Рішення № 119274114, 24.05.2024, Київський окружний адміністративний суд

Дата ухвалення
24.05.2024
Номер справи
640/19355/21
Номер документу
119274114
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2024 року № 640/19355/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні позивачу пенсії за віком, викладену у листі від 23.06.2021 № 2600-0212-8/102205 в зарахуванні до трудового стажу для обчислення пенсії періодів роботи 19.08.1975 - 05.05.1977; 26.06.1979 - 23.05.1980; 26.04.1980 - 20.10.1981; 04.03.1982 - 06.10.1989; 08.01.1990 - 29.03.1991; 22.01.1990 - 25.02.2000;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві включити до трудового стажу позивача для обчислення пенсії за віком періодів роботи 19.08.1975 - 05.05.1977; 26.06.1979 - 23.05.1980; 26.04.1980 - 20.10.1981; 04.03.1982 - 06.10.1989; 08.01.1990 - 29.03.1991; 22.01.1990 - 25.02.2000, прийняти та включити до страхового стажу довідки про заробітну плату № 315 від 16.07.2013, № 81 від 28.04.2014, № № 2, 3, 4 від 21.04.2017, № № 16, 17 від 25.05.2021 та вчинити дії щодо призначення позивачу пенсії за віком з 11.06.2021 - дати його звернення із відповідною заявою відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не зарахував до трудового стажу позивача періоди роботи відповідно до уточнюючих довідок, з огляду на те, що трудова нижка позивача втрачена, а підприємства, на якх працбвав позивач знаходяться на оупованій території АР Крим.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2021 відкрито провадження у справі.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 р. №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративниого суду від 09.06.2023 справу прийнято до свого провадження суддею Горобцовою Я. В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечив. Зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно уточнюючих довідок, оскільки довідки, які підтверджуються періоди роботи позивача 19.08.1975 - 05.05.1977; 26.06.1979 - 23.05.1980; 26.04.1980 - 20.10.1981; 04.03.1982 - 06.10.1989; 08.01.1990 - 29.03.1991 видані у квітні 2014 року організаціями, які знаходять на окупованій території АР Крим, в той час як датою окупації є 20.02.2014.

Крім того, до трудового стажу позивача не зараховано період роботи в ВАТ «Сімферопільський райагрохім» з 22.01.1990 - 25.02.2000 відповідно до довідки № 314 від 16.07.2013, оскільки в матеріалах справи ЕПС відсутня дана інформація, разом з тим, в індивідуальних відомостях про застраховану особу в 1998-1999 роках наявна інформація щодо періодів роботи в Дочірньому підприємстві «Клас Плюс».

Позивачем подано заперечення на відзив.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 від 15.01.2004.

11.06.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсіїза віком, до якої було додано документи згідно додатків розписки-повідомлення від 11.06.2021 № 6020 (а.с. 15).

Рішенням відповідача викладеним у листі від 23.06.2021 № 2600-0212-8/102205 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком у зв`язку з не зарахуванням до трудового стажу періоди роботи 19.08.1975 - 05.05.1977; 26.06.1979 - 23.05.1980; 26.04.1980 - 20.10.1981; 04.03.1982 - 06.10.1989; 08.01.1990 - 29.03.1991, оскільки довідки, які підтверджують вказані періоди роботи видані у квітні 2014 року організаціями, які знаходять на окупованій території АР Крим, в той час як датою окупації є 20.02.2014. Крім того, до трудового стажу позивача не зараховано період роботи в ВАТ «Сімферопільський райагрохім» з 22.01.1990 - 25.02.2000 відповідно до довідки № 314 від 16.07.2013, оскільки в матеріалах справи ЕПС відсутня дана інформація, разом з тим, в індивідуальних відомостях про застраховану особу в 1998-1999 роках наявна інформація щодо періодів роботи в Дочірньому підприємстві «Клас Плюс».

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Цей Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 8 Закону №1058-IV закріплено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року(ч.1 ст.26).

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років (ч.2 ст.26).

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років (ч.3 ст.26).

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (ч.4 ст.26).

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).

Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується, серед іншого, також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку № 637).

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п.20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Отже, виходячи з наведених вище законодавчих актів, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, у тих випадках, коли відсутня трудова книжца, для підтвердження спеціального трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах приймаються уточнюючі довідки.

Як вказує позивач в позовній заяві його трудова книжка була втрачена.

Під час звернення до органу пенсійного фонду за призначенням пенсії позивачем було надано:

- паспорт, РНОКПП, військовий квиток;

- довідку із СПОВ про заробітну плату з 01.07.200 по день звернення;

- заяву про спосіб виплати пенсії;

- довідки ПАТ «Сімферопільський райогрохім» № 314 та № 315 від 16.07.2013;

- довідку АП СВКФ «Фотон» № 527 від 28.04.2014;

- довідку ПП «Бренд» № 1 від 21.04.2017;

- довідку ПАТ «Шкірвзуття» № 139 від 21.04.2014;

- наказ № 194 від 10.09.1994;

- довідки про заробітну плату ПАТ «Шкірвзуття» № 80 та № 81;

- архівну довідку № 526 від 18.04.2014;

- ухвалу Господарського суду АР Крим від 19.11.2013 у справі № 5002-17/2024.1-2006;

Отримання відповідачем вказаних документів та заяви про призначення пенсії підтверджується розпискою-повідомленням від 11.06.2021 № 6020.

Спірним є питання зарахування до трудового стажу позивача для обчислення пенсії періодів роботи 19.08.1975 - 05.05.1977; 26.06.1979 - 23.05.1980; 26.04.1980 - 20.10.1981; 04.03.1982 - 06.10.1989; 08.01.1990 - 29.03.1991; 22.01.1990 - 25.02.2000.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки № 527 від 28.04.2014 АП СВКФ «Фотон» позивач прийнятий на роботу з 19.08.1975 (наказ № 1321 від 18.08.1975) та звільнений 05.05.1977 (наказ № 739 від 05.05.1977) у зв`язку з призивом в Рядянську армію. Також позивач працював на вказаному підприємстві з 26.06.1979 (наказ № 848 від 25.06.1979) та звільнений 23.05.1980 (накз № 617 від 16.05.1980).

Згідно довідок ПАТ «Шкірвзуття» від 21.04.2014 № 139 та № 1 позивач працбвав на вказаному підприємстві:

з 26.05.1980 (наказ № 39к від 26.05.1980) по 20.10.1981 (наказ № 114 від 19.10.1981) растяжчик кожи и овчини;

з 04.03.1982 (наказ № 27) по 06.10.1989 (наказ № 132 від 05.10.1989) отжимщик кожи;

з 08.01.1990 (наказ № 4к від 10.01.1990) по 29.03.1991 (наказ № 33 від 28.03.1991) апаратчик.

Згідно довідки ПАТ «Сімферопільський райогрохім» № 314 від 16.07.2013 позивч працював на вказаному підприємстві водієм 2-го класу АТП з 22.01.1990 (наказ № 11-К від 19.01.1990) по 25.02.2000 (наказ № 8-к від 24.02.2000).

Згідно довідки ПП «Пікель» № 15 від 25.05.2021 позивач працював директором вказаного підприємства з 29.02.2000 (наказ № 1 від 28.02.2000) по 29.08.2013 (наказ № 5-у від 28.08.2013).

Згідно довідки ПП «Бренд» № 1 від 21.04.2017 позивач правцбвав на вказаному підприємстві з 23.07.2015 по 21.04.2017 (накази № 33-к від 23.07.2015, № АВТ 05 від 04.01.2016).

Судом встановлено, що у вазаних вище довідках вказано посади де працював позивач, містяться дати прийняття на роботу та звільнення, міститься номери наказів про прийняття на роботу та звільнення, як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, не містять виправлень.

Такии чином, суд приходить до висновку, що вказані довідку є додстатніми доказами для підтвердження трудового стажу позивача відповідно до пунктом 3 Порядку №637.

Крім того, в матеріалах справи є довідки про сплату позивачу, за спірний період, заробітної плати та, як наслідок сплати податків, у тому числі і до Пенсійного фонду (а.с. 27-33).

Також при розгляді даної справи суд враховує, що в матеріалах справи (а.с. 26) наявна довідка ГУ ПФУ в м. Києві № 11 від 16.01.2020 про наявний страховий стаж позивача, згідно якої у позивача наявний страховий стаж 17 років 08 місяців 20 днів.

Водночас, згідно оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в м. Києві викладену у листі від 23.06.2021 № 2600-0212-8/102205 (а.с. 7), відповідач вже вказує на наявність у позивача лише страхового стажу 4 роки 10 місяців.

У відзиві на позовну заяву відповідач не зміг пояснити таку розбіжність при обліку страхового стажу позивача під час здійснення його перерахунку 16.01.2020 та 23.06.2021.

За наведений вище обставин та доказів, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність у позивача трудового стажу для обчислення пенсії періодів роботи 19.08.1975 - 05.05.1977; 26.06.1979 - 23.05.1980; 26.04.1980 - 20.10.1981; 04.03.1982 - 06.10.1989; 08.01.1990 - 29.03.1991; 22.01.1990 - 25.02.2000, а відмова відповідача в зарахуванні вказаних періодів є необгрунтованою та такою що не підтверджується відповідними доказами.

Наведені докази в своїй сукупності свідчать, що за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Відповідачем не наводилося позивачу жодних доказів, що дані, які містяться в уточнюючих довідках містять неправдиві або недостовірні дані. В судовому порядку вказані довідки недійсними також не визнавались, підприємствами не відкликані.

Суд також враховує, що наведені довідки видані підприємствами, що на данний час перебувають на тимчасово окупованій території.

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи.

Так, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 р. у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

При розгляду даної справи суд також враховує, що обставини, які підлягать встановленню і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховує ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об`єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.

Крім цього, згідно вимог ч.2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині вимог про скасування рішення від 23.06.2021 № 2600-0212-8/102205 та зобов`язання включити до трудового стажу позивача для обчислення пенсії за віком періоди роботи 19.08.1975 - 05.05.1977; 26.06.1979 - 23.05.1980; 26.04.1980 - 20.10.1981; 04.03.1982 - 06.10.1989; 08.01.1990 - 29.03.1991; 22.01.1990 - 25.02.2000 підлягають задоволенню.

Водночас, стосовно вимог про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Дискреція це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що в даному випадку відповідачем під час прийняття рішення про призначення пенсії необхідно перевірети дотримання позивачем усіх інших визначених законом умов щодо призначення пенсії та прийняти рішення з урахуванням оцінки суду у даній справі.

Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме шляхом зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи та врахувати дані періоди страхового стажу під час призначення пенсії.

Розглядаючи вказану справу, суд вважає за необхідне застосувати практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».

Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суд вважає, що відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачу з квітня 2017 по березень 2018, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки визначена ним підстава припинення сплати пенсії не ґрунтується на законі як виді нормативно-правового акта України.

У зв`язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 454,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, викладену у листі від 23.06.2021 № 2600-0212-8/102205 в зарахуванні до трудового стажу для обчислення пенсії періодів роботи 19.08.1975 - 05.05.1977; 26.06.1979 - 23.05.1980; 26.04.1980 - 20.10.1981; 04.03.1982 - 06.10.1989; 08.01.1990 - 29.03.1991; 22.01.1990 - 25.02.2000.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; код ЄДРПОУ: 42098368) включити до трудового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) для обчислення пенсії за віком періоди роботи 19.08.1975 - 05.05.1977; 26.06.1979 - 23.05.1980; 26.04.1980 - 20.10.1981; 04.03.1982 - 06.10.1989; 08.01.1990 - 29.03.1991; 22.01.1990 - 25.02.2000, прийняти та включити до страхового стажу довідки про заробітну плату № 315 від 16.07.2013, № 81 від 28.04.2014, № № 2, 3, 4 від 21.04.2017, № № 16, 17 від 25.05.2021 та врахувати дані періоди страхового стажу під час призначення пенсії.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; код ЄДРПОУ: 42098368).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.

Часті запитання

Який тип судового документу № 119274114 ?

Документ № 119274114 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 119274114 ?

Дата ухвалення - 24.05.2024

Яка форма судочинства по судовому документу № 119274114 ?

Форма судочинства - Адміністративне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 119274114 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 119274114, Київський окружний адміністративний суд

Судове рішення № 119274114, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 24.05.2024. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.

Судове рішення № 119274114 відноситься до справи № 640/19355/21

Це рішення відноситься до справи № 640/19355/21. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система забезпечує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 119274113
Наступний документ : 119274115