Рішення № 11934043, 21.09.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2010 р. Справа № 37/177-10

вх. № 6840/5-37

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Балакін А.П. за довіреністю № 07/14 від 14.07.2009 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом ТОВ "Луч", м. Харків

до АТЗТ "Куряжський домобудівельний комплекс", с. Пісочин

про стягнення 21236,77 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Луч" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства закритого типу "Куряжський домобудівельний комплекс" (відповідач) про стягнення з відповідача на свою користь суми основного боргу у розмірі 17572,40 грн.; пені в сумі 1815,96 грн.; інфляційних витрат в сумі 1453,03 грн. та 3% річних в сумі 395,38 грн.

В обґрунтування позову позивач вказував про те, що позивач за договором № 88-Е/ПС-143/07 від 12.12.2006 р. та додатковою угодою №1 від 21.01.2008 р. виконав відповідачу електромонтажні роботи на загальну суму 105572,40 грн., однак відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань сплату виконаних робіт проводив не своєчасно та не в повному обсязі, як було передбачено п.2.2., п.2.3. договору № 88-Е/ПС-143/07 від 12.12.2006 р. та додатковою угодою до нього.

Відповідач про судове засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

Відповідач, через канцелярію господарського суду 21.09.2010 р. за вх. № 18389, надав відзив на позовну заяву, який господарським судом залучається до матеріалів справи. У наданому відзиві відповідач вказував про те, що 16.09.2010 р., сума боргу у розмірі 17542,40 грн., яка виникла на підставі договору № 88-Е/ПС-143/07 від 12.12.2006 р. та додаткової угоди №1 від 21.01.2008 р. була сплачена відповідачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 94 від 16.09.2010 р. Позовні вимоги позивача в частині стягнення пені у розмірі 1815,96 грн., інфляційних у розмірі 1453,03 грн. та 3% річних у розмірі 395,38 грн. відповідач не визнає, оскільки несвоєчасне виконання перед позивачем грошових зобов'язань за договором № 88-Е/ПС-143/07 від 12.12.2006р. та додатковою угодою №1 від 21.01.2008р. сталося не з вини відповідача, а у зв'язку з важким матеріальним становищем відповідача, що склалося внаслідок фінансово-економічної кризи в державі, у тому числі і у галузі будівництва до якої належить відповідач, оскільки є будівельною організацією. Крім того, відповідач вказував про те, що позивачем в порушення ст. 33 та п.5 ст. 54 ГПК України не додано до розрахунку позовних вимог методик нарахування суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені, а також позивачем не надано доказів того, що на період нарахування суми боргу з урахуванням індексів інфляції, саме ці індекси інфляції були встановлені Міністерством статистики України, і що на період нарахування суми пені Національним банком України були встановлені облікові ставки, зазначені у розрахунку позивача.

Позивач, через канцелярію господарського суду 21.09.2010 р. за вх. № 18456, надав копію платіжного доручення № 94 від 16.09.2010 р. на суму 17542,40 грн. щодо оплати відповідачем основної суми боргу, яка господарським судом залучається до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

Між сторонами 12.12.2006 р. було укладено договір № 88-Е/ПС-143/07 та 21.01.2008 р. була укладена додаткова угода № 1 до вказаного договору (надалі - договір).

Умовами договору було передбачено те, що позивач зобов'язується виконати на замовлення відповідача наладку, випробування електрообладнання на ПС 110 кВ "Куряж" та ремонт вимикача ВМТ-110/10 кВ Куряжський ДСК, а відповідач зобов'язувався прийняти вказані роботи та оплатити їх.

Пунктом 2.3. договору було передбачено те, що розрахунок за виконані роботи проводиться відповідачем на рахунок позивача на протязі 3-х банківських днів з моменту підписання акта здачі-приймання виконаних робіт.

Пунктом 7.1. договору було передбачено, що за несвоєчасну проведену оплату, в порушення розділів 2 та 3 договору відповідачу нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплати за кожний день прострочення.

Судом встановлено, що між сторонами були складені наступні акти приймання виконаних робіт: № 1, № 2 за травень 2007 року, № 3 за липень 2007 року, № 4 за листопад 2007 року, Акт № 5 за лютий 2008 року, на загальну суму 102572,40 грн.

Також, 23.10.2008 року між сторонами було складено графік виконання грошових зобов'язань відповідача перед позивачем на підставі договору № 88-Е/ПС-143/07 від 12.12.2006 р. та додаткової угоди №1 від 21.01.2008 р. до нього, з відстрочкою виконання зобов'язань до 10.11.2008 р. та відстрочкою виконання зобов'язань до 10.02.2009 р. на загальну суму 42572,40 грн.

Станом на момент подання відповідного позову до суду сума основного боргу відповідача перед позивачем становила 17572,40 грн., про що зазначалося позивачем та про що не заперечувалося відповідачем.

Судом встановлено, що після подання позивачем відповідного позову до суду, відповідачем 16.09.2010 р. згідно платіжного доручення № 94 була сплачена сума основного боргу у розмірі 17542,40 грн. за вищевказаним договором. За таких обставин суд вважає, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 17542,40 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1. ч.1. ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що станом на момент подання позову до суду сума основного боргу відповідача перед позивачем за вищевказаним договором становила 17572,40 грн. (в матеріалах справи відсутні докази зворотнього), та те, що відповідачем в процесі розгляду справи було сплачено позивачу суму основного боргу у розмірі 17542,40 грн., господарський суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума основного боргу у розмірі 30,00 грн.

Щодо посилань відповідача про те, що несвоєчасне виконання перед позивачем грошових зобов'язань за договором № 88-Е/ПС-143/07 від 12.12.2006р. та додатковою угодою №1 від 21.01.2008р. сталося не з вини відповідача, а зв'язку з важким матеріальним становищем відповідача, що склалося внаслідок фінансово-економічної кризи в державі, у тому числі і у галузі будівництва до якої належить відповідач, оскільки є будівельною організацією, господарський суд зазначає, що ці посилання відповідача не можуть бути прийняти судом до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні докази того, що важке матеріальне становище відповідача було спричинено саме фінансово-економічною кризою в державі. Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Щодо посилань відповідача про те, що позивачем в порушення ст. 33 та п.5 ст. 54 ГПК України не додано до розрахунку позовних вимог методик нарахування суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені, а також позивачем не надано доказів того, що на період нарахування суми боргу з урахуванням індексів інфляції, саме ці індекси інфляції були встановлені Міністерством статистики України, і що на період нарахування суми пені Національним банком України були встановлені облікові ставки, зазначені у розрахунку позивача, господарський суд зазначає, що ці посилання не можуть бути прийняти судом до уваги у зв'язку з наступним. По-перше п.5 ст. 54 ГПК не передбачено надання до відповідних розрахунків, які надані до суду, їх методик нарахування, а по-друге, суд зазначає, що інформація про відповідні індекси інфляції встановлені Міністерством статистики України та облікові ставки Національного банку України має загальновідомий характер та доступ до вказаної інформації має кожна особа.

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладені норми діючого законодавства, положення викладені у пункті 7.1. договору, та перевіривши нарахування позивачем пені, інфляційних та 3% річних, господарський суд визнає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1815,96 грн.; інфляційних у розмірі 1453,03 грн. та 3% річних у розмірі 395,38 грн.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 30,00 грн.; пені в сумі 1815,96 грн.; інфляційних витрат в сумі 1453,03 грн. та 3% річних в сумі 395,38 грн.

Враховуючи те, що з вини відповідача спір було доведено до суду, господарський суд відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму державного мита у розмірі 212,37 грн. та суму витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 611, 625, 628, 629, 837 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44-49, 54, 75, п.1-1 ч.1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 17542,40 грн.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства закритого типу "Куряжський домобудівельний комплекс" (62418, Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин-2, вул. Кільцева, 41, код ЄДРПОУ 04852585, р/р 26003000122006 в ВАТ УкрЕ-і Б, МФО 351618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луч" (61003, м. Харків, пров. І.Дубового, 8, код ЄДРПОУ 19463286, р/р 26002198284001 в Харківському ГРУ «Приватбанк», МФО 351533) - суму основного боргу у розмірі 30,00 грн.; пеню в сумі 1815,96 грн.; інфляційні витрати в сумі 1453,03 грн.; 3% річних в сумі 395,38 грн.; 212,37 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення підписано 24.09.2010 р.