Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 травня 2024 року № 640/21513/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач-1, ГУ ПФУ в м. Києві), Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (далі відповідач-2, ГУ ПФУ у Донецькій області), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 262140008478 від 16.09.2022 щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити позивачу пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу позивача періоди її роботи з 13.07.1983 по 22.01.1999.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-2 протиправно не зарахував до трудового стажу позивача період роботи з 13.07.1983 по 22.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_1 . Як наслідок, відповідач-2 протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком позивачу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2022 у справі відкрито провадження.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 справу прийнято до свого провадження суддею Горобцовою Я. В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач-1 у відзиві проти позовних вимог заперечив. Зазначив, що документи позивача за принципом екстериторіальності надійшли на розгляд до ГУ ПФУ у Донецькій області, яким винесено рішення про відмову в призначенні пенсії та направлено вказане рішення до ГУ ПФУ в м. Києві для повідомлення позивача за місцем його проживання. Листом від 19.09.2022 відповідач-1 повідомив позивача про прийняте відповідачем-2 рішення про відмову в призначенні пенсії.
Відповідач-2 у відзиві проти позовних вимог також заперечив. Вказує, що відповідно до рішення про відмову в призначенні пенсії за віком від 16.09.2022 до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 13.07.1983 по 22.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про реорганізацію підприємства, запис завірений не чітким відбитком печатки, дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного саціального страхування відсутні.
На виконання вимог ухвали суду від 09.12.2022 ГУ ПФУ в м. Києві надіслало копію пенсійної справи позивача.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом ЕК681635 від 20.01.1998.
09.09.2022 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, до якої було додано, у тому числі, трудову книжку НОМЕР_1 .
Документи позивача за принципом екстериторіальності надійшли на розгляд до ГУ ПФУ у Донецькій області.
Рішенням ГУ ПФУ у Донецькій області від 16.09.2022 № 262140008478 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком у зв`язку з не зарахуванням до трудового стажу періоди роботи з 13.07.1983 по 22.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про реорганізацію підприємства, запис завірений не чітким відбитком печатки, дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного саціального реєстру відсутні.
Листом від 19.09.2022 № 2600-0204-8/117922 ГУ ПФУ в м. Києві повідомив позивача про прийняте рішення про відмову в призначенні пенсії.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до статті 62 Закону України № 1788-XII від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 січня 2022 року у справі № 219/4003/17, від 28 грудня 2021 року у справі №539/1398/17, від 12 грудня 2019 року у справі №219/2866/17, від 21 листопада 2019 року у справі №701/1232/16-а, від 08 травня 2018 року у справі № 559/484/17, від 07 листопада 2019 року у справі № 686/19477/16.
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Порядок ведення трудових книжок працівників визначено в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, відповідно до пункту 2.2 якої до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.
До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Судом встановлено, що трудова книжка ОСОБА_1 НОМЕР_1 містить наступні записи про трудову дяльність позивача у спірний період з 13.07.1983 по 22.01.1999:
- запис № 8 13.07.1983 «прийнята проводником пасажирских вагонов поездов дальнего следования после окончания училища», наказ № 135 від 13.07.1983, печатка;
- запис № 9 09.03.1989 «переведена проводником пасажирских вагонов в парке отстоя» наказ № 34 від 09.03.1989;
- запис № 10 22.01.1999 звільнена за власним бажанням у зв`язку з необхідністю догляду за дітьми у віці до 14 років ст. 38 КЗПП України, інспектор по кадрам Білостоцька, наказ № 15 від 22.01.1999, печатка.
Вказані записи у трудовій книжні позивача підтверджують факт його роботи, в них є посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою підприємства, не містять виправлень.
Аналізуючи наведене вище суд приходить до висновку, що надана позивачем трудова книжка НОМЕР_1 підтверджує страховий стаж позивача за вказані періоди.
Відмовляючи у зарахуванні позивачу до страхового стажу період роботи з 13.07.1983 по 22.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , відповідач-2 у рішенні № 262140008478 від 16.09.2022 послався на те, що запис завірений не чітким відбитком печатки. Проте вказане рішення не містить чітких посилань на норми законодавства, які, на думку відповідача-2, порушено не чітким відбитком печатки.
У відзиві на позов відповідач-2 посилається вже на те, що не чітким відбитком печатки порушено вимоги Інструкції ведення трудових книжок затверджених спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 № 58.
Проте суд вважає, що відзив на позовну заяву не є частиною рішення відповідача-2 про відмову у зарахуванні струдового стажу та не може його доповнювати.
Водночас, суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи.
Так, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17, від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Судом встановлено, що в трудовій книжці позивача вказано посади де працював позивач, містяться дати прийняття на роботу та звільнення, міститься номери наказів про прийняття на роботу та звільнення, як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, не містять виправлень, містять прізвище та ініціали особи яка зробила ці записи.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
При розгляду даної справи суд також враховує, що обставини, які підлягать встановленню і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховує ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об`єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Крім цього, суд враховує, що представник позивача, з метою вирішення даної ситуації, звертався з адвокатським запитом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», яка листом від 27.10.2022 № ЦЦУП-9/181 повідомила, що надати належним чином засвідчених документів немає можливості, у зв`язку з тим, що Державне підприємство «Донецька залізниця» наразі перебуває у стані припинення та всі розпорядчі документи, в тому числі про реорганізацію підприємства, зберігаються за його юридичною адресою та в архівах м. Донецьк.
Отже позивач не взмозі надати докази реорганізації та уточнюючи довідки, оскільки архів підприємства знаходиться на окупованій території.
З цього приводу суд вважає за необхідне застосувати практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивчу в зарахуванні трудового стажу періоди роботи з 13.07.1983 по 22.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня інформація про реорганізацію підприємства, архів якого знаходиться на окупованій території, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки визначена ним підстава не зарахування трудового стажу не ґрунтується на законі як виді нормативно-правового акта України.
Стосовно посилання відповідача в оскаржуваному рішенні від 16.09.2022 № 262140008478 на відсутність даних позивача за періоди роботи з 13.07.1983 по 22.01.1999 в реєстрі застрахованих осіб, суд зазначає наступне.
Витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. Неможливість пенсійного органу скористатись правом на перевірку таких документів не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на соціальний захист та пенсійне забезпечення.
Крім того, як вже було вказано вище, відповідно до положень пунктів 3, 20 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Оскільки у позивача наявна трудова книжка НОМЕР_1 і записи і ній оформлені належним чином, відсутність в реєстрі застрахованих осіб даних позивача за періоди роботи з 13.07.1983 по 22.01.1999 не може бути підставою для відмови в зарахуванні трудового стажу та відповідно в призначенні пенсії.
Згідно вимог частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині вимог про скасування рішення відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії від 16.09.2022 № 262140008478 підлягають задоволенню.
Водночас, стосовно вимог про зобов`язання відповідача-1 призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Дискреція це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що в даному випадку відповідачем-1 під час прийняття рішення про призначення пенсії необхідно перевірети дотримання позивачем усіх інших визначених законом умов щодо призначення пенсії та прийняти рішення з урахуванням оцінки суду у даній справі.
Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме шляхом зобов`язання відповідача-1 зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 за періоди роботи з 13.07.1983 по 22.01.1999 та врахувати даний період страхового стажу під час призначення пенсії.
А враховуючи, що позивач перебуває на обілку саме в ГУ ПФУ в м. Києві, суд зобов`язує саме відповідача-1 зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 за періоди роботи з 13.07.1983 по 22.01.1999.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду сплачено судовий збір в розмірі 992,40 грн.
Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 496,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення від 16.09.2022 №262140008478 Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; код ЄДРПОУ 42098368) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) період роботи з 13.07.1983 по 22.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_1 та врахувати даний період страхового стажу під час призначення пенсії.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3; код ЄДРПОУ 13486010).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.
Судове рішення № 119274122, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 24.05.2024. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 640/21513/22. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: