Рішення № 119267756, 24.05.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2024 рокуСправа №160/7093/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

18.03.2024 року (до відділення поштового зв`язку таку подано 17.03.2024 року) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047050011589 від 31.01.2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 24.08.1991 року по 24.11.1992 року, з 01.05.2010 року по 29.10.2010 року, з 16.11.2016 року по 18.11.2016 року; період перебування на обліку в центрі зайнятості з 07.07.2000 року по 13.01.2001 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію з 24.01.2024 року ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Означені позовні вимоги вмотивовані спірністю та протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047050011589 від 31.01.2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком. Також позивач стверджує, що висновки ПФУ щодо наявності виправлення у даті прийняття на роботу, а також у записі про звільнення відсутня посада та підпис відповідальної особи; виплата матеріальної допомоги не підлягає соціальному страхуванню є безпідставними та не заслуговують до уваги. Такі твердження ПФУ спростовуються відповідними записами щодо періодів роботи та періоду перебування у центрі зайнятості у трудовій книжці (Серія НОМЕР_1 , дата заповнення 20.07.1978 року) ОСОБА_1 .

17.05.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог. 24.01.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон України № 1058-ІV). Заява позивача від 24.01.2024 про призначення пенсії за віком відпрацьовувалась по принципу єдина черга та автоматизованим шляхом потрапила на відпрацювання до спеціалістів Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 31.01.2024 № 047050011589 позивачу надано відмову в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вік позивача становить 63 роки 7 місяців 23 дні. Страховий стаж позивача становить 17 років 11 місяців 6 днів. До страхового стажу Позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки з 24.08.1991 по 24.11.1992, оскільки в трудовій книжці наявні виправлення у даті прийняття на роботу та у даті наказу про прийняття на роботу, а також у записі про звільнення відсутня посада та підпис відповідальної особи. Для зарахування періоду роботи з 24.08.1991 по 24.11.1992 позивачу необхідно надати уточнюючу довідку підприємства видану на підставі первинних документів та відповідну довідку про реорганізацію підприємства. Період перебування позивача на обліку в центрі зайнятості з 07.07.2000 по 13.01.2001 не зараховані до страхового стажу, оскільки виплата матеріальної допомоги не підлягає соціальному страхуванню. Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України № 1058 у разі відсутності страхового стажу, починаючи з 1 січня 2018 року, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року' по 31 грудня 2019 року' - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року'; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33.років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років. Згідно з п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України № 105 8-ІV, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), визначено, що до заяви про призначення (перерахунок) пенсії додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); довідка про заробіток за 60 календарних місяців підряд за будь - який період (за бажанням заявника) до 01.07.2000 року та підтверджуюча довідка підприємства про наявність первинних документів; та інші документи, які підтверджують періоди роботи особи, яка звертається за призначенням пенсії. Таким чином, обов`язок щодо надання документів чинним законодавством покладено на заявника. Згідно із ст. 48 КЗОТ України, п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відомості в трудовій книжці повинні заноситись відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція 58). Нормами п. 2.14 Інструкції на підприємство покладається обов`язок ведення трудових книжок. Відповідно до п. 2.3, п. 2.4 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботи повинні проводитись у точній відповідності з формуванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону, також записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільненні, вносяться власником або уповноваженим органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу. Записи виконують акуратно, ручкою і завіряються печаткою запис про звільнення. Відповідно до п. З Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, а також архівними установами, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі викладеного та оскільки заява позивача від 24.01.2024 про призначення пенсії за віком не була предметом розгляду Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та рішення про відмову в призначенні пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось, тож вимоги Позивача призначити та виплачувати пенсію з 24.01.2024 є передчасними та задоволенню не підлягають. Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників регулюється Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не має відкритих рахунків в органах Державної казначейської служби для здійснення відповідних видатків. Відповідно до статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, у встановлений судом строк, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, причини неподання відзиву на позовну заяву суду не повідомив.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2024 року, зазначена вище справа була розподілена та 19.03.2024 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленогостаттею 258 Кодексу адміністративного судочинства України- в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом установлено, та матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 63 років, звернувся 24.01.2024 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою задля призначення пенсії за віком у відповідності до вимог ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На момент звернення мій загальний страховий стаж склав більше ніж 20 років, про що наявні відомості у трудовій книжці, Серія НОМЕР_1 , дата заповнення 20.07.1978 року (копія трудової книжки додається).

До означеної заяви про призначення пенсії за віком відповідно ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування позивач додав наступні документи:

- копію трудової книжки (Серія НОМЕР_1 , дата заповнення 20.07.1978 року) ОСОБА_1 ;

- копію РНОКПП № НОМЕР_2 ОСОБА_1 ;

- копію паспорту (серія НОМЕР_3 ) ОСОБА_1 ;

- копію військового квитка ( НОМЕР_4 ) ОСОБА_1 .

При цьому, відповідно до записів у трудовій книжці (Серія НОМЕР_1 , дата заповнення 20.07.1978 року) ОСОБА_1 , наявні наступні записи:

- з 01.09.1977 року по 17.07.1978 року період навчання (10 місяців, 16 днів);

- з 20.07.1978 року по 09.10.1978 року період роботи (2 місяці, 20 днів);

- з 20.01.1981 року по 13.10.1981 року період роботи (8 місяців, 24 дні);

- 24.11.1981 року по 09.06.1982 року період роботи (6 місяців, 16 днів);

- з 03.11.1982 року по 01.03.1985 року період роботи (2 роки, 3 місяці, 27 днів);

- з 19.03.1985 року по 08.08.1985 року період роботи (4 місяці, 20 днів);

- з 19.10.1985 року по 17.02.1986 року період роботи (3 місяці, 30 днів);

- з 18.03.1986 року по 04.09.1986 року період роботи (5 місяців, 17 днів);

- з 20.10.1986 року по 26.06.1988 року період роботи (1 рік, 8 місяців, 6 днів);

- з 17.12.1990 року по 04.07.1991 року період роботи (6 місяців, 18 днів);

- з 24.08.1991 року по 24.11.1992 року період роботи (1 рік, 3 місяці, 1 день) не зараховано;

- з 14.05.1993 року по 28.07.1994 року період роботи (1 рік, 2 місяці, 15 днів);

- з 07.07.2000 року по 13.01.2001 року період перебування на обліку в центрі зайнятості (6 місяців, 7 днів) не зараховано;

- з 01.12.2004 року по 14.11.2006 року період роботи (1 рік, 11 місяців, 15 днів);

- з 15.11.2006 року по 13.03.2008 року період роботи (1 рік, 3 місяці, 28 днів);

- з 20.03.2008 року по 11.07.2008 року період роботи (3 місяці, 21 день);

- з 01.08.2008 року по 23.11.2009 року період роботи (1 рік, 3 місяці, 23 дні);

- з 02.12.2009 року по 17.01.2010 року період по безробіттю у центрі зайнятості (1 місяць, 17 днів);

- з 19.01.2010 року по 01.03.2010 року період роботи (1 місяць, 11 днів);

- з 04.03.2010 року по 29.10.2010 року період роботи (7 місяців, 25 днів) не зараховано період з 01.05.2010 року по 29.10.2010 року - повністю;

- з 16.11.2016 року по 18.11.2016 року період роботи (3 дні) не зараховано;

- з 15.11.2019 року по 30.03.2020 року період роботи (4 місяці, 15 днів).

За даними розрахунку ПФУ:

- з 30.10.1978 року по 19.10.1980 року (1 рік, 11 місяців, 20 днів) - військова строкова служба (військовий квиток ( НОМЕР_4 ) ОСОБА_1 );

- з 27.11.1999 року по 24.05.2000 року період безробіття (5 місяців, 27 днів);

- з 01.02.2011 року по 30.06.2011 року період роботи (4 місяці, 29 днів);

- з 01.11.2016 року по 03.11.2016 року період роботи;

- з 01.11.2017 року по 21.11.2017 року період роботи (21 день);

- 13.03.2018 року по 01.06.2018 року період роботи (2 місяці, 19 днів).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, який уповноважений розглянути подану заяву ОСОБА_1 .

Натомість, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047050011589 від 31.01.2024 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного трудового стажу (20 років).

Також, відповідач-2 не зарахував до страхового стажу:

- періоди роботи з 24.08.1991 року по 24.11.1992 року (1 рік, 3 місяці, 1 день) оскільки в трудовій книжці наявні виправлення у даті прийняття на роботу, а також у записі про звільнення відсутня посада та підпис відповідальної особи;

- період перебування на обліку в центрі зайнятості з 07.07.2000 року по 13.01.2001 року (6 місяців, 7 днів), оскільки виплата матеріальної допомоги не підлягає соціальному страхуванню;

- з 01.05.2010 року по 29.10.2010 року період роботи (5 місяців 29 днів);

- з 16.11.2016 року по 18.11.2016 року період роботи (3 дні).

Загалом не зараховано ПФУ в страховий стаж позивача - 2 роки, 3 місяці, 10 днів.

З тексту згаданого рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047050011589 від 31.01.2024 року убачається наступне. Відмова про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 . Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 24.01.2024 року. Пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 63 роки. Вік заявника 63 роки 7 місяців 23 дні. Необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 20 років. Відповідно до статті 24 Закону страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження системи персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. Страховий стаж з 01.07.2000 зараховується згідно даних персоніфікованого обліку. У разі відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці вістуні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Страховий стаж особи становить 17 років 11 місяців 6 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи з 24.08.1991 року по 24.11.1992 року, оскільки в трудовій книжці наявні виправлення у даті прийняття на роботу, а також у записі про звільнення відсутня посада та підпис відповідальної особи; період перебування на обліку в центрі зайнятості з 07.07.2000 року по 13.01.2001 року, оскільки виплата матеріальної допомоги не підлягає соціальному страхуванню. Для зарахування до страхового стажу: Періоду роботи з 24.08.1991 року по 24.11.1992 року необхідно надати уточнюючу довідку про роботу видану на підставі первинних документів та відповідну довідку про реорганізацію підприємства. Відмовити у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (20 років). Працює. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату 02.06.2025. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує. Згідно статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 16 Закону України «Про звернення громадян» у разі незгоди з прийнятим рішенням, заявник має право оскаржити його в Пенсійному фонді України або в судовому порядку.

Позивач вважаючи спірне рішення протиправним та безпідставним, звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюєтьсяЗаконом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (надалі, також -Закон №1788-ХІІ) таЗаконом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003(надалі, також -Закон №1058-IV).

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стажперіод (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страхувальниками відповідно до цього Закону є: 1) роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

Положеннями ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;

55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;

59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;

60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

2. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

3. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

4. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

5. Починаючи з 1 січня 2028 року, у разі наявності 40 і більше календарних років страхового стажу, пенсія за віком призначається незалежно від віку.

Хочу зазначити, що мені 01.06.2023 року виповнилося 63 роки та я маю загальний страховий стаж - (20 років, 5 місяців, 11 днів)

Щодо не зарахування періодів роботи та періоду перебування ОСОБА_1 у центрі зайнятості, суд зазначає наступне.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого облікуна підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону №1058-IV).

Відповідно достатті 24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цьогоЗаконуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта).

Відповідно до пункту а) частини 1 статті 3Закону №1788, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Частиною 1статті 56 Закону №1788-XIIвстановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних формвласності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру йтривалостіроботиі тривалості перерв.

Положеннями пункту а) частини 3 вказаної статтіЗакону №1788-XIIпередбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота,на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплатистрахових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів за умови сплати страхових внесків.

Відповідно достатті 1 Закону №1058страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цьогоЗакону.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цьогоЗаконунараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Пунктом 1 частини 2статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-IV(надалі, такожЗакон №2464) встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно достатті 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно зі статтею 26Закону №2464, посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.

Таким чином, обов`язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на підприємство, як роботодавця, який здійснив нарахування внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

При цьому, невиконання підприємством обов`язку по сплаті страхових внесків не може позбавити позивача соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина (страхувальником), сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Таким чином, особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17 та від 30.07.2019 у справі №373/2265/16-а.

На момент заповнення трудової книжки позивача вперше, порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162 ).

Відповідно до п. 2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться:

- відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;

- відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;

- відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства;

- відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Згідно з п.2.3. Інструкції №162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Також, п. 2.13 Інструкції №162 визначено, що у графі 3 розділу Відомості про робот " у вигляді заголовка, пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.

Згідно з п. 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.

Пунктом 4 постанови Кабінету міністрів України Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, аналіз вказаних вище правових норм дозволяє дійти до висновку, що обов`язок щодо проставлення печатки на першому (титульному) аркуші трудової книжки та внесення достовірної дати заповнення трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкцій №162 та №58.

Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Відповідно до п.1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Із аналізу вказаних вище положень Порядку №637 слідує, що подання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Слід зазначити, що Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.

Окрім того, на підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно пункту 4.7 вказаного Порядку, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Як вбачається з позовної заяви, позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Наявність необхідного трудового стажу підтверджується відповідними записами в трудовій книжці позивача (Серія НОМЕР_1 , дата заповнення 20.07.1978 року), відповідно до якої останній має понад 20 років страхового стажу.

Згідно з правовим висновком, що був викладений у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року справа № 439/905/17: «законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.»

Відтак, відповідно до записів у трудовій книжці (Серія НОМЕР_1 , дата заповнення 20.07.1978 року) ОСОБА_1 , наявні наступні записи:

- з 01.09.1977 року по 17.07.1978 року період навчання (10 місяців, 16 днів);

- з 20.07.1978 року по 09.10.1978 року період роботи (2 місяці, 20 днів);

- з 20.01.1981 року по 13.10.1981 року період роботи (8 місяців, 24 дні);

- 24.11.1981 року по 09.06.1982 року період роботи (6 місяців, 16 днів);

- з 03.11.1982 року по 01.03.1985 року період роботи (2 роки, 3 місяці, 27 днів);

- з 19.03.1985 року по 08.08.1985 року період роботи (4 місяці, 20 днів);

- з 19.10.1985 року по 17.02.1986 року період роботи (3 місяці, 30 днів);

- з 18.03.1986 року по 04.09.1986 року період роботи (5 місяців, 17 днів);

- з 20.10.1986 року по 26.06.1988 року період роботи (1 рік, 8 місяців, 6 днів);

- з 17.12.1990 року по 04.07.1991 року період роботи (6 місяців, 18 днів);

- з 24.08.1991 року по 24.11.1992 року період роботи (1 рік, 3 місяці, 1 день);

- з 14.05.1993 року по 28.07.1994 року період роботи (1 рік, 2 місяці, 15 днів);

- з 07.07.2000 року по 13.01.2001 року період перебування на обліку в центрі зайнятості (6 місяців, 7 днів);

- з 01.12.2004 року по 14.11.2006 року період роботи (1 рік, 11 місяців, 15 днів);

- з 15.11.2006 року по 13.03.2008 року період роботи (1 рік, 3 місяці, 28 днів);

- з 20.03.2008 року по 11.07.2008 року період роботи (3 місяці, 21 день);

- з 01.08.2008 року по 23.11.2009 року період роботи (1 рік, 3 місяці, 23 дні);

- з 02.12.2009 року по 17.01.2010 року період по безробіттю у центрі зайнятості (1 місяць, 17 днів);

- з 19.01.2010 року по 01.03.2010 року період роботи (1 місяць, 11 днів);

- з 04.03.2010 року по 29.10.2010 року період роботи (7 місяців, 25 днів);

- з 16.11.2016 року по 18.11.2016 року період роботи (3 дні);

- з 15.11.2019 року по 30.03.2020 року період роботи (4 місяці, 15 днів).

Відтак, висновки ПФУ щодо наявності виправлення у даті прийняття на роботу, а також у записі про звільнення відсутня посада та підпис відповідальної особи; виплата матеріальної допомоги не підлягає соціальному страхуванню є безпідставними та не заслуговують до уваги.

Такі твердження ПФУ спростовуються відповідними записами щодо періодів роботи та періоду перебування у центрі зайнятості у трудовій книжці (Серія НОМЕР_1 , дата заповнення 20.07.1978 року) ОСОБА_1 .

Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047050011589 від 31.01.2024 року є протиправним та належить до скасування.

До того ж, у даному випадку зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 24.08.1991 року по 24.11.1992 року, з 01.05.2010 року по 29.10.2010 року, з 16.11.2016 року по 18.11.2016 року; період перебування на обліку в центрі зайнятості з 07.07.2000 року по 13.01.2001 року.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Так умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за вислугу років визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З урахуванням наведеного, з метою належного захисту прав позивача, слід зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію з 24.01.2024 року (дата звернення) ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Обираючи такий спосіб захисту порушених прав позивача, суд керується тим, що статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. При цьому позивач подавав заяву та документи про призначення пенсії саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області і саме це управління не прийняло до уваги надані позивачем документи, що підтверджують стаж позивача, також при призначенні пенсії позивач буде перебувати на обліку в даному управлінні, яке в подальшому буде нараховувати та виплачувати йому пенсію.

Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повинно відповідати за цими вимогами.

Відповідно до частини другоїстатті 77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів відсутність підстав для перерахунку пенсії позивача, тобто правомірності своїх дій. З урахування викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

Зазначаємо, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний приймати рішення, а дії - вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх, дотримуючись встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» ЄСПЛ визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Вирішуючи спір, вважаю, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

У справі Bellet V. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211,20 грн.

Отже, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, протиправним рішенням якого безпосередньо порушено права позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №047050011589 від 31.01.2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 24.08.1991 року по 24.11.1992 року, з 01.05.2010 року по 29.10.2010 року, з 16.11.2016 року по 18.11.2016 року; період перебування на обліку в центрі зайнятості з 07.07.2000 року по 13.01.2001 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію з 24.01.2024 року ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350)документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбачені статтею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С. В. Прудник