Рішення № 119336575, 21.05.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року Справа № 160/5847/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві

про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

01.03.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, , в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у призначенні пенсії за віком;

- скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії № 046750004404 від 05.09.2023 року;

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до трудового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , роботу у структурному підрозділі обласного комунального підприємства «Фармація» міста Дніпро на посаді санітарки-мийниці в аптеці №258 у період з 01.08.1991 по березень 1995 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , роботу у структурному підрозділі обласного комунального підприємства «Фармація» міста Дніпро па посаді санітарки-мийниці в аптеці №258 у період з 01.08.1991 по березень 1995 року, та призначити пенсію за віком на підставі поданої ним заяви від 29.08.2023, а також провести відповідні нарахування пенсії з вказаної дати.

В обґрунтування позову вказано, що позивач звернулась із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому рішенням відповідача було відмовлено позивачу у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та не зараховані періоди роботи з 01.08.1991 року по березень 1995 року, оскільки згідно записів трудової книжки дописано номер та дату наказу при звільненні та в довідці №20/604 від 22.08.2023 року наказ про звільнення відсутній. При цьому, позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки трудова книжка позивача містить необхідні записи для підтвердження страхового стажу позивача, при цьому позивач не несе відповідальності за правильність заповнення трудової книжки. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

05.03.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду залишено позов без руху, через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків, шляхом уточнення відповідача та/або позовних вимог.

На виконання вимог ухвали від 05.03.2024 року від позивача надійшов уточнений позов в якому позивач уточнила відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві та уточнено позовні вимоги, а саме позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про відмову у призначенні пенсії № 046750004404 від 05.09.2023 року;

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не зарахування до трудового стажу ОСОБА_1 роботу у структурному підрозділі обласного комунального підприємства «Фармація» міста Дніпро на посаді санітарки-мийниці в аптеці №258 у період з 01.08.1991 по березень 1995 року;

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до стажу робот ОСОБА_1 роботу у структурному підрозділі обласного комунального підприємства «Фармація» міста Дніпро на посаді санітарки-мийниці в аптеці №258 у період з 01.08.1991 по березень 1995 року, та призначити пенсію за віком на підставі поданої ним заяви від 29.08.2023 року, а також провести відповідні нарахування пенсії з вказаної дати.

21.03.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та витребувано у відповідача копії матеріалів пенсійної справи позивача.

05.04.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що спірне рішення прийнято відповідачем правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж та не зараховані періоди роботи з 01.08.1991 року по березень 1995 року, оскільки згідно записів трудової книжки дописано номер та дату наказу при звільненні та в довідці №20/604 від 22.08.2023 року наказ про звільнення відсутній. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

12.04.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення співвідповідача по справі.

16.04.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вказано, що позивач заперечує всі доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву та вважає їх такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки трудова книжка позивача містить усі необхідні записи, що підтверджують роботу позивача у спірні періоди, а також відсутні жодні виправлення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 29.08.2023 року ОСОБА_1 зверталась до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві № 046750004404 від 05.09.2023 року, яке прийнято за принципом екстериторіальності, відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV. Відповідно до наданих до заяви документів про стаж (трудові книжки, ідентифікаційний номер, диплом, довідки про стаж, свідоцтва про народження) загальний страховий стаж складає 27 років 11 місяців 18 днів, що недостатньо для призначення пенсії. Не враховано до стажу періоди роботи з 01.08.1991 року по березень 1995 року, оскільки згідно записів трудової книжки дописано номер та дату наказу при звільненні та в довідці №20/604 від 22.08.2023 року наказ про звільнення відсутній.

Позивач вважає вказане рішення про відмову у призначенні пенсії за віком протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (Інструкція №162).

Відповідно до пунктів 2.2., 2.3. Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні -у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Записи виконуються арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Наприклад, якщо робітника або службовця прийнято на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується: "1984.05.01", у трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.: "05.01.84".

Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 вбачається наступна інформація про працю позивача у спірний період:

запис №6 від 31.07.1991 року прийнята на посаду санітарки-мийниці аптеки №258 з 01.08.1991 року (наказ №131 від 31.07.1991 року §2);

запис №7 від 02.03.1995 року звільнена по ст.40 КЗпП України, у зв`язку з скороченням штату ( наказ № 146 від 02.01.1995 року).

Приписами пункту 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За змістом наведених вище положень надання вказаних документів з метою визначення права на пенсію необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній.

В даному випадку, трудовою книжкою позивача повністю підтверджується її робота у спірний період, записи про прийняття та звільнення за період з 01.08.1991 року по 02.03.1995 року виконані відповідно вимог Інструкції та мають всі необхідні реквізити: дати записів, номери та дати наказів, печатки та підписи посадових осіб.

Отже, під час розгляду заяви позивача відповідачем не було встановлено будь-яких недоліків оформлення записів про роботу позивача, записи у трудовій книжці виконані належними посадовими особами, засвідчені підписом завідувачем аптеки та скріплені печатками. При цьому, позивачу до страхового стажу було не зараховувано період роботи згідно вказаної трудової книжки, з 01.08.1991 року по березень 1995 року, згідно записів трудової книжки дописано номер та дату наказу при звільненні та в довідці №20/604 від 22.08.2023 року наказ про звільнення відсутній.

З цього приводу, суд зазначає, що позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести негативні наслідки за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову в призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Варто звернути увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а.

Крім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідну позицію висловлено Верховним Судом в постанові по справі № 638/18467/15-а від 30.09.2019 року.

Однак, як встановлено судом, відповідачем надано доказів щодо вчинення дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж позивача.

При цьому, відповідно даних трудової книжки позивача всі необхідні дані що стосуються спірного періоду її роботи наявні та здійснені відповідно до вимог Інструкції №162. В той час, як факт того, що номер наказу та його дата дописані ручкою іншого кольору чи іншим почерком не свідчить про те, що такі записи зроблено не посадовою особою роботодавця позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що неврахування відповідачем відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача № 046750004404 від 05.09.2023 року щодо відмови у призначенні позивачу, пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, вимоги в частині визнання протиправними дії щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком та щодо не зарахування до трудового стажу позивачу роботу у структурному підрозділі обласного комунального підприємства «Фармація» міста Дніпро на посаді санітарки-мийниці в аптеці №258 у період з 01.08.1991 по березень 1995 року задоволенню не підлягає, оскільки відмова відповідача та дії є реалізацією спірного рішення, а тому саме скасування рішення є належним захистом прав позивача.

Щодо вимог в частині зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача роботу у структурному підрозділі обласного комунального підприємства «Фармація» міста Дніпро на посаді санітарки-мийниці в аптеці №258 у період з 01.08.1991 по березень 1995 року, суд зазначає наступне.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Таким чином, враховуючи, що оскаржуване рішення прийняте з підстав незарахування до страхового стажу вищевказаного періоду та враховуючи наявність підстав для зарахування такого періоду, суд вважає за необхідне для повного відновлення порушених прав зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи у структурному підрозділі обласного комунального підприємства «Фармація» міста Дніпро на посаді санітарки-мийниці в аптеці №258 у період з 01.08.1991 по березень 1995 року.

Щодо вимог в частині зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком на підставі поданої ним заяви від 29.08.2023 року, а також провести відповідні нарахування пенсії з вказаної дати, суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 29.08.2023 року про призначення пенсії за віком.

Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №1922-8949-7302-6382 від 01.03.2024 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов`язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 605,60 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві № 046750004404 від 05.09.2023 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи у структурному підрозділі обласного комунального підприємства «Фармація» міста Дніпро на посаді санітарки-мийниці в аптеці №258 з 01.08.1991 по березень 1995 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2023 року (дати звернення) про призначення пенсії за віком, з урахування правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв