Рішення № 11934724, 05.10.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2010 р. Справа № 33/72-10

вх. № 2563/3-33

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Караваєв О.О. довіреність № 30 від 01.03.2010 року

відповідача - ОСОБА_2 довіреність від 11.05.2010 року

розглянувши справу за позовом Регіональне Відділення Фонду державного майна по Харківській області м. Харків

до Фізичної особи ОСОБА_3, Харківська область, Чугуївський район, с. Стара Покровка

про розірвання договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області - звернулось до господарського суду з позовом до фізичної особи ОСОБА_3 з позовом про розірвання договору № 920 купівлі-продажу обєкта незавершеного будівництва “Громадсько-побутовий корпус” (ПТУ-61), за адресою: АДРЕСА_1.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав поданий позов та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, та просить суд в задоволенні позову відмовити.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.З ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.

28.12.2002 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (продавець) та фізичною особою ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 920 обєкта незавершеного будівництва “Громадсько-побутовий корпус” (ПТУ-61), розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору продавець зобов'язався передати у власність покупцеві обєкт незавершеного будівництва “Громадсько-побутовий корпус” (ПТУ-61), за адресою: АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці розміром орієнтовно 0,8 га, а покупець зобов'язується прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в договорі.

Пунктом 5.3 договору на покупця покладено обов'язок протягом трьох років з дати нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу здійснити демонтаж обєкта, упорядкувати земельну ділянку площею орієнтовано 0,8 га та передати її з додержанням умов здачі відповідній місцевій Раді. При цьому пунктом 5.7 договору визначено, що у разі неможливості завершення демонтажу обєкта і упорядкування земельної ділянки під обєктом в установлені строки при наданні відповідних обґрунтувань покупцем, строки завершення демонтажу можуть бути змінені за рішенням органу приватизації та згодою відповідної місцевої Ради шляхом укладання додаткової угоди.

Як свідчать матеріали справи вказаний об'єкт за актом приймання-передачі від 27.01.2003 року передано продавцем покупцеві, покупець вніс продавцю обумовлену договором вартість об'єкту незавершеного будівництва. Відповідно до п. 3.2 договору право власності на обєкт приватизації виникає у покупця з моменту підписання акту приймання-передачі. Таким чином зазначений об'єкт незавершеного будівництва є приватною власністю ОСОБА_3.

Позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на те, що при здійсненні ним відповідно до вимог статей 7 та 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" акту поточної перевірки було встановлено невиконання умов договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва “Громадсько-побутовий корпус” (ПТУ-61) 28.12.2002 року № 920 в частині, що на протязі трьох років з дати нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу не здійснено демонтаж обєкта, не упорядкована земельна ділянка, та не передана відповідній місцевій Раді, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами, частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачені законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше ні встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконанні господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодекс; України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Цивільним та Господарським кодексами України і продовжують існувати, то з огляду на п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, їх положення підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем та покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного майна" до договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, щодо:

Здійснення програм технічного переозброєння виробництва, впровадження прогресивних технологій; здійснення комплексу заходів щодо збереження технологічної єдності виробництва та технологічних циклів; збереження та раціонального використання робочих місць; виконання вимог законодавства про захист економічної конкуренції; збереження номенклатури та обсягу виробництва продукції (послуг) відповідно до бізнес - плану; завершення будівництва жилих будинків; утримання об'єктів соціально-побутового призначення; виконання заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища; внесення інвестицій виключно у грошовій формі, їх розміру та виконання встановлених мобілізаційних завдань; погашення боргів.

Термін дії зазначених зобов'язань, за винятком виконання встановлених мобілізаційних завдань, не повинен перевищувати п'яти років, а щодо підприємств -монополістів, підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії, галузевих науково-дослідних інститутів та проектно-конструкторських бюро, інших підприємств і установ, приватизація яких здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, порядок контролю за їх діяльністю затверджується Кабінетом Міністрів України.

Отже, з аналізу змісту ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" вбачається, що даною правовою нормою правило відносно максимального встановлення зобов'язань не більше 5 років передбачено лише щодо зазначених у ч. 2 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" зобов'язань, серед яких відсутні зобов'язання щодо встановлення строку завершення будівництва об'єктів незавершеного будівництва.

Відповідно до ч.1 ст. 206 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього кодексу.

В силу ч.ч.2, 4 ст. 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 1 частини 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Правовідносини у даному спорі регулюються Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", відповідно до ч.2 ст. 23 якого договір купівлі-продажу об'єкта, придбаного за конкурсом, включає, окрім іншого, взаємні зобов'язання продавця і покупця. Частиною 8 цієї статті передбачено, що органи приватизації здійснюють контроль за виконанням покупцем умов договору купівлі-продажу, а в разі їх невиконання застосовують санкції, передбачені чинним законодавством, та можуть у встановленому порядку порушувати питання про розірвання договору.

Суд зазначає, що аналогічні правові норми закріплені в ст.19 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" від 14.09.2000 року.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється, того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При цьому правові наслідки зміни або розірвання договору передбачені ст.653 Цивільного кодексу України, зокрема, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Форма зміни або розірвання договору встановлена статтею 654 Цивільного кодексу України, згідно з якою зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій, формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 4 статті 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом вказаних норм цивільного законодавства, якщо виконання зобов'язання стало повністю або частково неможливим з вини кредитора, боржник звільняється від обов'язку, виконання якого стало неможливим.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками господарського процесу.

Доказів виконання відповідачем умов договору до суду не надав.

Суд приходить до висновку про те, що покупець свої зобов'язання щодо здійснення демонтажу обєкта, упорядкування земельної ділянки та передачі її відповідній місцевій раді протягом визначеного договором строку не виконав.

Згідно заявленого позову, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області просить розірвати договір купівлі-продажу № 920 об'єкту незавершеного будівництва. Підставою для даної вимоги на думку позивача є порушення покупцем своїх зобов'язань по зазначеному договору (пункту 5.3), а саме зобов'язання протягом трьох років з дати нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу здійснити демонтаж обєкта, упорядкувати земельну ділянку площею орієнтовано 0,8 га та передати її з додержанням умов здачі відповідній місцевій Раді.

Враховуючи невиконання покупцем вказаних зобов'язань, продавець посилається на пункт 7.3 укладеного договору: у разі невиконання покупцем умов, які передбачені в пунктах 5.1-5.6 договору, продавець має право на розірвання договору встановленим чинним законодавством порядком та право на повернення об'єкта незавершеного будівництва у власність продавця.

Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушення умов, визначеним змістом зобов'язання. Правовими наслідками порушення зобов'язання в силу вимог статті 611 вказаного кодексу є, зокрема, розірвання договору. При цьому правовою підставою для розірвання договору є наявність у діях відповідача складу цивільно-правового правопорушення, а саме: протиправність поведінки особи; шкода, як результат протиправної поведінки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, що заподіяла шкоду. Зазначені елементи лише в своїй сукупності утворюють склад цивільного правопорушення, що може бути підставою юридичної відповідальності.

Правом власності, відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України), власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 вказаного кодексу).

Держава однаково забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України). Тобто Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності.

Правочином, відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину в силу вимог частини першої статті 203 ЦК України не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 зазначеного кодексу).

Основу цивільного законодавства становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодексу України. Основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність, розумність, неприпустимість позбавлення права власності, судовий захист цивільного права або інтересу (частина перша статті З ЦК України). Майнові відносини, що регулюються цивільним законодавством, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 вказаного кодексу).

За Конституцією України держава визначає та рівнем чином захищає усі форми власності. Правом власності, відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України), власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 вказаного кодексу).

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги позивача обгрунтованими, законними та підлягаючими задоволенню.

Керуючись ст.ст. 1, 12, 47, 49, 82-84 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Розірвати договір купівлі-продажу № 920 від 28.12.2002 р., укладений між Регіональним відділенням ФДМУ по Харківській області (61022, м. Харків, Держпром, 3 під`їзд, 1 поверх, розрахунковий рахунок 37186501900001 управління державного казначейства у Харківській області код ЗКПО 23148337, МФО 851011) та фізичною особою ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, розрахунковий рахунок НОМЕР_2).

Зобовязати Відповідача фізичну особу ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, розрахунковий рахунок НОМЕР_2) повернути обєкт незавершеного будівництва “Громадсько-побутовий корпус” (ПТУ-61), за адресою: АДРЕСА_1. у державну власність в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61022, м. Харків, Держпром, 3 під`їзд, 1 поверх, розрахунковий рахунок 37186501900001 управління державного казначейства у Харківській області код ЗКПО 23148337, МФО 851011).

Суддя

Повний текст рішення підписаний ___ жовтня 2010 року.