витрати по сплаті судового збору в ході примусового виконання рішення. Що підтверджується висновками, зробленими в іншому рішенні Конституційного Суду. Так, рішенням Конституційного Суду від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення частини другої статті 26 Закону України „Про виконавче провадження щодо обов`язку стягувача сплачувати авансовий внесок на витрати виконавчого провадження при поданні заяви до виконавця про примусове виконання рішення. Конституційний Суд України вважає, що з огляду на статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Основного Закону України в аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у стягувача як особи, на користь якої ухвалене судове рішення, фінансової можливості сплатити авансовий внесок не повинна перешкоджати реалізації його права на виконання судового рішення. З урахуванням того, що витрати виконавчого провадження, зокрема на сплату судового збору, здійснюються приватним виконавцем за рахунок авансового внеску стягувача, який визнано неконституційним, справляння судового збору за звернення приватного виконавця до апеляційного або касаційного суду з процесуальних питань, пов`язаних з примусовим виконанням рішення, є також неконституційним. Адже стягувач не повинен нести витрати для того, аби остаточне рішення було виконане. Приватний виконавець при примусовому виконанні рішення при зверненні до суду не здійснює захист своїх особистих інтересів, він не є учасником справи, а діє в інтересах стягувача. Законом України «Про судовий збір» не передбачено зокрема ставок судового збору за звернення до суду приватного/державного виконавця із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, або про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон, або про розшук боржника тощо, тому на виконавця не поширюється обов`язок сплати судового збору при зверненні до апеляційного та касаційного суду при оскарженні ухвал, прийнятих за результатами розгляду таких заяв. Інакше це порушує право стягувача на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції. Отже, заявник вважає, що стягнення з приватного виконавця судового збору у справі № 235/5222/16-ц є неконституційним. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000). На підставі зазначеного, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н.Є. просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист у справі № 235/5222/16-ц від 26.02.2024 року про стягнення з неї на користь держави судового збору у розмірі 429,44 грн., у зв`язку з відсутністю обов`язку боржника.

Заяву призначенодо розглядув порядкуч.3ст.432ЦПК України, в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Заявником (боржником) приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н.Є. подано заяву про розгляд справи у її відсутність, заявлені вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України,у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, оцінивши ступінь обґрунтованості заяви, перевіривши додані до заяви матеріали, дослідивши матеріали цивільної справи, - приходить до наступних висновків.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11.10.2023 року у справі № 235/5222/16-ц (2-р/235/1/23) у задоволенні заяви Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни про роз`яснення судового рішення відмовлено. Стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни на користь держави судовий збір у сумі 1073,60 (тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20.12.2023 року, ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11.10.2023 року змінено в частині розміру судового збору, стягнутого з приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни на користь держави, зменшивши цей розмір з 1073,60 грн. до 429,44 грн.

На підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 20.12.2023 року Красноармійським міськрайонним судом Донецької області 26.02.2024 року видано виконавчий лист у справі № 235/5222/16-ц.

Нормами ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Згідно ст. 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно ч. 1 ст. 431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчі листи в електронній формі викладаються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та підписуються електронним підписом судді (у разі колегіального розгляду - електронними підписами всіх суддів, які входять до складу колегії).

Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Згідно ч. 2 ст. 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, зокрема пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

У постанові від 20.02.2019 року у справі №2-4671/11 Верховний Суд вказав, що перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, зазмістомстатті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права. У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Отже, сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа або наявності інших обставин, які зумовлюють необхідність установлення питань виконання судового рішення.

Звертаючись до суду із даною заявою провизнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заявник вказує, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 20.12.2023 року змінено ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11.10.2023 року, в частині розміру судового збору, стягнутого з приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни на користь держави, зменшивши цей розмір з 1073,60 грн. до 429,44 грн. На підставі зазначеної постанови Красноармійським міськрайонним судом Донецької області 26.02.2024 року видано виконавчий лист у справі. 14.03.2024 року головним державним виконавцем Приморського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Офіцеровою Л.Л. відкрито виконавче провадження № 74411291.

Однак, копії постанови про відкриття виконавчого провадження, а також відомості щодо наявності відкритого виконання провадження на момент подання заяви до суду, до заяви не додані.

Судом було зроблено запит до Єдиного реєстру боржників та Автоматизованої системи виконавчого провадження від 29.05.2024 року, відповідно до якого, наявний записи: ВП № 74411291, боржник ОСОБА_2 , стягувач Державна судова адміністрація України, стягнення судового збору за рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, дата відкриття: 14.03.2024 року, стан: відкрито (а.с. 227-229).

Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н.Є. як на підставу визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, посилається на рішенняКонституційного Суду України №6-р(ІІ)2024 від 13 травня 2024 року, яким визнано неконституційним ч. 2 ст. 3, пп. 9 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" в тому, що вони уможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатом розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного/приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Висновки, яких дійшов Конституційний Суд України, стосуються судових проваджень за ухвалами судів за наслідками розгляду скарги, поданої відповідно до статті 447 ЦПК України.

Ураховуючи, що згідно з приписами Закону, що їх оспорює ОСОБА_1 , розгляд апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду за наслідками розгляду скарги, поданої відповідно до статті 447 ЦПК України, пов`язаний із потребою сплати особою судового збору, Конституційний Суд України констатував, що має місце необrрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов`язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Наведене свідчить про те, що держава не створила належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою (стягувачем у виконавчому провадженні) її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права.

Втрату чинності приписами частини другої статті 3, підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» Конституційним судом України визначено відтермінувати, зазначено що частина друга статті З, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI зі змінами, визнані неконституційними в зазначеному аспекті, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як передбачено статтею 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є:

1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане (п.1 ч.3 ст. 423 ЦПК України).

Заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначенихчастиною другою,пунктами 1,3 частини третьоїстатті 423 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення (ч. 1 ст. 425 ЦПК України).

З урахуванням викладеного суд зауважує, щовстановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, є підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинамисудом, який ухвалив судове рішення,у відповідності із положеннямиглави 3 розділу V ЦПК України.

Таким чином, процесуальним законом визначено окремий порядок для вирішення питань, пов`язаних із встановленням невідповідності приписів закону Конституції України (неконституційністю).

Відомостістосовнопереглядуу зв`язку з виключними обставинамипостанови Дніпровського апеляційного суду від 20.12.2023 року у справі № 235/5222/16-ц, якою змінено ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11.10.2023 року, в частині розміру судового збору, стягнутого з приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни на користь держави, зменшивши цей розмір з 1073,60 грн. до 429,44 грн., на підставі якої видано виконавчий лист у справі та у подальшому відкрито виконавче провадження державним виконавцем, станом на теперішній час у матеріалах заяви відсутні.

Обов`язок боржника щодо виконання судового рішення не припинений, відсутні відомості про виконання рішення суду, помилковість видачі виконавчого листа відсутня, також інших передбачених законом підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, судом не встановлено.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст.432,353,354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни, стягувач: Державна судова адміністрація України, боржник: приватний виконавець виконавчого округу Донецької області Матвійчук Наталія Євгеніївна, заінтересована особа: головний державний виконавець Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Офіцерова Людмила Леонідівна,про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню - відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвала суду, що постановлена поза межами судового засідання набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 354, 355 ЦПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.С. Кузнєцова