Рішення № 119317260, 21.05.2024, Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/774/22

Провадження № 2/376/71/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2024 р. Сквирський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Батовріної І.Г.

за участю секретаря судового засідання Борисевич Д.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду в м. Сквира цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Сквирська міська рада про визнання заповіту недійсним,

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 . 11 листопада 2021 року позивач подала заяву про прийняття спадщини як спадкоємець першої черги до Сквирської районної державної нотаріальної контори Київської області. За даною заявою відкрита спадкова справа № 400/2021.

Після подачі заяви виявилось, що ОСОБА_3 незадовго до смерті, після виписки з лікарні, склав заповіт, яким заповів все своє майно відповідачу по справі. Заповіт посвідчений старостою села Малі Лисівці ОСОБА_4 . Відповідачка по справі доводиться позивачу двоюрідною сестрою.

Представник позивача зазначає, що заповіт був складений на наступний день після святкування ОСОБА_3 свого дня народження, через пів місяця після виписки з лікарні, де він знаходився на стаціонарному лікуванні з 17.08.2021 по 24.08.2021 із діагнозом: Цироз печінки не уточненої етіології. Портальна гіпертензія 3ст., набряково-асцетичний синдром. Гепатолієнальний синдром, жовтяничний синдром. ІХС: атеросклеротичний кардіосклероз. Міокардіодистрофія . Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності від алкоголю. Хронічний панкреатит. Хронічний холецистит.

Окрім того представник позивача наголошує, що ОСОБА_3 мав проблеми зі здоров`ям, які могли впливати на нього і його усвідомлення правильності значення та наслідків свої дій, керувати ними в момент написання заповіту.

Зважаючи на наведене просив визнати заповіт від 10.09.2021 року ОСОБА_3 , посвідчений ОСОБА_4 , старостою сіл Кривошиїнці, Цапіївка, Миньківці, Малі Лисівці, зареєстрований у реєстрі № 8-31 недійсним та судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 26 травня 2022 року позовну заяву залишено без руху, надано строк п`ять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали 14.06.2022 року представником позивача подана заяву про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 03 серпня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 13 вересня 2022 року клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Маліцького О.О. про витребування доказів задоволено та зобов`язано Комунальне некомерційне підприємство Сквирської міської ради «Сквирська центральна міська лікарня» надати оригінал медичної картки амбулаторного хворого або її завіреної копії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та оригінал історії хвороби в період з 17.08.2021 р. по 24.08.2021 р. та історію хвороби в період приблизно з 01.10.2021 р. по 20.10.2021 р.

27.09.2024 року через канцелярію суду представник третьої особи - Сквирської міської ради подала пояснення у яких зазначила, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі, у зв`язку з недоведеністю позивачем, що ОСОБА_3 на момент підписання заповіту не усвідомлював значення свої дій та не міг керувати ними, а його волевиявлення не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Ухвалою суду від 17 жовтня 2022 року заяву представника позивача - адвоката Маліцького О.О. про призначення посмертної судово-психіатрічної експертизи задоволено. Проведення експертизи доручено експертам комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання», провадження по справі зупинено.

20.01.2023 року на адресу суду з комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» надійшло клопотання завідуючої відділенням амбулаторних судово-психіатричних експертиз про надання додаткових матеріалів, для забезпечення повноти та обґрунтованості експертного дослідження, а саме: у допиті свідків про поведінку ОСОБА_3 , його психічний стан під час складання заповіту та у період який передував цьому, також у допиті свідків про факт вживання алкоголю ОСОБА_3 протягом останніх років.

Ухвалою суду від 14 березня 2023 року провадження у справі відновлено.

У підготовчому судовому засіданні від 03 квітня 2023 року було допитано свідка ОСОБА_4 , яка по суті поставлених їй запитань зазначила наступне, що вона була знайома із ОСОБА_3 , заначила, що саме вона посвідчувала заповіт останнього у нього вдома, оскільки заповіт був готовий у сільський раді, за нього було сплачено державне мито, проте у визначений час ОСОБА_3 не з`явився. Зазначає, що він сам підписував даний заповіт без жодного примушування, дивної поведінки не виражав, у стані алкогольного сп`яніння не перебував. Стверджує, що не знала про вживання ним алкоголю та лікування, у стані сп`яніння не бачила. Вказує, що ніхто з родичів не звертався з приводу опіки та визнання недієздатним.

У підготовчому судовому засіданні від 20 квітня 2023 року було допитано свідка ОСОБА_5 , яка по суті поставлених їй запитань зазначила наступне, що на лікуванні у відділенні Сквирської центральної міської лікарні перебував ОСОБА_3 , стан здоров`я якого при надходженні був важким. Пояснила, що з анамнезу їй відомо про систематичне зловживання алкоголем протягом 30 років, було діагностовано синдром відміни алкоголю, призначали нейролептики, які пригнічують пацієнта. Також зазначила, що ОСОБА_3 поводив себе неадекватно, у нього були психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, призначені препарати могли впливати на свідомість, могли спричини медикаментозний сон, окрім того ОСОБА_3 міг бути неконтактний. Вказала, що після виписки з лікарні самообслуговування було збережене, проте потребував стороннього догляду, під час знаходження у лікарні ОСОБА_3 бачила його доньку, позивача по справі.

Ухвалою суду від 20 квітня 2023 року провадження у справі було зупинено до отримання висновку експертизи.

29.11.2023 року на адресу суду надійшов висновок судово-психіатричної експертизи № 154-ц/27-ц від 18.10.2023 року за результатами проведеної посмертної судово-психіатричної експертизи.

Ухвалою суду від 30 листопада 2023 року поновлено провадження по справі.

Ухвалою суду від 12 лютого 2024 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду. У судове засідання викликано експертів комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» ОСОБА_8 та ОСОБА_6 для надання роз`яснень щодо висновку експертів.

У судових засіданнях по справі представник позивача адвокат Маліцький О.О. позовні вимоги підтримав і просив задовольнити їх, оскільки ОСОБА_3 у момент написання заповіту не усвідомлював значення свої дій, окрім того за життя страждав поведінковими розладами. Наголошує на тому, що заповіт був завчасно виготовлений у сільській раді і підписаний у будинку заповідача на наступний день, що може свідчити проте, що він складений та підписаний не з власної волі. Зазначає що позивач намагалася спілкуватися із батьком, проте сім`я чинила перешкоди. Окрім того просив стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, пояснила, що ще з дитинства пам"ятає, що батько зловживав алкогольними напоями, через що вони розлучились з матір"ю. Під час його окремого проживання рідко його навідувала, оскільки родичі не впускали її до батька. Під час навідування батька в лікарні, останній скаржився на ОСОБА_2 , зазначав, що вона його ображає, тому вважає, що він не міг скласти на неї заповіт.Просила позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Мусійко В.В. позов не визнав, зазначив, що позивач та її представник не надали достатніх доказів того, що ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій при складенні та підписанні заповіту. Наголосив на тому, що позивач не проживала разом та не спілкувалася із спадкодавцем, не зверталася у відповідні органи та структури, щоб захистити власного батька. Представник вказав, що позивач обґрунтовуючи позов посилається на норми ЦК України, але не наводить аргументів та не підкріплює їх доказами, тому вважає, що сторона позивача не довела свої вимоги, а матеріали справи свідчать про безпідставність позовних вимог. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи Сквирської міської ради Київської області у судові засідання не з`явився, проте подав заяву, у якій просив проводити засідання без їх участі, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні експерти ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на поставленні питання вказали, що на підставі наявних даних неможливо встановити чи міг усвідомлювати та керувати своїми діями ОСОБА_3 , окрім того, що хворів на алкоголізм іншого сказати неможливо.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1ст. 4 ЦПК України, ч. 1ст. 16 ЦК України).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною ч. 1ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 06 вересня 2017 року по справі 6-2424цс16, спеціальною нормою, яка регламентує підстави визнання заповіту недійсним або нікчемним є приписи статті 1257 ЦК України.

Загальні норми цивільного законодавства застосовуються в тому випадку, коли спірні правовідносини не врегульовано спеціальною нормою.

Так відносини щодо недійсності або нікчемності заповіту регулюються положеннями ст. 1257 ЦК України, як спеціальною нормою законодавства, а також субсидіарно нормами Глави 16 Розділу ІV ЦК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є батьком позивача, що підтверджується копією Свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 14 лютого 1988 року (а.с. 7).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 від 11 листопада 2008 року позивач по справі зареєструвала шлюб із ОСОБА_9 (актовий запис про шлюб № 134 від 11.11.2008 року) унаслідок чого змінила своє прізвище із « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (а.с. 8).

Згідно з заповіту від 09.09.2021 р. ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив заповітне розпорядження, яким заповів усе своє майно, де б воно не було, з чого б воно не складалося, взагалі все те, що йому належатиме на день смерті, і на що він за законом матиме право, у власність ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено старостою сіл Кривошиїнці, Цапіївка, Миньківці, Малі Лисівці ОСОБА_4 . Заповіт підписаний ОСОБА_3 у її присутності, особу його встановлено, дієздатність перевірено. Зареєстровано в реєстрі за № 8-31, стягнуто державне мито 0,85 грн. (а.с. 31, 103).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сквира, Білоцерківського району, Київської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 9, 36).

Із витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 67243083 від 11.11.2021 року встановлено, що державним нотаріусом Сквирської державної нотаріальної контори Старовит-Сидорянською І.В. після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведено спадкову справу № 400/2021 (а.с. 11).

Спадкову справу заведено на підставі заяви позивача про прийняття всієї спадщини за законом та заповітом після смерті її батька ОСОБА_3 (а.с. 10, 37).

Відповідно до виписки № 1919/235 із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_12 мав діагноз: Цироз печінки не уточненої етіології. Портальна гіпертензія 3ст., набряково-асцетичний синдром. Гепатолієнальний синдром, жовтяничний синдром. ІХС: атеросклеротичний кардіосклероз. Міокардіодистрофія . Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності від алкоголю. Хронічний панкреатит. Хронічний холецистит (а.с. 14, 71, 102).

Згідно з висновком судово - психіатричного експерта № 154ц/27ц від 18 жовтня 2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , протягом багатьох років, а також в період підписання заповіту 10 вересня 2021 року, згідно даних медичної документації та показам свідків, страждав на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності від алкоголю. У рамках даної судово-психіатричної експертизи відповісти на питання, поставлене перед експертами: «чи усвідомлював померлий ОСОБА_3 значення своїх дій та чи міг керувати ними під час укладання заповіту на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений ОСОБА_4 , старостою сіл Кривошиїнці, Цапіївка, Миньківці, Малі Лисівці, зареєстрований у реєстрі №8-31?» не виявляється можливим через недостатність медичних даних та показів свідків, які б могли допомогти відтворити клінічну картину захворювання, а саме відсутність або наявність психічних розладів, ту ступінь вираженості у під експертного в момент складання заповіту 10 вересня 2021 року.

Відповідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно з ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст.1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Ч.1.2 ст.1236 ЦК України встановлено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Згідно з ст. 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Згідно з положеннями ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Приписами ч. 1.2 ст. 1257 ЦК України встановлено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 у своїх висновках по справі № 461/2565/20 вказав, що за загальним правилом, нотаріальне посвідчення такого правочину як заповіт в Україні здійснюється нотаріусом; нотаріальне посвідчення заповіту за кордоном покладено на консульські установи та дипломатичні представництва України; право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права; свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю. Тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.

Для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України (постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18)).

Суд установив, за змістом оспорюваного заповіту, убачається, що ОСОБА_3 з власної волі, маючи повну цивільну дієздатність та повністю усвідомлюючи значення своїх дій, зробив розпорядження на випадок свої сперті щодо усього належного йому майна. Також у заповіті вказано, що: «Цей заповіт з моїх слів записано вірно прочитано мною в голос та підписано» (а.с. 31, 103).

Позивач та її представник наводять аргументи про те, що складання заповіту не було вільним та не відповідало волі батька, адже вчинено останнім після проходження лікування у закладі охорони здоров`я та на наступний день після святкування дня народження, що вплинуло на усвідомлення ним своїх дій та керування ними.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).

Згідно з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Суд установив, що оспорюваний заповіт містить власноручний напис заповідача «Цей заповіт з моїх слів записано вірно прочитано вголос та підписано». Окрім того містить підпис ОСОБА_3 дійсність якого сторонами не оспорювалась (а.с. 31,103).

Відповідно до відповіді директора КНП СМР «Сквирська ЦМЛ» та медичної карти стаціонарного хворого №1919/235 ОСОБА_3 дійсно перебував на лікуванні у терапевтичному відділенні КНП СМР «Сквирська ЦМЛ» з 17.08.2021 року по 24.08.2021 року.

У той же час матеріали справи не містять достатніх даних та доказів про те, що ОСОБА_3 підписував заповіт після святкування дня народження так і те, що ОСОБА_3 святкував свій день народження. Тому суд не бере до уваги дані аргументи сторони позивача.

Вищевказаний висновок судово - психіатричного експерта № 154ц/27ц від 18 жовтня 2023 року відповіді щодо стану психічного та фізичного здоров"я ОСОБА_3 під час вчинення правочину не надав..

Таким чином, твердження позивача про те, що спадкодавець ОСОБА_3 був фізично та психічно не здоровою особою та фактично він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними не знайшли свого підтвердження.

Будь-яких інших доказів, які б могли підтвердити абсолютну неспроможність ОСОБА_3 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними позивачем у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України не подано.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У статті 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

З урахуванням вищевикладеного, на основі повно та всебічно досліджених доказів, надавши оцінку доводам позивача та її представника та запереченням представника відповідача, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Сквирська міська рада про визнання заповіту недійсним є необґрунтованим, недоведеним та таким, що задоволенню не підлягає.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, то відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та витрати на проведення експертиз, понесені позивачем покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 13, 15, 16, 203, 204, 215, 225, 1216, 1217, 1223, 1233-1236, 1245, 1247, 1251, 1257 ЦК України, ст.ст.10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263, 265, 352 ЦПК України, суд

постановив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Сквирська міська рада про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г.Батовріна