Рішення № 119336571, 16.05.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 рокуСправа №160/6440/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

11 березня 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної судової адміністрації України, в якій просить:

визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року в розмірі 2102 грн. 00 коп.;

зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме 3028 грн. 00 коп., щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу та щомісячної доплати за обіймання посади голови в розмірі 10% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року включно;

стягнути з Державної судової адміністрації України на користь судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 66864 грн. 00 коп. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року включно.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що згідно наказу голови Солонянського районного суду Дніпропетровської області №42-к/тр від 26 вересня 2022 року ОСОБА_1 приступив до виконання адміністративних повноважень на посаді голови суду з 26 вересня 2022 року до 16 вересня 2025 року включно, яким також встановлено нарахування та виплату йому щомісячної доплати за перебування на адміністративній посаді в суді голови суду у розмірі 10 відсотків.

ОСОБА_1 зазначає, що за період з січня 2024 року по лютий 2024 року включно Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувало йому суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року - в розмірі 2102 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 3028 гривень.

Положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» щодо запровадження величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді не відповідають нормам Конституції України та нормам спеціального Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та не можуть бути застосовані до визначення розміру виплати суддівської винагороди судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року в розмірі 2102 грн. 00 коп., оскільки дії є такими, що порушують його право як працюючого судді на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів», у зв`язку з чим позивач через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 березня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/6440/24 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/6440/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

18 березня 2024 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№10278/24, в якому представник відповідача-1 заперечує проти позовних вимог, обґрунтовуючи позицію наступним.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина 2 статті 135 Закону №1402-VII).

За приписами частини 3 статті 135 Закону №1402-VII базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з частиною 9 статті 135 Закону №1402-VII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Отже, Законом №1402-VII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, норма частини 3 статті 135 Закону №1402-VII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього.

У зв`язку з цим, для встановлення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року необхідно звернутися до іншого закону, який встановлює такий розмір прожиткового мінімуму при визначенні базового розміру посадового окладу судді.

Такі норми доповнять частину 3 статті 135 Закону 1402-VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового складу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 №3460-IX.

Наявність в статті 7 Закону №3460-ІХ формулювання «який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» лише вказує на випадок застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року, в контексті якого вжито це формулювання.

Так, Законом №1402-VII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів.

Кількісна складова прожиткового мінімуму не зменшувалася, та не змінювалася з січня 2024 року.

Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.

Таким чином, позивачеві як нараховувалося, так і виплачувався 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом №1402-VII.

Тому, Територіальне управління здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом.

Кошторисом ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на 2024 рік, затвердженим ДСА України, видатки на оплату праці, зокрема, суддівської винагороди, передбачені, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн.

Таким чином, Територіальне управління здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

Крім того, представник відповідача-1 просив здійснювати розгляд справи за відсутністю представника ТУ ДСА України в Дніпропетровській області - у зв`язку з великою завантаженістю.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року клопотання позивача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача задоволено та ухвалено залучити до участі в адміністративній справі №160/6440/24 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державну казначейську службу України (код ЄДРПОУ 37567646).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року клопотання позивача про розгляд справи №160/6440/24 за правилами загального позовного провадження - задоволено та вирішено:

Подальший розгляд адміністративної справи №160/6440/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено дату підготовчого засідання в справі на 18 квітня 2024 року о 10 годині 00 хвилин в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: місто Дніпро, вул. Академіка Янгеля,4, зала судових засідань №4.

26 березня 2024 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшла заява вх.№11486/24, в якій позивач просить провести засідання у відсутності особи, яка бере участь у справі.

Останнє судове засідання по справі призначено на 16 травня 2024 року об 09 годині 30 хвилин.

ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, звернувшись на адресу суду 26 березня 2024 року з заявою про проведення судового засідання за його відсутності.

Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в судове засідання не прибув, у відзиві на позов просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , крім того, просив здійснювати розгляд справи за відсутністю представника ТУ ДСА України в Дніпропетровській області.

Представник Державної судової адміністрації України в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином через систему "Електронний суд", з заявами, клопотання на адресу суду не звертався.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином через систему "Електронний суд", пояснень щодо позову та відзиву не надав, з заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.

Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач-2 відзиву на позовну заяву не надав, представник відповідача-2 з заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.

Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на приписи статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №391/2013 від 25 липня 2013 року, ОСОБА_1 призначено на посаду судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області строком на п`ять років.

Указом Президента України «Про призначення суддів» №698/2019 від 17 вересня 2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області безстроково.

Наказом голови Солонянського районного суду Дніпропетровської області №1-к/тр від 10 січня 2024 року ОСОБА_1 встановлено доплату за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу з 01 січня 2024 року.

Згідно наказу голови Солонянського районного суду Дніпропетровської області №42-к/тр від 26 вересня 2022 року, ОСОБА_1 приступив до виконання адміністративних повноважень на посаді голови Солонянського районного суду Дніпропетровської області з 26 вересня 2022 року до 16 вересня 2025 року включно.

Вказаним наказом встановлено нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати за перебування на адміністративній посаді в суді голови суду у розмірі 10 відсотків.

За період 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нараховувало ОСОБА_1 суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», в сумі 2102,00 гривні.

ОСОБА_1 зазначив, що положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» щодо запровадження величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді не відповідають нормам Конституції України та нормам спеціального Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та не можуть бути застосовані до визначення розміру виплати суддівської винагороди судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року в розмірі 2102 грн. 00 коп., оскільки дії є такими, що порушують його право як працюючого судді на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів», у зв`язку з чим позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною 1 статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Приписами частини 3 статті 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

На підставі пункту 2 частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028 гривень, для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці Рішень Конституційного Суду України, зокрема в Рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 року №11-р/2018.

При вирішенні спору суд виходить з того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII.

Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України на підставі Закону України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".

Цим Законом, зокрема, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Конституція України у редакції Закону №1402-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини 3 та пунктом 1 частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Разом з тим, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Суд зауважує, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Крім того, суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 року №5-рп(II)/2020 визначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично містить змінену складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону № 1402-VIII.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Згідно з позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII (постанови від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а та від 26.07.2023 в справі № 240/2978/22).

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року, на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена у спірному періоді, на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 року у справі №360/503/21.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, а тому ОСОБА_1 має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн.

Застосовуючи практику Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, суд зазначає, що у постанові від 10.11.2021 року в справі №400/2031/21 Верховний Суд, розглядаючи спір у подібних правовідносинах щодо обчислення суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн., дійшов таких висновків: «виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України) як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

Тому для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, передбачених абзацом 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач».

У цьому зв`язку Верховним Судом зазначено, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

Суд Касаційної інстанції зазначив, що в іншому випадку, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону №1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками".

Суд зазначає, що невиплата позивачеві суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

З урахуванням статусу ДСА України (співвідповідача у справі) як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі №280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на такий висновок суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачеві за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 3028 грн.

Як наслідок, належним способом відновлення порушеного права позивача є, зокрема, зобов`язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачеві за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028 грн.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10 лютого 2022 року у справі №160/10554/20, від 24 вересня 2020 року у справі №280/788/19, а також Верховним Судом України у постановах від 13 січня 2015 року (№21-582а14) та від 20 вересня 2017 року (№ 2а-19282/10/0570).

Стосовно позовної вимоги про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 66864 грн. 00 коп. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року включно, суд вважає її передчасною та такою, що наразі не підлягає задоволенню, оскільки в ході судового розгляду було встановлено, що відповідачем-2 не було здійснено належного фінансування сум суддівської винагороди до виплати, а відповідачем-1 було проведено неналежний розрахунок суми суддівської винагороди за спірний період, а тому суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює безпосереднє нарахування та виплату суддівської винагороди і розраховувати розмір суддівської винагороди.

Щодо позовної вимоги про допуск до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за 1 місяць, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на те, що рішенням суду не задоволено вимогу про стягнення з відповідачів на користь позивача конкретної суми недоплаченої суддівської винагороди, то відсутні правові підстави для допуску рішення суду до негайного виконання.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v.Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v.Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи - позивача.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов`язання відповідача-1 подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк в цій справі.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI за подання позову до адміністративного суду, а тому, з урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України (код ЄДРПОУ 26255795) забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028,00 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року, в розмірі 2102 грн. 00 коп.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738) провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме 3028 грн. 00 коп., щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу та щомісячної доплати за перебування на посаді голови суду в розмірі 10% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року включно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник