Рішення № 119218576, 23.05.2024, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/14654/23

Провадження № 2а/201/14/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

23травня 2024року суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Наумова О.С., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новомосковського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

28.11.2023 ОСОБА_1 через свого представника адвоката Негробова О.В. (діє на підставі ордеру від 22.11.2023 а.с. 7) звернувся до Новомосковського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення (а.с. 1-3).

Ухвалою судді від 01.12.2023 відкрито провадження у справі і ухвалено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до положень п. 20 ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 12, 257, 268, 286 КАС України (а.с. 13).

Ухвалою судді від 09.02.2024 витребувано від Новомосковського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області матеріали справи про адміністративне правопорушення зі складення постанови від 12.11.2023 № 8127626 інспектором поліції Новомосковського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме, копію відеозапису з бодікамери та реєстратора, які є додатками до постанови (а.с. 20).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою інспектора старшого лейтенанта поліції Романішвілі Зураба Давідовича Новомосковського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАТ № 8127626 від 12.11.2023 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, оскільки він, керуючи транспортним засобом та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу не зменшив швидкість та не зупинився, чим створив перешкоду для пішоходів, чим порушив п. 18.1. ПДР України та накладено штраф у розмірі 340 гривень.

Позивач вважає постанову протиправно, не обґрунтованою і такою, що підлягає скасуванню із одночасним закриттям провадження по справі, оскільки дорожній знак розміщений із порушенням вимог п. 14.1.1, 14.2.4 ДСТУ 4100-2021 «Безпека дорожнього руху. Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування», який затверджено Наказом від 26.05.2021 № 191 «Про прийняття та скасування національних стандартів» (далі-ДСТУ 4100-2021), зокрема, на дорогах із двома і більше смугами для руху в одному напрямку знаки, що встановлені з правого боку дороги необхідно дублювати. На ділянці дороги, зазначеній у оскаржуваній постанові, а саме, пл. Перемоги, 17 у м. Новомосковську знак «пішохідний перехід» не дублювався, був розміщений лише з однієї сторони дороги, з огляду на що він не був видимим для всіх водіїв. Неналежна організація дорожнього руху не може бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності.

Окрім цього, зі змісту оскаржуваної постанови належним чином не вдається встановити: позивач не пропустив пішоходів, що наближаються до нерегульованого пішохідного переходу чи не пропустив пішоходів, які перебували нерегульованому пішохідному переході, оскільки інспектором зазначено, що «водій транспортного засобу не пропустив пішоходів, що наближаються до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи».

Позивач проїхав через нерегульований пішохідний перехід, не створюючи при цьому перешкоди для пішоходів, на безпечній відстані та швидкості. Жодних осіб, які перебували на пішохідному переході в момент, коли позивач до нього наближався, не було, а тому він продовжував рух та не зупинявся. Позивач вважає, що він жодним чином не ухилявся від надання дороги пішоходам та не створював для їх руху перешкод чи небезпеки, а тому в його діях відсутнє порушення п. 18.1 ПДР України.

Крім цього, в оскаржуваній постанові, у Розділі 7 «До постанови додаються» відсутнє посилання на технічні засоби (пристрої), за допомогою яких здійснювалась відео- або фотофіксація правопорушення, не зазначено їх найменування.

На підставі викладеного просив визнати противоправною та скасувати постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАТ № 8127626 від 12.11.2023, провадження у справі закрити.

На адресу відповідача судом була надіслана копія ухвали про відкриття провадження у справі, у якій був встановлений п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву, а також копія позовної заяви і доданих до неї документів.

Однак відповідач - Новомосковський районний відділ поліції ГУНП в Дніпропетровській області, отримавши ухвалу (з урахуванням надання достатнього часу для поштового перебігу), правом на надання відзиву не скористався, справу про адміністративне правопорушення не надав.

Тому лише на ухвалу суду від 09.02.2024 про витребування доказів, Новомосковським районним відділом поліції ГУНП в Дніпропетровській області 22.05.2024 надані матеріали справи про адміністративне правопорушення зі складення постанови від 12.11.2023 № 8127626 інспектором поліції Новомосковського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області Романішвілі З.Д. стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме, копію відеозаписі з бодікамери та реєстратора, які є додатками до постанови (а.с. 23, 24).

Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.

Категорія адміністративного позову підпадає під правила розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 12, ст. ст. 257, 286 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, приходжу до таких висновків із таких підстав.

Як свідчать матеріали справи про адміністративне правопорушення, постановою інспектора старшого лейтенанта поліції Романішвілі З.Д. Новомосковського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАТ № 8127626 від 12.11.2023 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, за те, що він, керуючи транспортним засобом та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу не зменшив швидкість та не зупинився, чим створив перешкоду для пішоходів, чим порушив п. 18.1. ПДР України та накладено штраф у розмірі 340 гривень (а.с. 6).

Оскільки предметом оскарження є постанова про накладення адміністративного стягнення суд повинен перевірити законність та обґрунтованість винесення постанови та дослідити, чи було дотримано порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності, чи не пропущено строки, встановлені для розгляду справи та накладення адміністративного стягнення, чи виконано вимоги закону при розгляді справи та інше.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП України передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд звертає увагу на те, що оскільки законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, то з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинуватості особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Частиною 2 ст. 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на приписи ст.ст. 72, 77 КАС України в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).

Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.

У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Як визначено у ст. 35 цього Закону, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, встановлюють «Правила дорожнього руху» (затв. постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями).

У силу положень ч. 5 ст. 14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

За змістом п.п. 1.3, 1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП адміністративна відповідальність передбачається за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками

В оскаржуваній постанові вказано, що водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу не зменшив швидкість та не зупинився, чим створив перешкоду для пішоходів, чим порушив п. 18.1. ПДР України

Відповідно до пункту 18.1. ПДР України водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Із дослідженого судом відеозаписів із бодікамери та реєстратора, які є додатками до постанови, встановлено, що інспектором поліції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення вказано про наявність знаку 5.41, а позивач вказує, що знак встановлений не згідно вимог ДСТУ, відсутня розмітка, пішохід зненацька вийшов на проїзджу частину, чим порушив ПДР і унеможливив гальмування навіть із використанням аварійного гальмування.

Упункті 4.16 «а» ПДРвизначено, що пішохід має право на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора.

Так,порушенняп. 18.1 ПДРможливе лише за одночасної наявності двох умов: на нерегульованому пішохідному переході перебувають пішоходи; пішоходам може бути створена перешкода або небезпека. При цьому суд зауважує, що даний пункт не зобов`язує водія обов`язково зупинитися, щоб дати дорогу пішоходом, як зазначено в оскаржуваній постанові. Водій повинен зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, якщо останнім може бути створена перешкода чи небезпека.

Також даний пункт приписує правило зменшити швидкість або зупинитись водію, що наближається до переходу, на якому вже перебувають пішоходи, а не кожного разу у разі наближення пішохода до переходу.

В оскаржуваній постанові вказано суперечливі відомості про те, що «водій, керуючи транспортним засобом та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу не зменшив швидкість та не зупинився, чим створив перешкоду для пішоходів», а потім вказано, що «не пропустивпішоходів,що наближаються до нерегульованого пішохідного переходу».

У постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 04.12.2019 (справа №751/4821/17) викладена правова позиція, відповідно до якої вимогапункту 18.1 ПДРУкраїни передбачає, що на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли вони ступили на перехід. Для виконання вимоги цього пункту водій транспортного засобу обов`язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу, або зупинитися. Забороняється здійснювати об`їзд пішохода, який перебуває на пішохідному переході незалежно від відстані між ним і транспортним засобом, а також збільшувати швидкість з метою «проскочити» перед пішоходом, який ступив на нерегульований пішохідний перехід. Таким чином, водій повинен врахувати можливі маневри пішохода на пішохідному переході (пішохід може зупинитися, передбачаючи небезпеку, побігти або уповільнити хід) і спрогнозувати можливий розвиток ситуації: якщо ймовірно, що шляхи руху пішохода (незалежно від того, як він рухається) і транспортного засобу можуть перетнутися на переході, - уникнути такої ситуації, тобто дати дорогу пішоходу.

Як доказ вчинення правопорушення відповідач надав суду відеозапис, на якому зафіксований рух (проїзд) автомобіля під керуванням позивача через нерегульований пішохідний перехід, однак з якою саме швидкістю цей рух відбувався - не можливо встановити. Також на цьому відео зафіксовані громадяни, які почали рухатися пішохідним переходом з боку тротуару лівої сторони від водія, одночасно з перетинанням переходу автомобілем позивача. При цьому суд не вбачає із цього доказу ухилення позивача від надання дороги пішоходам та створення для їх руху перешкоди чи небезпеки, позаяк позивач не намагався «проскочити» пішоходів, об`їхати їх чи збільшити швидкість, щоб встигнути проїхати. Крім того, з відеозапису вбачається, що коли транспортний засіб під керуванням позивача перетинає нерегульований пішохідний перехід, пішоходи, які йшли в цей час по ньому, не сповільнили та не прискорили рух, а після проїзду позивачем нерегульованого пішохідного переходу продовжили рух переходом.

Окрім того, відповідно до пункту 1.10 ПДР України, пішохід - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в кріслах колісних без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу коляску чи крісло колісне.

Пішохідна доріжка - доріжка з покриттям, призначена для руху пішоходів, виконана в межах дороги чи поза нею і позначена знаком 4.16.

Пішохідний перехід - ділянка проїзної частини або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.38.1, 5.38.2, 5.39, 5.40.1, 5.40.2, 5.41.1, 5.41.2, дорожньою розміткою 1.14.1, 1.14.2, 1.14.3, пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки шириною тротуарів чи узбіч. Регульованим вважається пішохідний перехід, рух по якому регулюється світлофором чи регулювальником, нерегульованим пішохідний перехід, на якому немає регулювальника, світлофори відсутні або вимкнені чи працюють у режимі миготіння жовтого сигналу.

Дорожні знаки 5.38.1 «Пішохідний перехід» встановлюється праворуч від дороги на ближній межі переходу, а знак 5.38.2 - ліворуч від дороги на дальній межі переходу.

Як видно із відеозапису, інспектором поліції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення вказує, що «там є знак 5.41», показуючи напрям рукою.

Дорожня розмітка межі пішохідного переходу відсутня, а з відеозапису взагалі не видно чи дійсно такий знак встановлений, який саме знак, і яким чином він встановлений.

Отже, аналіз доказів у справі в сукупності з відповідним законодавством дає підстави для висновку про відсутність у діях позивачка адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 122 КУпАП.

Враховуючи викладене суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 293 КУпАП за результатами оскарження постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути прийнято рішення про скасування постанови і закриття справи.

Згідно ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, які не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час звернення до суду сплачено судовий збір у розмірі 536,80 грн., що підтверджується відповідною квитанцією (а.с. 4).

З урахуванням зазначених процесуальних норм сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з суб`єкта владних повноважень за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 14-2, 122, 219, 251, 265-4, 279-1, 280, 288, 293 КУпАП, ст.ст. 4, 12, 72-79, 139, 243, 255, 257, 268, 286 КАС України, суддя,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Новомосковського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити.

Постанову серії ЕАТ № 8127626 від 12.11.2023 інспектора старшого лейтенанта поліції Романішвілі Зураба Давідовича Новомосковського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області, винесену по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. - скасувати.

Провадження про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Департамента патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 536,80 грн.

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене) (ч.5 ст.250 КАС України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом десяти днів шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.С. Наумова