Рішення № 119244757, 14.05.2024, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2024 року Чернігів Справа № 620/3071/24

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

судді Баргаміної Н.М.,

при секретарі Кондратенко О.В.,

за участю представника позивача Семешко Р.О., представника відповідача ПолегешкоЛ.А., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області № 11786/ж10/25-01-07-05-01 від 21.11.2023 про застосування фінансових санкцій в розмірі 118 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що контролюючим органом на момент прийняття рішення щодо проведення перевірки не було встановлено і не було визначено, які саме суб`єкти господарювання проводять діяльність в магазині Золото+антикваріат, що виключає правомірність проведення перевірки саме ФОП ОСОБА_1 , правомірність отриманих результатів, їх оцінки та застосування штрафних санкцій. Вказує, що ікони ювелірними виробами не є, так само як не є вони й технічно складними побутовими товарами, медичними виробами тощо, а отже він не був зобов`язаний вести облік товарних запасів щодо згаданих в акті перевірки ікон.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначив, що в ході проведення фактичної перевірки встановлено порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: не надання контролюючим органам на початок проведення перевірки документів (у паперовій або електронній формі), що підтверджують походження товарних запасів (податкова накладна товарно-транспортна накладна, документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). За результатами розгляду матеріалів перевірки до позивача застосовано штрафні санкції та винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Позивачем було відповідь на відзив, в якій вказав, що ні в Акті (довідці) фактичної перевірки № 10472/Ж5/25-01-07-05-01 від 30.10.2023, ні в податковому повідомленні-рішенні від 21.11.2023 № 11786/ж10/25-01-07-05-01 про застосування до позивача фінансових санкцій за порушення порядку ведення обліку товарних запасів в розмірі 118000 грн не міститься жодного передбаченого чинним законодавством доказу про те, що товари, які реалізовувались позивачем на момент проведення перевірки, відносяться саме до тієї категорії товарів, стосовно яких передбачений їх обов`язковий облік.

Відповідачем було подано пояснення, в яких вказано, що доказами того, що ОСОБА_1 займався реалізацією виробів з дорогоцінних металів є квитанція від 27.10.2023 за № 3147156 на продаж ланцюга срібного.

Вислухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, підприємницьку діяльність припинено 28.11.2023 (а.с. 12).

Згідно договору № 01/10/2023 від 01.10.2023 позивач орендував нежитлове приміщення 20 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 18-21).

Відповідачем на підставі наказу від 27.10.2023 № 2196-п була проведена фактична перевірка магазину «Золото+антикваріат», розташованого за адресою АДРЕСА_1 з 27.10.2023 тривалістю 10 діб (а.с. 81).

За результатами перевірки Головним управлінням ДПС у Чернігівській області було складено акт (довідки) фактичної перевірки № 10472/Ж5/25-01-07-05-01 від 30.10.2023 суб`єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , в якому зафіксовано не застосування РРО/ПРРО при реалізації срібного ланцюжка за ціною 1300,00 грн, фіскальний чек не видавався. До перевірки не були надані документи, які б підтверджували надходження до магазину, що перевірявся, наступних товарів, які знаходяться на вітрині в магазині для подальшої реалізації: придбаний срібний ланцюжок за ціною 1300,00 грн, а також лоти №№ 1171, 1170, 050, 1162, 587, 1172, 1140, 1160, 1168, 1169, 1121, 1110, ікони загальною сумою необлікованого товару 180000,00 грн. До перевірки не був наданий журнал обліку товарних запасів (а.с. 77-78).

На підставі акту перевірки було винесено, зокрема, податкове повідомлення-рішення №11786/ж10/25-01-07-05-01 від 21.11.2023 про застосування фінансових санкцій в розмірі 118 000,00 грн (а.с. 16).

Позивачем було подано скаргу на вказане податкове повідомлення рішення, однак Державною податковою службою України прийнято рішення № 2447/6/99-00-06-03-02-06 від 31.01.2024, яким податкове повідомлення-рішення №11786/ж10/25-01-07-05-01 від 21.11.2023 залишено без змін (а.с. 22-25).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податківрозрахункових операцій,ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Відповідно до вимог пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу, яка визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Так, позивач зазначає, що контролюючим органом під час перевірки магазину не було встановлено, хто фактично здійснює господарську діяльність в магазині «Золото+антикваріат» за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі не перевірено і не встановлено кількість суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у вказаному магазині за вказаною адресою; не встановлено загальну площу, яка орендується ФОП ОСОБА_1 у вказаному магазині за вказаною адресою, і яка використовується саме ФОП ОСОБА_1 для проведення власної господарської діяльності; не встановлено протягом якого періоду у вказаному магазині здійснював діяльність ФОП ОСОБА_1 .

Разом з тим, наведені доводи позивача про те, що фактична перевірка була здійснена із порушенням вимог чинного законодавства не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачем не оспорюється ні проведення господарської діяльності в магазині «Золото+антикваріат» за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 22, ні реалізація срібного ланцюжка за ціною 1300,00 грн, ні перебування у його власності інших товарів, які зафіксовані в акті фактичної перевірки.

Також суду не надано жодних доказів проведення у вказаному магазині господарської діяльності іншими суб`єктами господарювання.

При цьому, суд зазначає, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматись як безумовні підстави для висновку про його протиправність і, як наслідок, про скасування такого рішення у випадку якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення, таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми рішення.

Щодо виявлених порушень під час перевірки, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон), дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані: вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Так, Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 № 496 (далі - Порядок № 496), визначає правила ведення обліку товарних запасів та поширюється на фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі - ФОП), які відповідно до Закону зобов`язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такого ФОП.

Облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми ведення обліку товарних запасів (далі - Форма обліку) інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід`ємною частиною такого обліку (пункт 1 розділу II Порядку № 496).

Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов`язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.

Також, згідно з положеннями пункту 85.2 статті 85 Податкового Кодексу України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Статтею 20 Закону встановлено, що до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Отже, облік товарних запасів, здійснення продажу лише тих товарів, що відображені в такому обліку є обов`язком суб`єкта господарювання відповідно до пункту 12 статті 3 Закону, а стаття 20 цього Закону передбачає санкцію, що може бути застосована до суб`єкта господарювання в тому випадку, коли ця особа реалізує товари, які не обліковані у встановленому порядку так і в разі ненадання суб`єктом господарювання під час перевірки документів, що підтверджують облік товарів, які знаходяться у місці продажу/господарському об`єкті.

Разом з цим, такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

При цьому, згідно статті 20 Закону фінансова санкція застосовується у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації.

Тобто для визначення розміру відповідної санкції за порушення обліку товарів обов`язковою умовою є підтвердження, що такий товар відноситься до категорії тих, що підлягає обліку.

Разом з тим під час проведення фактичної перевірки не було достеменно встановлено, що перелічені в акті перевірки товари, окрім срібного ланцюжка за ціною 1300,00 грн, відносяться до ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, у зв`язку із чим висновки, зазначені у акті фактичної перевірки, про порушення позивачем вимог чинного законодавства є припущеннями перевіряючих.

Вищенаведене вказує на необ`єктивний підхід контролюючого органу до проведення податкової перевірки та встановлення її результатів, а відтак винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення вчинено всупереч вимогам чинного законодавства.

Таким чином, висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» в частині застосованої фінансової санкції в розмірі 116700,00 грн не підтверджується жодними доказами та є безпідставним та необґрунтованими.

В даному випадку, дефект адміністративного акту пов`язаний зі змістом встановленого порушення, а саме дослідженню підлягало питання віднесення зафіксованих в акті товарів (лоти №№ 1171, 1170, 050, 1162, 587, 1172, 1140, 1160, 1168, 1169, 1121, 1110, ікони) до ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, а тому не встановлення такого факту нівелює саме правопорушення.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону). ЄСПЛ у своїх рішеннях визначає, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

За таких обставин, суд, оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 11786/ж10/25-01-07-05-01 від 21.11.2023 в частині застосування фінансових санкцій в розмірі 116 700,00 грн є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується суми штрафних санкцій в розмірі 1300,00 грн, то суд зазначає, що факт реалізації срібного ланцюжка за ціною 1300,00 грн підтверджений матеріалами справи, доказів його обліку у встановленому порядку позивачем не надано, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно інших посилань відповідача, то суд критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частин четвертої та п`ятоїстатті 134 Кодексу адміністративного судочинства Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В силу частин шостої, сьомоїстатті 134 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

За приписами частини дев`ятоїстатті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно дозаконудосудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостоїстатті 134 Кодексу адміністративного судочинства Україниза наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленимиустатті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи, у розмірі 10000,00 грн. суду було надано договір про надання правової допомоги адвокатом від 29.11.2023, ордер, акт здачі-прийняття наданих послуг від 16.02.2024, квитанцію про отримання гонорару від 26.02.2024, орієнтовний (попередній) розрахунок суми судових витрат від 26.02.2024 (а.с. 35-40).

Відповідачем у відзиві було зазначено, що квитанція про отримання гонорару не є підтвердженням сплати коштів клієнтом, в судовому засіданні представник відповідача заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу.

Стосовно посилання представника відповідача на не підтвердження сплати коштів за надану правову допомогу, суд наголошує, що з огляду на положеннястатті 134 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Оскільки понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджені документально та знайшли своє відображення в матеріалах судової справи, зважаючи на часткове задоволення позову, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9889,83 грн.

Також, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1197,86 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ ВП 44094124) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області № 11786/ж10/25-01-07-05-01 від 21.11.2023 в частині застосування фінансових санкцій в розмірі 116 700,00 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 11087,69 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23.05.2024.

Суддя Наталія БАРГАМІНА