Рішення № 119204561, 22.05.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2024 р. справа № 300/7876/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє представник адвокат Мищишин Іванна Ярославівна, звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (далі відповідач 2, ГУ ПФУ в Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування рішення від 18.08.2023 №926090172504, зобов`язання призначити пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в розмірі 50%, від розміру пенсії померлого годувальника ОСОБА_2 , з моменту виникнення права на отримання пенсії та виплатити недоотриману пенсію.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". 11.08.2023 позивач звернулася до відповідача 1 із заявою про переведення її на інший вид пенсії, а саме по втраті годувальника. Однак, відповідач 2 рішенням від 18.08.2023 №926090172504 відмовив у переведенні на інший вид пенсії, з тих підстав, що ОСОБА_1 перебуває на пільговій пенсії по Списку №2, тобто не досягла пенсійного віку. Зазначене рішення, на думку представника позивача є незаконним, а доводи необґрунтованими, оскільки, пенсія у зв`язку з втратою годувальника - пенсіонера, призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, що буди на його утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу та віку. Таким чином, члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти па нову пенсію. При цьому, на думку представника позивача, важливим фактором для переходу з будь-якого виду пенсії на пенсію по втраті годувальника, є сам факт наявності в утриманця пенсійної виплати, а не досягнення певного віку, оскільки згідно статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років та жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГУ ПФУ в Івано-Франківській області скористалось правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 07.12.2023. Щодо заявлених позовних вимог заперечило, зазначивши, що згідно частини 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" непрацездатними членами сім`ї, вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, однак вік ОСОБА_1 на дату звернення 58 років, що не відповідає вимогам частини 2 статті 36 Закону 1058. Таким чином, ГУ ПФУ в Вінницькій області правомірно відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у переведенні на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, оскільки остання отримує пенсію за віком на пільгових умовах згідно Прикінцевих положень Закону 1058 та Закону України "Про пенсійне забезпечення" 1788-ХІІ від 05.11.1991, робота за списком №2, тобто ще не досягла пенсійного віку визначеного статті 26 Закону 1058. Крім того, представник відповідача 1 звертає увагу, що належним способом захисту є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про переведення на інший вид пенсії, а саме по втраті годувальника, з врахуванням зазначених у рішенні суду висновків а не зобов`язання призначити таку пенсію. В зв`язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити.

Відповідач 2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 10.01.2024 відповідно до якого проти позову заперечив, вказавши, що члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Однак, настання права на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника пов`язується з необхідністю встановлення наявності одночасно двох підстав: непрацездатність особи та перебування її на утриманні померлого годувальника. Відтак, оскільки позивач не має необхідної тривалості страхового стажу, відповідно вона не досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону 1058 та не є непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника, рішенням від 18.08.2023 №926090172504 обґрунтовано та правомірно відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника, та як остання немає права на таке переведення. Таким чином, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що визнається та не заперечується сторонами.

Позивач, у зв`язку із смертю свого чоловіка ОСОБА_2 , 11.08.2023 звернулася до відповідача із заявою про переведення з пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію, у зв`язку із витратою годувальника ОСОБА_2 , що визнається та не заперечується сторонами (а.с.14-16).

Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Відповідач 2 рішенням 18.08.2023 №926090172504 відмовив ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в зв`язку з відсутністю права на перерахунок, та зазначив, що заявниця перебуває на пенсії за віком згідно Закону України №1058-IV. Прикінцевих положень, п. 2, ч.1; ЗУ №1788, ст. 13, Б (робота за списком №2), тобто ще не досягла пенсійного віку (а.с.10).

Вважаючи вищенаведену відмову відповідача щодо не призначення пенсії, позивач звернулася до суду з відповідними позовними вимогами.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до частини 1статті 9 Закону №1058 призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 1 статті 10 Закону №1058 передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Тобто, законом встановлено право вибору особи одного з виду пенсій.

Частиною 1 статті 36 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається, серед іншого, непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Як визначено частиною 3 статті 36 Закону №1058-IV до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Положеннями статті 37 Закону №1058-IV визначено розмір пенсії у зв`язку з втратою годувальника, зокрема, згідно приписів частини першої вказаної статті пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається, серед іншого, в розмірі на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

Частиною 1статті 38 Закону №1058-IVвизначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другоюстатті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченогостаттею 26 цього Закону, - довічно.

Виходячи з послідовного аналізу наведених правових норм, слід зазначити, що призначення особі пенсії у зв`язку з втратою годувальника можливе за одночасної наявності двох таких умов у їх сукупності - непрацездатність цієї особи (наявність інвалідності або досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону) та перебування на утриманні померлого годувальника (перебування на повному утриманні померлого годувальника або одержання від нього допомоги, що була постійним і основним джерелом засобів до існування). При цьому, обидві ці умови мають існувати саме на момент смерті годувальника.

Так, статтею 26 Закону №1058-IVвизначено умови призначення пенсії за віком, в якій диференційовано пенсійний вік залежно від наявного страхового стажу. Тобто, пенсійний вік особи, необхідний для призначення пенсії за віком, залежить від страхового стажу (чим менше страховий стаж, тим більший пенсійний вік).

Зокрема, частиною 1статті 26 Закону №1058-IVвизначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до частини 3 цієї статті у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років;

Суд зазначає, що підставою для відмови позивачу у переведенні з пенсії за віком на пільгових умовах на пенсію у зв`язку з втратою годувальника за нормами Закону №1697-VII, слугувало недосягнення ОСОБА_1 , пенсійного віку, передбаченогостаттею 26 Закону №1058-IV.

Так, з матеріалів справи слідує, що на дату звернення із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника 11.08.2023, ОСОБА_1 виповнилось 58 років, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 та є недостатньою умовою для такого переходу на вказаний вид пенсії тому, що остання вважається працездатною відповідно до Закону №1058-IV.

Що стосується посилань представника позивача на наявність у ОСОБА_1 , права на призначення пенсії в силу приписів частини 3 статті 36 Закону №1058-IV,то суду вважає їх безпідставними, оскільки приписи наведеної норми визначають перелік членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника та доповнюють і не невілюють вимог щодо досягнення такими особами пенсійного віку визначеного ст. 26 Закону №1058-IV.

При цьому, звертає увагу, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком призначену відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, якою визначено умови, за яких особа має право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Таким чином, оскільки вік ОСОБА_1 на момент звернення з відповідною заявою становив 58 років, що є меншим ніж мінімально необхідний вік передбачений статтею 26 Закону №1058-IV, у зв`язку з чим позивач не може вважатись особою яка досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Враховуючи наведені обставити, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області при прийняті рішення від 18.08.2023 №926090172504 діяло в межах своїх повноважень і відповідно до закону, а тому правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення про відмову пенсійного органу в переведенні ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відсутні.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 18.08.2023 №926090172504, зобов`язання призначити пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в розмірі 50%, від розміру пенсії померлого годувальника ОСОБА_2 , з моменту виникнення права на отримання пенсії та виплатити недоотриману пенсію є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимогстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідачі діяли з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, згідно приписів статті 139 КАСУ підстави для стягнення судових витрат з відповідача у суду відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018);

Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, вул. Хмельницьке Шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).

Суддя Микитин Н.М.