Ухвала суду № 119356714, 29.05.2024, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 932/373/2024

провадження 2/201/1781/2024

УХВАЛА

29 травня 2024 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради і управління служба у справах дітей Чернігівської міської ради про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 17 січня 2024 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Справа по суті не слухалася, виносилися ухвали, розглядаються клопотання, спір по суті не вирішено.

В судовому засіданні з`ясувалося, що підставою вказаного позову є те, що відповідач начеб то не надає згоди позивачці на реєстрацію їхньої дитини в помешканні матері. Але відповідач надав письмові заперечення, вказавши на відсутність такого заперечення і взагалі на відсутність предмету спору через не звернення позивачки до нього з цим питанням, тобто не було до судового врегулювання спору, що прямо протирічить ЦПК України. Таким чином, станом натепер відсутній предмет спору, тому відповідач просив провадження в справі закрити.

Суд вважає можливим задоволення вказаного клопотання та закриття провадження в справі, виходячи з наступного.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З`ясувавши думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, роз`яснивши наслідки закриття провадження в справі, зважуючи на вище вказані обставини і на те, що вказане не порушує інтереси учасників справи та інших осіб, суд вважає можливим закриття провадження в справі, оскільки, дійсно позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач не дає згоди на реєстрацію місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою Позивача: АДРЕСА_1 , цим самим невизначеність реєстрації місця проживання малолітньої дитини, за фактичним місцем проживання зі своєю матір`ю суперечить її інтересам та суттєво обмежує реалізацію ії прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний.

Але матеріалами справи не підтверджується вказане твердження позивача, відповідач взагалі не погоджується з цим та не розуміє, чому позивач звернулася до суду з даним позовом, а не врегулювала це питання в досудовому порядку, адже підстав для самостійного подання заяви до органів без згоди другого з батьків не існує.

Відповідач не визнаний особою безвісно відсутньою та оголошення померлим, не позбавлений батьківських прав щодо дитини та не звільнений від обов`язків щодо її виховання.

Інтереси доньки сторін не порушені, тому як відповідач не відмовляв позивачеві у наданні письмової згоди на реєстрацію місця проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідача не звертався позивач з такою розмовою та жодних доказів про не надання чи небажання надати згоду позивачем до матеріалів справи не долучено, також відсутні свідки, які можуть підтвердити саме відмову відповідача у наданні вказаної згоди.

Відповідач періодично приїздить до міста Чернігів провідати доньку, поспілкуватися, провести з нею час, проте розмову про реєстрацію місця проживання дитини позивач не заводила. Лише 29 жовтня 2023 році ( переписка у мобільному застосунку «Telegram» , тому як по іншому майже не спілкуються) позивач запитала щодо надання нотаріально посвідченої згоди відповідача, та на запитання відповідача: де конкретно бажає позивач прописати дитину? відповідач намагався зрозуміти, що це за житло, хто є власником даного житла та кому належить право власності за вказаною адресою, та чи власник того житла дає згоду на реєстрацію їхньої малолітньої дитини, тому як відповідачу відомо , що у позивача відсутнє право власності на нерухоме майно в м. Чернігів. Проте, позивач жодної відповіді не надала. В подальшому розмови взагалі припинилися щодо реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач лише з позовної заяви дізнався за якою саме адресою позивач хоче зареєструвати місце проживання доньки. Потім, як вбачається 15 листопада 2023 році позивач зверталася до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради з заявою про реєстрацію місця проживання їхньої малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 навіть поставивши відповідача до відома, не запропонувавши відповідачеві подати заяви разом. Звернулася одноособово до органів ще в серпні, а потім ще й до суду, подавши безпідставний позов.

Відповідач зазначає, що відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, а не одноособово. Відповідач зазначає, що позивач чинить перешкоди та створює перепони для спілкування, виховання доньки з рідним батьком; позивач діє лише в особистих інтересах, намагаючи віддалити доньку від батька, що порушує права та обов`язки, які є рівними, і у відповідача як батька.

Відповідач стверджує, що він проживає в м. Дніпро, періодично приїзджає до доньки в м. Чернігів, приблизно 600 км. При цьому, позивач не завжди надає доступ до доньки, вже не кажучи про телефонні розмови з донькою. Відповідач любить свою доньку, хоче з нею спілкуватися, виконувати обов`язки як батько, проте відстань, та неприязні відносини позивача до відповідача призводять до порушення прав відповідача як батька з урахуванням його права на особисте спілкування з дитиною та наявністю обставин, які обмежують право на таке спілкування. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідач зазначає, що відсутній спір, щодо надання з боку відповідача добровільної згоди на реєстрацію місця проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 через відділ реєстрації відповідно до Правил реєстрації місць проживання.

Дитина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за домовленістю обох батьків проживає разом з матір`ю, відповідач не заперечує проти цього, не створює перешкод у проживанні дитини з матір`ю, спір між сторонами з цього проводу відсутній, також відповідач не заперечує проти реєстрації місця проживання своєї доньки за зареєстрованим місцем проживання матері - позивача та не відмовляється в наданні згоди на реєстрацію місця проживання дитини в порядку передбаченим чинним законодавством за домовленістю з позивачем, шляхом звернення з заявами до відділу реєстрації.

Таким чином, спору щодо визначення місця проживання дитини немає. Будь-яких дій щодо зміни місця проживання дитини відповідач не вчиняв. Щодо надання згоди на реєстрацію місця проживання доньки відповідач не відмовлявся, за таких обставин вважає, що позовні вимоги позивачки про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без письмової згоди батька не підлягають судовому розгляду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту, так як дитина і так проживає з позивачкою та відповідач не заперечував проти реєстрації місця проживання за зареєстрованим місцем матері.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої

вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Під предметом позову розуміється певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Тому, за вказаних обставин провадження № 2/201/1781/2024 у справі № 932/373/24 про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без письмової згоди батька підлягає закриттю.

При цьому суд керується також і тим, що п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України вказує як на обов`язкову вимогу відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо таке проводилося, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Отже, з огляду на зазначене, фактично наразі відсутній предмет спору.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно доч.1-3 ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин суд приходить до висновку, що дана ухвала повною мірою обгрунтована, є зрозумілою учасникам справи та в ній належним чином зазначені підстави, на яких вона грунтується.

Також суд зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, закриття провадження в справі з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.

При цьому суд звертає увагу на вимогистатті 121 ЦПК Українипро те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 рокуу справі «Юніон АліментаріяСандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).

Приймаючи до уваги вказане, суд приходить до висновку про те, що вказане закриття провадження не порушує інтереси учасників справи та інших осіб, тому суд вважає можливим клопотання задовольнити і провадження по справі закрити.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 255, ст. 256, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання задовольнити.

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,треті особиуправління адміністративнихпослуг Чернігівськоїміської радиі управлінняслужба усправах дітейЧернігівської міськоїради пронадання дозволуна реєстраціюмісця проживаннядитини беззгоди батька закрити.

Ухвала набрала законної сили 29 травня 2024 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -