Ухвала суду № 11930194, 26.08.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Зеленов А.С.

Суддя-доповідач - Юрко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2010 року справа №2а-9608/10/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрко І.В., суддів Блохін А.А., Яманко Т.Г.,

при секретарі Балакай І.Л.,

за участю представників позивача Федотової О.В., Вітковой І.Л.,

представника відповідача Лукащук Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2010 року по справі № 2а-9608/10/0570 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Авторадіатор" до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

встановила:

У квітні 2009 року Відкрите акціонерне товариство «Авторадіатор» (ділі ВАТ «Авторадіатор») звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що за угодою про врегулювання спору від 09.06.2008 року (далі - Угода) перерахував на користь фізичної особи ОСОБА_6 кошти у сумі 757500, 00 грн. на відшкодування її витрат як поручителя за договором поруки та відобразив зазначену операцію за кодом "06" - Доходи від продажу нерухомого майна", оскільки згідно з положеннями ст. 11 Закону України № 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" здійснена позивачем операція відповідає по характеру операціям з нерухомістю та розмір доходу від цієї операції відповідно до п.п. 4.2.6. та ст. 11 Закону № 889 має визначити та сплатити платник податку, що відповідно є підставою для повідомлення податковому органу про виплачені кошти, але не визначає позивача як податкового агента. Отже, вважає, що не мав права нараховувати, утримувати та сплачувати (перерахувати) до бюджету податок з її доходів за ставкою відповідно до ст. 7 Закону № 889.

16.06.2010 року та від 22.06.2010 року у заяві про зміну позовних вимог позивач просив:

-визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Жовтневої МДПІ в м. Маріуполі 0001031742/0 від 28.08.2009 року (№ 0001031742/1 від 04.11.2009 року, № 0001031742/2 від 15.01.2010 року, № 0001031742/3 від 15.03.2010 року, № 0001031742/4 від 08.06.2010 року), яким нараховано податок з доходу фізичної особи у сумі 66913, 58 грн. та штрафні санкції у сумі 133827, 16 грн.;

-визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Жовтневої МДПІ в м. Маріуполі № 0000581742/3 від 15.03.2010 року (№ 0000581742/4 від 08.06.2010 року), яким донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 46711, 42 грн. та 93422, 84 - штрафні санкції.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2010 року позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Відповідач не погодився з рішенням суду і подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та винести нову постанову, якою у задоволені позовних вимог повністю відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що отримані від позивача фізичною особою ОСОБА_6 кошти у сумі 757500,00 грн. вважає доходом, оскільки відповідно до п.1.2 ст.1 Закону 889 дохід це сума будь яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених п.п. 4.2.16 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, та і за її межами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду 1ї інстанції без змін.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ВАТ "Авторадіатор" є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 00232093, знаходиться на податковому обліку Жовтневої міжрайонної Державної податкової інспекції м. Маріуполя.

Позивач мав грошові зобов'язання за кредитними договорами від 15.12.2005 року та від 07.04.2005 року перед Банком "Фінанси і кредит". На забезпечення виконання цих зобов'язань укладено договори поруки від 03.04.2006 року та від 31.05.2006 року між Банком "Фінанси і кредит", позивачем та фізичною особою ОСОБА_6

У зв'язку з невиконанням позивачем умов Кредитних договорів, ОСОБА_6 здійснила погашення заборгованості позивача. З цією метою ОСОБА_6 оформила кредитний договір від 31.05.2006 року № 106 РУ-05-06, за умовами якого за користування кредитними коштами у розмірі 60000 доларів США, ОСОБА_6 сплачувала проценти та комісійну винагороду.

За правилами солідарної відповідальності встановленими ст.ст. 543, 544 Цивільного кодексу України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Після сплати заборгованості позивача за кредитними договорами, ОСОБА_6 відповідно до чинного законодавства предявила вимоги до позивача з подальшим поданням позову про сплату боргу у примусовому порядку.

В процесі розгляду справи ухвалою від 19.06.2006 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя було затверджено мирову угоду, відповідно до якої в рахунок суми боргу до ОСОБА_6 переходило право власності на нежитлове приміщення, що належало на праві власності позивачу, а ОСОБА_6 зобов'язувалась додатково здійснити погашення зобов'язань позивача за кредитними договорами та договорами поруки у сумі 11480, 57 доларів США.

У звязку з вказаним ОСОБА_6 набула право власності на частину нерухомого майна, що було під заставою у банку "Фінанси і кредит", в розмірі, що дорівнював розміру сплаченого нею боргу.

Право власності ОСОБА_6 на нежитлове приміщення зареєстроване у БТІ м. Маріуполя 19.07.2006 року, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно. За договором дарування зазначене приміщення відчужено ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 (свідоцтво про право власності від 25.04.2007 року).

В подальшому позивач звернувся до суду з вимогою про повернення йому тієї частини нерухомого майна, що знаходилось у власності ОСОБА_6.

Ухвалою від 19.06.2007 року Апеляційним судом Донецької області скасовано Ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя, якою було затверджено Мирову Угоду та відповідно до якої відбулась реєстрація права власності ОСОБА_6 (першого набувача). Справу за позовними вимогами ОСОБА_6 направлено до суду першої інстанції для розгляду по суті.

В процесі розгляду справи ОСОБА_6І збільшила позовні вимоги, зокрема просила стягнути з позивача збитки, які вона понесла у зв'язку з виконанням своїх зобов'язань за Договорами Поруки у сумі 311 213, 38 грн. (докази перерахування зазначених сум є у матеріалах справи та досліджувались судом). Крім того,ОСОБА_6 вимагала відшкодуванні їй збитків, які вона отримала як поручитель в процесі погашення боргу позивача у вигляді процентів за користування кредитними коштами та комісійних винагород, сплачених нею до банку за договором від 31.05.2006 року № 106 РУ-05-06 і які повинні бути їй відшкодовані у сумі 323024,87 грн.

Крім того, ОСОБА_6 вимагала відшкодування їй пені, що визначена у п. 7.1. обох Кредитних договорів та сплати 3% річних, нарахованих на суму грошового боргу та інфляції за весь період непогашенім грошового зобов'язання на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України у загальному розмірі 411798, 13 грн. і моральної шкоди у розмірі 50000 грн.

Однак, з метою врегулювання спору та повернення майна, між позивачем та ОСОБА_6 укладено угоду про порядок врегулювання спору від 09.06.2008 року..

За умовами Угоди позивач визнавав борг перед ОСОБА_6 у сумі 757500,00 грн., що складався лише з інфляційних, 3% річних та збитків, а ОСОБА_6 відмовлялась від свого права власності на нерухоме майно літ. К-1, за адресою АДРЕСА_1 та права власності добросовісного набувача ОСОБА_7 на це майно, відмовлялась від позовних вимог та погоджувалась на поновлення права власності на це майно позивача.

На виконання умов Угоди позивач перерахував суму 757500 грн.. Кошти у сумі 446090, 58 грн. як різниця між сумою, яка була сплачена ОСОБА_6 банку відповідно до договорів поруки та сумою, що отримала ОСОБА_6 за угодою було відображено позивачем в декларації за 3 квартал 2008 року за кодом 06 «Доходи від продажу нерухомого майна».

Згідно п. 1.2. ст. 1. Закону № 889, дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Відповідно до п.п. 4.2.10 п. 4.2. ст. 4 Закону № 889 до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаних платником податку.

Суд 1- ї інстанції з аналізу норм ст. 225 Господарського кодексу України та ст. 22 Цивільного кодексу України вірно дійшов висновку, що суми відшкодувань прямих збитків, понесених платником податку ОСОБА_6 внаслідок заподіяння їй матеріальної шкоди, які виплачувались ОСОБА_6 за рахунок коштів позивача, з вини якого стались ці збитки, не вважаються об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб згідно з нормами підпункту "а" 4.2.10 пункту 4.2 статті 4 Закону N 889.

Крім того, податковим органом в Рішенні ДПА у Донецькій області про результати розгляду повторної скарги від 10.03.2010 року (л.с. 6) за результатами розгляду цього ж питання зазначено, що чинним законодавством не передбачено врахування витрат платника податку при виплаті йому будь-яких коштів, у зв'язку з чим відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000581742/3 від 15.03.2010 року (за наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення № 0000581742/4 від 08.06.2010 року), якими донараховано суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у загальному розмірі 140134,26 грн., з яких податок з доходу фізичних осіб у сумі 46711, 42 грн., штрафні санкції у сумі 93422,84 грн.

Такі висновки податкових органів не ґрунтуються на законі та суперечать правовій природі оподатковуваного доходу, який у будь - якому разі є економічною вигодою платника податків з огляду на системний аналіз п. 1.2. ст. 1. та п.п. 4.2.10 п. 4.2. ст. 4 Закону № 889.

Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти, сплачені позивачем на користь платника податку ОСОБА_6 відповідно до п. 1 Угоди є частково її прямими збитками, частково процентами, одержаними від боржника внаслідок прострочення виконання ним грошового зобов'язання у розмірі, прямо встановленому цивільним законодавством (інфляційні та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України).

Первинні документи, що підтверджують розмір шкоди (збитків) понесених ОСОБА_6 відповідно до визнаної недійсною у судовому порядку Мирової угоди не відображаються у бухгалтерському та податковому обліку позивача, оскільки вони складені при здійсненні господарських операцій, учасником яких позивач не був.

За таких обставин, суд 1-ї інстанції вірно вказав у постанові, що грошові кошти, перераховані позивачем на користь платника податку ОСОБА_6, не включаються до складу загального місячного оподаткованого доходу, оскільки не є об'єктом оподаткування.

Крім того, суд погоджується з позицією позивача щодо безпідставності визначення його у якості податкового агента у даному випадку з огляду на наступне.

Згідно з приписами пункту 1.15 статті 1 Закону № 889 податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно п.п. 8.1.1. п. 8.1. ст. 8 Закону № 889, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Враховуючи те, що грошові кошти, перераховані позивачем на користь ОСОБА_6І не включаються до складу загального місячного оподаткованого доходу, то позивач не є податковим агентом, оскільки він в даному випадку не зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку.

З огляду на викладене суд 1-ї інстанції вірно дійшов висновку про відсутність законних підстав для визначення позивачу відповідно до п. 17.1. ст. 17 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 податкових зобов'язань та штрафу відповідно до спірних податкових повідомлень-рішень.

З урахуванням вищевказаного колегія суддів вважає, що для цілей оподаткування коштів, що були сплачені позивачем ОСОБА_6 відповідно до Угоди та ст. 11 Закону 889, слід виходити з норм пп. 8.1.3 та 8.2.1 ст. 8 Закону № 889.

Зокрема, згідно пп. 8.2.1 ст. 8 Закону № 889 якщо платник податку отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, він зобов'язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Крім того, згідно пп. 8.1.3 Закону № 889, якщо окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті податковим агентом, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб захисту права, обраний позивачем.

Крім того, як убачається з матеріалів справи в висновку акта перевірки № 1969/23-2/00232093 від 18.08.2009 року сума не утриманого та не перерахованого податку з доходів фізичних осіб складає 66913,58 грн. ( л.с. 21). Така ж саме сума вказана у сумі податкового зобовязання за основним платежем в податковому повідомленні - рішенні від 28 серпня 2010 року, та призначено до сплати штрафну санкцію у розмірі 133827,16 грн.

15.03.2010 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000581742/3 на підставі акту від 18.08.2009 року від 15.03.2010 року (за наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення № 0000581742/4 від 08.06.2010 року), яким донараховано суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у загальному розмірі 140134,26 грн., з яких податок з доходу фізичних осіб у сумі 46711, 42 грн., штрафні санкції у сумі 93422,84 грн.

Донарахування суми податкового зобовязання проведено відповідачем без призначення та проведення додаткової позапланової перевірки, за результатами якої й повинно виноситися додаткове податкове повідомлення рішення.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасована чи змінена з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом ретельно перевірено доводи сторін, дано їм вірну оцінку, постанова суду від 29 червня 2010 року є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для скасування постановленого по справі судового рішення відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2010 року по справі № 2а-9608/10/0570 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Авторадіатор" до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2010 року по справі № 2а-9608/10/0570 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів дня складення постанови в повному обсязі.

У повному обсязі ухвалу складено 30 серпня 2010 року.

Головуючий: Юрко І.В.

Судді: Блохін А.А.

Яманко Т.Г.