Рішення № 119244623, 23.05.2024, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року справа № 580/819/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення й зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

24.01.2024 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі відповідач 2), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 10.01.2024 №232730023027 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності;

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у не зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 записів трудової книжки серія НОМЕР_1 від 27.07.1981;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його роботи з 23.07.1981 по 24.10.1981, з 18.11.1981 по 05.05.1982, з 17.07.1984 по 11.02.1985, з 22.02.1985 по 30.05.1988, з 10.06.1988 по 15.10.1988, з 24.10.1988 по 23.01.1990, з 19.02.1990 по 17.07.1990, з 23.08.1990 по 12.03.1992, з 17.03.1992 по 08.04.1996, з 16.04.1996 по 28.06.2000, з 01.01.2022 по 23.02.2022;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.01.2024 та призначити пенсію по інвалідності з 09.11.2023.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що є особою з інвалідністю 2 групи, досягнув 60-річного віку, має більше 30 років страхового стажу. У січні 2024 року звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Однак відповідач 2 рішенням від 10.01.2024 №232730023027 відмовив йому в призначенні пенсії, у зв`язку з тим, що страховий стаж позивача становить 14 років 08 місяців 05 днів, що є недостатнім для призначення пенсії по інвалідності. Вважаючи зазначене рішення відповідача 2 протиправним, позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.

09.02.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначило, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 27.07.1981 НОМЕР_1 , оскільки трудова книжка заповнена із порушенням вимог Інструкції порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: записи на титульній сторінці трудової книжки не завірені печаткою підприємства або відділу кадрів. Таким чином, трудової книжки недостатньо для підтвердження страхового стажу. Уточнюючі довідки заявник не надав. Страховий стаж позивача становить 14 років 08 місяці 05 дні, якого недостатньо для призначення пенсії по інвалідності. У зв`язку з цим, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

09.02.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказало, що загальний страховий стаж позивача становить 14 років 08 місяців 05 днів. Не враховано до стажу періоди роботи згідно із трудовою книжкою НОМЕР_1 , оскільки записи титульної сторінки не завірені печаткою підприємства або відділу кадрів. Таким чином, у позивача відсутній страховий стаж передбачений частиною першою статті 32 Закону № 1058-IV. Також зазначив, що відповідно до довідки ОК-5 за період з 01.01.2022 до 23.02.2022 відсутня інформація щодо сплати страхових внесків. Тому вважає дії Головного управління правомірними, а вимоги позивача такими, які не підлягають задоволенню.

Ухвалою від 29.01.2024 суддя позовну заяву прийняв до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини.

Позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними паспорта № 001418184, орган, що видав 4450.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 400111 від 16.11.2023 позивачу встановлено 2 групу інвалідності з 09.11.2023 безстроково.

Згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 17.07.1981 позивач працював, зокрема, у спірні періоди, а саме:

з 23.07.1981 по 24.10.1981 продавцем у Ворошиловградській ДРЕС;

з 18.11.1981 по 05.05.1982 водієм у Ворошиловградському центрі стандартизації і метрології;

з 17.07.1984 по 11.02.1985 водієм у Ворошиловградському АТП МС 12871;

з 22.02.1985 по 30.05.1988 водієм у Ворошиловградському АТП-12101;

з 10.06.1988 по 15.10.1988 водієм у Ворошиловградському АТП-10976;

з 24.10.1988 по 23.01.1990 водієм у Ворошиловградському АТП-10976;

з 19.02.1990 по 17.07.1990 водієм у Ворошиловградському відділі Донецької ж. д.;

з 23.08.1990 по 12.03.1992 водієм у Луганську АТП-10976;

з 17.03.1992 по 08.04.1996 водієм у Луганському м`ясокомбінаті;

з 16.04.1996 по 28.06.2000 директором у ФОП ОСОБА_1 ;

з 01.01.2022 по 23.02.2022 помічником керівника у приватному підприємстві «виробничо-комерційна компанія «Альонка».

Відповідно до розрахунку страхового стажу позивача пенсійний орган зарахував йому періоди роботи:

з 01.09.1980 по 16.07.1981 (0 років 10 місяців 16 днів);

з 12.05.1982 по 15.06.1984 (2 роки 1 місяць 4 дні);

з 01.01.2001 по 31.12.2002 (2 роки 0 місяців 0 днів);

з 01.01.2004 по 31.03.2005 (1 рік 0 місяців 15 днів);

з 01.01.2006 по 31.12.2006 (1 рік 0 місяців 0 днів);

з 01.03.2007 по 31.07.2007 (0 років 5 місяців 0 днів);

з 02.08.2007 по 31.12.2007 (0 років 5 місяців 0 днів);

з 15.01.2008 по 31.01.2008 (0 років 0 місяців 17 днів);

з 14.02.2008 по 29.02.2008 (0 років 0 місяців 16 днів);

з 15.03.2008 по 31.03.2008 (0 років 0 місяців 17 днів);

з 15.04.2008 по 30.04.2008 (0 років 0 місяців 16 днів);

з 15.05.2008 по 31.05.2008 (0 років 0 місяців 17 днів);

з 15.06.2008 по 30.06.2008 (0 років 0 місяців 16 днів);

з 15.07.2008 по 31.07.2008 (0 років 0 місяців 17 днів);

з 15.08.2008 по 31.08.2008 (0 років 0 місяців 17 днів);

з 15.09.2008 по 30.09.2008 (0 років 0 місяців 16 днів);

з 16.10.2008 по 31.10.2008 (0 років 0 місяців 16 днів);

з 15.11.2008 по 30.11.2008 (0 років 0 місяців 16 днів);

з 17.12.2008 по 31.12.2008 (0 років 0 місяців 15 днів);

з 24.01.2009 по 31.01.2009 (0 років 0 місяців 8 днів);

з 22.02.2009 по 28.02.2009 (0 років 0 місяців 7 днів);

з 24.03.2009 по 31.03.2009 (0 років 0 місяців 8 днів);

з 23.04.2009 по 30.04.2009 (0 років 0 місяців 8 днів);

з 24.05.2009 по 31.05.2009 (0 років 0 місяців 8 днів);

з 23.06.2009 по 30.06.2009 (0 років 0 місяців 8 днів);

з 24.07.2009 по 31.07.2009 (0 років 0 місяців 8 днів);

з 24.08.2009 по 31.08.2009 (0 років 0 місяців 8 днів);

з 23.09.2009 по 30.09.2009 (0 років 0 місяців 8 днів);

з 24.10.2009 по 31.10.2009 (0 років 0 місяців 8 днів);

з 25.11.2009 по 07.12.2009 (0 років 0 місяців 13 днів);

з 21.12.2015 по 31.12.2021 (6 років 0 місяців 12 днів).

Позивач 03.01.2024 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності.

За принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області розглянуло заяву позивача та 10.01.2024 прийняло рішення № 232730023027 про відмову у призначенні пенсії, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ст. 30 Закону України № 1058-IV у зв`язку із відсутністю страхового стажу.

Рішенням від 10.01.2024 № 232730023027 відповідач 2 встановив, що страховий стаж позивача становить 14 років 08 місяців 05 днів. До страхового стажу не зараховано записи трудової книжки від 27.07.1981 НОМЕР_2 оскільки записи титульної сторінки трудової книжки не завірені печаткою підприємства або відділу кадрів.

Таке рішення територіального органу Пенсійного фонду позивач вважає протиправним, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV визначає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

У спірному рішенні єдиною підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу записів трудової книжки від 27.07.1981 НОМЕР_2 стало те, що записи титульної сторінки трудової книжки не завірені печаткою підприємства або відділу кадрів.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, (далі Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Суд зауважує, що записи трудової книжки позивача від 27.07.1981 НОМЕР_2 заповнені відповідно до вимог Інструкції №58 та містять всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнятий на відповідну роботу. Окрім того, записи не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.

Щодо посилання відповідача 2 на те, що записи титульної сторінки трудової книжки не завірені печаткою підприємства або відділу кадрів суд зазначає наступне.

Дійсно титульна сторінка трудової книжки позивача від 27.07.1981 НОМЕР_2 не містить печатки підприємства або відділу кадрів, на ній, окрім прізвища, ім`я, по батькові, дати народження, освіти, професії позивача, дати заповнення та підпису власника книжки, зазначено лише прізвище особи, відповідальної за видачу трудових книжок - «Афанасова».

Так, згідно з п. 2.3 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п. 2.6. Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до пунктів 2.11 - 2.12 Інструкції № 58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

При цьому, суд врахував, що відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Із наведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.

Крім того, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації - підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиції викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що записи трудової книжки позивача від 27.07.1981 НОМЕР_2 відповідають періодам трудової діяльності позивача, а тому посилання на те, що записи титульної сторінки трудової книжки не завірені печаткою підприємства або відділу кадрів, не є достатньою підставою для не врахування періодів трудової діяльності позивача до його стажу чи не врахування записів трудової книжки.

Тому, спірні періоди роботи позивача з 23.07.1981 по 24.10.1981, з 18.11.1981 по 05.05.1982, з 17.07.1984 по 11.02.1985, з 22.02.1985 по 30.05.1988, з 10.06.1988 по 15.10.1988, з 24.10.1988 по 23.01.1990, з 19.02.1990 по 17.07.1990, з 23.08.1990 по 12.03.1992, з 17.03.1992 по 08.04.1996, з 16.04.1996 по 28.06.2000, з 01.01.2022 по 23.02.2022, що підтверджені даними трудової книжки, мають бути зараховані до страхового стажу позивача.

Щодо посилання відповідача 1 у відзиві на те, що відповідно до довідки ОК-5 за період з 01.01.2022 до 23.02.2022 відсутня інформація щодо сплати страхових внесків, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 7 статті 20 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI відомості про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплаченого єдиного внеску та інші дані, що містяться в реєстрі застрахованих осіб, використовуються для обчислення та призначення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням.

Отже, починаючи з 01.01.2004 (день набрання чинності Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування) обов`язковою умовою зарахування певного періоду до страхового стажу є проміжок часу, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Суд вважає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку в свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.

Крім того, при вирішенні спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 (справа № 208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа №688/947/17), від 30.09.2019 (справа № 316/1392/16-а), відповідно до яких, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Таким чином, суд зазначає, що оскільки позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, тому несплата таких внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивача період її роботи на такому підприємстві.

Як зазначалось вище, період роботи з 01.01.2022 по 23.02.2022 не зараховано до страхового стажу позивача у зв`язку з тим, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків.

Судом встановлено, що позивач у вказаний період працював помічником керівника у приватному підприємстві «виробничо-комерційна компанія «Альонка», що підтверджується записами його трудової книжки.

Тому, незарахований до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.2022 по 23.02.2022 згідно записів трудової книжки також підлягає зарахуванню.

Жодних інших зауважень (недоліків) до записів про трудовий стаж, що містяться у трудовій книжці позивача, відповідач 2 не зазначив у спірному рішенні, а суд не встановив.

Враховуючи зазначене, відповідач 2 протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди його роботи з 23.07.1981 по 24.10.1981, з 18.11.1981 по 05.05.1982, з 17.07.1984 по 11.02.1985, з 22.02.1985 по 30.05.1988, з 10.06.1988 по 15.10.1988, з 24.10.1988 по 23.01.1990, з 19.02.1990 по 17.07.1990, з 23.08.1990 по 12.03.1992, з 17.03.1992 по 08.04.1996, з 16.04.1996 по 28.06.2000, з 01.01.2022 по 23.02.2022. Тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 10.01.2024 №232730023027 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Щодо позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо зобов`язання зарахувати позивачу спірні періоди та повторно розглянути заяву про призначення пенсію, то вони задоволенню не підлягають. Оскільки заява позивача від 03.01.2024 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та прийнято протиправне рішення про відмову в призначенні пенсії, тому повторний розгляд також повинно здійснити вказане управління.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання пенсійний орган призначити пенсію по інвалідності з 09.11.2023 суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями1, 3, частиною 2 статті 6, 8, частиною 2 статті 19, 22, 23 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки в силу частини п`ятої статті 45 Закону № 1058-IV передбачено обов`язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Тому, зважаючи на обставини справи, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов`язано із відмовою в призначенні пенсії позивачу з підстав неврахування певного періоду його роботи до страхового стажу, суд вважає, що зобов`язання пенсійного органу призначити пенсію позивачу є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу.

При цьому, встановлення пенсійному органу обов`язку зарахувати до страхового стажу позивача спірний період його роботи не є таким втручанням, оскільки відповідач 2 протиправно не врахував записи трудової книжки позивача, позаяк судом визначено обов`язок пенсійному органу здійснити свої дискреційні повноваження відповідно до Закону № 1058 та Порядку № 22-1.

Таким чином, з огляду на обставини справи та дискреційні повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсій по інвалідності, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву позивача від 03.01.2024 із зарахуванням до страхового стажу роботи спірних періодів його роботи.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України Про судовий збір розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 10.01.2024 № 232730023027 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Гоголя, 34; код ЄДРПОУ 13967927) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) періоди його роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.07.1981, а саме з 23.07.1981 по 24.10.1981, з 18.11.1981 по 05.05.1982, з 17.07.1984 по 11.02.1985, з 22.02.1985 по 30.05.1988, з 10.06.1988 по 15.10.1988, з 24.10.1988 по 23.01.1990, з 19.02.1990 по 17.07.1990, з 23.08.1990 по 12.03.1992, з 17.03.1992 по 08.04.1996, з 16.04.1996 по 28.06.2000, з 01.01.2022 по 23.02.2022 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.01.2024 про призначення пенсії по інвалідності.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Суддя Алла РУДЕНКО