Рішення № 119282337, 08.04.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/62397/18-ц

пр. 2-1053/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2020 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Григоренко І.В.,

при секретарі судового засідання - Ситику Р.В.,

за участю:

представника позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування завданої майнової шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Департамент патрульної поліції (далі - позивач, Департамент патрульної поліції) звернувся до Печерського районного суду м. Києва суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду у розмірі 38 872,86 грн. та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 04.02.2016 року о 08 год. 20 хв. на бульварі Дружби Народів, 27 у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю службового автомобіля «Toyota Prius», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням інспектора роти № 6 батальйону № 4 Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції Рудика С.Р., в результаті якої вказаний автомобіль зазнав механічних пошкоджень. ДТП сталася з вини відповідача, що підтверджується постановою Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2016 року. Станом на 04.02.2016 року транспортний засіб «Toyota Prius», державний номерний знак НОМЕР_1 , належав на праві власності Департаменту патрульної поліції МВС України та на підставі договору позички № 10 від 02.12.2015 року перебував у користуванні Департаменту патрульної поліції. Проведеним на замовлення заступника начальника Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції у м. Києві Зозулі Ю.Г. автотоварознавчим експертним дослідженням встановлено, що розмір матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу у зв`язку із ДТП, що мала місце 04.02.2016 року, становить 38 872,86 грн., які мають бути стягнуті з відповідача на підставі положення ст. ст. 22, 1166, 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2018 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

На виконання ч. 6 ст. 187 ЦПК України, судом було зроблено запит до органу реєстрації місця перебування та місця проживання відповідача щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.01.2019 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування завданої майнової шкоди, та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 04.06.2019 року.

08.02.2019 року судом було зроблено запит до Державної фіскальної служби України щодо надання інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків відповідача та 13.03.2019 року на електронну пошту Печерського районного суду м. Києва від Державної фіскальної служби України надійшла довідка від 12.03.2019 року, в якій повідомлено про неможливість надати інформацію про реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_1 .

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2019 року, у зв`язку із неявкою в судове засідання учасників справи, щодо яких відсутні відомості про вручення повідомлення про дату, час та місце судового засідання, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 11.09.2019 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.09.2019 року, у зв`язку із першою неявкою в судове засідання позивача, на підставі ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 16.12.2019 року.

11.09.2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника Департаменту патрульної поліції надійшла заява яка була передана головуючому судді після судового засідання, про розгляд справи за відсутності представника позивача, в якій останній зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Вказана заяву була передана головуючому судді після судового засідання.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.12.2019 року, у зв`язку із неявкою відповідача, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час та місце судового засідання, згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 08.04.2020 року.

06.04.2020 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позову заяву, в якому останній проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Зазначає, що застосування до спірних правовідносин положень ст. 22, 1166 ЦК України є неможливим, оскільки він виконував трудові (службові) обов`язки, а саме: службу по охороні громадського порядку, під час якої було пошкоджено службовий транспортний засіб. Вважає, що відповідальність має наставати за нормами трудового законодавства. Посилається на те, що позивачем пропущено річний строк звернення до суду з вказаним позовом, визначений у ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відтак після закінчення строку для звернення з позовами про стягнення з працівників шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям, працівник звільняється від обов`язку відшкодовувати завдану ним шкоду.

В судове засідання 08.04.2020 року учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Позивач у заяві від 11.09.2019 року просив розглядати справу за відсутності представника.

Оскільки, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Суд встановив, що 02.12.2015 року між Департаментом патрульної служби МВС України та Департаментом патрульної поліції було укладено договір позички № 10, відповідно до умов якого Департамент патрульної поліції прийняв в безоплатне користування строком до 12 місяців 282 транспортних засоби з метою забезпечення виконання заходів з охорони громадського порядку в умовах реального несення служби, у тому числі, автомобіль Toyota Prius, державний номерний знак НОМЕР_1 (а. с. 17 - 28).

Автомобіль Toyota Prius, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить на праві власності Департаменту патрульної поліції, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а. с. 15).

04.02.2016 року о 08 год. 20 хв. на бульварі Дружби Народів, 27 у м. Києві сталася ДТП за участю автомобіля Toyota Prius, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Хундай», державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2016 року у справі № 757/6613/16-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн. (а. с. 16).

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчинені ДТП є встановленою та не підлягає доведенню.

Згідно висновку експертного дослідження від 30.11.2016 року № 19/12-3/71, складеного Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу Toyota Prius, державний номерний знак НОМЕР_1 , в результаті ДТП, яка сталася 04.02.2016 року, станом на момент проведення експертного дослідження становить 38 872,86 грн. (а. с. 29 -48).

Як визначено у ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. ст. 1, 17 Закону України «Про національну поліцію України», національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом. Поліцейським є громадянин України, який склав присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Приписами ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

При цьому, вказаним Законом не передбачено спеціального порядку і розміру матеріальної відповідальності поліцейських.

Звертаючись до суду з позовом, Департамент патрульної поліції посилався на положення постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», ст. ст. 22 ЦК України щодо права особи на відшкодування збитків у результаті порушення її цивільного права, ст. 22, 1166, 1187 ЦК України, якими врегульовано загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Положеннями ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, суд не погоджується з твердженням представника позивача щодо застосування при ухваленні рішення виключно приписів ст. 1166 ЦК України, з огляду на те, що сторони перебували у трудових правовідносинах на день вчинення ДТП.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року № 14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», під час заподіяння шкоди працівниками самовільним використанням у корисливих цілях технічних засобів підприємства (автомобілів, автокранів тощо), відповідальність має наставати за нормами не трудового, а цивільного права. У такому разі, шкода відшкодовується в повному обсязі, включаючи й неотримані підприємством прибутки від використання зазначених технічних засобів.

Зважаючи на те, що Законом України «Про Національну поліцію», який є пріоритетним для застосування, не передбачена спеціальна норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України, які у розумінні вимог чинного законодавства України, мають застосовуватись у тому разі, коли нормами спеціального Закону не врегульовані спірні правовідносини.

Положеннями ст. 130 КЗпП України визначено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Частиною 1 ст. 132 КЗпП України встановлено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Такі випадки вказані у ст. 134 КЗпП України, а саме працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків; 8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження завдання ОСОБА_1 шкоди у вигляді пошкодження транспортного засобу внаслідок умисних протиправних дій, відтак підстави для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за пошкодження автомобіля відсутні, а відповідальність відповідача за заподіяну шкоду обмежується середнім місячним заробітком працівника.

Частиною 3 ст. 233 КЗпП України встановлено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Аналізуючи викладене, суд вважає, що суд приходить до висновку, що позивачу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником, в день її заподіяння, 04.02.2016 року, але в будь-якому випадку не пізніше прийняття постанови Печерським районним судом м. Києва від 25.03.2016 року, якою відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.

Разом з тим, до суду з вказаним позовом Департамент патрульної поліції звернувся у грудні 2018 року. При цьому, з клопотанням про поновлення пропущеного строку звернення до суду з поважних причин відповідно до ст. 234 КЗпП України, позивач не звертався і про наявність таких причин у позові не зазначав.

Суд враховує, що річний строк, встановлений ч. 3 ст. 233 КЗпП України, не є позовною давністю та застосовується незалежно від наявності заяви відповідача.

Отже, позивач пропустив встановлений законом річний термін для звернення до суду з даним позовом, відтак після закінчення строку для звернення з позовами про стягнення з працівників шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям, працівник звільняється від обов`язку відшкодовувати завдану ним шкоду.

За таких обставин, позов Департаменту патрульної поліції про відшкодування завданої майнової шкоди задоволенню не підлягає.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в позові відмовлено, а учасниками справи не надано доказів на підтвердження понесення судових витрат, то судові витрати, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 130, 134, 233 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 1, 17, 19 Закону України «Про Національну поліцію», ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274-279, 353, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування завданої майнової шкоди - відмовити.

Позивач: Департамент патрульної поліції, адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 20.04.2020 року.

Суддя І.В. Григоренко