Рішення № 11932263, 10.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/32410.09.10

За позовомАкціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго”

доДержавного підприємства “Готель “Козацький” Міністерства оборони України

простягнення 209525,48 грн.

Суддя Омельченко Л.В.

Представники сторін:

Від позивачаГаркавенко С.В. —представник за довіреністю від 03.06.2010 р.

Від відповідача Руснак І.В. —представник за довіреністю від 19.07.2010 р. 10.09.2010 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” звернулася до Державного підприємства “Готель “Козацький” Міністерства оборони України з позовом від 23.07.2010 р. № 048-71-9033 про стягнення 190513,65 грн. заборгованості за поставлену теплову енергію у гарячій воді відповідно до договору від 12.10.1999 р. № 1533060, 6 529,03 грн. інфляційної складової боргу, 2539,70 грн. 3 % річних та 9943,10 грн. пені за час прострочення грошового зобов’язання.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/324 від 30.07.2010 р., яку призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.08.2010 р.

26.08.2010 р. в судовому засіданні було оголошено перерву до 10.09.2010 р.

У судове засідання, призначене на 10.09.2010 р., з’явилися представники позивача та відповідача, які надали для залучення до матеріалів справи додаткові докази.

Представник позивача не заперечив факт перерахування відповідачем заборгованості за договором від 12.10.1999 р. за спірний період, позовні вимоги в частині стягнення пені та нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України підтримав.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень представника позивача, позов Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” мотивований неналежним виконанням відповідачем зобов’язань з оплати поставленої на його користь теплової енергії у гарячій воді. На підтвердження заявлених вимог позивачем надано договір від 12.10.1999 р. № 1533060 з додатками, розрахунок ціни позову, розрахунок основного боргу, облікові картки (табуляграми) фактичного споживання теплової енергії відповідачем.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву та просив суд припинити провадження у справі за відсутністю предмету спору, посилаючись на повне погашення боргу перед позивачем, підтвердженням чого вважає подані банківські виписки. Також, відповідач вказував суду на недотримання позивачем досудового врегулювання спору.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.10.1999 р. Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” та Державним підприємством “Готель “Козацький” Міністерства оборони України укладено договір № 1533060, за умовами якого та відповідно до чинного законодавства України позивач зобов’язався постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності відповідача для потреб опалення та вентиляції (в період опалювального сезону) і гарячого водопостачання (протягом року) в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору, а відповідач зобов’язався своєчасно здійснювати її оплату.

Відповідно до звертання-доручення до зазначеної угоди сторін та п. 5.1 даного договору визначення кількості спожитої енергії протягом розрахункового періоду здійснюється за приладами обліку згідно з договірним навантаженнями.

Виходячи з додатку № 3 до договору розрахунки за поставлену теплову енергію проводяться на підставі тарифів, встановлених і затверджених Київською міською державною адміністрацією, які можуть змінюватися в період дії договору.

Згідно з п. 5 додатку № 4 до договору відповідач зобов’язаний щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки розрахунків на початок розрахункового періоду, один примірник якого після його оформлення повертається до районного відділу теплозбуту.

Вартість фактично отриманої від постачальника та використаної теплової енергії оплачується споживачем самостійно до 15 числа поточного місяця (п. 4 додатку № 4 до договору).

За твердженнями позивача станом на 01.07.2010 р. заборгованість відповідача за договором від 12.10.1999 р. становила 190513,65 грн.

Зазначені твердження позивача знаходять своє документальне підтвердження у матеріалах справи, де містяться облікові картки (табуляграмами) фактичного споживання відповідачем енергії за період з січня 2010 року по травень 2010 року, відомості обліку споживання теплової енергії за період з 26.09.2009 р. по 28.05.2010 р., розрахунок ціни позову та розрахунок основного боргу, що проведений позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, а також рахунок-фактура № 1533060/2010-07/111 від 08.07.2010 р. на оплату теплової енергії за липень 2010 року. Вказаними доказами стверджується факт постачання позивачем відповідачу протягом вказаного періоду теплової енергії у гарячій воді на суму 620649,02 грн. та її часткова оплата в сумі 381068,83 грн. на час звернення позивача до суду з даним позовом.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

Виходячи з положень ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В ході розгляду спору по суті представник відповідача зазначив, що станом на липень 2010 року підприємство мало заборгованість перед позивачем, але з метою недопущення розгляду спору в судовому порядку надіслав позивачу лист № 278 від 12.07.2010 р., яким гарантував погашення боргів до 01.10.2010 р.

Оригінал зазначеного листа надано суду для залучення до матеріалів справи.

За твердженнями відповідача, станом на 10.09.2010 р. підприємство повністю розрахувалося з позивачем та вважає, що провадження у справі підлягає припиненню.

На запитання суду уповноважений в установленому законодавством порядку представник позивача не заперечив та не спростував факт погашення відповідачем суми боргу у розмірі 190513,65 грн.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що в підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем відповідач надав оборотно-сальдові відомості, затверджені печаткою підприємства та проведені банком банківські виписки і платіжне доручення від 25.08.2010 р. № 153 на суму 20000,00 грн.

Досліджуючи подані документи, суд приймає в якості доказів по справі лише ті з них, що проведені банком та можуть вважатися платіжними.

Так, відповідно до банківських виписок з особового рахунку відповідача судом встановлено, що в рахунок оплати теплової енергії за липень 2010 року відповідач перерахував позивачеві 176000,00 грн., а саме: 09.07.2010 р. - 5000,00 грн., 12.07.2010 р. –5000,00 грн., 14.07.2010 р. –10000,00 грн., 16.07.2010 р. –10000,00 грн., 21.07.2010 р. –10000,00 грн., 22.07.2010 р. - 5000,00 грн., 29.07.2010 р. –10000,00 грн., 02.08.2010 р. –5000,00 грн., 03.08.2010 р. –6000,00 грн., 05.08.2010 р. –20000,00 грн., 06.08.2010 р. –10000,00 грн., 12.08.2010 р. –20000,00 грн., 20.08.2010 р. –15000,00 грн., 25.08.2010 р. –20000,00 грн., 30.08.2010 р. –20000,00 грн. Призначенням платежу перелічених сум вказано –оплата за теплову енергію згідно з рахунком від 08.07.2010 р. Також, суд враховує сплачену 07.07.2010 р. суму в розмірі 5000,00 грн. (призначення платежу –оплата за теплову енергію за рахунком від 08.06.2010 р. № 1533060/2010-06/111. При цьому, сплачена 02.09.2010 р. сума у розмірі 20000,00 грн. судом до уваги не приймаються, оскільки вона проведена банком як оплата теплової енергії за рахунком № 1533060/2010-08/111 від 13.08.2010 р., тобто не за спірний період. Крім того, виділена відповідачем в банківській виписці від 09.08.2010 р. сума у розмірі 8178,97 грн. також не враховується судом, оскільки не підтверджується відповідною розшифровкою.

Разом з тим, приймаючи до уваги пояснення представника позивача, який не заперечив твердження відповідача щодо погашення суми боргу, вирішуючи даний спір, суд виходить з того, що станом на час його вирішення відповідач не має заборгованості перед позивачем з оплати поставленої йому теплової енергії у гарячій воді згідно з рахунком від 08.07.2010 р.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі в разі відсутності предмету спору.

Враховуючи вищевикладене, провадження у справі в частині стягнення 190513,65 грн. основного боргу підлягає припиненню.

При цьому, розглядаючи заявлений спір, суд відхиляє посилання відповідача на неотримання позивачем досудового врегулювання спору, оскільки суд не вправі обмежувати конституційне право позивача на звернення без посередньо до суду за захистом порушених прав.

Крім суми основного боргу позивач також просить стягнути з відповідача 6529,03 грн. інфляційної складової боргу, 2539,70 грн. 3 % річних та 9943,10 грн. пені.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7 додатку № 4 до договору від 14.10.2008 р. сторони погодили, що у випадку наявності у споживача енергії боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця), йому нараховується пеня у розмірі 0,5 % за кожен день прострочення до моменту повного погашення боргу, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством.

Як вбачається з приєднаного до позову розрахунку, враховуючи вимоги ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, пеня була нарахована позивачем у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, а також факти часткового погашення боргу до періоду, в якому здійснювалося його оплата, вимоги про стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно, а проведений позивачем розрахунок —здійснено правильно. Разом з тим, зважаючи на повне погашення відповідачем заборгованості, суд вважає за можливе скористатися правом, передбаченим п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України і застосувати норми ст. 233 Господарського кодексу України. Так, вказаними нормами законодавства встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання. Тому, враховуючи відсутність відомостей від позивача про негативні для підприємства наслідки неналежного виконання відповідачем обов’язку з оплати спожитої теплової енергії, суд зменшує розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача до 900,00 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6529,03 грн. інфляційної складової боргу, 2539,70 грн. 3 % річних та 900,00 грн. пені.

Виходячи з встановлених судом фактичних обставин справи та спірних правовідносин сторін, заявлена відповідачем вимога про припинення провадження у справі є обґрунтованою лише частково в сумі 190513,65 грн., оскільки доказів відсутності предмету спору щодо всієї суми заявленого позову суду не надано.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно, з врахуванням часткового погашення боргу до моменту звернення позивача до суду з даним позовом, оскільки таке звернення було обумовлене порушенням відповідачем зобов’язань за договором.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Провадження у справі в частині вимог про стягнення 190513,65 грн. боргу припинити.

2.          В іншій частині вимог позов задовольнити частково.

3.          Стягнути з Державного підприємства “Готель “Козацький” Міністерства оборони України (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 1/3, ідентифікаційний код 14303572) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 6 529 (шість тисяч п’ятсот двадцять дев’ять) грн. 03 коп. інфляційної складової боргу, 2 539 (дві тисячі п’ятсот тридцять дев’ять) грн. 70 коп. 3 % річних, 900 (дев’ятсот) грн. пені, 1 595 (одну тисячу п’ятсот дев’яносто п’ять) грн. 25 коп. державного мита та 179 (сто сімдесят дев’ять) грн. 68 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                       Л.В. Омельченко

Повне рішення складено: 15.09.2010 р.