Рішення № 119205539, 22.05.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11301/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач -1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - позивач-2), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 27.02.2024 р. № 156050019359 про відмову ОСОБА_2 у призначені пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 15.08.1992 р. по 19.09.1994 р.; з 23.09.1994 р. по 30.06.2000 р. та з 01.07.2000 р. по 31.12.2004 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію з моменту звернення та довічно.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 19.02.2024 р. позивач звернулась до відповідача-2 із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком. Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено відповідача-1. Рішенням від 27.02.2024 р. № 156050019359 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що до страхового стажу не зараховано наступні періоди: з 15.08.1992 р. по 19.09.1994 р. оскільки запис про звільнення з роботи завірено нечитабельною печаткою; згідно з архівною довідкою від 01.08.2023 р. №Р-611/582 з 23.09.1994 р. по 30.06.2000 р. оскільки ім`я заявниці " ОСОБА_3 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 "; з 01.07.2000 р. по 31.12.2004 р. оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу в Реєстрі за страхованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Позивач вважає свої права порушеними, а рішення відповідача-1 протиправним та такими, що порушують її конституційні права на пенсійне забезпечення, а тому звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою від 12.04.2024 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачам п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі та позовну заяву з додатками 13.04.2024 р. надіслано відповідачам в їхні електронні кабінети.

25.04.2024 р. від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на правомірність дій відповідача-1, оскільки позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутній необхідного страхового стажу роботи - 30 років. Позовна вимога, щодо зобов`язання Головного управління зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 15.08.1992 р. по 19.09.1994 р. не підлягає задоволенню, оскільки запис про звільнення з роботи 19.09.1994 р. завірено нечитабельною печаткою. Отже, трудова книжка позивача заповнена з порушенням вимог Інструкції № 58, оскільки запис про звільнення завірено печаткою, на якій не можливо ідентифікувати підприємство. Відповідно до наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до страхового стажу не зараховано період роботи згідно з архівною довідкою від 01.08.2023 р. № Р-611/582 з 23.09.1994 р. по 30.06.2000 р., оскільки ім`я Позивача " ОСОБА_3 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 ". Крім того, оскільки в індивідуальних відомостей про застраховану особу на позивача, за період з 01.07.2000 р. по 31.12.2004 р. відсутні відомості про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду, підстав для врахування спірного періоду під час обчислення розміру пенсії немає. Період підприємницької діяльності з 30.05.2015 р. по 24.02.2017 р. також не зараховано, оскільки відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. З наведеного вбачається, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058. Також відповідач-2 вказує на дискреційність повноважень органів Пенсійного фонду України щодо зобов`язання призначити пенсію за віком.

Станом на 22.05.2024 р. відповідач-1 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву.

Згідно ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 19.02.2024 р. ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності дана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, рішенням якого від 27.02.2024 р. №156050019359 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.

За результатами розгляду встановлено, що страховий стаж особи становить 21 рік 10 місяців 22 дні.

За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано:

- період роботи з 15.08.1992 р. по 19.09.1994 р., оскільки з записі про звільнення з роботи завірено нечитабельною печаткою;

- період роботи згідно з архівною довідкою від 01.08.2023 р. № Р-611/582 з 23.09.1994 р. по 30.06.2000 р., оскільки ім`я заявниці " ОСОБА_3 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 ";

- період роботи з 01.07.2000 р. по 31.12.2004 р., оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування;

- період підприємницької діяльності з 30.05.2015 р. по 24.02.2017 р., оскільки відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п.23 ч.І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 р. визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Згідно ст.1 Закону №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Згідно ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Приписами ч.ч.2, 3 ст.24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, позивачу як особі, яка в 2023 році досягла віку в 60 років для призначення пенсії необхідно мати страховий стаж не менше 30 років.

Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Щодо періоду роботи позивача з 15.08.1992 р. по 19.09.1994 р., суд зазначає наступне.

Статтею 62 Закону 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Приписами ч.1 ст.56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст.48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637).

Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка. При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

За приписами п.2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 р. № 162, які узгоджуються з нормами п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захист від 29.07.1993 р. № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Водночас, на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по інвалідності.

Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 р. у справі № 548/2056/16-а, від 21.02.2018 р. у справі №687/975/17.

З матеріалів справи вбачається, що стаж роботи ОСОБА_1 за період з 15.08.1992 р. по 19.09.1994 р. в товарному магазині "Атлант" (записи № 14-15) підтверджується відомостями її трудової книжки.

Відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу вказаного періоду роботи, відповідач-1 посилався на нечитабельність відбитку печатки, якою скріплено запис про звільнення з роботи.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що відповідачі не ставлять під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача.

При цьому, ані суд, а ні відповідачі не встановили недостовірності або інших ознак юридичної дефектності трудової книжки позивача, а тому на переконання суду її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначені обставини щодо нечіткості відтиску печатки та незначних виправлень у даті наказу про звільнення, не можуть поза розумним сумнівом, позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист.

Крім того, відтиск печатки на записі про звільнення проставлений у 1994 році, а тому з часом міг втрати чіткість та первинний вигляд.

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ГУ ПФУ в Хмельницькій області не врахувало, що не усі недоліки у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.

Щодо періоду роботи позивача згідно з архівною довідкою від 01.08.2023 р. № Р-611/582 з 23.09.1994 р. по 30.06.2000 р., суд зазначає наступне.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637) зазначено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній в постановах від 25.04.2019 р. у справі № 497/472/17, від 04.07.2019 р. у справі № 497/198/17.

Згідно з архівною довідкою від 01.08.2023 р. № Р-611/582, в наказі начальника 3425 військової бази (м.Одеса) від 23.09.1994 р. № 184 значиться: (далі текст мовою оригіналу - російською): "Принять с 23 сентября 1994 г. ОСОБА_4 на должность зав.хранилища на холодильник с окладом 261,450 крб. в месяц. Установить испытание сроком на две недели". В наказі командира військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) від 30.11.2011 р. № 185 значиться: " ОСОБА_5 (так в тексті) Ростиславівну, комірника відділу зберігання, звільнити з роботи 30.11.2011 р. у зв`язку із переведенням у в/ч НОМЕР_2 , п.5 ст.36 КзпП України." 3425 військова база перейменована у військову частину НОМЕР_1 з 01.10.2011 р. (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2001 р. № 1).

Період трудової діяльності позивача з 23.09.1994 р. по 30.06.2000 р., на думку на думку пенсійних органів є спірним, оскільки ім`я заявниці " ОСОБА_3 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 ".

Суд вважає, що таке твердження не відповідає дослідженим матеріалам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям.

Ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Згідно із п.4 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною радою України № 2503-ХІІ від 26.06.1992 р. (у редакції станом на дату видачі позивачу паспорта громадянина України) усі записи в паспорті і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються українською і російською мовами.

Пунктом 6 цього Положення передбачено, що на першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по-батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою.

З наданих до матеріалів справи письмових доказів, судом встановлено, що згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Київським РВ УМВС в Одеській області 19.05.1997 р., на першій сторінці паспортної книжечки ім`я позивача вказано українською мовою як " ОСОБА_1 ", на другій сторінці російською мовою як " ОСОБА_4 ".

Російськомовний переклад імені позивача відображено в трудовій книжці Серії НОМЕР_4 , згідно записів № 16-19 позивач з 23.09.1994 р. прийнята на посаду зав.сховища за наказом № 184 від 23.09.1994 р.; з 01.04.2002 р. - переведена на посаду комірника, та 30.11.2011 р. звільнена з роботи у зв`язку із переведенням у в/ч НОМЕР_2 , п.5 ст.36 КзпП України за наказом № 185 від 30.11.2011 р.

Враховуючи, що спірний період вказаний в трудовій книжці позивача, ім`я позивача російською мовою зазначено вірно, суд приходить до висновку, що є очевидним є допущення помилки в наказі командира військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) від 30.11.2011 р. № 185 щодо написання ім`я позивача українською мовою, яка в подальшому відображена в архівній довідці від 01.08.2023 р. № Р-611/582.

Відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 р. у справі № 687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства; вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питань з призначення пенсії за віком.

Таким чином, на переконання суду період роботи ОСОБА_1 з 23.09.1994 р. по 30.06.2000 р., згідно з архівною довідкою від 01.08.2023 р. № Р-611/582 має бути зарахований до її страхового стажу.

Щодо періоду роботи позивача з 01.07.2000 р. по 31.12.2004 р. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно із ст.20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст.106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Крім того, п.1 ст.12 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що саме Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до цього Закону. Пенсійний фонд України забезпечує ведення Реєстру застрахованих осіб відповідно до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 р. № 8-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.04.2018 р. за № 476/31928 (далі - Положення).

Джерелом формування Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, дані якого використовуються при призначенні пенсії та всіх видів державної соціальної допомоги, є персоніфіковані відомості про застрахованих осіб, інформація про нарахування та сплату страхових внесків, що подаються страхувальниками та фізичними особами - підприємцями у складі звітності до органів Державної податкової служби України та за період 1998-2010 роки до органів Пенсійного фонду України. Відповідно до Положення відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

У разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником. У разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили.

Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 р. у справі № 144/669/17 дійшов висновку, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 01.07.2004 р. по 01.04.2005 р. не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

В подальшому цей правовий висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 р. у справі № 535/1031/16-а, від 09.10.2020 р. у справі № 341/460/17, від 30.12.2021 р. у справі № 348/1249/17 та від 11.10.2023 р. у справі № 340/1454/21.

Суд наголошує, що право особи на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, є її конституційним правом, що гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України. Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ч.ч.1, 3 ст.46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Таким чином, відповідачем-1 під час прийняття рішення від 27.02.2024 р. № 156050019359, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, не враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії позивачу, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком.

Отже, рішення від 27.02.2024 р. № 156050019359 є протиправними та таким, що підлягає скасуванню, а порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання Головного управління ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 15.08.1992 р. по 19.09.1994 р.; з 23.09.1994 р. по 30.06.2000 р. та з 01.07.2000 р. по 31.12.2004 р.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача від 19.02.2024 р. про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог лише у зв`язку з неправильним визначенням способу поновлення порушеного права позивача, що не впливає на розмір судового збору, то з відповідача-1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в на загальну суму 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, м.Хмельницький, вул.Гната Чекірди, буд.10, код ЄДРПОУ 21318350), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, м.Хмельницький, вул.Гната Чекірди, буд.10, код ЄДРПОУ 21318350) від 27.02.2024 р. № 156050019359 про відмову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_5 ) в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) зарахувати ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_5 ) до страхового стажу періоди роботи з 15.08.1992 р. по 19.09.1994 р., з 23.09.1994 р. по 30.06.2000 р. та з 01.07.2000 р. по 31.12.2004 р. та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_5 ) від 19.02.2024 р. про призначення пенсії за віком й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, м.Хмельницький, вул.Гната Чекірди, буд.10, код ЄДРПОУ 21318350) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_5 ) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн.20 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко